Грошова система Перу, Болівії та Чилі

Оброблювальна промисловість.  Частка національного доходу, що доводиться на сектор оброблювальної промисловості, виросла з 20% в 1970 до 28% в 1981. Після 1981 роль цього сектора зменшилося по відношенню до гірничодобувної промисловості, будівництва і сектора послуг, склавши в 1992 21,4% ВВП. Проте до 1994 оброблювальної промисловості припадало  на частку 42% ВВП.

Провідними галузями є  харчова, металообробна, виробництво  стали, текстильна, хімічна, автоскладальна і нафтоочисна.

Транспорт і зв′язок.  Існують система залізниць навколо  Ліми, і ще дві залізничні магістралі, Центральна і Південна. Центральна залізниця починається в Лімі і перетинає Анди, досягаючи відміток 4818 м над у.м.; це сама високогірна  в світі залізниця із стандартною  колією.

Вона пов′язує столицю  з гірничопромисловими центрами Сьєрри і закінчується у високогірній долині р. Мантаро на сході - одній  з житниць Перу. Південна дорога йде від морського порту Мольендо, долаючи розчленований гірський рельєф, через оазис, де розташований р. Арекипа, до озера Тітікака (3812 м  над у.м.) і далі в Кусько. У 1994 загальна протяжність залізниць Перу складала приблизно 2400 км.

У 1990-і роки протяжність  автомобільних доріг досягала 71,4 тис. км., але тільки 10% з них мали тверде покриття. Однією з головних магістралей є 2500-кілометровий відрізок Панамериканського шосе, яке перетинає  територію Перу уздовж побережжя  з півночі на південь, - від еквадорської межі через Ліму і Арекипу і  далі до межі Чилі.

Інша дорога, що має дуже важливе значення, - трансандськоє  шосе - була побудована в 1943 і до цих  пір залишається єдиною магістраллю, що безпосередньо зв′язує східне і західне Перу. Центральне шосе пов′язує Ліму з містами Ороя, Уанкайо, Аякучо, Кусько і Пуно.

Внутрішні і міжнародні авіалінії  обслуговують всі області республіки і забезпечують зв′язок з іншими латиноамериканськими країнами і із Сполученими Штатами. У Перу функціонують три міжнародні аеропорти.

Туризм.  На індустрії  туризму Перу негативно позначаються загроза тероризму і хвороби, особливо холера. Кількість іноземців, що відвідали країну, досягла максимуму - 300 тис. чоловік - в 1988 і знизилося  до 216 тис. чоловік в 1992.

Болівія. Загальна характеристика господарства. Болівія – промислово-аграрна країна з розвинутою гірничодобувною галуззю. Галузі економіки: гірнича, металургійна, нафтова, харчова, тютюнова, легка промисловість, розвинуте ремесло. Осн. тр-т – залізничний, автомобільний, суднохідний (по о. Тітікака). Залізниці зв'язують промислові міста і центри видобутку корисних копалин з тихоокеанськими портами Антофагаста і Аріка в Чилі і Мольєндо в Перу, а також із залізничними системами Бразилії і Аргентини. Більшість автомобільних доріг зосереджена на Альтіплано і в прилягаючих до нього долинах. Магістральне шосе з'єднує міста Кочабамба і Санта-Крус; дороги з твердим покриттям прокладені від цих міст до пров. Чапаре і до м. Трінідад на р. Маморе. Здійснюються основні авіаперевезення на внутрішніх лініях і регулярні рейси в найбільші міста Латинської Америки.

За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП – $ 7,7 млрд Темп зростання ВВП – 4,7 % (за період з 1991 по 1996 воно складало в середньому 3,9% на рік). ВВП на душу населення – $ 964. Прямі закордонні інвестиції – $ 678 млн Імпорт – $ 2,5 млрд (г.ч. США – 31%; Японія – 23%; Бразилія – 12%; Аргентина – 11%; Чилі – 6%; Перу – 4%). Експорт – $ 1,6 млрд (г.ч. Великобританія – 16,1%; США – 12,5%; Аргентина – 9,9%; Колумбія – 7,4%; Німеччина – 1,8%).

У 2001 р структура наповнення ВВП: сільське господарство – 14%, гірничі  роботи – 4.5%, нафтова індустрія – 4.6%, виробництво – 16.6%, транспорт  і зв'язок – 10.9%, торгівля – 8.5%, сфера  послуг – 8.9%.

У 1990-х роках торговий баланс Болівії залишався пасивним. Після різкого спаду 1980-х експорт  тільки в 1991 злегка перевищив 1 млрд дол., досягши таким чином рівня десятирічної давності. У 1981 бл. 56% прибутку від експорту припадало на продукцію гірничорудної промисловості і 35% - на нафту і газ. У 1991 ці цифри складали відповідно 42% і 28%. Досі країна потребує імпорту обладнання і не може повністю забезпечити себе продовольством.

На початку 1980-х років  трудові ресурси складали бл. третини  населення країни, причому чверть цієї кількості припадала на частку жінок. За даними на 1992, не мало роботи 6% економічно активного населення, проте, зниженню цього показника  сприяє наявність сильної тіньової економіки (насамперед, наркобізнесу), де зайнято бл. 250 тис. чоловік. В середині 1990-х рр. 17% працездатного населення  зайнято в сільському господарстві, 31% - в промисловості і 52% - у сфері  послуг.

У 1994 на частку обробної промисловості  припадало бл. 15% валового внутрішнього продукту. Найбільш розвинені харчова  промисловість, особливо виробництво  цукру і напоїв; велике значення мають нафтопереробна і нафтохімічна галузі і кольорова металургія (виплавка олова).

Чилі. Чилі — відносно розвинена країна Півд. Америки. Найбільш розвинений автомобільний, морський, залізничний тр-т. Зовнішньоторгівельний оборот забезпечується на 90 % морським тр-том. Порти: Сан-Вісенте, Уаско, Гуаякан, Вальпараїсо, Токопілья, Кальдера.

Система залізниць Чилі, довжина якої складає 6300 км, є однією з кращих у Латинській Америці. Ця залізнична мережа простягнулася від м. Пісагуа в пустелі Атакама до Пуерто-Монта на півдні країни з відгалуженнями в усі найважливіші порти. Окрема гілка йде в Аргентину і через м. Мендоса продовжується до Буенос-Айреса. Від Аріки й Антофагасти залізниця йде до Ла-Паса (Болівія). Лінія між Антофагастою і м. Сальта (Аргентина) перетинає Анди на висоті 4500 м.

З 79 600 км автомобільних доріг 9580 км асфальтовані, найсучасніші шосейні  дороги прокладені в Подовжній долині в районі Сантьяго. Одна ділянка Панамериканського шосе долиною 3900 км йде в північному напрямку і з'єднує Сантьяго з Лімою (Перу), інша — довжиною 1450 км — йде на схід від Сантьяго до Буенос-Айреса, ще одна — довжиною 2250 км — на південь до Пунта-Аренаса.

Торговий флот Чилі —  один з найстарших і п'ятий по величині в Латинській Америці. Чилійська  пароплавна компанія «Компанья судамерикана де вапорес». Внутрішні і міжнародні авіалінії зв'язують Чилі з іншими державами, уся територія країни обслуговується рейсами місцевих авіакомпаній.

За даними [2001 Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation]: ВВП — $ 71 млрд. Темп зростання ВВП — 3,4 %. ВВП на душу населення — $ 4784. Прямі закордонні інвестиції — $ 1,6 млрд. Провідні галузі промисловості: гірнича (мідна та інш. мінералів), чорна та кольорова металургія, машинобудівна, хімічна, легка і харчова, цементна, деревообробна та паперова пром-сть. Імпорт — $ 22 млрд (г.ч. США — 23,3 %; Аргентина — 11 %; Бразилія — 6 %; Японія — 5,8 %; Мексика — 4,9 %; Німеччина — 4,7 %). Експорт (головна стаття — мідь) — $ 23,6 млрд (г.ч. США — 18 %; Японія — 13 %; Великобританія — 7,9 %; Бразилія — 5,3 %; Аргентина — 5 %; Італія — 4,5 %).

З 1973 р. в економіці країни суттєво збільшилася роль іноземного капіталу. Бл. 80 % американських інвестицій вкладені у гірн. пром-сть.

У 1990-і роки середній річний приріст чилійської економіки становив 7 %, що було найвищим показником серед  країн Західної півкулі. У середині 1990-х років рівень інфляції і безробіття не перевищував декількох процентів. Скоротився обсяг зовнішнього боргу, бюджет виконувався з перевищенням прибутків над витратами, обсяг  заощаджень досяг найвищого рівня  за всю історію країни. У результаті в 1997 Чилі мала найвищий кредитний рейтинг  серед країн Латинської Америки  з обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) 77,1 млрд дол. (5280 дол. на душу населення), показником реального річного  приросту 7,1 % і рівнем інфляції менше  за 6 %. Розподіл по статтях ВВП у 1992 показує значні зміни в економіці  Чилі. У порівнянні з кінцем 1960-х  і початком 1970-х років частка продукції  гірничодобувної промисловості  залишилася приблизно на колишньому рівні (61 %), частка продукції мідної промисловості зменшилася. Помітно  знизився внесок сектора обробної промисловості  — з 25 % до 21 %, тоді як внесок сільського господарства, тваринництва і лісового господарства трохи зріс — з 7,4 % до 7,9 %. Частка будівельної промисловості знизилася з 7,7 % до 6 %, а частка сфери обслуговування (включаючи банки) зросла з 26 % до 29,1 %. З кінця 1980-х років стали швидко рости доходи від рибного лову і туризму. Приплив прямих іноземних інвестицій продовжувався, і тільки за 1996 він зріс на 46 %. Найбільша частина цих нових капіталовкладень (51 %) припадала на сферу обслуговування, на частку гірничодобувної промисловості 19 %, що обробної — 18 %. Частка американських капіталовкладень за період з 1974 по 1996 складала бл. 40 % від їхнього загального обсягу, у 1996 досягла майже 49 %. Уряд в 1997 сприяв приватизації і передачі в концесію автострад і платних автомобільних доріг, морських портів і аеропортів, водогосподарчих об'єктів і пасажирських залізничних перевезень. Структура паливно-енергетичного балансу в 90-х рр. ХХ ст.: вугілля — 17 %, нафта — 61 %, газ — 11, гідроресурси — 11 %.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 4. Банківська система країн

 

Банківські системи країн  Латинської Америки до 1990-х рр. складалися тільки з національних банків, причому  більшість із них було створено за участю загальнонаціональних та місцевих органів влади. Проте згодом із метою  підвищення ефективності функціонування банківських систем було скасовано  обмеження присутності іноземних  банків. Значну роль в активізації  діяльності іноземних банків відіграли  процеси приватизації місцевих банків із державною власністю. На цей час  спостерігається постійне збільшення присутності іноземних банків у  банківських системах Чилі, Колумбії, Мексики та Перу.

Глобалізація банківських  систем значною мірою впливає  як на розвиток банківських систем окремих країн, так і на розвиток міжнародних фінансів загалом. По-перше, саме інтеграційні процеси сприяють створенню світового ринку універсальних  банківських послуг, прискорюючи  темпи технологічних змін, які  особливо впливають на умови здійснення банківської діяльності. По-друге, загострення  конкуренції між банками позитивно  впливає на якість і вартість послуг, що надаються ними. Проведене дослідження  присутності іноземного капіталу в  банківських системах різних країн  показало, що діяльність іноземних  банків у країнах із перехідною економікою призводить до зменшення дохідності та маржі місцевих банків, збільшуючи таким чином ефективність банківської  системи приймаючої країни. Доведено, що не існує чіткої залежності між  негативними процесами в економіці  країни та зменшенням обсягів кредитування іноземними банками – тимчасові  скорочення транскордонного кредитування в Естонії, Угорщині та Чехії заміщувалися зростанням обсягів кредитування через  філії; іноземні філії розширювали  свою діяльність під час економічних  криз як шляхом поглинання місцевих банків, так і збільшуючи обсяги операцій.

