По-третє, сама вартість грошей
у нових умовах, що вимагали
активного втручання держави
в економічне життя суспільства,
повинна була стати більш гнучкою,
більш податливою до державних
регулятивних заходів.
Зазначені вимоги не міг
задовольнити жодний товар - продукт
людської праці, навіть найблагородніший
з металів - золото. Будучи відносно
м'яким і маючи високу питому
вартість, золото відчутно зношувалося
в процесі обігу, що призводило
до великих втрат уречевленої
суспільної праці. Через незначне
поширення золота у природі
видобуток його не міг встигати
за зростанням місткості ринку
і потреб його в грошовій
масі. Вартість золота найменше
піддається будь-яким змінам, оскільки
на неї впливають не тільки
фактори, що визначають поточне
виробництво, а й вартість віками
нагромаджених золотих запасів.
Сама матеріальна форма золота,
фізичні властивості якого зробили
його найбільш придатним виконувати
роль грошей у попередні віки,
в умовах XX ст. виявилася нездоланною
перепоною для виконання ним
цієї ролі. Відбувся процес демонетизації
золота: спочатку з обігу були
вилучені золоті монети, замість
них сферу обігу стали обслуговувати
неповноцінні гроші, а згодом
повністю було зупинено обмін
неповноцінних грошей на золото
в будь-якій формі.
Еволюційні процеси в економіці,
які спричинили демонетизацію
золота, підготували підґрунтя для
запровадження нематеріальних носіїв
грошової суті - так званих кредитних
грошей. Як зазначалося вище, саме
золото виконувало грошову роль
не стільки у своїй реальній
вартості, скільки в номінальній.
Поступово воно набуло особливої
споживної вартості як загального
еквівалента, що заслонила собою
його природну споживну вартість.
Відтак світова практика використання
золотих грошей підготувала суспільство
до сприйняття нематеріальних
грошей, не пов'язаних із золотом,
як більш ефективної грошової
форми. На цій підставі економічна
думка остаточно дійшла висновку,
що гроші не адекватні золоту,
що вони - щось інше, складніше
явище суспільного характеру,
який не може бути виражений
навіть благородними металами .
Неповноцінні гроші - це гроші,
які не мають власної субстанціональної
вартості. Перехід до неповноцінних
грошей відбувався поступово.
Перші їх форми з'явилися ще
за часів панування металевих
грошей. Тому в історії грошей
був тривалий період існування
змішаних форм, властивих повноцінним
і неповноцінним грошам. Основними
формами неповноцінних грошей
є білонна (розмінна) монета, паперові
гроші (казначейські зобов'язання),
банківські зобов'язання (банкноти),
депозитні вклади, квазігроші. Не
маючи субстанціональної вартості,
усі вони застосовуються як
гроші лише тому, що в економічних
контрагентів, які їх одержують
як платіж, є віра в можливість
використати їх для забезпечення
своїх майбутніх платежів. Фактор
довіри до цих форм стає
вирішальним для їх функціонування
як грошей, завдяки чому вони
дістали також назву кредитних.
Кредитні гроші класифікуються
за кількома критеріями. Залежно
від форми існування виділяють
паперові гроші, монету, депозитні
гроші, електронні гроші, залежно від
статусу емітента та характеру емісії-
казначейські та банківські гроші.
Поняття паперових грошей
має два тлумачення: широке, коли
паперовими називають будь-які
грошові знаки, виготовлені з
паперу (розмінні і нерозмінні
банкноти, казначейські білети тощо),
і вузьке, коли паперові гроші
ототожнюються зі знаками вартості,
що емітуються казначейством для покриття
бюджетних витрат. У цьому підручнику
будемо застосовувати поняття паперових
грошей у вузькому розумінні.
Паперові гроші - це нерозмінні
на метал знаки вартості, що
випускаються державою для покриття
своїх (бюджетних) витрат і
наділяються нею примусовим курсом,
визнаються законодавчо обов'язковими
до приймання у всі види
платежів. По суті, це - завершена
форма знака вартості, яка відірвалася
не тільки від субстанціональної
вартості грошей, а й від реальних
потреб обороту. Мірилом їх
емісії стає не потреба обороту
в пла тіжних засобах, а потреба держави
у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі
гроші називають ще декретними, або казначейськими.
Виникнення паперових грошей
зумовлене тими самими об'єктивними
причинами, які привели в кінцевому
підсумку до демонетизації золота.
