Міжнародний валютний фонд та його відносини з Україною

 

Вищий керівний орган  МВФ - Рада керуючих (англ. Board of Governors), в якому кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати поштою в будь-який час.

У МВФ діє принцип  «зваженої» кількості голосів: можливість країн-членів впливати на діяльність Фонду за допомогою голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 «базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СПЗ (Спеціальні права запозичення; на 18.08.2011 1 СПЗ дорівнює приблизно 1,5 дол. США) суми цього внеску. У тому випадку, якщо країна купувала (продавала) СПЗ, отримані їй при первинній емісії СПЗ, число її голосів збільшується (скорочується) на 1 за кожні 400 тис. куплених (проданих) СПЗ. Такий порядок забезпечує більшість голосів провідним державам.

Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, а з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, - «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85% голосів країн-членів). Незважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони як і раніше можуть накладати вето на ключові питання Фонду, прийняття яких вимагає максимальної більшості (85%). Це означає, що США разом з провідними західними державами мають можливість здійснювати контроль над процесом прийняття рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи зі своїх інтересів. При наявності скоординованих дій країни, що розвиваються також мають можливість блокувати прийняття рішень, що їх не влаштовують.

Рада керуючих делегує  більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату, який несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.

Виконавча рада МВФ складається з 24 директорів, 5 з яких призначаються країнами з найбільшими квотами: США, Німеччиною,  Японією, Великобританією та Францією. Рада засідає три рази на тиждень та керує поточною діяльністю Фонду, у тому числі й розподілом кредитів країнам-учасницям. Крім того, до повноважень Виконавчої ради МВФ входить обрання на п’ятирічний термін директора-розпорядника (Managing Director), який очолює штат співробітників Фонду. Директор-розпорядник (з 5 липня 2011р.) – Крістін Леґард (Франція), перша в історії жінка – голова Міжнародного валютного фонду. 

Істотну роль в організаційній структурі МВФ відіграє також Міжнародний валютний і фінансовий комітет (МВФК, англ. International Monetary and Financial Committee). Він складається з 24 керуючих держав МВФ і збирається на свої сесії двічі на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Тим не менш він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; подає Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ.

Комітет з  розвитку є спільним органом МВФ та МБРР, що займається питанням надання коштів країнам, що розвиваються. Комітет складається з 24 членів - міністрів фінансів країн-учасниць. Основною функцією комітету є підготовка аналітичних доповідей стосовно цих країн та надання рекомендацій Раді керуючих МВФ та МБРР.

Отже, як бачимо, організаційна  структура Міжнародного валютного фонду є досить складною та розгалуженою, але це не є дивним для організації світового масштабу.

Щодо питання членства в МВФ, то слід констатувати той факт, що членство в ньому відкрито для будь-якої держави, яка здатна і готова виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:

• Постійно інформувати  інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших держав;

• Відмовитися від  обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

• Дотримуватись такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.

Країна, яка вступає  в МВФ, вносить певну суму грошей (внесок по передоплаті), котра називається квотою. Квоти мають такі функції:

-- Створюють об'єднаний  грошовий запас, яким МВФ користується  для надання позик своїм членам;

-- За їх допомогою  визначається сума, яку країна, яка  зробила квоту, може запозичувати  або отримати в МВФ при періодичному  розподіл спеціальних активів, відомих як СПЗ. Чим більше внесок, тим більший кредит при необхідності може отримати країна;

-- Визначають «вагу»  голосу кожного члена фонду.

Зараз, коли членами МВФ  є більшість держав світу, розміри часток і кількості голосів кожної країни сильно різняться. Так, з урахуванням квоти в капіталі МВФ на частку країн «великої вісімки» припадає 45% голосів, у т. ч. на США - 18%.

Після затвердження Радою  країна підписує статті угоди і стає членом МВФ. Однак жодна країна не має права використання механізмів Фонду до повної сплати свого внеску. Крім того, квота країни-члена не може бути збільшена, поки країна не домовиться на таке збільшення і не виплатить повної суми внеску.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ СПРАВ ЩОДО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМ ВАЛЮТНИМ ФОНДОМ

 

2.1 Організаційно-правові  основи співробітництва

 

Україна стала членом МВФ 3 червня 1992 року (відповідно до Закону України від 03.06.92 № 2402-ХІІ "Про  вступ України до Міжнародного валютного  фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій").

Кредити МВФ спрямовуються  на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави  та активних позицій платіжного балансу, згідно зі Статутом МВФ.

Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі й з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма — програма системної трансформації економіки, реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Наступний крок — це досить стандартна програма, яка має назву «стенд-бай». Це програма короткострокового фінансування, котра, як правило, вона триває від 12 до 18 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility -EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою «стенд-бай». Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

 

Україна, як повноправний член МВФ, здійснює  щорічні консультації щодо стану валютного регулювання  за статтею ІV Статуту МВФ, впровадження статистичних та фінансових стандартів та отримання технічної допомоги.

Отримувачами кредитів МВФ є центральний банк країни, який зараховує їх у свої міжнародні резерви і використовує для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.

