Интернационализация капитала

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1945 р. на основі рішень Бреттон-Вудської конференції і має статус спеціалізованого закладу ООН. МВФ є міжурядовою валютно-кредитною організацією, діяльність якої спрямована на сприяння розвитку міжнародних економічних відносин, особливо фінансово-кредитних і торговельних.

Основними функціями МВФ є:

* вироблення  правил регулювання валютних  курсів і контролю за їх

* виконанням;

* надання  державам кредитів для вирівнювання  платіжних балансів,

підтримки національних валют.

Світовий  банк - це міжнародний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ. Позики, що надаються Світовим банком, надзвичайно вигідні для країн, які їх отримують. Як правило, вони надаються під низький процент на 15-20 років і мають п'ятирічний період. Позики одержують країни, що розвиваються, які продемонстрували певні можливості щодо економічного зростання і соціального прогресу. Статутом Світового банку передбачено, що його кредитні ресурси спрямовуються винятково на розвиток виробництва, приватного сектору економіки, малого бізнесу, а також на підтримку міжнародних зусиль з охорони довкілля.

Міжнародний банк реконструкції  та розвитку (МБРР) - це спеціалізований заклад ООН, міждержавний інвестиційний інститут, головною метою якого є сприяння країнам-членам у розвитку їх економіки шляхом надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Членами банку можуть бути тільки члени МВФ. Вплив країни на розподіл кредитів МБРР (голос) визначається її квотою країни в капіталі МБ (85, 2 млрд. дол.). Хоча членами МБРР є 181 країна, лідерами у цій організації є США, Японія, Великобританія, Німеччина. Франція, Канада та Італія.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) створений у травні 1990 р. з метою сприяння реформам у країнах Центральної і Східної Європи, спрямованим на перехід цього регіону до ринкової економіки. Засновниками, банку є 40 країн, а також дві міжнародні організації -Європейське економічне співтовариство та Європейський інвестиційний банк.

Мета ЄБРР - стимулювати залучення капіталу в галузі інфраструктури країн Центральної  і Східної Європи. Надаючи кредити, банк допомагає західним промисловцям йти на необхідний ризик з метою завоювання ринків на Сході.

2.3. Основні групи  країн у світовому  господарстві.

Основні групи країн у світовому господарстві. Такими трьома гру-пами країн, як зазначалось, є розвинені держави світу, країни, що розви-ваються, і країни з перехідною економікою. Розвиненим країнам світу властиві високий рівень розвитку технологічного способу виробництва (значною мірою базується на автоматизованій праці) у промисловості, поступове наближення до цього рівня сфери будівництва (здебільшого, базується на машинній праці), сільського господарства, високий рівень розвитку та значна частка сфери послуг (від 2/3 до 3/4 працездатного населення). До цих країн до середини 90-х pp. належали США, Канада, 15 країн ЄС, Швейцарія, Норвегія, Ісландія, а також Ізраїль і Південна Африка. Серед них, як зазначалося, виділяються сім наймогутніших країн, а трьома основними центрами вважаються США, країни ЄС Японія.

Решта країн, що розвиваються, не пройшли стадії індустріалізації, їхнє населення, в  основному, зайняте у сільському господарстві. У цих країнах низький рівень писемності, велике безробіття, високі темпи зро-стання населення, експорт представлений, переважно, сільськогосподар-ською продукцією, продуктивність праці досить низька.

Згідно  з міжнародними стандартами бідності щорічний дохід в сумі до 375 дол. на людину є ознакою абсолютної злиденності, від 376 до 750 дол. на рік - безумовної бідності. За цим критерієм до слаборозвинених країн належать ряд держав СНД, у т. ч. і Україна. До цієї групи у другій половині 90-х pp. належали 54 країни, в яких ВНП на душу населення становив 765 дол. і менше; 47 країн, у яких цей показ-ник становив від 766 до 3035 дол.; 26 країн, у яких ВНП на душу населення складав від 3065 до 9385 дол. на рік і 18 наймогутніших країн, в яких ВНП на душу населення становив понад 9386 дол.

Третю групу  країн складають колишні країни РЕВ і країни СРСР, які найбільшою мірою підходять до держав з перехідною економікою. Внаслідок глибокої кризи  у більшості з цих країн  через хибну економіч-ну політику та розрив традиційних зв'язків обсяг ВВП знизився більше, ніж удвічі, і вони були відкинуті до групи країн, що розвиваються, із середнім рівнем розвитку. Щоб певною мірою зберегти і навіть відно-вити традиційні раціональні економічні зв'язки, більшість країн ко-лишнього СРСР створили СНД (співдружність національних держав), але ця структура діє неефективно.

3. Глобалізація світогосподарських  зв'язків та загально  цивілізаційні проблеми  людства.

Глобалізація (від фр. global - всезагальний, такий, що охоплює всю земну кулю) - складний, багатогранний процес, який поширюється на всі явища суспільного розвитку і пов'язаний з поглибленням інтернаціоналізації світової економіки, зростанням взаємозалежності національних держав, зумовлених прискореним рухом міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, високих технологій тощо.

