Грошова-кредитна політика України

   Дворівнева  банківська система характерна для  держав із ринковою економікою, передбачає відносини підпорядкування між  центральним і комерційними банками. На першому рівні банківської системи знаходиться центральний (емісійний) банк, який є емісійним центром держави і відповідає за сталість грошової та банківської систем.

   Центральні (емісійні) банки всіх країн світу  виконують такі функції:

• розробка та реалізація грошово-кредитної політики;
• емісія грошей і контроль за грошовим обігом у країні;
• кредитно-розрахункове обслуговування держави;
• кредитно-розрахункове обслуговування банківських інститутів.

   Крім перелічених функцій центральний банк може зберігати централізовані золоті та валютні запаси, здійснювати регулювання і нагляд за діяльністю кредитних організацій.

   На  другому рівні банківської системи  знаходяться комерційні банки, які  обслуговують економічних суб'єктів, здійснюючи мобілізацію коштів, та надають кредитно-розрахункове обслуговування. Головною їх функцією є створення за рахунок кредиту додаткових платіжних засобів через збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Розрізняють універсальні та спеціалізовані комерційні банки. Крім банків, до кредитної системи входять небанківські фінансово-кредитні інститути.

   Небанківські  кредитно-фінансові інститути функціонують у порівняно вузьких сферах ринку  позичкового капіталу і мають  досить специфічну клієнтуру. Такі фінансово-кредитні інститути не мають статусу банку, і їхня діяльність не змінює маси грошей у обігу. [4] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Структура грошово-кредитної системи в Україні

   Проголошення  державного суверенітету України стало  передумовою проведення незалежної економічної політики, спрямованої  на розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки. Грошово-кредитна система України пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, який умовно можна поділити на три етапи.

• формування грошово-кредитної системи незалежної України (1991-1994 рр.).
• адекватний розвиток грошово-кредитної системи і досягнення макроекономічної рівноваги (1995-2000 рр.).
• підвищення ефективності грошово-кредитної системи і забезпечення економічного зростання (починаючи з 2001 р.).

   На  цьому етапі спостерігається  економічне пожвавлення, економіка  України розвивається динамічніше. На прискорення зростання позитивно  вплинула грошово-кредитна політика, реалізація якої зумовила збільшення кредитів в  економіку, забезпечення стабільності валютного ринку та обмінного  курсу при значному зростанні  резервів НБУ, збільшення рівня монетизації.

   Можна сказати, що відбулися позитивні  зрушення в економіці України, адже ВВП за період 2003-2008 рр. зріс у 3,5 рази, але темп приросту ВВП починаючи з 2007 року почав стрімко падати, що обумовила економічна фінансова криза 2008 року та слабкий стан економіки країни в цілому. А ось щодо рівня монетизації, то з 2007 року НБУ з метою обмеження інфляції почав гальмувати зростання грошової бази, що пов’язано з кількісним обмеженням грошовоїмаси. В сучасних умовах грошово-кредитна політика зводиться до обслуговування експортно-орієнтованих галузей. Зосередження

грошової  маси в монополістів за умов її обмеженого зростання загострює проблему недостатньої монетизації економіки. Наслідком є обмеження сукупного попиту, погіршення умов кредитування підприємств, загальмування інвестиційно-інноваційної діяльності, що призводить до зменшення пропозиції на товарних ринках і до інфляції. НБУ, крім обмеження зростання грошової бази, проводив стерилізаційні операції на валютних ринках, що пов’язано з прагненням обмежити зростання грошової маси. Проте стерилізаційні заходи НБУ не обмежували, а провокували інфляцію через погіршення умов виробництва товарів. Комерційні банки не можуть задовольняти зростаючий попит на кредити, а крім того їх ціна – висока. Спостерігається тенденція, що деякі клієнти банків починають шукати можливості отримувати позики за кордоном, де їх умови отримання значно вигідніші. НБУ має сприяти формуванню грошової системи, спроможної в умовах стабільності національної грошової одиниці забезпечити сприятливі умови для економічного зростання. Проте, враховуючи значне відставання від рівня сучасних економік, темпи економічного зростання мають бути значно вищі або достатньо випереджаючі. В умовах «виснаження» фінансової та грошової систем усі намагання забезпечити інноваційно-технологічний прорив та реалізувати будь-який найбільш вдалий інвестиційний проект – марні. Фінансові та грошові ресурси української економіки співставні лише з коштами середньої

