Інфляція, її причини, форми прояву та закономірності розвитку

     У міжнародній практиці, відповідно до темпів інфляційного процесу, виділяється  три різновиди інфляції: повзуча, галопуюча, гіперінфляція. Звичайно, що межі і форми інфляційного процесу  досить мінливі, і їм дається різноманітна інтерпритація в залежності від характеру інфляції у тій чи іншій країні. [18,c.217]

     Повзуча інфляція настає тоді, коли темпи зростання  цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи незначним зростанням цін.

     Тобто на початку інфляційного процесу  ще не існує тісного зв¢язку між зростанням грошової маси та інфляцією. Суб¢єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використровують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Одночасно сповільнюється швидкість обігу грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.

     Зазначені процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що призводить до розширення виробництва, товарообороту і зростання, у  зв¢язку з цим, пропозиції товарів і послуг. Отже, в умовах неповної зайнятості відставання темпів зростання цін від темпів зростання грошової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого хапрактеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. [7,c.20]

     Разом з тим, в умовах повзучої інфляції відбувається приховане нарощуванрня інфляційного потенціалу у вигляді незадоволеного додаткового попиту, який постійно тисне на товарні ціни і загрожує їх “вибухом”. За умов повної зайнятості додатковий попит стає суто інфляційним. Створюється особлива економічна ситуація, коли зростає попит на “інфляційне фінансування” при обмеженій пропозиції, що порушує симетрію товарного обміну ¾ MV=PQ. Виникає ситуація, за якої подальше зростання платоспроможного попиту не сприяє зростанню виробництва й ефективному використанню його ресурсів, а веде до безпосереднього зростання цін, внаслідок чого інфляція піднімається на вищий щабель.

     Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання  цін досягають 10-100% на рік. На цій  стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена інфляція. Вона викликає випереджувальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.

     На  стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного  нагромадження. Інфляція викликає відток капіталу з виробничої сфери до сфери обігук. Тобто відбувається розбалансування економічної рівноваги. [18,c.230]

     Галопуюча інфляція посилює руйнівний вплив  на грошовий обіг. За таких темпів інфляції економічним агентам не вигідно  тримати свої активи в грошовій формі. Гроші із сфери нагрогмадження чи збереження переходять у сферу обігу. Виникають так звані “гарячі гроші” ¾ гроші, що втрачають свою вартість і не затримуються надовго на руках. Кожен прагне найшвидше позбутися грошей, довіра до яких втрачається. Прагнення економічних агентів швидше позбавитися “гарячих грошей” прискорює їх обіг, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу. Прискорення обігу грошей стає додатковим стимулятором інфляційного процесу. Агенти ринку втрачають бажання реалізувати свої товари за гроші, які постійно втрачають купівельну спроможність, і вони переходять на бартерні операції або продають їх за іноземну валюту. Як бачимо, гроші втрачають на тільки функцію нагрогмадження, а також частково втрачають свою робочу функцію ¾ засобу обігу.

     В умовах галопуючої інфляції особливо на фінальній стадії настає платіжна криза ¾ “грошовий голод”, що імпульсивно втамовується емісією. Держава намагається припинити емісію грошей, однак поглиблення економічної та фінансової кризи ставить її перед необхідністю вдаватись до нових вимушених емісій, настають “емісійні шоки”. Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтрольованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, перетворення повзучої інфляції в галопуючу, а галопуючої ¾ в гіперінфляцію. [22,c.169]

     Особливо  виразно деформація економічних  та соціальних процесів проявляється в умовах гіперінфляції. За даними МВФ  вважається, що інфляція переходить у  гіперстадію коли темпи приросту цін складають 50%  за місяць. У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття ¾ суперінфляція, за якої темпи зростання цін складають 1000 відсотків і більше за рік.

     Гіперінфляція часто пов¢язана з політичним хаосом, війнами та їх наслідками, а також із соціальними революціями.

     На стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін, яка полонила всі сектори економіки, спричиняючи хаотичність ринку та несправедливий перерозподіл доходів і багатства у суспільстві.

     В умовах гіперінфляції гроші продовжують втрачати свої функції, падає їх роль в економіці, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводить до зростання загальної економічної, соціальної та політичної нестабільності.

     В період гіперінфляції реальний попит на гроші різко падає, що значно знижує їх купівельну спроможність. Одночасно збільшується попит на товари, а це призводить до подальшого зростання цін, оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмежений обсяг товарів. Агенти ринку стараються якомога скоріше отоварити гроші, які на очах втрачають свою вартість. Відбувається “втеча” від грошей. Разом з тим виникає “голод” на гроші, оскільки емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Особливо відчувається “голод” на банкноти крупних номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість  і покидають канали обігу. Внаслідок чого держава вдається до друкарського верстата і випускає в обіг нові купюри високих номіналів, а це ще більше розкручує спіраль цін і грошей. Створюється парадоксальна ситуація, коли за наявності в обігу великої маси “зайвих” грошей економічні агенти відчувають нестачу платіжних засобів. [2,c.524]

     Також розрізняють “класичну” і сучасну інфляцію. Для “класичної” інфляції (XVIII – XIX ст.) характерним є її тимчасовість. Вона виникла за надзвичайних обставин (тривалі війни, які збільшували видатки держави тощо). Сучасна інфляція має хронічний характер. Вона перетворилась в постійний елемент процесу відтворення. Демонитизація золота, розрив зв’язків між паперовими, чековими і кредитними грошима і золотом, надали рухові грошової маси автономного характеру, відносно незалежного від обігу товарів, їх пропозиції.

