Грошова-кредитна політика України

   

   Рис. 3.1 Ріст обсягу чистих активів ринку спільного інвестування в Україні (млн. грн).

   

   Рис. 3.2 Динаміка дохідності ІСІ

   Страхування - стабільне джерело інвестиційних  ресурсів держави. Вкладаючи кошти  страхових резервів (переважно за довгостроковими договорами особистого страхування) в пріоритетні галузі, держава спроможна вирішувати глобальні  економічні завдання. Страхування має  стратегічне забезпечення у розвитку національної економіки. Поняття страхового ринку трактується в економічній літературі в двох аспектах. По-перше, страховий ринок - це особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є специфічна послуга - страховий захист і де формується її пропонування і попит на неї. По-друге, страховий ринок являє собою складну інтегровану систему страхових і перестрахових організацій (страховиків), що здійснюють страхову діяльність.

   Об'єднавши  ці два підходи можна визначити  страховий ринок як сукупність страхових  компаній і послуг, що ними надаються. Інституціональна структура страхового ринку України. Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

   - 1-й сектор - уповноважений орган  державного нагляду за страховою;

   - 2-й сектор - структурні елементи  страхового ринку - страховики, страхувальники  та об'єднання страховиків;

   - 3-й сектор - елементи інфраструктури - страхові та не страхові посередники.

   Перший  сектор - Департамент фінансових установ  та ринків міністерства фінансів України. Другий сектор структурної будови страхового ринку України представлений:

   - страховиками - страховими компаніями, перестраховиками у формі акціонерних,  повних, командних товариств або  товариств з додатковою відповідальністю, державних страхових компаній;

   - страхувальниками - юридичними особами,  фізичними особами, фізичними  особами, що займаються підприємницькою  діяльністю;

   - об'єднання страховиків - страхові  бюро; страхові пули, товариства  взаємного страхування, спілки, асоціації  та інші об'єднання страховиків. Страховиками в Україні визнаються фінансові установи, які створенні у відповідних формах та у встановленому порядку отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страхування повинно бути не менш трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України. Акціонерна форма організації страховика найбільш поширена в Україні.

   Система пенсійного забезпечення має два  рівні: державне (обов'язкове) і недержавне (добровільне, додаткове) пенсійне забезпечення. Державне пенсійне забезпечення включає виплати трудових та соціальних пенсій.

   До  недержавного пенсійного забезпечення відносять:

   - недержавні пенсійні фонди;

   - страхування пенсій у страхових  компаніях;

   - пенсійні фонди (каси) підприємств;

   - особисті пенсійні рахунки в  банках;

   - інші форми недержавного пенсійного  забезпечення.

   Пенсійний фонд України надає страхові послуги у випадку постійної втрати працездатності. Формою страхового відшкодування є пенсії.

   Основними завданнями Пенсійного фонду України  є:

   - забезпечення фінансування витрат  на виплату пенсій відповідно  до законів України;

   - збирання і акумуляція внесків,  призначених для пенсійного забезпечення  і виплати допомоги;

   - участь у фінансуванні програм  соціальної підтримки пенсіонерів,  інвалідів та інших категорій  населення та у страхуванні  здоров'я пенсіонерів через страхові  компанії;

   - організація міжнародного співробітництва  у сфері пенсійного забезпечення;

   - контроль за своєчасним надходженням  страхових внесків до фонду;

   - контроль за правильним витрачанням  коштів фонду;

   Пенсійний фонд функціонує як самостійна фінансова  структура, його кошти не входять  до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги. Бюджет цього фонду формується передусім за рахунок коштів, що вносять роботодавці.

   Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:

   - виплата пенсій за віком (у  тому числі працюючим пенсіонерам), за інвалідністю, у разі втрати  годувальника, за вислугу років,  соціальних та інших пенсій, установлених законодавством України;

   - виплата допомоги з догляду  за дитиною і щомісячної допомоги  на кожну дитину до досягнення  нею віку, встановленого чинним  законодавством;

   - підвищення пенсій у зв'язку  зі зміною індексу споживчих  цін і зростанням заробітної  плати;

   - відтворення коштів фонду, зміцнення  його матеріально-технічної бази, проведення масово-роз'яснювальної  роботи.