Проте існують і протилежні точки зору, відповідно до яких при  визначенні галузевої, регіональної, виробничо-технологічної  спрямованості прямих іноземних  інвестицій переважатимуть інтереси іноземних  банків та пов'язаних із ними компаній, а не національні інтереси. Це призводить до зростання дефіциту платіжного балансу, державного боргу й бюджетних витрат на його обслуговування, а також до зниження рівня зайнятості населення та збільшення бюджетних витрат із безробіття. Такі тенденції спостерігалися в країнах Центральної та Східної Європи після скасування обмежень на доступ іноземного капіталу до національних банківських систем, насамперед у Польщі та Угорщині. На противагу цьому в Кореї та КНР на діяльність філій іноземних банків обмеження було встановлено, і національний капітал зберіг за собою провідні галузі економіки й ефективно конкурує з іноземним на національному та світовому ринках. Тобто за умови належного контролю та регулювання присутності іноземного банківського капіталу можна досягти поліпшення структури банківської системи, створення стимулів для комерційних банків щодо виходу на міжнародні фінансові ринки, розширення клієнтської бази комерційних банків та зниження відсоткової ставки за кредитами.

Порівняльний аналіз рівня  й темпів експансії іноземного банківського капіталу в країнах Центральної  та Східної Європи показав, що в більшості  держав вони значно вищі, ніж в Україні. Активність міжнародних банків у країнах Центральної та Східної Європи пов'язана з тим, що відкриття банківського сектора збіглося в часі з виведенням капіталів транснаціональних банків із азіатського регіону та пошуками напряму передислокації капіталів. Лібералізація фінансових систем цих країн призвела до того, що іноземні філії та підрозділи володіють 60-90 % банківських активів.

Банківська система Перу контролюється урядом, якому належить Центральний резервний банк, Національний банк (найбільший комерційний банк країни) і вісім банків розвитку, установлених з метою фінансування державних підприємств і приватних  фірм в різних секторах економіки.

Велика частина приватних  банків, націоналізованих в 1987 під час  президентського правління ставленика Апрістськой партії А. Гарсии Переса, була повернена їх колишнім власникам.

Державні фінанси.  Під  час перебування у влади уряду  Белаунде (1980-1985) бюджетний дефіцит  досягав 12% ВВП. При уряді Фухиморі дефіцит зберігся, проте він значно зменшився в порівнянні з попередніми  роками. Наприклад, в 1992 дефіцит склав  ок. 1 млн. дол., або 4,7% ВВП.

Найкрупніші статті урядових витрат складають суспільні роботи і субсидії державним фірмам, далі слідують витрати на озброєні сили і освіту. Приблизно дві третини  надходжень доводиться на непрямі податки, на зовнішню і внутрішню торгівлю і менше 25% дають податки на прибуток і на власність.

У Болівії починаючи з 1923 державний бюджет постійно виконувався  з дефіцитом. Останній покривався за рахунок нових зовнішніх і  внутрішніх позик, що привело до збільшення державного боргу, що складав 4,4 млрд. дол. в 1995. У Болівії існують як державні, так і приватні банки.

До основних державних  банків відносяться Центральний  банк, що є емісійним і одночасно  найбільшим комерційним банком; Гірський банк, що здійснює функції посередника  при продажі мінеральної сировини, що здобувається невеликими компаніями; Сільськогосподарський банк, що надає  кредити фермерам; а також Болівійська  корпорація розвитку, яка надає позики промисловим підприємствам і  контролює ті, що належать державі  цукрові заводи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 5. Грошово-кредитна система країн

 

Офіційна валюта Перу носить назву новий соль. Міжнародне позначення - Nuevos. Перуанський соль введений в грошовий обіг на території країни як офіційна валюта Перу з липня 1993 року. У готівково-грошовому обігу перебувають банкноти достоїнством у 10 соль, 20 соль, 50 соль, 100 соль, монети в 0.10 соль, 0.20 соль, 0.50 соль, 1 соль, 2 соль, 5 соль. Перуанський соль був введений в обіг 1863 році в результаті грошової реформи з заміни старої іспанської грошової системи на нову національну перуанську валюту. До цього в республіканському Перу випускалися номінали в реалах, сентаво і ескудо. Спочатку нова валюта Перу була прив'язана до французького франка. У 1901 році прив'язка солячи до французького франка була скасована і соль був прив'язаний до фунта стерлінгів, почався випуск золотої монети "лібра". Прив'язка до фунта тривала до 1930 року, коли Перу відмовилося від золотого стандарту і прив'язало перуанський соль до долара США. Цей курс залишався незмінним до 1946 року. З 1975 року фіксована прив'язка до долара була скасована, і курс перуанського соля став плаваючим.