Проте у кожному конкретному
випадку до випуску паперових
грошей державу спонукають більш
"прозаїчні" причини. Передусім
це - необхідність покрити дефіцит
державного бюджету, оскільки
уряд неспроможний це зробити
збільшенням надходжень грошових
коштів з інших джерел.
Об'єктивні умови для створення
паперових грошей в окремих
країнах остаточно визріли на
початку переходу до капіталістичного
способу виробництва. У попередніх
формаціях таких передумов не
було. Тому окремі спроби випустити
там паперові гроші були спорадичними
і закінчувалися невдачею. Населення
сприймало їх як гроші і
погоджувалося одержувати у платежі
лише доти, доки держава підтримувала
надію обміняти їх на реальні
цінності. Як тільки така надія зникала,
паперові гроші вилучалися з обігу і будь-які
каральні заходи держави не могли змусити
населення брати їх як гроші.
Отже, паперові гроші - це
не "витвір" держави, а об'єктивний
продукт розвитку економічних
відносин у суспільстві. Роль
держави обмежується тим, що, використовуючи
об'єктивно обумовлені можливості
заміни повноцінних грошей неповноцінними
знаками вартості, вона друкує
ці знаки і визначає умови
випуску їх в обіг. І доки
випуск паперових грошей не
перевищуватиме об'єктивних потреб
обігу в грошах, доти вони будуть
виконувати функції засобів обігу
і платежу.
На чому ж базується довіра
суб'єктів обігу до простих
клаптиків паперу як до повноцінних
грошей? На початку їх випуску,
коли паперові гроші тільки
входять в обіг, така довіра
може забезпечуватися державою
двома способами:
1) обіцянкою розмінювати нові
гроші в майбутньому на золото,
як це було в радянській
Росії в 1922р. при випуску
нових грошей - червінців;
2) "прив'язуванням" випуску
паперових грошей до кредитних
грошей чи будь-яких кредитних
зобов'язань, що до цього були
в обігу в даній чи сусідній
країні і до них сформувалася
довіра суб'єктів ринку.
У більшості країн- у XIX-XX ст.
паперові гроші виникали на основі розмінної
банкноти, яка була в обігу. У певний момент
розмін банкнот припинявся, і без будь-якої
зміни зовнішнього вигляду їх починали
випускати для покриття бюджетного дефіциту,
тобто вони ставали паперовими грошима.
Проте суб'єкти ринку не відразу помічали
таку зміну їх сутності і приймали в платежі.
Після впровадження паперових
грошей в обіг довіру до
них може підтримувати певний
час держава методами економічної
політики. В умовах розвинутої
ринкової економіки держава є
наймогутнішим і найактивнішим
суб'єктом економічних, у тому числі грошових,
відносин. Вона має широкі податкові зв'язки
з усіма суб'єктами грошового обороту
і є одним з найбільших виробників товарів
і продавцем їх на ринку, а також одним
з найактивніших суб'єктів на ринку цінних
паперів. У всіх цих випадках держава одержує
гроші у великих розмірах від інших суб'єктів
сфери обігу, і якщо вона погоджується
одержувати платежі в паперових грошах,
то інші суб'єкти обігу приймають їх у
платежі і між собою.
Тут діє фактор довіри
до наймогутнішого з економічного
погляду партнера, який істотно
впливає на поведінку всіх
інших суб'єктів, унаслідок чого
вони сприймають паперові знаки
як повноцінні гроші. Ця дія
базується не на суб'єктивній,
а на об'єктивній економічній
основі, на якій розвивається
кредит взагалі. Доти, доки суб'єкти
сфери обігу мають можливість
купити за свої паперові знаки
товари чи послуги, вони віритимуть
у кредитоспроможність держави
і прийматимуть паперові гроші
як платіж за свої товари, у
тому числі й від держави.
Крім фактора довіри до
держави-емітента, обіг паперових
грошей, навіть за умови їх
знецінення, підтримується й іншими
чинниками. Для багатьох суб'єктів
обігу немає вибору, і вони
можуть обміняти свій товар,
лише продавши його за паперові
гроші. Передусім держава забороняє
обіг іноземної валюти на внутрішньому
ринку, і населення як один
з найчисленніших його суб'єктів
змушене продавати свою робочу
силу за національні грошові
знаки, що відкриває їм шлях
в обіг. Ті ж суб'єкти, які мають
можливість продати свій товар
за іноземну валюту чи по
бартеру (зокрема підприємства),
як правило, використовують цю
можливість, обмежуючи сферу обігу
національних грошей. Тому зростання
інфляції неминуче супроводжується
бартеризацією, доларизацією відносин,
як це було в Україні в
1990-2000 pp.