міжнародної корпорації. Інвестиційний клімат в  Україні не дає підстав сподіватись на масовий прихід іноземних інвесторів з об’єктивних та суб’єктивних причин. Сучасна грошова система має забезпечити вільне перетікання коштів і забезпечити можливість оцінювати доцільність їх поточного та майбутнього використання. Формування портфеля активів має відбуватись через використання ставки процента і очікуваної доходності фінансових активів. Можливості фінансування майбутнього розвитку повинні оцінюватися шляхом комбінування активів в складі портфеля. [5] 
 

   Табл. 3.1 Окремі параметри грошово-кредитної  системи України (2003-2008 рр.)

   У цілому розвиток грошово-кредитної  системи на цьому етапі здійснюється відповідно до розвитку загальної макроекономічної ситуації, а отже в цілому вимальовується не дуже сприятлива картина стану сучасної економіки країни. Отже, таким чином ми визначили, що найважливішим елементом грошово-кредитної системи в Україні є Національний банк України, створений у вересні 1991 р. згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність». Основною функцією НБУ є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму. Виконанням цієї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень - цінової стабільності.

   Другою  підсистемою грошово-кредитної системи  є комерційні банки. Дозвіл на створення  комерційних банків в Україні  дає НБУ шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських  операцій. Він веде книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних  установ. Комерційні банки набувають статусу юридичної особи з моменту їх реєстрації в даній книзі. Комерційні банки різних видів і форм власності створюють на акціонерних засадах. Засновниками комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні та фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів. Основна функція комерційних банків полягає в здійсненні на договірних умовах кредитно-розрахункового, касового та іншого банківського обслуговування підприємств, установ та організацій. Банки відіграють роль посередників між надходженням вітчизняних заощаджень і раціональним розміщенням капіталів в економічному процесі. Практично всі українські банки універсальні, а це означає, що вони пропонують класичний набір банківських послуг.

   Залежно від території діяльності комерційні банки поділяються на:

• міжнародні (ПУМБ, Каліон і т.д.);
• республіканські (ПриватБанк, ВТБ, Укргазбанк, Правекс);
• регіональні (Володимирьский).

   На  даний момент в Україні зареєстровано 170 банків, 150 з яких функціонують на даний момент.

   Міжнародні  банки створюються за участю іноземного капіталу і можуть мати відділи (філії) в інших країнах. Значним кроком на шляху створення конкурентних умов і демократизації банківської  системи став дозвіл НБУ на відкриття  в Україні банків зі 100%-ним іноземним  капіталом. Ці банки ведуть активну  політику по „завойовуванню” різних секторів ринку банківських послуг. Їх діяльність однозначно спрямована на інтенсивний розвиток та одержання  максимального прибутку. Звичайно це послаблює позиції вітчизняних  банків на ринку банківських послуг і в той же час посилює конкуренцію  в галузі, що врешті-решт служить  інтересам користувачів даних послуг.

   Більшість комерційних банків є регіональними. Вони обслуговують, як правило, клієнтів певної області, міста, району.

   Залежно від організаційної структури комерційні банки бувають:

   - багато філіальними банками;

   - без філіальними банками.

   Окреме  місце у вітчизняній банківській  системі відведено Ощадному банку  України. Це спеціалізований комерційний  банк, який заручений гарантією держави  щодо забезпечення вкладів і цінних паперів громадян та їх видачі вкладникам на першу вимогу. Процентні ставки по вкладах населення Ощадний  банк установлює у межах максимальних процентних ставок, визначених Національним банком. Одне із завдань Ощадбанку – підтримка уряду в реалізації важливих соціально-економічних програм. Наприклад, такою є програма "Доступне житло", спрямована на поліпшення забезпечення житлом громадян. Ощадбанком розроблено спеціальну кредитну програму для цієї категорії клієнтів на випадок необхідності залучення кредиту для придбання житла. За умовами програми кредит надається терміном до 20 років під 16% річних. Сума кредиту не може перевищувати 70% вартості придбаного об’єкта фінансування.

