Грошова система Перу, Болівії та Чилі

План

 

1. Загальна характеристика країн…………………………………………………..3

 

2. Історія розвитку країн……………………………………………………………7

 

3. Економіка Перу, Болівії та Чилі……………………………………………….14

 

4. Банківська система країн……………………………………………………….22

 

5. Грошово-кредитна система країн……………………………………………...25

 

6. Міжнародні відносини країн…………………………………………………...29

 

7. Додатки………………………………………………………………………….34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика країн

 

Перу. Даржава Перу рзозташована в західній частині Південної Америки між 81^o19’ та 68^o заходної довготи і між 0^o01’ та 18^o21’ південної широти. На її території (1 285,215 кв. км) можуть вільно розміститися Франція, Іспанія та Італия розом узяті. Серед Латиноамериканських країн Перу за розміром території поступається лише Бразилії, Аргентині та Мексиці. На півної її сусідами є Еквадор і Колумбія, на сході - Бразилія, на південному сході - Болівія і на крайньому півдні - Чилі. Із заходу омивається Тихим океаном.

                                              

В адміністративному плані  поділяється на 23 департаменти і  провінцію Кальяо, наділену правами  департаменту. Державні мови - іспанська  та кечуа. Переважаюча релігія - католицька. Столиця - Ліма.

Розміри країни и природно-географічна  різноманітність зумовили контрасти  її окремих районів.

Вузькою смугою простягнулася  Коста – західне узбережжя, що омивається Тихим океаном, смуга  берегової пустелі, шириною від 80 до 150 км.

За береговою пустелею підноситься одна з найвищих гірських систем нашої планети – Анди. Високі, покриті вічними снігами  піки (найвищий - Уаскаран – 6768 м), потужні льодовики, глибокі каньйони, обширні високогірні плато – така Сьерра – гірська частина країни, буквально “пила”. Туз із невеликого льодовикового озера Лаурикоча бере початок найбагатоводніша ріка світу – Амазонка. Східна частина країни – 3/5 всієї території (перуанці називают Сельвою, від латинського “сілва” - ліс), вкрыта густим волого-екваторіальним лісом.

Все тихоокеанське узбережжя  порізане річками, але лише деякі  з них доносять свої води до океану на протязі всього року. Русла більшості  річок заповнюються водою на короткий період - з січня по квітень, - коли в Андах йдуть дощі, тануть снігаи і льодовики.

Велику роль в житті  Сьери з давніх часів відіграють річки, в долинах яких концентруеться основна частина населення.

Збігаючі з гірських льодовиків струмки, зливаючись, утворюють озера. Одне з них – Лаурікоча - дає  початок протікаючому на північ Мараньону. На протязі майже 640 км він розділяє Західний і Центральний Кордільєри. Ще одна велика річка північних Анд – Уаляга. Прорвавши східний Кордільєр, вона виходить на рівнину Сельви зливаючись згодом с Мараньоном утворює велику Амазонку. В південному Перу найбільша річка – Апуримак. Зливаючись з Мантаро, Апуримак дає початок річці Эні, яка нижче за течією називається Тамбо. Тамбо разом з іншою річкою, Урубамбою, в свою чергу дає початок Укаялі, найважливішій річці перуанської Сельви.

Долина ріки Урубамба –  колиска великої інкської цивілізації. В верхній течії, де вона носить назву  Вільканота, розміщена древня столиця  інків – Куско. Неподалік від  Куско знаходяться руїни знаменитої фортеці доколумбової Америки –  Мачу-Пікчу.

Болівія. Площа 1098,6 тис. км², населення 7,95 млн чол. (2001). Офіційна столиця країни — Сукре, однак резиденція уряду перебуває в Ла-Пас. Офіційні мови — іспанська, кечуа, аймара; поширена мова гуарані (індіанська). Грошова одиниця — болівіано. Болівія простягнулася на 1503 км з півдня на північ та на 1265 кілометрів зі сходу на захід. Межує на півночі та сході з Бразилією, на південному сході - з Парагваєм, на півдні - з Аргентиною, на південному заході - з Чилі та Перу.

                                           

Болівія багата на природні ресурси (передусім олово, нафта, природний  газ; також є цинк, сурма, вольфрам, срібло, свинець, мідь, золото), але висока витратність виробництва, нестача  інвестицій, проблеми з внутрішнім транспортом і відсутність виходу до моря обмежують її розвиток. Болівія  залишається однією з найбідніших  країн Південної Америки.

За характером рельєфу  Болівія поділяється на південно-західну  — гірську (бл. 1/3 площі країни) і  північно-східну — переважно рівнинну частини. Гори Болівії належать до системи  Андів, що досягають тут найбільшої ширини - близько 650 кілометрів, і складаються: з хребта Західна Кордільєра (г. Сахама 6780 м), Кордільєри Реаль (г. Ільямпу 7014 м), Центральної і Східної Кордільєри (до 5000 м) та міжгірного плато — Альтіплано (3700—4100 лі). В горах Болівії багато згаслих і діючих вулканів. Рівнинні райони Болівії поступово знижуються на північний схід і переходять в  Амазонську низовину. На південному сході, на вододілі басейнів Амазонки і Парагваю, невисокі нагір’я (до 1425 м).