Поняття "глобалізація" увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX ст. як відображення фундаментальних перетворень сучасної світової економіки, зумовлених посиленням дії загальноцивілізаційних законів та закономірностей, які охоплюють усі сфери суспільного життя й формують постіндустріальну світову цивілізацію

В умовах глобалізації інтернаціоналізація  економіки набуває нових рис:

* формується глобальне  світове виробництво на основі планетарного

* охоплення  світової економіки транснаціональними  корпораціями і

* транснаціональними  банками, розвитку довгострокових  виробничих зв'язків, стратегічних  альянсів, договорів про співдружність  тощо;

* кардинально змінюється  зміст світових  господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи зростання виробництва,

* фінансові  потоки перевищують трансакції, пов'язані з експортом товарів  і

* послуг;

* змінюється спрямованість  і структура міжнародної  торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологічною продукцією між розвинутими країнами;

* якісних перетворень  зазнає фінансова  сфера, змінюється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо;

* посилюється орієнтація  розвинутих економік на розгортання всіх сфер людської активності: здатність генерувати нові знання, швидко їх застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки інформації;

* інтенсифікується  пошук світового  центру управління  та інструментів  регулювання глобальних світогосподарських процесів.

Глобальна економіка - якісно новий стан світової економіки, яка поступово перетворюється в цілісний глобальний організм, поєднаний  гігантською виробничо-збутовою мережею, глобальною фінансовою системою, планетарною  інформаційною мережею тощо.

Форми прояву глобалізації:

* формування  загальнопланетарного науково-інформаційного  простору, світової комунікаційної  мережі, глобальних технологічних  систем;

* інтенсифікація  міжнародних трансакцій, формування  глобальних ринків робочої сили, товарів, інформаційних технологій на основі поступового демонтажу торговельних бар'єрів, підписання а багатосторонніх торговельних угод тощо;

* бурхливе  розширення світового фінансового  ринку, різке збільшення

обсягів і швидкості потоків капіталів, фінансових операцій, здійснюваних

різними суб'єктами світогосподарських зв'язків;

•зростання  відкритості й посилення взаємозалежності економік,

господарсько-технологічне зближення країн, інтенсифікація регіональних

інтеграційних процесів, розвиток міжконтинентальної інтеграції тощо;

• становлення  єдиного світового виробництва  на основі інтенсифікації планетарної  діяльності глобальних господарських  комплексів (мультинаціо-нальних компаній, багатопрофільних транснаціональних  корпорацій, транснаціональних банків, їх об'єднань тощо);

•міжнародний  рух циклічних коливань економіки, біржових, валютних і фінансових криз; зближення процентних ставок, внутрішніх і світових цін тощо;

* уніфікація  ведення бізнесу, формування нової  системи глобального

* управління; зростання кількості наднаціональних структур регулювання

* світового  господарства, міжурядових та неурядових  міжнародних організацій;

* інформаційно-культурне  зближення народів, впровадження  єдиних

* стандартів  життя, уніфікація уподобань,  цінностей, суспільної свідомості тощо;

* порушення  рівноваги світової екосистеми, загострення глобальних

проблем.

Глобалізація - неодномірний, нелінійний процес, який виявляє неоднозначний, різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний світогосподарський розвиток і економічну безпеку держав.

Сировинна, енергетична, продовольча та інші проблеми для людства не нові, новими для  сучасного етапу розвитку є їхній  глобальний характер, оскільки вони стосуються життєво важливих інтересів усіх держав і народів, виступають потужним чинником взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтегрованих рис.

Найзагальнішою  причиною загострення глобальних проблем  є криза індустріальної цивілізації  внаслідок:

* безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації  ресурсів природи;

* низького  рівня технологічної культури  виробництва;

* максимізації, а не оптимізації темпів економічного  зростання;

•домінування  технократичного підходу, послаблення  антропогенних

засад;

•масштабного  впливу людської діяльності на навколишнє середовище й

необмеженого  вторгнення людства у біосферу;

•швидкої  урбанізації населення планети, зростання гігантських

мегаполісів і агломерацій, що супроводжується  скороченням сільськогосподарських  угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;

•поглиблення  суперечностей між світовим економічним розвитком і

соціальним  прогресом.

Глобальні проблеми:

* мають  всезагальний, універсальний характер, загальнопланетарний зміст і  значення, принципово важливі для  долі всього людства;

* безпосередньо  стосуються життєвих інтересів  усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав;

•мають  взаємоповязаний характер і суттєво  впливають на всі сфери

суспільного життя;

•відображають поглиблення та ускладнення світогосподарських зв'язків;

•потребують залучення колосальних технологічних, фінансових,

трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі

колективних і скоординованих зусиль світового  співтовариства;

•можуть бути успішно вирішені при умові  створення адекватної моделі

стійкого  розвитку людської цивілізації.

Класифікація  глобальних проблем за сферами дії  не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами носять умовний характер. Так III сфера концентрує та підсилює увесь комплекс глобальних проблем.