Інфляція, її причини, форми прояву та закономірності розвитку

     1) регулювання попиту та пропозиції;

     2) індексація доходів;

     3) контроль за цінами та заробітною  платою.

     Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:

     1) знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм;

     2) збільшити витрати державного  бюджету і насамперед державні  закупівлі товарів і послуг;

     3) зменшити відсоткову ставку за  кредит і, отже, збільшити грошову  масу в економіці.

     Крім  цих заходів слід провадити активну  амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо. [14,c.41]

     Якщо  пропозиція вища від платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує  оптимальну величину, держава повинна  домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу.

     Індексація  доходів здійснюється залежно від  темпів інфляції. Вона застосовується в усіх розвинутих країнах і визначається рівнем прожиткового мінімуму і узгоджується з динамікою індексу цін.

     Контроль  за цінами і заробітною платою здійснюють протягом нетривалого проміжку часу, оскільки в іншому разі відкритий  тип інфляції трансформується у  закритий і руйнується механізм ринкового саморегулювання. Крім того, держава впливає на інфляцію здебільшого опосередковано, через механізм очікувань.

     Загалом боротьбу з інфляцією необхідно  вести шляхом використання комплексу  заходів, передусім скорочення бюджетного дефіциту, поступового усунення диспропорцій в економіці, проведення раціональної податкової політики, посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, підвищення курсу національної валюти, стимулювання інвестиційної діяльності та ін. [16,c.362]

     Шляхи стабілізації грошового обігу. З'ясування основних причин інфляції вказує і найважливіші шляхи стабілізації грошового обігу. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу:

1. нуліфікація,

     2) ревалоризація,

     3) девальвація.

     Протягом  кризового періоду треба також  проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках. [1,c.3] 
РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ІНФЛЯЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ 

  3.1. Тенденції інфляційних процесів в Україні у 2008-2010 роках 

     Інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів.

        Серед основних факторів, що спричинили інфляцію в Україні необхідно зазначити наступні: 

• політичні  трансформації, що фактично спровокували різкий економічний спад, хоча його глибинні причини назрівали давно  і корінилися не в політичній, а в суто економічній, виробничій сферах;

• розбалансованість  економічної системи, надмірна частка базових галузей, низька частка галузей, що працюють безпосередньо на споживача;

• значна залежність української економічної  системи від зовнішнього постачання, зокрема енергоносіїв, і як наслідок величезні втрати від росту цін на імпортні енергоносії;

• надлишкова емісія НБУ, що викликала «інфляційний розрив», загострення економічної  ситуації та гіперінфляцію;

• некоректна грошово-кредитна політика з боку держави.;

• надмірна долоризація економіки, коли паралельно з національною валютою функціонує інша (долар). Рост попиту на долар підриває довіру до власної грошової одиниці, посилює адаптивні очікування, сприяє переливу капіталу з країни на закордонні рахунки. Як результат криза неплатежів, низька інвестиційна активність, бартеризація економіки. ;

• затягування  грошової реформи, що умовно розтягнулася на 5 років (1992-1996рр.).

• фінансово-економічні кризи (1999 рік, 2008-2009 років). [5]

Якщо проаналізувати тенденції інфляційних процесів в Україні з 2007 по 2010 роки (Додаток Ж), то можна зробити наступні висновки.

    

     Діаграма 1. Зміна ІСЦ (до грудня попереднього року, %)

Інфляційні процеси у 2008-2009 рр., можна умовно поділити на 3 періоди (Діаграма 1):

     ● І період – січень-травень 2008 р. (ІСЦ  – 114,6 %) характеризувався високими темпами інфляції. Інфляція витрат у цей період діяла в бік зростання: підвищились ціни на природний газ; відбулось скорочення виробництва у сільському господарстві та підвищення цін реалізації сільськогосподарської продукції; зростали ціни на світовому ринку нафти, підвищувались ціни виробників промислової продукції. Інфляція попиту також сприяла розвитку інфляційних процесів через підвищення рівня доходів населення, внаслідок зростання соціальних гарантій, а також подальше зростання споживчого кредитування.

     Зважаючи  на високий інфляційний тренд, на початку березня було прийнято План антиінфляційних заходів Уряду та НБУ, який поєднав коротко- і довготермінові заходи, що стимулювали розширення виробництва та стримували надмірне зростання попиту. [4,c.8]

     ● ІІ період – червень-серпень 2009 р. (ІСЦ  – 100,2 %) інфляція почала уповільнюватись, а у липні-серпні, взагалі, було зафіксовано  дефляцію. Травнева ревальвація національної валюти на тлі профіциту зведеного бюджету через зменшення дії інфляції попиту вплинуло на істотне уповільнення зростання цін. Реалізація зазначених антиінфляційних заходів разом із високим врожаєм сформувала позитивні очікування та зниження цін. Поряд з цим, на зовнішньому ринку розпочалися процеси істотної корекції у бік зниження цін на нафту та на металопродукцію.

     ● ІІІ період – вересень-грудень 2008 р. (ІСЦ – 106,6 %) відбулось традиційне зростання цін на послуги освіти та житлово-комунальні. Проте вже у листопаді-грудні зростання ІСЦ забезпечили також непродовольчі товари за рахунок курсового фактора, в той час як динаміка росту цін на продукти харчування залишалась низькою.

     Водночас  стримуванню інфляції сприяло звуження грошової пропозиції, обмеження кредитування населення; зниження цін на світовому ринку нафти; продовження тенденції зниження внутрішніх цін на пшеницю; еалізація антиінфляційних заходів [8, c.7].