     Всі ці види інфляції існують тільки при  відкритому її становищі - тобто при  відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті прпозиції. [3,c.320]

     Також інфляція може бути збалансованою і  незбалансованою. При збалансованій  інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається прцентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

     Існує також очікувана і неочікувана  інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який небуть період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувани  така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в пргностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати рост цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці не зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий «ефект Пігу»- різке падіння попиту у насулення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги. [16,c.370] 

3.  Причини інфляції

     Значні  розбіжності в економічній теорії існують відносно причин інфляції. За цим критерієм виділяються  такі теорії інфляції: надмірного попиту, грошових витрат виробництва та теорія інфляції, як багатофакторного явища (Додаток В).

     Теорія  “інфляції попиту”, започаткована Дж. Кейнсом. Він розглядав інфляційні процеси як невід¢ємну складову елементів макроекономічної системи. В кейсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляційних процесів є надмірний попит відносно товарної пропозиції. Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав “інфляційним розривом”. При цьому чинники інфляції можуть бути як на стороні пропозиції, так і попиту. Дж. Кейнс відмічав: “...якщо пропозиція грошей в порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшується, має місце інфляція”. Він доказував, що пропозиція грошей не може безпосередньо впливати на сукупний попит, оскільки зростання грошової пропозиції підвищує ліквідність в економіці, і рівень процентної ставки (ціни за ліквідні кошти) падає. Сукупний попит буде збільшуватись помірковано, оскільки зниження процентної ставки приведе до збільшення інвестиційних затрат. [7,c.18]

     Теорія  “інфляції витрат”, виникла внаслідок подальшого розвитку кейсіанської ідеї “негрошового” механізму інфляційного процесу. У 60-ті роки в США інфляція розвивалася при відсутності надмірного попиту і повної зайнятості, тобто всупереч теорії “інфляційного розриву”. Це дало підстави стверджувати, що в умовах високої монополізації виробництва і ролі профспілок на ринку праці підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки ¾ заробітну плату за своєю ініціативою, навіть при незмінності попиту. Подібна ініціатива виступає імпульсом інфляційного процесу. Вся відповідальність за інфляцію покладається  на підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в міру зростання виробничих витрат. Прихильники цієї теорії з усіх виробничих витрат виділили заробітну плату, оскільки вона найбільш тісно пов¢язана з інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва.

     По-іншому пояснюють причини інфляції представники монетаристської теорії. Монетаризм вже не просто включає проблеми інфляції до макроекономічної теорії, а вони стають її найважливішою складовою  частиною. М. Фрідмен, засновник теорії монетаризму, розуміє під інфляцією стійке і безперервне зростання цін, викликане надмірною масою грошей по відношенню до валового внутрішнього продукту. Монетаристи стверджують, шо саме зміни в грошовій масі є основним чинником формування  економічного циклу та інфляції. Їх погляди на природу інфляції викладені у хрестоматичному вислові М. Фрідмена: “Інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом”. Дане положення трактує про прямму залежність зростання цін від збільшення грошової маси, і що причини інфляцій знаходяться у сфері обігу. [15,c.24]

     Проте, досвід країн де відбувався інфляційний  процес свідчить, що позиція монетаристів в певній мірі є правильною відносно довгострокової перспективи, а також  у тих випадках, коли зростання  грошової маси сягає крупних масштабів. Однак в короткостроковій перспективі зв¢язок між грошима та інфляцією залишається невизначеним. Грошова маса хоч і є головним чинником інфляції, але далеко не єдиним.

     З середини 60-х років 20 ст. у економічній  теорії формується новий напрям у дослідженні інфляції як багатофакторного процесу, що відбувається в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Представники сучасного монетаризму виходять з необхідності комплексного аналізу інфляції. Вони вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. З цього випливає: незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підищення обсягів грошової маси і навпаки. Інакше кажучи, збільшення грошової маси часто виступає вже не як причина зростання цін, а як його похідна. Але не залежно від характеру дії тих , чи інших чинників ¾ інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи збережень, а потім зростає загальна маса грошей в обігу за рахунок надмірної емісії. Переповнюються канали обігу грошовою масою і знецінюється грошова одиниця, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді. [10,c.9]

     Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом  і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією.