Методи керуванн ресурсами комерційних банків на макрорівні

ВСТУП

Найвагомішу роль у концентрації та забезпеченні раціонального використання фінансових ресурсів відіграють комерційні банки. Саме в них розміщується переважна частина фінансових ресурсів суспільства. Це і власні кредитні ресурси банків, і ресурси, залучені на позиковій основі, і розміщені у банках гроші підприємств та держави. Тому саме комерційні банки відіграють провідну роль у забезпеченні потреб економіки у фінансових ресурсах.

До того ж банки не лише концентрують кошти, які знаходяться на рахунках підприємств, організацій, установ, бюджетів й цільових фондів (подібну функцію виконують також інвестиційні фонди та компанії), а й задовольняють за рахунок цих коштів різноманітні потреби підприємств, організацій, населення, тобто трансформують їх у кредитні ресурси, які спрямовуються на розвиток економіки.

Метою діяльності всіх суб’єктів ринку є отримання певного прибутку і подальше його зростання. Разом із тим, аби отримувати прибуток, що є основною метою діяльності будь-якого комерційного банку, він повинен розміщувати наявні у нього вільні кошти (власні і запозичені) у прибуткові активи.

Треба відмітити, що сутність комерційної діяльності банків полягає в тому, щоб платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату.

Отже, задача оптимального розподілу ресурсів комерційного банку полягає в тому, щоб визначити, яку частину ресурсів банку можна трансформувати в дохідні активи, наприклад у кредити для отримання високих доходів, а яку частину необхідно залишити в недохідних, високоліквідних активах, наприклад на коррахунках для забезпечення достаньої ліквідності банку. Тобто у процесі своєї діяльності банк постійно стикається з дилемою: яким чином розмістити грошові ресурси, аби забезпечити високий рівень прибутковості та своєчасно виконати вимоги клієнтів і кредиторів, як розмістити їх у максимально дохідні активи, за необхідного рівня ліквідності та граничного рівня ризику. При цьому вирішальне значення для прибутковості банку має забезпечення взаємозв’язку між управлінням активами та управлінням пасивними операціями. Основним завданням пасивних операцій є залучення ресурсів для забезпечення активних операцій. Активні операції банку посідають головне місце у діяльності банків, які характеризують склад, розміщення та використання власного капіталу і коштів вкладників з метою одержання прибутку.

Актуальність досліджуваної теми є безспірною у зв’язку з тим, що вдале управління ресурсною базою комерційного банку дає змогу визначити доцільність залучення ресурсів та раціональне їх розміщення в активні операції у поєднанні зі стратегією зниження ризику банківської діяльності, а значить отримувати прибутки на належному рівні.

Метою написання даної роботи є дослідження комплексу методів управління процесами формування, розподілу й ефективного використання фінансових ресурсів банківської установи та аналіз альтернативних напрямків їх прибуткового розміщення.

Для виконання поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1) Висвітлити теоретичні аспекти визначення банківських ресурсів, напрямків їх розміщення;

2) Дослідити методологію управління банківськими ресурсами на макрорівні

Реферат спрямований на дослідження проблеми раціонального використання фінансових ресурсів банку, розгляд зарубіжного та вітчизняного досвіду, надання рекомендацій з приводу вдосконалення методик та підходів до визначення найбільш прибуткового та найменш ризикованого розміщення банківських ресурсів.

1. Характеристика джерел формування ресурсної бази комерційного банку

Банківська система - невід’ємна складова економіки країни. Вона забезпечує фінансовими ресурсами усі галузі й сфери народного господарства. Комерційні банки виступають специфічними установами, що мобілізують вільні кошти, спрямовуючи їх у ті сфери народного господарства, які їх потребують.

Комерційні банки є насамперед установами, що, з одного боку, залучають тимчасово вільні кошти, а з іншого - задовольняють за рахунок цих залучених коштів різноманітні потреби підприємств, організацій, населення.

Фундаментом функціонування банку як фінансового посередника є його ресурсний потенціал, що об’єктивно індукується фінансовою системою й економікою загалом.

Крім того, масштаби діяльності банків, обумовлені об’єктом його активних операцій, залежать від сукупності обсягу ресурсів, які вони зосереджують, і особливо від суми залучених ресурсів.

Необхідною умовою будь-якої банківської діяльності є наявність достатнього обсягу грошових ресурсів. В цілому ж головне завдання, що стоїть перед комерційним банком, може бути сформульовано так: "ресурсів в кожний конкретний момент часу повинно бути не просто в достатній кількості, а рівно стільки, скільки необхідно для забезпечення активних операцій".

В економічній літературі ресурсний потенціал суб’єкта господарюван-ня, у тому числі й такого специфічного підприємства, як комерційний банк, характеризується "як складна система ресурсів, що знаходяться у взаємозв’язку та взаємозалежності".

В структурі ресурсного потенціалу першорядну роль відведено фінансовим ресурсам, оскільки від наявності чи відсутності їх залежить можливість здійснення діяльності комерційного банку в повному обсязі.

Таким чином, основу ресурсного потенціалу комерційного банку становлять фінансові ресурси. Як показує аналіз, найбільш поширеним у банківській практиці та теорії банківського менеджменту є термін "банківські ресурси". Та проведені дослідження показали, що й у цьому питанні є досить багато розбіжностей.