   Перейдемо до розгляду діяльності інвестиційних, пенсійних і страхових фондів в Україні. Отже, інвестиційний фонд - підприємство, яке займається торгівлею корпоративними та державними цінними паперами, перед усім в формі купівлі крупного пакета та подальшого продажу цих паперів інвесторам; корпоративним фінансуванням у формі залучення капіталу під цінні папери, що випускаються, або у формі надання довгострокового інвестиційного кредиту.

   Основними характерними рисами для цих комерційних  організацій, які ми будемо називати інвестиційними фондами є:

   - велика універсальна комерційна  організація, що сполучає більшість  припустимих видів діяльності  на ринку цінних паперів і  на деяких інших фінансових  ринках;

   - головною визначається діяльність  по залученню фінансування за  допомогою цінних паперів;

   - будучи великою організацією, оперує, насамперед, на оптових фінансових  ринках;

   - віддає пріоритет середньо- і довгостроковим вкладенням;

   - цінні папери є основою його  портфеля, при цьому більшість  інвестиційних банків найбільшою  мірою орієнтуються на недержавні  цінні папери.

В інвестиційних  фондах в Україні інвестор не отримує  дохід у вигляді відсотків, як по банківських депозитах. Дохід  інвестора складається з приросту вартості інвестиційних сертифікатів або акцій фонду. Вартість цінних паперів інвестиційного фонду в Україні може зростати, а може й знижуватися. Оскільки ринкова вартість цінних паперів та інших активів у складі майна (портфеля) фонду не є статичною категорією, вона також змінюється. Відповідно до вимог законодавства України дивіденди по цінних паперах відкритого інвестиційного фонду не нараховуються і не виплачуються. Учасники таких фондів отримують дохід під час продажу їхніх цінних паперів компанії по управлінню активами. Час входу, а також період інвестування у відкритих фондах визначаються інвестором самостійно. Індустрія колективного інвестування має майже 200-річну історію, і вже близько 80 років інвестиційні фонди, більше відомі у світі як взаємні фонди, ефективно працюють у багатьох розвинених країнах, будучи невід’ємною частиною інвестиційного світу. Діяльність інвестиційних фондів в Україні координує компанія з управління активами (КУА), її фахівці вивчають фондовий ринок та формують портфелі фондів таким чином, щоб підвищити доходність фонду й одночасно мінімізувати ризики інвестування. Стрімкий ріст сегменту інвестиційних фондів та компаній на ринку фінансового посередництва в Україні розпочався у 1997-1998рр. Починаючи з 2002 року відбувається становлення сучасного ринку спільного інвестування з тими його учасниками, яких нині можна вважати традиційними. До них належать: інститути спільного інвестування — корпоративні інвестиційні фонди або пайові інвестиційні фонди (корпоративні інвестиційні фонди — це ІСІ, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства і провадять виключно діяльність із спільного інвестування; пайові інвестиційні фонди — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності); компанії з управління активами інституційних інвесторів (або компанії з управління активами) — господарські товариства, які здійснюють професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У 2005-2007 рр., ринок спільного інвестування демонстрував стабільну динаміку розвитку (можна прослідкувати за ростом розмірів чистих активів, акумульованих ринком – рис.3.1) та високі рівні дохідності діяльності своїх учасників (рис.3.2). Кризові явища на фондових ринках в Україні та світі негативно відобразились на згаданих показниках (рис.3.1-3.2); що підтвердило факт значного рівня впливу зовнішніх факторів на фінансову стабільність та результативність діяльності КУА та виявило необхідність розробки механізмів захисту економічної безпеки компаній з управління активами від різного роду небезпек та загроз. [3]