Грошова система Перу, Болівії та Чилі

Під тиском нафтової компанії СІЛА «Стан-дард ойл» Болівія 1932—35 вела невдалу війну з Парагваєм (за яким стояв англо-аргентинський  капітал) за багатий на нафту район  Гран-Чако. За договором 1938 Болівія  одержала лише х/з спірної території  з виходом до р. Парани. Війна сприяла  дальшому закабаленню Б. іноземними монополіями. Велике незадоволення  народу діями монополій примусило  президента Торо зробити 1937 спробу націоналізувати  власність «Стандард ойл», але  він скоро був усунутий від  влади. У квітні 1943 Болівія оголосила  війну Німеччині, Італії і Японії. 18 квітня 1945 Болівія встановила дипломатичні відносини з СРСР. З часу другої світової війни в Болівії значно зміцнились позиції капіталу США. Одночасно  посилився робітничий і визвольний, антиімперіалістичний рух. 1942 вибухнув великий страйк гірників на рудниках компанії «Паті-ньо», придушений силою  зброї. Масові страйки робітників-гірників відбулися 1949; 1950 спалахнув загальний  страйк. 1950 в Болівії був створений  єдиний профцентр і на основі комуністичних  груп, що існували з 1920, була заснована  Комуністична партія. Зростання націоналістичних настроїв серед буржуазії привело  до утворення партії «Національно-рево-люційний рух» на чолі з Вільяроелем (президент 1943—46) і В. Пас Естенсоро. В травні 1951 ця партія здобула перемогу на виборах, але внаслідок перевороту до влади  прийшла військова хунта на чолі з Бальї-віаном. Повстання в квітні 1952, яке здійснене при вирішальній  участі робітників-гірайоників і  іменується «болівійською національною революцією», привело до повалення  диктаторського режиму. Уряди Болівії  на чолі з Пас Естенсоро (президент 1952—56) і Сілесом Суасо (віце-президент 1952-56, президент з 1956) провели чистку держ. апарату, видали декрети про загальне виборче право, про конфіскацію власності трьох найбільших олов'яних компаній («Патіньо», «Гохшільд» і «Арамайо»), які контролювались іноземним капіталом (1952), про земельну реформу (1953). Проте під тиском монополій США (економічна блокада, відмова від закупівлі олова) і внутрішньої реакції уряд Б. згодився на сплату компенсації олов'яним монополіям, відмовився від політики націоналізації і рішучого проведення аграрної реформи. Згодом США добились від Болівії підписання угоди про гарантування вільного вивозу прибутків і надання нових концесій нафтовим компаніям. Уряд Болівії прийняв нав'язаний монополіями США план Міжнародного валютного фонду про так звану стабілізацію економіки. Пануюча партія «Національно-революційний рух» має абсолютну більшість місць в Конгресі Болівії (78 з 86). Комуністична партія існує легально. Посилення визвольного руху трудящих Болівії виявилось у масових антиімперіалістичних демонстраціях у лютому-березні 1959.

Наступний президент країни Ернан Сілес Суасо був обраний  у 1956 році. Його уряд за підтримки МВФ  почав програму стабілізації, яка  включала обмеження зростання заробітної плати та лібералізацію цін, але  цей крок тільки поглибив економічну кризу. У 1960 і 1964 роках Віктор Пас  Естенсоро переобирався президентом. У листопадi 1964 року військові зробили  переворот. У 1966 році президентом був  обраний Рене Барріентос Ортуньо. У 1967 році було розгромлено партизанський  рух Че Гевари. Після смерті Барріентоса  у квітні 1969 року в країні змінилося  кілька урядів, поки в серпні 1971 року не було здійснено військовий переворот  Уго Бансера.

Бансер заявив, що армія  буде безроздільно керувати країною  до 1980 року. У 1974 році після спроби повалення  Бансера той заборонив у країні діяльність усіх політичних партій та профспілок. У липні 1978 року в країні були проведені вибори, перемогу на яких здобув Хуан Перед Асбун. Однак  той протримався при владі  всього 4 місяці і в листопаді  того ж року був повалений Давидом  Паділья. Після цього в країні змінилося ще 3 президента.

17 липня 1980 в результаті  військового перевороту владу  захопила військова хунта на  чолі з Луїсом Месой Техадой,  який наступного дня став президентом.  Він призупинив дію конституції,  багато політичних діячів були  вбиті. Кокаїн став головним  джерелом доходу президента і  уряду. 4 серпня 1981 Меса Техада був  повалений, президентом був обраний  Сельсо Торреліо Вілья. У липні  1982 року той залишив свій пост, на зміну йому прийшов генерал  Вільдосо Кальдерон. У жовтні 1982 року до влади знову прийшов цивільний уряд на чолі з Ернаном Сілесом Суасо.

Під час виборів у липні 1985 року колишні президенти Уго Бансер і Пас Естенсоро не змогли набрати  більшості голосів, і Національний конгрес призначив президентом  Паса Естенсоро. Прийшовши до влади, Естенсоро почав здійснення програми, розробленої МВФ. Це призвело до зростання  бідності і безробіття. У травні 1989 року президентом за підтримки  Уго Бансера став Хайме Пас  Самора, кандидат від партії Ліве революіцонное  рух.

Уряд Самори було звинувачено  у зв'язках з мафією, лідер пропрезидентського ЛРД Оскар Ейд потрапив до в'язниці за звинуваченням в наркобізнесі, а Самора був заборонений в'їзд  до США.

У 1997 році президентом країни був обраний Уго Бансер, передвиборна компанія якого проходила під  гаслами демократизації. Після приходу  до влади він керував диктаторськими методами як у 1971-78 роках. Під час  його правління стали накопичуватися економічні та соціальні проблеми. У лютому 2000 року почалися виступи  проти уряду Бансера, які згодом охопили всю країну. У серпні 2001 року Бансер пішов у відставку  і помер наступного року.

У 2002 році на загальних виборах  був обраний президентом Болівії  Гонсало Санчес де Лосада. У жовтні 2003 року в столиці країни відбулися  великі зіткнення між поліцією і  армією з одного боку і учасниками акцій протесту. Загинуло 76 чоловік. У результаті Санчес де Лосада пішов  у відставку і передав повноваження віце-президенту Карлосу Меса. Відповідно до Конституції Болівії той мав  право залишатися президентом до 6 серпня 2007 року, проте пішов у  відставку 6 червня 2005.

Наступним президентом став Едуардо Родрігес.

У січні 2006 року президентом  став Ево Моралес. У тому ж році він оголосив про націоналізацію нафтогазової галузі.

Чилі. Історія Чилі почалася з заселення регіону близько 13 тисяч років тому. У 16 столітті розпочалося завоювання і підкорення території сучасної Чилі іспанськими конкістадорами, у 19 столітті чилійський народ отримав незалежність від колоніальної влади. Значний вплив на розвиток Чилі до початку Другої світової війни мав видобуток селітри та міді. Багатство природних ресурсів значною мірою посприяло розвиткові економіки країни, однак також ставило у залежність від інших держав і часто призводило до воєн. Після столітнього керівництва християнсько-демократичного уряду у 1970 році до влади прийшов соціалістичний президент Сальвадор Альєнде. Проте путч Августо Піночета 11 вересня 1973 року встановив 17-літню диктатуру. В цей час було здійснено ряд радикальних економічних реформ. З 1988 року в країні впевнено розвиваються демократичні тенденції розвитку.

Незалежність від Іспанії  отримана в 1818. Інтенсивна програма націоналізації і соціальних реформ, почата президентом  Сальвадор Альєнде в 1970, призвела до військової хунти генерала Піночета в 1973. У 1989 Піночет погодився на проведення конституційних змін і багатопартійної  системи; Патрісіо Аілвін став главою держави й уряду в 1990.

Зараз в країні - перша в історії жінка-Президент, пані Мішель Бачелет.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Економіка  Перу, Болівії та Чилі

 

Перу. В територіальній структурі економіки Перу виразно виражено ділення на гірську область (Сьєрру), населення якої, переважно індійці, практикує натуральне сільське господарство, і прибережну область (Косту), де переважають крупні господарства на зрошуваних землях і де зосереджена легка промисловість і базуються рибні промисли. Копальні, що складалють основу економіки країни, знаходяться в Сьєррі, проте на них зайнята відносно невелика частина населення, а їх продукція прямує в основному до Ліми або вивозиться в інші країни. Промислове виробництво концентрується в Лімі і портовому місті Кальяо, що примикає до неї.

У 1990-х роках, після десятирічного  економічного спаду, президент Фухиморі почав здійснення реформ, направлених  на лібералізацію економіки.

Національний дохід Перу насилу піддається точній оцінці. Офіційні джерела не мають в своєму розпорядженні  інформації про доходи (іноді досить значних), які отримують неорганізовані працівники і дрібні виробники, в  більшості своїй індійці і  метиси, що переселилися в міста  на побережжі.

Більш того, в офіційній  статистиці не відображені прибутки від експорту листя коки і продуктів  їх переробки. У 1996 Усесвітній банк оцінив валовий внутрішній продукт (ВВП) Перу приблизно в 92 млрд. дол., або 3800 дол. на душу населення.

ВВП і дохід на душу населення  досягали високого рівня в 1981, проте  істотно знизилися в роки економічного спаду, викликаного цілим поряд  причин, - таких, як засуха, падіння експорту і надходжень від податків, бюджетний  дефіцит, що росте, витік капіталу, гіперінфляція  і безробіття, що росте, і неповна  зайнятість населення.

