Мотивація оплати праці на підприємстві

План

Вступ

Розділ 1: Витрати виробництва та собівартість продукції, як економічні категорії

Розділ 2: Аналіз витрат на виробництво продукції ВАТ «Шепетівський м'ясокомбінат» Хмельницької області

Розділ 3: Шляхи зниження собівартості продукції

Висновок

Список використаної літератури

\

Вступ

Будь  яке підприємство або фірма намагається  отримати якомога більший дохід  від своєї діяльності, а отже прагне не тільки продати свій товар за максимально високою ціною, а  скоротити свої витрати на виробництво й реалізацію продукції. Тому однією з важливих функції підприємства (фірми) є мінімізація витрат виробництва.

Аналіз  виробничих затрат повинен бути організований  так, щоб існувала можливість оперативно впливати на зниження собівартості, встановлювати фактори, які впливають на рівень собівартості і виявляти додаткові резерви її зниження.

Для кожного господарства відповідно до спеціалізації важливо  встановити таку структуру засобів  виробництва, яка б забезпечувала  найбільший вихід валової та товарної продукції при низькій собівартості.

Визначення оптимального поєднання основних і допоміжних галузей, промислових підприємств  і промислів вимагає формування відповідного виробничого потенціалу на основі досягнень науково-технічного прогресу з метою підвищення ефективності його функціонування, використовуючи ринкові механізми, що передбачає в сільському господарстві не просто використання техніки, а й створення системи машин. Остання повинна враховувати можливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатів транспортних засобів. Дуже важливо також забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки з тим, щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат врожаю внаслідок, наприклад, несвоєчасної оранки, боронування або затримки під час посіву чи збирання врожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більш висока насиченість його засобами виробництва, більш висока фондо- і енергоозброєність праці.

Метою даної роботи являється  обґрунтування основних шляхів вдосконалення  аналізу витрат на виробництво продукції  в підприємстві та пошук шляхів зниження собівартості продукції.

Відповідно до поставленої  мети в роботі були визначені такі основні задачі:

• дати загальну характеристику теоретичних основ аналізу витрат на виробництво продукції;
• проаналізувати законодавчі акти та вимоги щодо регулювання поставленого питання;
• дати оцінку організаційно – економічних умов підприємства;
• розкрити основні питання аналізу витрат на виробництво продукції;
• на основі аналізу висвітлити проблеми обчислення собівартості продукції на підприємстві та знайти шляхи її зниження.

Інформаційну  базу роботи склали законодавчі та нормативні акти Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, нормативні документи, які регламентують визначення витрат на виробництво продукції в Україні. Була зроблена оцінка та аналіз звітності підприємства, яке було обране об'єктом дослідження, з тією метою, щоб знайти нові шляхи вдосконалення аналізу витрат на виробництво продукції.

 

 

 

Розділ 1: Витрати виробництва та собівартість продукції, як економічні категорії

1.1 Собівартість – комплексний економічний показник

 

До найважливіших показників роботи підприємства та галузі народного господарства в цілому належать собівартість виробництва та собівартість продукції. Для правильного застосування цих показників у господарській практиці необхідно знати економічну природу собівартості, особливості її формування, склад виробничих витрат та шляхи їх зниження.

Собівартість як економічна категорія властива товарно-грошовим відносинам і виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали  набирати вартісної форми, тобто  коли виникла необхідність підрахувати  витрати на виробництво товару і прибуток або збиток від його реалізації.

Таким чином, собівартість продукції – це грошове вираження витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Собівартість  продукції – це комплексний економічний показник, який поєднує в собі витрати узагальненої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, та витрати живої праці, тобто витрати на заробітну плату робітників підприємств, а також частину чистого доходу громадян, що призначена на соціальне страхування, утримання пенсіонерів, безробітних.

Собівартість продукції  є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства (фірми). В ній відображаються всі сторони виробничо-господарської  діяльності фірми. Чим краще працює підприємство, економічніше і раціональніше воно використовує власні ресурси, успішніше вдосконалює свою техніку, тим нижчою буде собівартість виготовленої продукції. Крім того, цей показник тісно пов'язаний з ціною продукції. Це виявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Відпускати ціну нижче за собівартість підприємству невигідно, оскільки в такому випадку воно ризикує зазнати збитків.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, що входять до неї. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел:

• собівартості (валових витрат);
• прибутку.

