Небанківські фінансово-кредитні установи України

ПРИАЗОВСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ  ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ 
 
 

Реферат

«Небанківські фінансово-кредитні установи України» 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка групи ПЕ-07

Камнєва І. А.

Перевірила:

Савченко  А. А.

Логутова Т. Г. 
 

Маріуполь, 2010 

План

Вступ

1. Суть небанківських фінансово-кредитних установ
2. Види небанківських фінансово-кредитних установ.
3. Діяльність кредитних спілок в Україні.
4. Організація діяльності пенсійних фондів.
5. Страхові компанії
6. Благодійні фонди

Висновок

Список  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Крім  банків до кредитної системи входять  спеціальні небанківські фінансово-кредитні інститути (ФКІ).

     Небанківські  фінансові інститути відіграють важливу роль у кредитних системах розвинених країн. Однак є певні  відмінності у ступенях розвитку різних видів небанківських фінансових посередників. Це зумовлено передусім  особливостями соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни, її історією і традиціями.

     Так, до небанківських кредитно-фінансових установ Великобританії належать: будівельні товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти та довірчі  фонди. У Німеччині основні небанківських  кредитно-фінансові установи – ощадні каси, кредитні товариства, гарантійні кредитні об’єднання, ощадні будівельні каси. У Франції до небанківських  кредитно-фінансових установ належать: ощадні каси, кредитні кооперативні установи, каси муніципального кредиту.

     В Україні до небанківських кредитних  установ належать кредитні спілки та ломбарди (за деякими джерелами до них також відносять пенсійні фонди та органи державного та акціонерного страхування, проте ці установи, згідно законодавства України не мають  права здійснювати кредитну діяльність, а отже і не можуть називатися кредитними установами).

     Досвід  європейських країн буде корисним для  України, де поступово формується власна система небанківських фінансово-кредитних  установ. 
 
 
 
 
 
 

1. Суть небанківських фінансово-кредитних установ

     Небанківські  фінансово-кредитні установи є фінансовими  посередниками грошового ринку, які і здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно  довгострокові). У своїй діяльності вони мають багато спільного з  банками:

     * функціонують у тому самому  секторі грошового ринку, що  й банки, - у секторі опосередкованого  фінансування;

     * формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш  ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте теж можуть реалізовуватися  на ринку як додатковий фінансовий  інструмент;

     * розміщуючи свої ресурси в  дохідні активи, вони купують  боргові зобов'язання, створюючи,  подібно до банків, власні вимоги  до інших економічних суб'єктів,  хоч ці вимоги менш ліквідні  і більш ризиковані, ніж активи  банків;

     * діяльність їх щодо створення  зобов'язань і вимог ґрунтується  на тих самих засадах, що  й банків: їх зобов'язання менші  за розмірами, більш ліквідні  і коротші за термінами, ніж  власні вимоги, внаслідок чого  їх платежі за зобов'язаннями  менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової  діяльності. Перетворюючи одні зобов'язання  в інші, вони, як і банки, забезпечують  трансформацію руху грошового  капіталу на ринку - трансформацію  строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків  шляхом диверсифікації.

     Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних  установ істотно відрізняється  від банківської діяльності:

     * вона не пов'язана з тими  операціями, які визнані як базові  банківські. Якщо законодавство  окремих країн і дозволяє виконувати  подібні операції окремим з  таких установ, то рано чи  пізно останні підпадають під  вимоги банківського законодавства  і набувають статусу банків. Підтвердженням  цього є доля американських  позичково-ощадних інституцій, які  до 80-х років хоч і виконували  традиційно банківські депозитні  операції, з правового погляду  вважалися небанківськими фінансовими  посередниками. Розпочате у 1980 р. дерегулювання банківської діяльності в США привело до розширення операцій цих інституцій і підпорядкування їх ФРС у всьому, що стосується створення чекових депозитів. Сьогодні в американській літературі їх стали відносити до категорії банківських посередників;

     * вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов'язкового резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;

     * вона є вузько спеціалізованою.  Спеціалізація небанківських посередників  здійснюється за двома критеріями:

     1) за характером залучення вільних  грошових коштів кредиторів;

     2) за тими додатковими послугами,  які надають фінансові посередники своїм кредиторам.

     Формування  грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних  установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так  вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти  вкладаються на тривалий, заздалегідь  визначений строк. Чим довший цей  строк, тим з більшими ризиками пов'язане  таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне  залучення коштів може здійснюватися  двома способами: на договірних засадах  та шляхом продажу посередником своїх  цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через  продаж кредиторам (інвесторам) своїх  акцій, облігацій, паїв тощо. 

2. Види  небанківських фінансово-кредитних  установ.