Після 1990 реформи Фухиморі сприяли помітному оздоровленню економіки, що відбилося в статистичних показниках; зростання виробництва  в 1994 склало 11-12%, інфляція була практично  зупинена, збільшилася притока іноземних  інвестицій.

З іншого боку, безробіття і  неповна зайнятість залишилися як і  раніше високими, зубожіння населення  продовжилося, а реальний дохід на душу населення у більшості перуанців  продовжує знижуватися.

Економічний підйом виявився головним чином в гірничодобувній  промисловості, тоді як частка ВВП, що доводиться на сектор оброблювальної промисловості, повернулася на рівень 1970 (21%), а частка, що доводиться на сільське господарство за той же 25-річний період, знизилася з 19% до 13,2%.

Сільське господарство.  Близько 30% оброблюваних земель Перу знаходяться  в Косте, 60% - в Сьєррі, інші 10% доводяться на Сельву. Хоча в сільському господарстві зайняте 40% економічно активного населення, сільськогосподарське виробництво  дає 13,2% ВВП. Основні сільськогосподарські культури прибережних областей - рис, бавовник і цукровий очерет.

Тут же вирощуються кукурудза, тютюн і фрукти. У горах основними  культурами є картопля, кукурудза, ячмінь, кассава (маніок) і ямс, а в долинах  і в нижній частині східних  схилів Анд - кава, боби, какао, чай і  кока. Чагарник коки, з листя якого  виробляється кокаїн, є культурою, що традиційно обробляється американськими індійцями.

В кінці 1970-х років, коли кокові почали експортувати до Болівії і  Колумбії у вигляді або пасти-напівфабрикату, або вже повністю очищеного кокаїну, вирощування коки стало прибутковою  справою. За оцінками на 1996, площа плантацій  коки складала 94,4 тис. га, і на них  було зайнято ок. 300 тис. селян.

Вважається, що плантації  Перу дають дві третини світової продукції кокаїну, а річний дохід  від кокаїнового бізнесу складає  від 600 до 800 млн. дол. Біля п’ятої частини  земель зайнято під пасовища, проте  виробництво м’ясомолочних продуктів  не задовольняє потреби населення. Значну роль в гірських районах грає тваринництво, причому основне господарське значення має вівчарство.

Перу експортує шерсть, шкіру і шкури тварин.

Лісове господарство.  Лісами покрито близько двох третин території країни, головним чином  на східних схилах Анд і в басейні  Амазонки. Більшість найбільш цінних лесопродуктов, включаючи каучук, хінін і лікарські рослини, дають гірські ліси. З лісоматеріалів найбільше експортне значення має червоне дерево.

Основна частина лесопродуктов  вивозиться через Ікитос - річковий порт на Амазонке.

Рибальство.  На 1950-і роки доводиться активний розвиток рибних промислів, і до початку 1960-х років  Перу займало провідне положення  в світі за об’ємом товарного  улову. Перевилов і періодичні зміни  течій в Тихому океані викликали  падіння уловів з 11,5 млн. т в період 1969-1971 до 2,3 млн. т в 1980-1983. До 1991 улови  знову зросли до 6,9 млн. т, причому  основну масу промислових риб  складають сардини і анчоуси, які йдуть на експорт, а частково переробляються в рибну муку.

Гірничодобувна промисловість.  З часів іспанського колоніального  владицтва Перу славилося багатствами  своїх надр. Найважливішими з рудних копалин є мідь, цинк, золото, свинець  і срібло. У невеликих кількостях здобувається кам’яне вугілля.

Більшість копалень знаходяться  в районах Серро-де-пасько в Центральних  Андах, Токепала і Куахоне на півдні гірської області і Маркона на побережжі. Родовище мідної руди Токепала і пов′язані з ним поклади  на півдні Перу вважаються найбільшими  в світі. Річна здобич міді в 1990-і  роки складала ок. 375 тис. т. Нафта здобувається в північній частині прибережної  області з 1863.

У 1970-х роках почалася розробка знов відкритих крупних  родовищ на морському дні у  західного побережжя і на схід від Анд. У 1992 в країні було здобуто 42,3 млн. баррелів сирої нафти. Надра  східних районів, покритих джунглями, містять великі запаси природного газу.

Енергетика.  Виробництво  електроенергії забезпечується головним чином тепловими електростанціями, що працюють на нафті, і гідроелектростанціями, але її недостатньо для задоволення  внутрішніх потреб.

Близько 74% потреби в енергії  задовольняється за рахунок нафти  і природного газу, 13% - за рахунок  деревного палива, 7% - гидроелектроенергиі, 4% - за рахунок відходів виробництва цукру з очерету і 2% - за рахунок кам’яного вугілля; останній є єдиним видом палива, який країна вимушена імпортувати.