Випуск векселів у тісному
зв'язку з торговельними операціями
забезпечував погодженість випуску
банкнот з реальними потребами
обороту - у міру зростання
цих потреб випуск банкнот
збільшувався, і навпаки. Проте
випуск банкнот під комерційні
векселі не завжди забезпечував
автоматичне пристосування до
потреб обороту. Це зумовлювалося
цілою низкою обставин: обліком фінансових
векселів, у тому числі казначейських,
зниженням цін на товари та прискоренням
обігу банкнот, унаслідок чого зменшувалася
потреба в грошах до настання строків
погашення векселів, та ін. У всіх цих випадках
виникала загроза появи зайвих банкнот
та їх знецінення. Запобігти цьому міг
вільний розмін банкнот на золото: зайві
банкноти пред'являлися в банки для обміну
на золото.
Період "класичної" банкноти
закінчився з повним припиненням
розміну її на золото після
світової економічної кризи 1929-
1933 pp. У нових умовах банкнота втратила
золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію
сталості вартості - розмін на золото.
Це значно зблизило сучасні банківські
гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє
гальмо їх знецінення.
Проте справа полягає не
тільки в припиненні розміну
банкнот на золото. У сучасних
умовах зазнав деформації і
механізм автоматичного регулювання
емісії банкнот на основі вексельного
забезпечення. Передусім поряд з
комерційними стали значно ширше
використовуватися казначейські
векселі та облігації державних
позик для забезпечення випуску
банкнот. Оскільки зобов'язання
держави не є реальними цінностями,
кредитування їх емісійним банком
значно ускладнило зв'язок емісії
з реальними потребами обороту.
Різке зниження частки комерційних
векселів і збільшення казначейських
векселів та облігацій держави
в забезпеченні емісії грошей
означає переорієнтацію її з
потреб товарообороту на потреби
державного казначейства. Через
задоволення останніх банкноти
потрапляють у сферу товарообороту,
при цьому лише частково вони
задовольняють його потреби, а
частково виявляються зайвими,
проте залишаються в обороті.
У цьому відношенні механізм
емісії банкнот стає подібним
до механізму емісії паперових
грошей. Це також зближує сучасну
банкноту з казначейськими білетами.
Разом з тим така банкнота
повністю не втрачає своїх
специфічних ознак банківських
грошей, зберігає в обігу певні
переваги порівняно із суто
паперовими грошима і є найпоширенішою
формою готівкових грошей у
країнах з розвинутою ринковою
економікою. Головні її ознаки
і переваги полягають у тому,
що навіть на покриття витрат
держави вона випускається не
безпосередньо і безповоротно, а
через кредитування під боргові
зобов'язання казначейства. Ця, здавалося
б, незначна деталь емісійного
механізму має принципове значення.
Вона передбачає, що держава як
економічно самостійний суб'єкт
грошового обороту може брати
участь в емісійному механізмі
нарівні з комерційними підприємствами,
якщо прагнутиме до забезпечення
збалансованості свого фінансового
господарства і виявиться здатною
своєчасно погашати свої борги
емісійному банку. У зв'язку
з цим важливого значення набуває
проблема регулювання державного
боргу, підтримання його обсягів
на економічно обґрунтованому
рівні, установлення широкого
демократичного контролю за його
формуванням, включаючи лімітування
його розмірів, а також за взаємовідносинами
між казначейством і центральним
емісійним банком.
Дуже важливо, щоб ці два
органи, що перебувають по різні
боки емісійного джерела, не
стали "двома кишенями на
одному й тому ж самому державному
піджаку", якими розпоряджається
"одна рука". У такому випадку
гроші завжди будуть безперешкодно
"перекочовувати" з емісійної
"кишені" в казначейську й
остаточно зникне відмінність
між банкнотами і казначейськими
білетами. Щоб не допустити цього,
більшість країн законодавче
встановили чітке розмежування
між центральним емісійним банком
та державним казначейством, вивівши
банк з підпорядкування уряду
і зробивши його самостійним
державним провідником монетарної
політики.
Зважена політика щодо державного
боргу та виплати доходу за
облігаціями державних позик
забезпечує ринковий попит на
вказані цінні папери. Це дає
можливість центральному банку
через регулювання свого портфеля
таких паперів впливати на
масу банкнот, продаючи їх на
фондовому ринку - зменшувати, а
купуючи - збільшувати їх кількість
в обороті.