Наприклад, О.М.Островська дає таке визначення: "банківські ресурси - це ресурси, які складаються з власних та залучених коштів банку". Аналогічне визначення й у О.І.Лаврушина. Так у цьому визначенні розкривається в основному структура банківських ресурсів, але не вказуються безпосередньо їхні джерела. Із цього визначення не ясно також, хто безпосередньо здійснює управління банківськими ресурсами. [10]

У фінансово-кредитному словнику дається таке визначення: "Банківські ресурси - це сукупність коштів, які знаходяться в розпорядженні банків та використовуються ними для кредитування й інших активних операцій". У цьому визначенні вже вказується на те, що розпоряджається банківськими ресурсами банк, у відомі якого вони перебувають. Недоліком цього визначення є те, що в ньому не звертається увага на джерела формування банківських ресурсів, а серед напрямів використання банківських реурсів наголошується на кредитуванні.

Банківська енциклопедія за редакцією С.І. Лукаша і Л.А. Малютіної, банківська енціклопедія за редакцією А.М. Мороза і О. Кириченка, І. Гіленко, А.Ятченко дають таке тлумачення: "Банківські ресурси - це сукупність коштів банку, що знаходяться в його розпорядженні та використовуються для кредитних, інвестиційних й інших активних операцій". Тут уже підкреслюється й інвестиційна спрямованість використання банківських ресурсів. Разом з тим напрями використання банківських ресурсів треба розглядати значно ширше.

Одним із істотних недоліків наведених у зазначених вище тлумаченнях є те, що автори не акцентують увагу на природі банківських ресурсів. У цьому аспекті заслуговує уваги визначення, наведене в сучасному економічному словнику, в якому банківські ресурси трактуються як різновид, складова частина фінансових ресурсів.

Ще одним недоліком наведених вище визначень є відсутність взаємозв'язку поняття "банківські ресурси" зі спеціалізацією конкретного банку, що істотно для розв'язання цього питання. Деякою мірою цей аспект питання знайшов відображення лише в пізнішій роботі за редакцією А.М. Мороза, в якій використовується термін "ресурси комерційного банку". Відрізняються ресурсна база, спрямованість її використання, наприклад, і таких банків, як інвестиційні, інноваційні, ощадні, агропромислові. Слід також враховувати, що джерела ресурсів комерційних банків можуть видозмінюватися. Так, до недавнього минулого, коли не було казначейства, деякі банки використовували як свою ресурсну базу державні бюджетні кошти.

Необхідно підкреслити також і принципову відмінність у підході до питання про ресурси банку з боку західних учених. Це полягає в тому, що при розгляді цього питання вживається термін "засоби " а не "ресурси". Іншими словами, банківські ресурси розглядаються не в площині їхнього формування, а переважно з погляду найкращого використання сукупності коштів, кредитів і капіталів, що перебувають у безпосередньому розпорядженні банку. При цьому відбувається опосередковане ототожнення понять "банківські інструменти" і "банківські ресурси" через визначення банківських інструментів у вигляді засобів, наданих у розпорядження економічних агентів (банків) різними фінансовими установами та приватними особами з метою збереження їхнього фінансового надбання. Так, у такому трактуванні безпосередня увага приділяється напрямам ефективного використання банківських ресурсів.

Разом з тим, для того, щоб сформулювати уточнене поняття "ресурси

комерційного банку" та визначити сутність поняття "ресурсний потенціал комерційного банку", варто зупинитися на розгляді структури фінансових ресурсів комерційного банку (яка формується в разі здійснення пасивних операцій банку) та напрямів розміщення їх (яке пов’язане з активними операціями банку) і використання.

Глибшому усвідомленню поняття "банківські ресурси" сприяє його поділ на окремі складові елементи з наступним групуванням їх за однорідними ознаками, тобто класифікація видів банківськіх ресурсів.

Залежно від мети і завдань, які ставляться при класифікації, використовуються різні критерії. Та хоч би які та хоч би скільки критеріїв використовувалося при класифікації, слід враховувати, що мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів ринку та передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки завжди мають головну мету - одержання прибутку.

Найпоширенішою є класифікація ресурсів банку за джерелом утворення . Розрізняють залучені, запозичені та власні кошти банку.

Залучені кошти - це зобов’язання перед вкладниками, які передали свої вільні кошти для зберігання на певних умовах. Залучені кошти переважно формуються за рахунок депозитів.

Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах. До них відносяться:

- кошти на поточних рахунках фізичних і юридичних осіб;

- строкові кошти на рахунках клієнтів (фізичних і юридичних осіб);

- кошти бюджету та позабюджетних фондів.

Запозичені кошти (недепозитні) - це зобов’язання перед кредиторами, ініціатором яких є сам банк (кошти, отримані на міжбанківському ринку, кошти, отримані від НБУ, цінні папери, емітовані банком). Недепозитні джерела банківських ресурсів відрізняються від депозитів тим, що вони мають неперсональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а одержуються на ринку на конкурентній основі.

Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківських позик - це оперативне за способом залучення, але й найдорожче джерело банківських ресурсів. Мета їх отримання - підтримання ліквідності і норм обов’язкового резервування і вже потім кошти для здійснення активних операцій.

Спільним для залучених та запозичених коштів є те , що це чужі для комерційного банку кошти й зобов’язання перед вкладниками і кредиторами.

Під власними коштами (власним капіталом) варто розуміти різні фонди, утворювані банком для забезпечення його фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, а також отриманий прибуток за результатами діяльності поточного і минулого років.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом.

Перша частина, призначена для забезпечення банківської діяльності, найпростіша і виступає у формі статутного капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів, фондів розвитку банку і матеріального заохочення його працівників.

Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Ця частина рухоміша і виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій.

Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися також для забезпечення банківської діяльності й для страхових потреб банку.[1,68]

Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, що захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку при виникненні збитків від поточної діяльності. Зазначені збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо їх для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використову-ється частка власного капіталу.

Тому коли комерційний банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможним навіть при наявності збитків від поточної діяльності.