Контрольна робота з «Банківські операції»

Гарантія, або порука – це зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.

Забезпечення товарними  запасами означає, що предметом застави  можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Забезпечення дорожніми  документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при  якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, – будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.

Заставою по кредиту  можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми  застави мас бути їх висока ліквідність.

VI спосіб – оцінка кредитоспроможності позичальника. У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Отже, кредитоспроможність – це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного поверненні позичок та їх ефективного використання.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:

• розміру позички;
• терміну позички;
• результатів минулої діяльності позичальника;
• забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);
• взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.

Банк може використовувати різні  джерела інформації про кредитоспроможність  потенційного позичальника:

• використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;
• отримання інформації з зовнішніх джерел, використання великої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм).

Оцінка кредитоспроможності – процес творчий, що вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому стані позичальників, зокрема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і передбачати обставини, які можуть на них вплинути.

Здійснюючи оцінку кредитоспроможності, комерційні банки України керуються  власними положеннями, що розробляються  кожним банком, а також повинні  враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників  та Положення про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків.

Згідно з цими документами НБУ  виділяє три групи позичальників:

• юридичні особи, крім комерційних банків;
• комерційні банки;
• фізичні особи.

Для оцінки фінансового стану юридичної особи враховують такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Крім того, враховуються фактори  суб’єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка позичальника тощо.

Згідно з даним положенням для  оцінки кредитоспроможності позичальника-юридичної  особи комерційні банки повинні  обов'язково враховувати такі показники:

1. Коефіцієнт загальної  ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів.

2. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який показує,  яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно.

3. Коефіцієнт співвідношення  залучених і власних коштів, який  характеризує розмір залучених  коштів на 1 грн. власних коштів:

4. Коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості:

5. Коефіцієнт маневреності  власних коштів, що характеризує  ступінь мобільності використання  власних коштів:

Для отримання комплексної  оцінки кредитоспроможності позичальника потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Етапи процесу кредитування

Організація кредитних  взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:

Перший етап. До банку  подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих  документів, а також інші документи,  що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва  про реєстрацію (переєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених  законодавством.

6. Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод  та інших документів, що стосуються  кредиту: контракти на придбання  та реалізацію товарно-матеріальних  цінностей, послуг та виконання  робіт, накладні, митні декларації  тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності – розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються  забезпечення кредиту:

• застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони – у разі застави транспортних засобів);
• застава нерухомості – довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;
• гарантія (поручительство) – угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;
• страхування – страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого  банку про наявність рахунків  позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами,  отриманими в інших банках.

Після ознайомлення з  документами працівник банку  проводить попередню бесіду з  майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з’ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності  базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

• матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;
• матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;
• відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають  архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Можна провести перевірку  позичальника на місці. Дуже важливо з’ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат.

Третій етап. Полягає  в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови  кредитного договору.

Банк визначає параметри  позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти.

Розробляється також  графік погашення кредиту у відповідності  зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної  угоди працівник кредитного відділу  оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок  може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони  можуть подовжувати строк дії  кредитного договору (пролонгація).

При настанні строку погашення  кредиту і відсутності у клієнта  достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами.

Якщо банк виявляє  проблемну позичку, він негайно  повинен вжити заходів для  забезпечення повного і своєчасного  її повернення.

2. Визначення класу кредитоспроможності позичальника

Для розрахунку значень показників і визначення їх ваги у загальній оцінці класу кредитоспроможності позичальника користуємося даними додатків А (Анкета позичальника), Б (ф. 1 “Баланс”), В (“Звіт про фінансові результати”).

 

 

де ПА – поточні  активи;

В_мп – витрати май буднів періодів;

ПЗ – поточні зобов’язання;

Д_мп – доходи майбутніх періодів;