Кредитоспроможність підприємства : оцінка і шляхи забезпечення

 

Кредитоспроможність позичальника — це його здатність повністю і  своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Кредитоспроможність  — поняття більш вузьке, ніж  платоспроможність, адже погашення  позики — це лише один з видів  заборгованості, яку може мати підприємство (фірма).

 

Комерційні банки західних країн використовують на практиці складні  системи різноманітних фінансових показників для оцінки кредитоспроможності  своїх клієнтів. В Україні НБУ  також розробляє для комерційних  банків рекомендації щодо визначення фінансового стану і кредитоспроможності  позичальників.

 

Критерії оцінки фінансового  стану позичальника встановлюються вітчизняними комерційними банками  самостійно на підставі ґрунтовної і  виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного  аналізу балансів, звітів про фінансові  результати та їх використання тощо. Позичальник  має мати фінансові передумови для  отримання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий  йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку  банк повинен визначити ступінь  ризику, який він готовий взяти  на себе.

 

НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему  показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затверджується правлінням комерційного банку.

 

При проведенні оцінки кредитоспроможності  клієнтів комерційні банки повинні  розрізняти такі категорії позичальників: юридичні особи (крім комерційних банків); комерційні банки; фізичні особи.

 

Комерційний банк повинен  щоквартально проводити оцінку фінансового  стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового  стану клієнта має стимулювати  підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.

 

 Для здійснення оцінки  фінансового стану і кредитоспроможності  позичальника — юридичної особи  (крім комерційних банків) слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника! історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо. Оцінюючи кредитоспроможність позичальників, банки західних країн приділяють значну увагу кваліфікації та здібностям керівників, дотриманню ділової етики, договірної і платіжної дисципліни.

 

 НБУ рекомендує комерційним  банкам використовувати для економічної  оцінки діяльності позичальників  таку систему фінансових коефіцієнтів:

 

 • коефіцієнт загальної  ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів;

 

 • коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашенні швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами;

 

 • коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт автономності), який характеризує розмір залучених коштів на 1 гри. власних коштів;

 

 • коефіцієнт фінансової  незалежності, який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості;

 

 • коефіцієнт маневреності  власних коштів, що характеризує  ступінь мобільності використання  власних коштів.

 

 Крім способу оцінки  кредитоспроможності позичальників  на основі системи фінансових  коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:

 

 • на основі аналізу  грошових потоків;

 

 • на основі аналізу ділового ризику.

 

 Оцінка кредитоспроможності  позичальників на основі аналізу  грошових потоків передбачає  визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отримання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів.

 

 Оцінка кредитоспроможності  на основі аналізу ділового  ризику передбачає виділення  найвагоміших чинників ділового  ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість  зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

 

 Оцінку фінансового  стану позичальника — комерційного  банку при міжбанківському кредиті  НБУ рекомендує здійснювати на  підставі: дотримання обов'язкових економічних нормативів та оціночних показників діяльності комерційного банку; наявності прибутку та збитків; аналізу якості активів і пасивів; створення резервів; виконання зобов'язань комерційним банком у минулому; якості банківського менеджменту тощо.

 

 Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника — фізичної особи НБУ рекомендує комерційним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів і т. ін., роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здоров'я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв'язки клієнта з діловим світом тощо.

 

 НБУ рекомендує комерційним  банкам будувати та аналізувати  динамічні ряди за кожним показником  кредитоспроможності клієнта. Аналіз  рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

 

 Згідно з рекомендацією  НБУ позичальники можуть бути  поділені банком за рейтингом  надійності на п'ять класів:

 

 • клас "А" —  фінансова діяльність позичальника  дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди;

 

 • клас "Б" —  фінансова діяльність позичальника  цієї категорії близька за  характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу;

 

 • клас "В" —  фінансова діяльність позичальника  задовільна і потребує більш  детального контролю. Надходження  коштів і платоспроможність позичальника  свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені;

 

 • клас "Г" —  фінансова діяльність позичальника  незадовільна, і спостерігається  її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків;  ймовірність повного погашення  кредитної заборгованості та  відсотків за нею є низькою;

 

 • клас "Д" —  фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не  забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність  виконання зобов'язань з боку  позичальника/контрагента банку  практично нульова.

 

 Реальні висновки та  пропозиції за результатами оцінки  кредитоспроможності позичальників  дозволяють уникнути в процесі  банківської діяльності невиправданих  ризиків при здійсненні кредитних операцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кожен банк розробляє власні критерії та методики оцінки кредитоспроможності  позичальника. Систематизуємо найтиповіші  підходи до оцінки кредитоспроможності  підприємства.

