Контрольна робота з «Банківські операції»

Міністерство Освіти і Науки молоді та спорту України

Чернігівський державний  технологічний університет

 

Кафедра Фінансів

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

 

З дисципліни: «Банківські операції»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студент гр. ЗФКТ-081       Близнюк В.В.

 

 

Керівник:

Доц.          Жарій Я. В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів  2012

 

ЗМІСТ

 

Вступ.................................................................................................................3

1. Теоретичний розділ.........................................................................................4

1.1. Банківський кредит та його класифікація..............................................4

1.2.  Засоби захисту від кредитного ризику..................................................7

1.3. Етапи процесу кредитування.................................................................12

2. Визначення класу кредитоспроможності позичальника............................15
3. Оцінка рівня забезпеченості кредиту...........................................................18
4. Обґрунтування схеми кредитування............................................................19

Висновки.........................................................................................................22

Перелік посилань...........................................................................................23

Додаток А.......................................................................................................24

Додаток Б........................................................................................................25

Додаток В........................................................................................................27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Банківська система  як складова фінансової системи країни – одна з невід’ємних структур ринкової економіки. Вона відіграє значну роль у функціонуванні грошового ринку, обслуговуванні економічних відносин суб’єктів господарювання і фінансовому забезпеченні їх виробничої діяльності, а  через це – у розвитку економіки в цілову. 

   Банки і банківська система – це економічні структури, які становлять один із типів фінансових посередників у системі ринкової інфраструктури загалом.

У ринковій економіці  вартість посередницького капіталу є однією із функцій ринкових сил, яка відображає, поряд з іншими явищами, попит і пропозицію, фінансові цілі даного типу посередника, а також потенційний ризик як кінцевого споживача капіталу, так і посередника, який забезпечує цей капітал.

Банківська система  України сформувалася у 1991 р. і складається  з двох рівнів. Така побудова пов'язана з різними особливостями, насамперед, - наглядом держави та перевагою роботи у грошовій сфері.

Банки займають особливе місце в ринковому середовищі тому, що здійснюють грошово-кредитне обслуговування всіх елементів (ланок) ринкової інфраструктури. Відповідно до цього визначаються основні завдання банків:

• забезпечення безперервності й ефективності грошового обороту;
• здійснення контролю на макро- та мікроекономічному рівнях;
• проведення заходів щодо стабілізації національної грошової одиниці;
• сприяння підвищенню ефективності економіки України в цілому та виробничої сфери зокрема тощо.

Контрольна робота передбачає проведення аналізу кредитоспроможності позичальника, обґрунтування можливості та умов надання банківського кредиту.

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичний розділ

1.1. Банківський кредит та його класифікація

Банківський кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.

Строковість кредиту  означає, що позики підприємствам видаються  на певний строк, по закінченні якого  вони повинні бути повернені.

Повернення кредиту  означає, що отримані підприємством  залучені кошти повинні бути повернені через певний час.

Платність кредиту полягає в тому, що кредити банк видає підприємствам за певну плату, яка називається процентом. Розмір процента встановлюється з таким розрахунком, щоб сума отриманих від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, необхідних для даного кредиту, витрат на ведення банківської справи і забезпечувала одержання певного доходу.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у  банку права для захисту своїх  інтересів, недопущення збитків  від неповернення боргу через  неплатоспроможність позичальника.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним  договором.

Кредити комерційних  банків можна класифікувати за різними  ознаками та критеріями. Найбільш прийнятною є така класифікація банківських кредитів:

1. За основними категоріями позичальників:

• кредити галузям народного господарства;
• кредити населенню;
• кредити державним органам влади.

2. За цільовим спрямуванням:

• виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);
• споживчий (споживчі цілі населення).

3. За строками користування:

• строкові, тобто надані на визначений у договорі строк, які, в свою чергу, можуть бути:

а) короткостроковими (до 1 року);

б) середньостроковими (1-3 роки);

в) довгостроковими (понад 3 роки);

Короткостроковий кредит надається підприємствам для покриття витрат по формуванню оборотних коштів на строк до одного року. Цей строк використання короткострокового кредиту обумовлений тим, що кругообіг оборотних коштів здійснюється звичайно протягом одного року. Тому після здійснення кругообігу цих коштів одержаний кредит повинен бути повернений банку.

Середньо- і довгостроковий кредит надається підприємствам  для покриття витрат по формуванню основних фондів на строк понад один рік. Цей строк використання кредиту обумовлюється тривалим функціонуванням основних засобів і перенесенням їх вартості на продукт частинами:

• до запитання (онкольні) – видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку;
• прострочені – по яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;
• відстрочені (пролонговані) – щодо яких за клопотанням позичальника банком прийняте рішення про перенесення строків погашення кредиту на більш пізню дату.

4. Залежно від забезпечення:

• забезпечені (ломбардні) – надаються під забезпечення (заставу майна, поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення кредиту тощо);
• незабезпечені (бланкові) – надаються без забезпечення. Незабезпечені (бланкові) кредити, що називаються у банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов'язання позичальника погасити позичку.

5. За методами надання:

• у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;
• відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожний раз із банком умов кредитного договору;
• гарантовані – банк бере на себе зобов’язання у разі потреби надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду.

6. Залежно від кількості кредиторів:

• надані одним банком;
• консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит;
• паралельні, що передбачають участь в їх наданні кількох банків.

7. Залежно від порядку  погашення:

• поступово (в розстрочку);
• водночас із закінченням строку кредитного договору;
• у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами.

8. За характером і способом сплати процентів:

• з фіксованою процентною ставкою;
• з плаваючою процентною ставкою;
• зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів;
• зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту.

9. За ступенем ризику:

• стандартні;
• нестандартні, до яких, в свою чергу, відносяться: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

 

1.2.  Засоби захисту від кредитного ризику

Кредитний ризик – це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної  операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській  практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури  і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.

Управління кредитним  ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:

• лімітування кредитів;
• диверсифікації портфеля позичок банку;
• контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;
• страхування кредитних операцій;
• достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;
• аналізу кредитоспроможності позичальника.

І спосіб – встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

ІІ спосіб – диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

ІІІ спосіб – оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

IV спосіб – страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро- рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб – забезпеченість кредиту.

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:

• гарантія, або порука третьої сторони;
• переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;
• застава товарних запасів;
• застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.