Для кожної держави – члена МВФ встановлюється квота, в спеціальних правах запозичення. Розмір квоти країн-членів визначається Радою керуючих на основі ролі держави у світовій економіці. Внесок кожної держави-члена дорівнює її квоті та виплачується Фонду у повному розмірі через відповідну організацію – депозитарій. Від розміру  квот залежить об’єм ресурсів Фонду.

Для порівняння пропоную розглянути квоти різних угрупувань країн-учасниць Міжнародного валютного фонду після останнього перегляду квот 3 березня 2011 року:

Рис. 2.1.1 Квоти трьох світових угрупувань у відсотковому вираженні на 3.03.11

Як видно  з діаграми, 63% квот МВФ, а саме  136 млрд. 937 млн. СПЗ припадає на розвинені країни, де тільки Сполучені Штати займають 18% (39 млрд. 125 млн. СПЗ). Квоти країн з перехідною економікою займають 13% від загального обсягу, де на Україну припадає 0,576% квот МВФ, що дорівнює 1 млрд. 252 млн. СПЗ.

2.2 Аналіз етапів співробітництва України та Фонду

 

Активна співпраця  з Міжнародним валютним фондом розпочалася у жовтні 1994 року з розробки українським урядом, разом з експертами МВФ, програм макроекономічної стабілізації та реформування економіки. Загалом за роки співробітництва України з МВФ (1994 – 2011 рр.) отримано близько 12,259 млрд. СПЗ, що складає близько 18,28 млрд. дол. США кредитних ресурсів. Тому, на мою думку, доцільним буде прослідити етапи співробітництва України та Фонду, які супроводжувалися періодичними вкладаннями коштів в розвиток нашої держави.

Перший етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF) на суму 498,7 млн.СПЗ (763,1 млн.дол.США.) для підтримки платіжного балансу України. Через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно та з боку МВФ по цій програмі не надано залишків кредитування на суму 900 млн.дол.

Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити  на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн.дол.США.) за трьома річними програми „Стенд-бай”. Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998-2002 роки). Впровадження Програми розширеного  фінансування, яка передбачає надання  Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в результаті Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів, визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми. Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1.193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

Четвертий етап (2004 – 2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”.

Заходи програми спрямовані на подальше впровадження економічних  реформ в Україні та фокусувалися на проведенні зваженої бюджетної політики, удосконаленні податкового законодавства, фінансовому оздоровленні ПЕК та системних перетворень в агропромисловому комплексі, реформуванні житлово-комунального господарства, покращенні інвестиційного клімату, завершення переговорів щодо вступу до СОТ.

29 березня 2004 року Рада директорів МВФ затвердила програму «попереджувальний стенд-бай» для України, за якою передбачалася можливість України отримати кредит на суму 411,6 млн. СПЗ, що є еквівалентом приблизно 600 млн. дол. США. Згідно із досягнутими домовленостями, Україна мала право на отримання кредиту у випадку, якщо в країні погіршиться платіжний баланс або стан валютних резервів. Програма «попереджувальний стенд-бай» також мала спрямовуватися на забезпечення поступової трансформації відносин між Україною та МВФ до безкредитних. Угода була підписана терміном на 12 місяців, строк дії цієї угоди закінчився відповідно до її умов.

Наступним етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ. Співробітництво  України з МВФ  було зосереджено на наданні технічної допомоги, спрямованої на усунення загроз стабільності та вирішення проблем, пов’язаних з макроекономічною, грошовою, валютною, податковою та бюджетною політикою. У середньостроковій перспективі таке співробітництво також може включати надання технічної допомоги з питань, пов’язаних з боргом, тіньовою економікою та прогнозуванням.

Протягом 2005-2006 років  технічні місії МВФ кілька разів  відвідували Україну з метою  надання Урядові допомоги у різноманітних  сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 роках експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування бюджету й контролю над фінансовою стабільністю.

У 2008 та 2009 роках Україною за результатами 2 переглядів програми було отримано коштів на загальну суму 7 млрд. СПЗ (10.6 млрд. дол. США), частину з яких було зараховано до золото-валютних резервів Національного банку України (3,875 млрд. СПЗ), а частину до Державного бюджету України (3,125 млрд. СПЗ), а саме:

• кошти першого траншу (4,5 млрд. дол. США) були зараховані на рахунок Національного банку України та направлені для регулювання платіжного балансу України, підтримки обмінного курсу гривні та ліквідності банківського сектору;
• кошти другого траншу (2,8 млрд. дол. США), які Україна отримала 12 травня направлені не лише на підтримку платіжного балансу, частина коштів у сумі 1,5 млрд. дол. США спрямована безпосередньо до Державного бюджету України для фінансування зовнішніх боргових зобов’язань;
• кошти третього траншу (3,3 млрд. дол. США) в повному обсязі спрямовані на фінансування Державного бюджету 2009 року.

Залучення коштів Міністерством  фінансів відбулося відповідно до законодавства України та згідно з внутрішніми процедурами МВФ (з оформленням відповідних боргових інструментів, упорядкуванням договірно-правових відносин з НБУ та включенням сум заборгованості до складу державного боргу України). Кошти, які зараховувалися до Державного бюджету України були включені в загальний обсяг фінансування, передбаченого для покриття бюджетного дефіциту у 2009 році, як це було встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».