Не втратив свого значення
і механізм саморегулювання банкнотного
обігу через забезпечення їх
емісії комерційними векселями.
Проте дія його значно змінилася.
Банківські позички під комерційні
векселі стали видаватися переважно
в депозитній, а не в банкнотній
формі. Тому емісійні банки
через цей механізм регулюють
масу депозитних грошей в обороті,
опосередковано впливаючи і на
обіг банкнот.
Депозитні гроші - це різновид
банківських грошей, який існує
у вигляді певних сум, записаних
на рахунках економічних суб'єктів
у банках. Вони не мають речового
виразу і використовуються для
платежів у безготівковій формі.
Рух їх здійснюється по рахунках
у банках і не виходить за
межі банківської системи. А
приводяться вони в рух за
допомогою технічних інструментів
- чеків, платіжних доручень, пластикових
карток тощо.
Потреба в такій формі
грошей об'єктивно зумовлена посиленням
вимог щодо економічності та
зручності грошового обороту
тоді, коли його обсяги і суми
окремих платежів досягають значних
розмірів. Вона має істотні переваги
перед готівковою формою грошей
(банкнотами): значно економніша, зручніша
у користуванні, піддається контролю
з боку банків за оборотом
після емісії. Тому у сучасних
умовах депозитні гроші стали
основною формою грошей у країнах
з розвинутою ринковою економікою,
їхня частка становить близько
90% усієї грошової маси в обороті.
Успішне функціонування депозитних
грошей можливе лише за високого
рівня розвитку банківської справи,
коли кожний суб'єкт грошового
обороту може вільно покласти свої
гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести
в будь-який пункт ринку і йому гарантується
повне їх збереження. За цих умов власник
грошей на рахунку в банку може дати доручення
останньому перерахувати всю суму чи частину
її своєму контрагенту і в такий спосіб
погасити борг. Переміщуючись по рахунках
у банках, депозитні грошові суми успішно
виконують функції купівельного та платіжного
засобів, а відтак включають ся в загальний
грошовий оборот.
В Україні в перехідний
період не було достатніх передумов
для широкого застосування депозитних
грошей. Низька надійність банків
та високий рівень тінізації економіки
спричинили зниження частки депозитних
грошей у загальній масі в окремі роки
до 50%, що негативно впливало на стан грошового
обороту та функціонування банків.
Електронні гроші - це різновид
депозитних грошей, коли переказування
грошових сум по рахунках у
банках здійснюється автоматично
з допомогою комп'ютерних систем
за безпосередніми розпорядженнями
власників поточних рахунків. Ця
форма органічно поєднує у
собі всі переваги депозитної
та готівкової форм грошей: немає
потреби переносити чи перевозити
великі маси готівки; досягається
значна економія витрат на
їх виготовлення, збереження, перерахування,
перевезення тощо; кожний платник
має можливість вмить виконати
платіж, попередньо перевіривши
всі його умови і здійснивши
відповідні розрахунки, як і в
платежах готівкою.
Носієм електронних грошей
є пластикова картка - іменний
грошовий документ, що видається
банком власнику поточного рахунку
і дає йому можливість оплатити
через комп'ютерні мережі свої
покупки і погасити борги переказом
грошей по рахунку без використання
готівки. Упровадження пластикової
картки в розрахунково-платіжну
практику значно розширило сферу
функціонування депозитних грошей,
включило в неї масові платежі
населення, прискорило обіг грошей,
створило великі зручності для
платників, зменшило витрати обігу.
Все це надало депозитним грошам нової
якості, що знайшло відображення в новій
назві - "електронні гроші".
"Квазігроші", або майже гроші,
- це специфічні грошові форми,
в яких грошова суть істотно
послаблена, відхиляється від загальноприйнятих,
стандартних форм. Таке відхилення
можливе з кількох причин:
- коли в стандартних формах
значно послаблюється грошова
суть. Так, при розміщенні грошей
у довгострокові вклади вони
зберігають звичайну форму депозитних
грошей, проте при цьому дещо
знижується їх ліквідність, здатність
бути платіжними засобами;
- коли грошові функції виконують
нестандартні форми, які не
можна віднести до жодної з
зазначених вище. Наприклад, вексель
у певних межах може використовуватися
як гроші у функції купівельного
і платіжного засобу, хоч не
є грошима в загальноприйнятому
розумінні. Те ж саме можна
сказати про чек та деякі
інші грошові інструменти.