     Загалом за підсумками 2008 р. індекс споживчих цін сягнув 122,3 %, у 2009 році – 112,3%, у 2010 році – 109,1% (Діаграма 2). [6,c.4] 

     

     Діаграма 2. Рівень інфляції 2008-2010 рр.

     У 2010 році уряду вперше за сім років  вдалося утримати інфляцію на рівні, меншому 10%.

     Стримували  зростання споживчих цін наступні чинники:

1. Зростання  пропозиції товарів і послуг на споживчому ринку. У 2010 році порівняно з 2009 роком загальне виробництво у харчовій промисловості зросло на 3,2% на тлі високого урожаю третій рік поспіль. Вартісний приріст імпорту споживчих товарів, включаючи імпорт легкових автомобілів, становив 28,3%.

2. Зростання  заощаджень домогосподарств. Депозити  фізичних осіб, за даними НБУ,  збільшилися на 60,3 мільярда гривень  або на 28,5%, у тому числі у  національній валюті - на 41,1 мільярда  гривень або на 41,6%.

3. Скорочення  споживчого кредитування на 10,3% та стабільність валютного курсу - офіційний курс гривні до долара у 2010 році ревальвував на 0,3%.[23]

  До  стабілізуючих чинників слід також  віднести покращення ситуації у бюджетній  сфері, зокрема, з поверненням ПДВ  шляхом випуску відповідних облігацій, які мали обіг на грошово-кредитному ринку. НБУ приймав їх як заставу у комерційних банків. [17,c.44]

  Крім  того, зміцнилася банківська система. Відбулося не лише відновлення довіри до неї населення, але і зменшилися ставки за кредитами в національній валюті з 19,6% в кінці 2009 року до 15% в кінці 2010 року.

  Те, що в такий важкий рік виходу з  кризи вдалося загальмувати інфляційні процеси, дозволяє з більшою впевненістю  закладати у прогноз на 2011 рік  тенденції продовження уповільнення динаміки цін із зниженням показника до 8,9% у розрахунку грудень до грудня. Адже стабілізуюча роль уряду і НБУ лише зростатиме. [26] 

     3.2. Інфляція в 2011 році: прогнози, очікування. 

     Аналіз  багаторічних експертних прогнозів  майбутньої інфляції показує, що амплітуда їх коливань завжди є значною. Так, в останньому листопадовому консенсус-прогнозі, який щоквартально проводить Міністерство економіки, інфляція за 2010 рік оцінювалася у межах 9,5-13,8%. Тобто експертна розбіжність становила понад 4 відсоткових пункти, а фактичний підсумок навіть не потрапив у ці межі і становив 9,1%. Процес прогнозування, як відомо, спирається на детальний аналіз минулих тенденцій, оцінки поточної ситуації та майбутніх факторів впливу на цінові процеси. [26]

     За  попередніми прогнозами рівень інфляції на кінець 2011 р. складе 8,9%. Інфляція в Україні за 4 місяці 2011 р. склала 4,7% (Додаток Ж).

     Також, щодо прогнозу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середня інфляція в 2011 р. може скласти 11,1%, в 2012 р. - 9,2%, у розрахунках грудень до грудня попереднього року.

     Середній  індекс споживчих цін за 2011 р. може скласти 10,3%. Мінімальна інфляція може дорівнювати 8,6%, максимальна - 12%. Середній рівень інфляції в 2012 р. може скласти 9,6%.

     За  оцінками НБУ темпи споживчої інфляції в 2011 р. складуть 9-11%, а в 2012 р. знизяться до 6-8%. НБУ вважає, що інфляційна динаміка протягом 2011-2012 рр. в значній мірі буде залежати від факторів пропозиції. При цьому, в 2011 р. очікується зростання споживчих цін понад рівні 2010 р. внаслідок підвищення тарифів на послуги, які регулюються адміністративно й очікуваного зростання світових цін на продовольство. [27]

     Згідно  з прогнозами МВФ, середньорічна  інфляція в Україні в 2011 р. складе 9,2%, в 2012 р. - 8,3%.

     В 2011 році поставлено за мету серйозне оздоровлення державних фінансів із скороченням дефіциту бюджету до 3,1% ВВП та посиленням його інвестиційної складової.

     Реалізація  виваженої фіскальної політики, впровадження положень Податкового кодексу, зокрема, в частині зменшення податкового навантаження на виробників, вирішення питання щодо автоматичного повернення ПДВ, фінансування та спільне фінансування разом з бізнесом численних інфраструктурних проектів, переорієнтація фінансових потоків на формування фундаментальних чинників розвитку також сприятимуть підвищенню ефективності та нарощенню вітчизняного виробництва, що, в свою чергу, має послабити інфляційний тиск на економіку з боку пропозиції.

     Оскільки  у 2011 році соціальна допомога все  більше буде здійснюватися на принципах  адресності, а підвищення соціальних стандартів ув'язуватиметься з реальними процесами в економіці і можливостями державних фінансів, розширення споживчого попиту відбуватиметься синхронно із зростанням виробництва.[26]

     Продовжиться  зростання заощаджень населення - збільшення депозитів, що на тлі помірного споживчого кредитування теж не допускатиме розбалансованого з виробничими можливостями економіки зростання попиту.

     Безумовно, є ризики, пов'язані з негативним зовнішнім впливом. Україна інтегрована  у світову господарську систему, і всі процеси, які відбуваються на зовнішніх ринках, впливають і на внутрішню ситуацію.

     Зараз ставиться мета здійснити імпортозаміщення за тими продуктами, які Україна  може виробляти сама. Це відбуватиметься  шляхом фіскальної підтримки агропромислового комплексу. За попередніми прогнозами вже у 2011 році не тільки зросте аграрне виробництво, а й підвищиться випуск продукції у харчовій та легкій промисловості.