Міжнародний валютний фонд та його відносини з Україною

Програма була спрямована, по-перше, на вирішення проблем у фінансовому секторі шляхом: 1) підтримки ліквідності та розширення гарантій по депозитах; 2) посилення спроможності банківської системи, включаючи державні фонди; 3) врегулювання питання боргів  домогосподарств та підприємницького сектору. По-друге, на скороченню рівня інфляції шляхом проведення відповідної макроекономічної політики.

Впровадження Програми 2009 року сприяло макроекономічній стабілізації, зниженню рівня інфляції, стабілізації вітчизняної фінансової системи в умовах глобальної кризи на фінансових ринках та структурній перебудові в економіці в умовах погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури.

Щодо продовження співробітництва України з МВФ в рамках нової програми, слід відзначити що 16.07.2010 до Міжнародного валютного фонду було направлено Лист про наміри та Меморандум про економічну та фінансову політику. Результатом стало рішення від 28 липня 2010 року про схвалення нової Програми співробітництва для України. Дана Програма передбачала виділення Україні коштів у розмірі 10 млрд. СПЗ (15,15 млрд. доларів США), що еквівалентно 728,9 відсоткам української квоти у Фонді. Програма розрахована на 29 місяців, при цьому 29.07.10 відбулося надходження першого траншу у розмірі 1,25 млрд. СПЗ (1,89 млрд. доларів США), з яких 1 млрд. доларів США було направлено на покриття дефіциту державного бюджету, а 890 млн. доларів США - у валютні резерви Нацбанку.

22 грудня 2010 року за підсумками завершення першого перегляду програми співробітництва України з МВФ Виконавча Рада директорів фонду прийняла рішення про виділення Україні другого траншу кредиту Stand-by в розмірі 1 млрд. СПЗ  (1,5 млрд.  доларів).

Основною метою надання  коштів Фонду є підтримка реалізації реформ, спрямованих на економічне відновлення.

З моєї точки зору, доцільно висвітлити ключові заходи, які були передбачені Програмою для досягнення її цілей:

Бюджетно-податкова політика мала на меті повернути державні фінанси до сталого рівня через розроблення плану консолідації податково-бюджетного сектору; реформувати пенсійну систему; обмежити швидке зростання фонду оплати праці у державному секторі.

Монетарна і валютно-курсова  політика передбачала: утримання рівня базової інфляції в межах однозначних показників та подальше зниження загального ІСЦ до рівня не вище 5% у середньостроковій перспективі; посилення незалежності та підзвітності НБУ; покращення функціонування валютного ринку. Політика фінансового сектору мала зосередиться на вирішенні питань проблемних банків і рекапіталізації системних банків.

З 1 по 15 лютого 2011 року в Києві працювала місія фахівців Європейського департаменту МВФ під керівництвом Атанасіоса Арванітіса з метою здійснення другого перегляду Програми співробітництва Stand-by, а також для проведення щорічних консультацій за Статтею IV Угоди з МВФ.

Таким чином, загальний обсяг коштів, виділених Україні в рамках нової програми за 2010-2011 рр. на даний момент складає 2,25 млрд. СПЗ (3,4 млрд. дол. США).

Щоб підсумувати розділ 2, пропоную розглянути графік, що відображає надходження  грошових коштів в Україну від МВФ, починаючи від встановлення  співробітництва між даними суб’єктами у 1994 році.

            Рис. 2.2.1 Транші МВФ в Україну за період 1994-2011рр.

 

 Слід також зазначити, що отримання наступного третього траншу МВФ в рамках Програми (1 млрд. СПЗ) можливе після успішного завершення та затвердження Радою Директорів МВФ результатів другого перегляду.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОБОТИ МВФ НА СУЧАСНІЙ СВІТОВІЙ АРЕНІ

 

 

3.1 Проблеми  діяльності МВФ на сучасному етапі розвитку

 

Комплекс проблем, що існують у діяльності Фонду, пов'язаний з методами та інструментами реалізації цією міжнародною організацією своєї стратегії.  
 Першою проблемою МВФ було питання про його подальше функціонування, що з'явилося ще на початку 90-х років і пов'язане з проектами реформування світової валютної системи в цілому. Слід зазначити, що дане питання є нагальним та потребує широкого розгляду і на сучасному етапі розвитку. Деякі проекти пропонували замінити МВФ більш демократичним і конструктивним міжнародним фінансовим інститутом. З часом актуальність таких питань зменшилася, але загроза досі залишається.  
 Сучасні проблеми є наслідком реалізації стратегії МВФ в різних країнах. Останнім часом діяльність МВФ піддається критиці світовою громадськістю, особливо громадськістю країн, що розвиваються. Справа в тому, що надаючи позики на оздоровлення економіки, МВФ висуває, як правило, приблизно однаковий пакет вимог, який включає:

• приватизацію великих підприємств;
• лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі;
• жорстку грошово-кредитну політику для стабілізації валюти;
• припинення субсидування збиткових підприємств;
• мінімізацію бюджетного дефіциту за рахунок скорочення соціальних програм і підвищення податків.