Надра Болівії багаті на руди кольорових металів, особливо олова, вольфраму,свинцю, цинку, міді та інших.

Клімат районів Андів  — гірський, напівпустельний і  пустельний з прохолодними літом  і зимою — середньомісячні  температури протягом року коливаються  від +2 до +18, невеликою кількістю  опадів (50—600 мм), значними добовими коливаннями  температур. В рівнинних районах клімат вологий тропічний —середньомісячні температури на протязі року +20, +28°, опадів 1500—2000 мм на рік. Ріки внутрішніх гірських районів належать до басейнів безстічних озер — Тітікака, Поопо та ін. Ріки сх. районів — до басейну Амазонки (найбільші з них Ма-море і Бені — притоки Мадейри) та Парагваю (найбільша — Шлькомайо).

В горах і міжгірних  плато рослинність напівпустельна: шорсткі трави, колючі чагарники; серед  тваринного світу з ссавців характерними є вікунья, гуанако, з гризунів —  шиншила, моко, з птахів — кондор. На рівнинах — вологі тропічні ліси і савани з багатими й різноманітними рослинністю і тваринним світом.

Чилі. Республіка Чилі, країна в Південній Америці. Межує на півночі з Перу, на заході і півдні омивається Тихим океаном, на сході за хребтами Анд розташовані Болівія і Аргентина. Через Магелланову протоку Чилі має вихід у Атлантичний океан. Чилі належать також декілька невеликих островів в Тихому океані: острів Пасхи, острови Сала-і-Гомес, Сан-Фелікс, Амбросіо, група островів Хуан-Фернандес, а також острови Дієго-Рамірес біля мису Горн. Столиця — Сантьяго де Чилі. Площа 756950 кв. км, населення 16,800 млн чол. (2008). Офіційна мова — іспанська. Грошова одиниця — чилійське песо. Глава держави й уряду - Себастьян Піньєра з 2010 року; політична система — демократична республіка, що розвивається.

                                    

Рельєф: уздовж західної границі  гори Анди, на півночі пустеля Атакама, ліси на півдні, території Східного острова, островів Хуана Фернандеса, частина Вогненної землі, частина  Антарктиди.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Історія  розвитку країн

 

Перу. Першими жителями Перу були кочові мисливці-збирачі, що мешкали в печерах прибережних районів. Найдревніше місце - печера Пікімачай, яка датується 12000 рр. до н.е. Бавовну, квасолю, гарбуз, пекучий перець саджали вже в 4000 рр. до н.е. Більш пізніші культури, наприклад, Чавін, винайшли плетіння, розвинули сільське господарство, створили релігію. Близько 300 р. до н.е. чавіни несподівано зникли, але протягом подальших тисячоліть розвивалися інші культури, включаючи Салінар, Наска, Паракас і Уарі. До 15 століття н.е. в усьому районі панувала Інкська Імперія, розповсюджуючи свій вплив на Колумбію і Чілі. Між 1526 і 1528 роками іспанський конкістадор Франсіско Пісарро досліджував узбережжя Перу. Його приваблювало багатство Інкської Імперії, він повернувся до Іспанії, щоб отримати економічну підтримку і людей для подальшого вивчення країни. І він повернувся в Кахамарку на півночі Перу, де полонив і стратив інкського імператора Атауальпу в 1533 році. Пісарро заснував місто Ліму в 1535 році, а через 6 років був убитий. Повстання останнього інкського імператора Манко Інки завершилося його стратою в 1572.

 Подальші 200 років були  мирними, і Ліма стала важливим  політичним, соціальним, комерційним  центром для андських народів.  Але експлуатація індіанців колоніальними  господарями привела до повстання  в 1780, розпочатому інком Тупаком  Амару II. Заколот був коротким  і закінчився тим, що всіх  учасників було схоплено і  страчено. Перу продовжувало бути  лояльним до Іспанії до 1824 року, поки в країну не прийшли  два визволителі: венесуелець  Сімоном Болівар і аргентинець  Хосе де Сан Мартін. У 1866 році  Перу перемогло в короткій  війні з Іспанією, але програло  битву з Чілі в «Війні Тихого  океану» (1879-1883 р.), що завершилася  втратою багатих соляних копів  у північній пустелі Атакама.  Перу також воювало з Еквадором  у 1941 році через спірні кордони.  За «Угодою Ріо-де-Жанейро 1942 року»  Перу отримало район північніше  від ріки Мароньон, але це не  сподобалося Еквадору. Повстання  бандитів у 1965 році завершилося  крахом, але ряд страйків разом  з нападами маоістського угрупування  «Сяючий шлях» привели до політичної нестійкості в 1980-х роках. Ще одне угрупування, «Революційний рух Тупак Амару» (РРТА), висунулося в цей же час. З 1990 року, після перемоги на президентських виборах Альберто Фухіморі над перуанським письменником Маріо Варгасом Льосою, а також після арешту натхненників РРТА і лідерів «Сяючого Шляху» в 1992 році, перуанці сподіваються на довгий період миру.