Використання "квазігрошей"
має позитивний вплив на економіку:
- дає можливість підвищити ліквідність
ринку за рахунок запровадження
в оборот додаткових платіжних
інструментів квазігрошових форм, передусім
векселів;
- дає можливість зменшити масу
платіжних засобів в обороті
за рахунок вилучення їх у
довгострокові депозитні вклади,
що сприяє оздоровленню кон'юнктури
ринків;
- робить управління грошовою
масою, а отже пропозицією грошей,
більш гнучким і ефективним.
"Квазігроші" мають досить
тривалу історію. Так, вексель
з'явився і почав використовуватися
як платіжний інструмент раніше,
ніж банкнота, яка бере свій
початок з векселя. Чек з'явився
після того, як банки стали
приймати гроші на вклади, тобто
приблизно одночасно з банкнотою.
Власник вкладу міг двояко
реалізувати право на свої
гроші:
1) взяти розписку банку і
використати для платежу за
своїми зобов'язаннями. Така розписка
відкрила шлях для банкноти;
2) домовитися з банком, що він
даватиме йому письмові накази
про видачу всієї чи частини
суми вкладу певній особі, а
банк виконуватиме їх. З таких
наказів розвинувся чек.
Тому квазігроші не є якоюсь
випадковою, чи нав'язаною грошам
формою. Поява і тривале використання
їх є закономірним результатом
еволюції форм грошей. У перспективі
вони теж будуть змінюватися.
Зокрема, широкий розвиток "електронних
грошей" може призвести до втрати
чеком свого значення в обороті
депозитних грошей і своєї
ролі як виду "квазігрошей".
Висновки
1. Етапи розвитку грошей:
1) Прямий обмін продукту на
продукт, поява посередника в
обміні товарів - загального еквівалента.
Поява загального еквівалента
означає виникнення грошей, точніше
товарних грошей, які мають внутрішню
вартість.
2) Виникнення паперових грошей,
потрібних не самі по собі,
а для тих товарів і послуг,
які на них можна купити (XII-XVII
ст.ст.)
3) Виникнення банківських грошей
(XX ст.), коли гроші існують у
вигляді записів на рахунках
у банках. У сучасних умовах
простежується швидка еволюція
всіх функціональних форм грошей
- поширюються кредитні картки, чеки
для туристів, електронні гроші.
В усіх країнах в обігу нині
перебувають лише паперові гроші
й монети з неблагородних металів.
Відбулася повна демонетизація
золота, воно перестало виконувати
функції грошей.
2. Гроші - це історично визначена,
властива товарному виробництву
форма економічних зв'язків між
товаровиробниками, тому це не
просто річ, що спрощує мінові
операції, а суспільні відносини
людей, виражені через гроші;
гроші служать засобом стихійного обліку
кількості й якості суспільної праці товаровиробників,
що здійснюється на ринку; гроші - це інструмент,
за допомогою якого абстрактному змісту
вартості надається реальність, конкретність,
дійовість. При цьому слід додати, що гроші
- це сукупність активів, які використовують
для здійснення ділових операцій.
Список використаної літератури
1. Гальчинський А. С. Теорія грошей. - К.:
Основи, 1996.
2. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник.
- К.:КНЕУ,2001.-602с.
3. Гроші та кредит. / За ред.Б.
С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510.
4. Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник
Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні;
тенденції та перспективи. // Фінанси України,
-2000.- №9.
5. Синбченко М. І. Кон'юнктурна теорія
грошей. М. І. Туган - Барановського.// Фінанси
України. - 2000.- №9.
6. Мельничук О. М. Законодавчі
основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси
України, 2000, -№7.
7. Жан - Поль Бландіьєр. Валютний
курс: його місце і роль у перехідній економіці.//
Фінанси України, 2000, - №8.
8. Остапець А. І. Остапець Л.
В. Банківська система України:
стан і проблеми розвитку.// Фінанси
України, 2000 - №8.
9. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна
політика. - К.: Основи, 1996. - Розд.
10. ВСТУП до банківської справи / Відп.
ред. М. І. Савлук. - К.: Лібра, 1998.-Розд. 2.
11. Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита.
- М.: Банки и биржи.
12. Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика
- гарант стабілізації економіки України
// Фінанси України. - 1997. - № 7.