Тому визначення складу витрат, що включаються у собівартість, передбачає їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість мають відшкодовуватись витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на такі цілі:

• дослідження ринку і виявлення потреби в продукції;
• підготовку і освоєння нової продукції;
• виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних виробничих фондів, оплату праці персоналу та ін.);
• обслуговування виробничого процесу і управління ним;
• збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати);
• розвідку, використання і охорону природних ресурсів (плата за воду, геологорозвідувальні роботи, плата за деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);
• добір і підготовку кадрів;
• поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення технологій, організації виробництва і праці, підвищення якості продукції), крім капіталовкладень.

Докладний перелік валових  витрат наведено в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Залежно від досліджень, цілей аналізу діяльності підприємств  розрізняють індивідуальну та галузеву собівартість продукції.

Індивідуальна собівартість продукції слугує реальним відображенням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

Галузева собівартість відображає сукупні витрати на виробництво та реалізацію продукції всіх підприємств галузі, тобто це середня собівартість продукції по галузі.

У процесі економічного аналізу розрізняють:

• планову;
• фактичну собівартість;

Планова собівартість відображає індивідуальні витрати конкретного підприємства, котрі плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду.

Фактична собівартість – це виражені в грошовій формі індивідуальні витрати конкретного підприємства в даних умовах.

На відміну від планової, фактична собівартість формується в  процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт, виготовлення продукції і забезпечення всіма матеріально-технічними, трудовими ресурсами.

1.2 Класифікація витрат і структура собівартості

 

Усі витрати на виробництво  продукції поділяються на

• загальні витрати;
• витрати на одиницю продукції.

Загальними називаються витрати на виробництво всього обсягу продукції за певний період, їх сума залежить від тривалості періоду виготовлення продукції та її кількості.

Витрати на одиницю  продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

Усі витрати, пов'язані  з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за чотирма основними принципами:

• економічним;
• виробничим;
• за способом віднесення на собівартість;
• залежно від обсягів виробництва.

За  економічним принципом витрати  групуються за такими елементами:

• матеріальні витрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизаційні відрахування;
• інші витрати.

Таке розмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічним змістом їх формування.

Всі матеріальні витрати ґрунтуються на матеріальній основі і витрачаються на закупівлю основних і допоміжних сировини та матеріалів.

Витрати на оплату праці не мають під собою матеріальної основи і призначені для оплати витраченої праці.

Витрати на соціальні  заходи накопичуються і є матеріальними стимулами підвищення продуктивності праці та якнайшвидшого відновлення робочої сили.

Амортизаційні відрахування – кошти, що йдуть на оновлення засобів праці.

За виробничим принципом витрати групуються в статті собівартості залежно від виробничого призначення такі:

1. Сировина і матеріали.
2. Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби.
3. Енергія технологічна.
4. Зворотні відходи.
5. Транспортно-заготівельні витрати.
6. Основна заробітна плата виробничих робітників.
7. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.
8. Відрахування на соціальне страхування.
9. Витрати на утримання та експлуатацію машин і механізмів.
10. Внутрішньогосподарчі витрати
11. Витрати від браку продукції
12. Загально господарчі чи фабрично–заводські витрати
13. Невиробничі чи комерційні витрати
14. Інші витрати

За ступенем однорідності сталі собівартості поділяються  на прості та комплексні.

Прості витрати – однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них можна віднести витрати на сировину і матеріали або заробітну плату виробничих робітників.

Комплексні  витрати різноманітні за складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, на утримання та експлуатацію машин і механізмів передбачаються такі витрати:

• заробітна плата обслуговуючого персоналу;
• амортизаційні відрахування по машинах і механізмах;
• витрати на ремонт та підтримку устаткування в робочому стані;
• витрати на придбання запасних частин до устаткування та ін.

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та побічні.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо.

Побічними є витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов'язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За  принципом залежності витрат від  обсягів виробництва витрати  поділяються на постійні та змінні

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні, на відміну від непропорційних – це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).

Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати.

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Класифікація витрат підприємства

1.3 Калькуляція собівартості

 

Калькуляція собівартості являє собою визначення витрат за статтями собівартості.