 

У науково-практичній літературі здебільшого виокремлюють кількісні  та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов’язані з  оцінкою поточного та перспективного фінансового стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і  збуту продукції. Взаємозв’язки  між якісними та кількісними параметрами  кредитоспроможності підприємства з погляду швейцарських фінансистів  наведені на рис. 6.1.   ФДСП КНИГААААААА

Рис. 6.1. Елементи оцінки кредитоспроможності  у взаємозв’язку

(За: Volkart R. Finanzmanagement: Beiträge zu Theorie und Praxis. — Zürich: Versus. Bd 2. — 1998. —  S. 91)

 

 

 

1.2.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КІЛЬКІСНИХ  КРИТЕРІЇВ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВА

1.2.1.Критерії поточного  фінансового стану підприємства

 

Кількісні критерії кредитоспроможності

 

З метою оцінки кількісних критеріїв проводиться аналіз поточного  та перспективного фінансового стану  підприємства. Головне завдання, яке  ставить перед собою фінансовий аналітик, — прогнозування майбутньої платоспроможності підприємства. Для  цього аналізуються всі можливі  фактори, які можуть вплинути на платоспроможність. На практиці використовуються різні  моделі аналізу: дискримінантний та регресійний аналіз, комплексна оцінка на основі розрахунку окремих фінансових показників тощо.

Розглянемо найтиповіший підхід до оцінки фінансового стану  підприємств, який застосовується провідними європейськими банками. В основі цього підходу лежить розрахунок таких основних блоків показників:

- ліквідності та платоспроможності;

- які характеризують структуру капіталу та майна підприємства;

- прибутковості та самофінансування (поточні та прогнозні);

- оборотності.

Завдяки аналізу робиться висновок про здатність підприємства обслуговувати свої борги. Об’єктивність  висновків підвищується в результаті порівняння значень отриманих показників з рекомендованими, середньогалузевими, а також у динаміці.

 

Показники ліквідності та платоспроможності. Аналіз ліквідності  підприємства ґрунтується на зіставленні  відображених у балансі поточних платіжних зобов’язань підприємства та поточних активів. У теорії і практиці можна зустріти значну кількість  показників ліквідності (алгоритми  розрахунку найпоширеніших з них  наведено в табл. 6.3).

 

Показник абсолютної ліквідності  характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу і показує, яку частину короткострокових зобов’язань  воно має можливість погасити негайно. Висновки щодо майбутньої платоспроможності  позичальника на основі аналізу цього  показника робити недоцільно. Однак  при оцінці кредитоспроможності  підприємства банк звертає увагу  на потенційну платоспроможність позичальника. Саме тому рівень інформаційного навантаження показника ліквідності першого  ступеня для банку є досить низьким. Надто високе значення цього  показника негативно впливає  на рентабельність підприємства, оскільки залучений капітал вкладається  в неробочі активи, якими є грошові  кошти та їх еквіваленти. Оптимальною  вважається ситуація, коли показник абсолютної ліквідності знаходиться на рівні 0,2. З метою забезпечення стабільної поточної платоспроможності підприємства можуть формувати резерви ліквідності (наприклад, поточні фінансові інвестиції) чи вдаватися до залучення контокорентних кредитів (овердрафту).

Значення показника ліквідності  другого ступеня повинно дещо перевищувати 100 %. Відношення монетарних оборотних активів (різниця між  загальною сумою оборотних активів  і запасів) та короткострокових зобов’язань  повинно перевищувати одиницю. Зазначимо, що по підприємствах в європейських країнах середнє значення цього  показника загалом є меншим за 100 % і перебуває на рівні 80—90 %. У  середньому по вітчизняних підприємствах  значення показника ліквідності  другого ступеня становить близько 60—70 %. Показник характеризує очікувану  платоспроможність підприємства в  короткостроковому періоді, тобто  періоді, що дорівнює середній тривалості одного обороту дебіторської заборгованості за умови її своєчасного погашення.

 

Відношення короткострокових активів до короткострокових зобов’язань (показник покриття) є одним з  тестів, на основі якого можна перевірити рівень дотримання золотого правила фінансування. Він характеризує платоспроможність підприємства в середньостроковому періоді. Значення цього показника має перевищувати 100 %. В економічно розвинутих країнах нормальною вважається ситуація, коли значення цього показника знаходиться в межах 150 %. У Німеччині, наприклад, середнє значення показника ліквідності третього ступеня по промислових підприємствах становить близько 135 %. Однак по деяких галузях він є меншим цього значення: будівництво — 112 %; оптова торгівля — 125 %; харчова промисловість — 115 %. У фондомістких галузях значення показника покриття суттєво перевищує середній рівень: металургія — 170 %; електротехніка — 180—190 %; автомобілебудування — 200—210 %[65]. В Україні в середньому по підприємствах значення цього показника дорівнює 105 %.