     У країнах з розвиненими ринковими  відносинами небанківськими ФКІ  є пенсійні фонди, страхові, лізингові, інвестиційні та фінансові компанії. В Україні до небанківських кредитних  установ належать кредитні спілки та ломбарди (за деякими джерелами до них також відносять пенсійні фонди та органи державного та акціонерного страхування, проте ці установи, згідно законодавства України не мають права здійснювати кредитну діяльність, а отже і не можуть називатися кредитними установами).

     Загальна  схема класифікації небанківських  фінансово-кредитних установ наведена на рис. 1

     

     Рис. 1. Класифікації небанківських фінансово-кредитних

     Кредитна  спілка – це громадська кредитна установа, яка створюється на добровільних засадах і акумулює кошти громадян для надання їм матеріальної допомоги. Більш докладніше про кредитну спілку буде розглянуто далі.

     Ломбарди  – це кредитні установи, які надають  грошові позики під заставу рухомого майна.

     Пенсійні  фонди у західних країнах створюються  приватними державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій і допомоги робітникам і службовцям. Кошти цих фондів створюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.

     На  відміну від загальнодержавної системи соціального страхування, що ґрунтується на стандартних умовах, система забезпечення робітників та службовців з пенсійних фондів підприємств дає можливість встановлювати особливі умови, зокрема інший пенсійний вік, систему внесків, що враховує при нарахуванні пенсії весь заробіток, а не його частину. Пенсія може обчислюватися на основі суми заробітку за кілька місяців перед виходом на пенсію або залежно від стажу роботи.

     У пенсійних фондах акумулюються досить великі кошти, які інвестуються переважно  в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних ринках позичкових капіталів. Пенсійні фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи.

     Страхування здійснюється державними страховими комерційними організаціями, акціонерними страховими товариствами, страховими кооперативами, спільними страховими організаціями  за участю іноземних страхових фірм.

     Існує майнове і особисте страхування. Страхування здійснюють у двох формах – обов’язковій та добровільній. Майнове  страхування розрізняють залежно  від категорії страховиків, а  також за видами застрахованого майна  – страхування будівель та споруд, засобів автотранспорту, домашнього майна тощо.

     Особисте  страхування поділяється на страхування  життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, страхування  пенсій тощо.

     Кошти страхових організацій складаються  із статутного фонду, поточних надходжень із страхових операцій і фондів спеціального призначення.

     Інвестиційні  компанії – різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. Їх капітал створюється на акціонерній основі внаслідок акумулювання коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних акцій. Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Отже, інвестиційні компанії є посередниками між позичальником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

     Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві основні  групи – закритого і відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний  капітал, їх акції котируються на ринку і не підлягають погашенню  до моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції вільно продаються та купуються за цінами, які відповідають поточній ринковій вартості активів  інвестиційної компанії.

     Фінансові компанії – це фінансово-кредитні установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні  певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного тощо), здійсненні фінансових операцій. Вирізняють такі види фінансових компаній:

     1. з кредитування продажу в розстрочку  споживчих товарів тривалого  користування – надають позички  не безпосередньо споживачам, а  купують їх зобов’язання у  роздрібних торговців і дилерів  зі знижкою (як правило, 7-10%);

     2. які займаються обслуговуванням  систем комерційного кредиту  – надають аванси фірмам, що  відвантажують товар, одержуючи  при цьому право вимоги щодо  боржника (покупця);

     3. що надають дрібні позички  індивідуальним позичальникам під  високий процент.

     Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок  строкових депозитів (як правило, 3-6 міс.). Вони акумулюють грошові кошти  промислових і торговельних фірм, деяких фінансових устанв і меншою мірою – населення. Фінансові компанії сплачують вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки. 

3. Діяльність  кредитних спілок в Україні.

     Вперше  кредитні спілки в Україні з’явились  ще наприкінці ХІХ ст. на Полтавщині. До 1918 року на українських землях налічувалось вже понад 3 тис. кредитних спілок, які об’єднували близько 3 млн. громадян. Після встановлення радянської влади  практично всі кредитні товариства було ліквідовано.

     В незалежній Україні вони почали з’являтись в 1992 році. До 2001 року діяльність кредитних  спілок регулювалась згідно з Указом Президента України від 20.09.93 р. №377/93 "Про Тимчасове положення про  кредитні спілки в Україні". Зараз  кредитні спілки провадять свою діяльність відповідно до Закону України №2908-III “Про кредитні спілки ” від 20.12.2001 року.

     Відповідно  до Закону України “Про кредитні спілки ”: ” Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки ”. Іншими словами, кредитні спілки є специфічними організаціями фінансової взаємодопомоги громадян, які мають неприбуткову кооперативну основу. [1]