У більшості випадків виконання цих вимог не тільки не сприяє поліпшенню стану економіки, а, навпаки, веде до падіння виробництва, загострення соціальних конфліктів. Одним з найяскравіших прикладів такої ситуації може слугувати фінансова криза 1997 р. в Південно-Східній Азії, коли діяльність МВФ стала фактично дестабілізуючим чинником, котрий і призвів до неї [16, с 387].

  Ще однією проблемою є те, що МВФ фінансує не завжди успішні програми економічного упорядкування в різних країнах. На початку ХХ ст. Фонд активно намагався впроваджувати на теренах СНД концепцію монетаризму, що підійшла для перетворень у Великобританії, США та інших країнах з усталеною ринковою економікою, і погано відобразився на економіках країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою.

І, на сам кінець, можна відзначити, що поряд з позитивними наслідками співробітництва різних країн з Міжнародним валютним фондом, існують і вкрай негативні. Так, Греція, Румунія та, як не прикро, Україна стали одними з найбільших у світі боржників Фонду. За останні роки високими темпами зріс валовий зовнішній борг даних країн. Зокрема в Україні станом на 1 січня 2011 року заборгованість за довгостроковими кредитами, залученими або гарантованими державою, становила 34.6 млрд. дол. США. Розмір державного боргу хоча й не сягнув критичного значення, однак упритул наблизився до нього.

 

3.2 Перспективи співробітництва України з МВФ

 

Питання вибору подальших форм співробітництва  з МВФ має вирішуватись на основі нових підходів у відносинах з  міжнародними фінансовими організаціями.

Необхідною умовою відмови від  кредитних коштів МВФ є залучення  компенсуючого фінансування від  Світового банку, макрофінансової  допомоги ЄС або, у разі потреби, розміщення боргових зобов'язань України на світових ринках капіталу. Перехід до співробітництва без залучення кредитів Фонду може бути здійснений шляхом запровадження програми після програмного моніторингу (ППМ) чи програми експертного нагляду (ПЕН) з боку МВФ.

ППМ запроваджується для країн, заборгованість яких перед МВФ перевищує 100% їхньої квоти, і завершується, коли сума боргу стає нижчою від вказаної межі. Головна мета ППМ полягає у жорсткому контролі експертами МВФ політики згаданих держав для запобігання заходам, які б могли призвести до кризових ситуацій в економіці та спричинити відтягування погашення заборгованості перед МВФ. Першими під дію згаданої програми потрапили країни, які постраждали внаслідок азійської фінансової кризи, - Корея, Філіппіни, Таїланд. На момент запровадження ППМ заборгованість цих країн становила 170240% їхньої квоти. Країни-члени МВФ намагаються уникнути ППМ, оскільки її запровадження призводить до появи негативних очікувань в інвесторів, міжнародних кредиторів та донорів щодо перспектив розвитку економіки і створює враження передкризового стану країни.

ПЕН являє собою неофіційну угоду між урядом країни-члена та МВФ, метою якої є підтримка діалогу з питань макроекономічної політики, підтвердження потенційним кредиторам і ведення виваженої економічної політики в державі.

Найприйнятнішою формою співробітництва України з МВФ у подальшому є ПЕН. Однак прямий перехід до цієї програми пов'язаний з певними ризиками. Головний з них - позиція України в МВФ. Так, на 1 січня 2011 р. заборгованість України перед Фондом становила 16,3 млрд. дол. США. Тому МВФ матиме підстави нав'язати Україні ППМ, що негативно вплине на інвестиційний імідж нашої держави та на вартість запозичень на світових фінансових ринках. Додатковим ризиком може бути погіршення зовнішньої кон'юнктури для українського експорту, внаслідок чого сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу може стати негативним. Відносини з МВФ мають і надалі реалізовуватись на безкредитній основі. Поступова їх трансформація може і в подальшому бути здійснена шляхом використання програми "запобіжний Stand-by", в межах якої Україна має змогу отримувати кредитні кошти Фонду тільки у разі необхідності.