 Найбільша загроза  стабільності в країні — безробіття  і убогість, незважаючи на економіку,  що швидко розвивається. Фухіморі  залишився на другий термін  у квітні 1995 року, перемігши колишнього  Генерального секретаря ООН Хав’єра  Переса де Куєльяра. У 1998 році  було підписано угоду з Еквадором,  що мирно вирішила 57-річну проблему  про кордон і створила підставу  для збільшення іноземного фінансування  в обох країнах. У листопаді  1999 року Перу і Чілі домовилися  про свій кордон, а саме про  важливий торговельний район  Аріке.

 Світ спостерігав вибори  в квітні 2000 року, як Алехандро  Толедо, будучи андським індіанцем  з бідної сім'ї і ставши економістом  Світового Банку, бився з двічі  обраним Президентом Альберто  Фухіморі. Всього за один тиждень  до виборів Толедо подав офіційного  листа до Національного виборчого  комітету про те, що вибори  корумповані, привертаючи увагу  Організації Американських Держав (ОАД) до процесу. Вона оголосила,  що Національному виборчому комітету  потрібно більше часу, щоб розібратися  в «недоліках» виборчого процесу.  Толедо попросив своїх прихильників  написати «Ні Обману» на бюлетенях,  а сам зняв свою кандидатуру.  Фухіморі став переможцем у  цих скандальних і фальшивих  виборах. Але він пішов у  відставку під час свого третього  терміну в листопаді і втік  до Японії після того, як був  звинувачений главою Комітету  національної безпеки Владіміро  Монтесіносом у порушеннях прав  людини і корупції.

28 липня 1821 — Перу офіційно  оголосив про свою незалежність  від Іспанії. Незалежність від  Іспанії здобуто 1824 року.

При владі в Перу були військові і цивільні уряди поперемінно  з 1948 р. В 1960-х і 1970-х роках національні  уряди провели земельну реформу  і націоналізували нафтовидобувну галузь промисловості. Ці кроки привели до створення значного торгового дефіциту і виникненню внутрішнього та зовнішнього боргів.

Цивільний уряд відновлений 1980 року.

З 1990 р. — президент Альберто Фухіморі. 1992 року він при підтримці  армії розпустив половину головних судів і призупинив дію уряду (зрікся влади 2000 року).

Болівія. З найдавніших часів територію Болівії заселяли індіанські племена аймара, кечуа та ін. У 14 ст. їх підкорили інки.

1533— 38 — територію  Болівії захопили іспанці. Відкриття  1545 багатих родовищ срібла в  горі Потосі привело до посилення  колонізації Болівії іспанцями.  1544 Б. була включена до складу віце-королів-ства Перу, а 1776 — Ла-Плати. В серед. 17 ст. Б. у зв'язку з ростом видобутку срібла стала центром економіч. життя Пд. Америки. Тут склалося велике феод, землеволодіння. Індіанське населення змушене було відбувати трудову повинність, т. з.міту, головним чином на шахтах, платити великі податки і т. п. Важкий колоніальний гніт і нестерпні умови праці привели до великої смертності індіанців, викликали численні повстання. Найбільшим з них було повстання 1780—81 під керівництвом Тупак-Амару.

1809 в країні почався  рух за відокремлення від Іспанії  і нац. незалежність. 1824 частини  армії Болівара під командуванням  Сукре розгромили іспанців біля  Аякучо. В серпні 1825 конгрес в  м. Чукісаке (тепер Сукре) проголосив  незалежність країни, яку очолив  президент-«протектор» С. Болівар;  країну (до цього часу відому  як Верхнє Перу) було названо  на його честь Болівією. 1828 болівійські  повстанці вигнали з країни  військо Сукре і відмовились  від приєднання до Великої  Колумбії.

Протягом 19 ст. в Болівії  в широких масштабах продовжувалась експропріація індіанських общинних земель. Внутріполітичне життя Болівії  характеризувалось частими держ. переворотами. Економічно слабка Болівія  внаслідок т. з. Тихоокеанської війни 1879—83 з Перу втратила частину багатої  на селітру області Атакама, а  разом з тим і доступ до Тихого океану. Відкриття в кін. 19 ст. на території Болівії великих покладів олова привело до активного вторгнення в країну англ., амер. і нім. капіталу. Іноземні монополії експлуатували не тільки нац. багатства і населення й впливали на її політику.