   Реформування  пенсійного забезпечення в Україні  проводиться у двох напрямках:

   - удосконалення державного пенсійного  забезпечення шляхом наближення  середньої пенсії до рівня  середньої заробітної плати та  її прямої залежності від рівня  заробітної плати;

   - розвиток недержавного добровільного  пенсійного забезпечення.

   Недержавні  пенсійні фонди (НПФ) бувають трьох видів: відкриті, корпоративні та професійні. Учасниками відкритого НПФ можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи. Засновниками такого фонду можуть бути одна чи декілька юридичних осіб з урахуванням обмежень, встановлених для бюджетних організацій. Такий НПФ дозволяє отримати максимально широке коло вкладників та учасників.  Корпоративний пенсійний фонд може бути  заснований тільки юридичною особою, що є роботодавцем (або декількома такими юридичними особами) для участі в ньому своїх працівників. До такого фонду  можуть приєднуватися роботодавці-платники. Роботодавець-платник не є засновником корпоративного пенсійного фонду, але користується багатьма правами і обов’язками по відношенню до обслуговування своїх працівників у такому НПФ. Такий роботодавець має укласти договір про участь  у  корпоративному  пенсійному фонді з  радою  цього фонду. Учасниками корпоративного НПФ можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду. Професійний НПФ може бути  заснований об’єднанням юридичних осіб-роботодавців,  об’єднанням фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об’єднання професійних спілок), або фізичними особами, пов’язаними за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті НПФ. Роботодавці можуть сплачувати пенсійні внески на користь своїх працівників до НПФ будь-якого виду. Інші категорії вкладників, в т.ч. учасники на свою користь, також можуть сплачувати пенсійні внески до НПФ будь-якого виду. [7] 
 
 

Висновок

Таким чином, сучасна грошово-кредитна система  є «кровоносною системою» економіки. Через банки опосередкується «обмін речовини» у господарській системі, і від їх чіткої й безперервної роботи в сфері платежів залежить загальна ефективність функціонування економічних інститутів.

   Грошово-кредитна система України має свої недоліки та проблеми, для рішення яких треба  вдосконалювати банківську систему  країни, тому що вона є невід'ємною  частиною грошово-кредитної системи, приводити рівень мінімальних банківських  резервів та облікової ставки до світових норм, здійснювати розвиток нових  форм кредитно-банківських послуг та регулювання обсягу кредитного ринку. Велике значення для розвитку грошово-кредитної  системи має стан ринку страхування, його теж треба розвивати, створюючи  нові страхові послуги та підвищуючи рівень роботи страхових фондів. Також  необхідно аналізувати причини  нестабільності грошово-кредитної  системи, а потім шукати шляхи  їх вирішення.

   На  основі аналізу грошово-кредитної  системи України можна зробити  висновок про існування також  ряду позитивних тенденцій в її розвитку:

   - збільшення обсягу чистих активів  банків;

   - ріст суми ліквідних активів;

   - поліпшення структури кредитного  портфеля банку;

    - тенденція до збільшення обсягів  депозитів, залучених банками;

   - поліпшення структури залучених  коштів (збільшення обсягу коштів  громадян у національній валюті, залучених банками).

   Уряд  має робити усе можливе для  стимулювання цих зрушень та для  покращення інших показників роботи грошово-кредитної політики України. 

   Список  використаної літератури

1. Базилевич В.Д. – «Макроекономіка»
2. Гальчинський А.С. – «Теорія грошей»
3. Зачосова Н.В. – «Тенденції розвитку ринку спільного інвестування в Україні та їх вплив на стан економічної безпеки компаній з управління активами»
4. Лисенков Ю.М. – «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн»
5. Носов О.Ю. – «Підвищення рівня монетизації української економіки та інфляція»
6. Старченко В.Д. – «Макроекономіка»
7. http://www.uaib.com.ua