Поряд з попередньою  точкою зору щодо перспектив співробітництва  МВФ з Україною, існує й інша, досить кардинальна, як на мій погляд. Головна її ідея – розірвання Україною програм співробітництва з МВФ та вихід зі складу членів Фонду. Мені б хотілося висловити власну думку щодо такої позиції: я стовідсотково не згодна з прибічниками такої думки, адже успішна реалізація програм Фонду є умовою не тільки подальшої співпраці з майже усіма міжнародними фінансовими організаціями, але і найважливішим сигналом, своєрідним “зеленим світлом” для приватних інвесторів. Внаслідок такого безпрецедентного випадку, Україна не тільки надовго опиниться серед аутсайдерів світового економічного простору, але буде завдано значної шкоди і політичному іміджу нашої молодої держави. Вихід зі складу учасників МВФ стане для всього світу чітким сигналом про те, що Україна обрала курс на політичну самоізоляцію. Це “клеймо” на довгі роки залишить Україну “за бортом” європейської інтеграції. Слід також очікувати зниження авторитету України в таких впливових організаціях, як ООН. З економічної точки зору, вихід України зі складу МВФ дуже швидко призведе до оголошення суверенного дефолту, пред'явлення до негайної сплати всіх зовнішніх боргових зобов'язань (а це – більш ніж 16 мільярдів доларів) та накладання арешту на іноземні активи не тільки України як держави, але й на майно суб'єктів підприємницької діяльності. До того ж, за таких умов на довгі роки нам можна буде забути не тільки про комерційні запозичення, але й про прямі іноземні інвестиції в "реальну економіку", що унеможливить її структурну перебудову та технологічне переозброєння. Тому я впевнена, що, зважаючи на дані факти (і я мабуть знаю ще не всі негативні сторони такого безпрецедентного кроку), вихід з Міжнародного валютного фонду – це останнє, що потрібно робити, тому що, по-перше, до врегулювання проблеми заборгованості перед МВФ розробки графіку її погашення ніхто нас просто так "не відпустить", а, по-друге, скоріш за все в таких умовах не ми “гордо” вийдемо із Фонду, посилаючись на ідеологічні розбіжності, а нас просто визнають неплатоспроможними і виставлять за двері після довгої та принизливої внутрішньої процедури, яка буде спостерігатися та широко коментуватися у всьому світі.

 

 

Висновки

Інституційну структуру міжнародного валютно-кредитного ринку становить сукупність міжнародних банків, валютних бірж, валютних фондів, державних установ і міжнародних організацій, за допомогою яких здійснюється рух капіталу в сфері міжнародних валютно-кредитних відносин. Міжнародні фінансові інститути є елементами системи валютно-кредитних відносин, де одним з таких є Міжнародний валютний фонд.

Співробітництво з міжнародними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки. Ефективна участь у світогосподарських зв'язках так чи інакше пов'язана із співробітництвом з МВФ. Реалії сучасних міжнародних економічних відносин вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв'язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення. МВФ являє собою в цьому плані важливий інструмент, який може бути використаний для подальшого розвитку міжнародного економічного співробітництва.

Як висновок, слід звернути увагу  на те, що від співпраці з МВФ Україна отримала велику кількість порад про те, що потрібно робити, але дуже мало про те, як саме. Значною мірою це сталося через ігнорування того факту, що ідеї економічної політики не можуть започатковуватися та впроваджуватися у вакуумі, без підтримки суспільства. Очевидно, саме ця обставина стала визначальною у оцінці кредитних програм МВФ як малоефективних.

Незважаючи на відмінності в суті, інструментах своєї діяльності та можливих впливах на процес трансформації постсоціалістичних економік, усі міжнародні фінансові та валютно-кредитні інститути спроможні сприяти посиленню макроекономічної стабільності, запобіганню фінансовим та структурним кризам, реалізації ринковій трансформації перехідних економік. Саме тому удосконалення та зміцнення співробітництва між Україною та міжнародними фінансовими установами має бути важливим компонентом економічної політики країни в цілому.

Список використаних джерел:

 

Інтернет-ресурси:

 

1. www.uk.wikipedia.org

2. Global economic projection revised //IMF survey. –Wash., 2008. –Vol. 27.– № 1.

3. Articles of Agreement of the International Monetary Fund. (Approved by the by 29 governments, representing 100 percent of original quotas, March , 2011) // http://www.imf.org/external/pubs/ft/aa/index.htm

4. http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/2932.htm

5.http://www.me.gov.ua/control/publish/article/main?art_id=1298&cat_id=106002 

Література:

 

6. Савлук М.І. Гроші та кредит: підручник – К. : КНЕУ, 2011. – 589 с.