Крім того, більшість суб'єктів
ринку мають певні запаси нагромаджених
паперових грошей. Будучи неспроможними
обміняти їх на товари чи
іноземну валюту, вони змушені
підтримувати їх обіг, щоб остаточно
не втратити свої заощадження.
Усе це свідчить про те,
що паперові гроші мають не
тільки певні ознаки кредитних
грошей, а й явні специфічні
особливості, що дає підстави
класифікувати їх як окремий,
менш розвинутий вид кредитних
грошей.
Визначальними ознаками паперових
грошей є випуск їх для покриття
бюджетного дефіциту; нерозмінність
на золото; примусове запровадження
в оборот; нестабільність курсу
і неминуче знецінення. Ці ознаки
властиві насамперед грошам, що
емітуються безпосередньо урядом в особі
Міністерства фінансів. Звичайно вони
називаються казначейськими білетами,
зобов'язаннями тощо. Але цих ознак можуть
набути і гроші, які емітуються банками,
зокрема центральним банком, якщо емісія
їх спрямовується на фінансування бюджетного
дефіциту. Про це переконливо свідчить
досвід України 1991-1993рр., коли кредитна
емісія Національного банку перетворилася
у ключове джерело фінансування бюджетних
витрат. Як наслідок - знецінення українських
грошей за 1993 р. у 100 разів.
Банківські гроші - це теж
неповноцінні знаки вартості, які
емітуються банками на основі кредитування
реальної економіки, завдяки чому їх випуск
тісно пов'язується з потребами обороту,
забезпечується їх вилучення з обороту
і підтримка стабільної вартості. У цьому
полягає їх принципова відмінність і перевага
порівняно з паперовими грошима.
Банківські гроші виникли
стихійно з ринкових відносин,
але на значно вищому ступені
розвитку, на якому кредит став
їх іманентною складовою. Коли
ринкові зв'язки, а разом з ними
і взаємна довіра суб'єктів
ринку досягли такого рівня,
що один із суб'єктів наважився
передати другому товар чи
іншу вартість під зобов'язання
заплатити в майбутньому, була
відкрита можливість виникнення принципово
нової форми кредитних грошей, альтернативної
паперовим грошам. Сам торговельний оборот
породив так звані торгові гроші у формі
боргової розписки, або комерційного векселя.
Використаний як платіжний засіб, він
став обертатися. З простої розписки боржника
вексель стихійно перетворився в платіжний
і купівельний засіб, тобто в носія важливих
функцій
грошей. Проте економічна потуга
комерційних структур - емітентів
векселів була незначною, тому
сфера їх застосування як грошей
була обмеженою.
З розвитком банківського
кредиту і банківської справи
взагалі банки стали випускати
замість комерційних векселів
свої зобов'язання - банкноти, які
поступово перетворилися в універсальний
платіжний і купівельний засіб
і стали самостійним видом
кредитних грошей - банківськими
грошима. Згодом, коли банки стали
широко залучати банкноти від
клієнтів на вклади, виникла друга
форма банківських грошей - депозитні
гроші.
Банкнота в самому загальному
трактуванні є простим векселем
емісійного банку. Особливо чітко
виявлялася спорідненість її
з векселем на першому етапі
розвитку, коли вона мала форму
так званої класичної банкноти.
Історично "класична" банкнота
виникла з розписки середньовічних
банкірів про взяття на збереження
від купців золота та про
зобов'язання повернути його за
першою вимогою. У міру зростання
багатств банків їхні розписки
(банкноти) стали користуватися такою
довірою, що почали прийматись
у платежі нарівні із золотою
монетою. Поступово такі розписки
набули строго встановленої форми
й абстрактності як важливих
ознак векселя і стали по
довгу затримуватися в обігу,
не повертаючись у банки для
виплати по них золота. Ця обставина
дала можливість банкірам видавати
свої банкноти купцям на суму,
що перевищувала вартість золота,
прийнятого на збереження, тобто
перейти від повного до часткового
покриття банкнот. Не покриті
золотом банкноти стали видаватися підприємцям
взамін комерційних векселів. З цього
часу (кінець XVII ст.) починається власне
історія "класичної" банкноти.
Характерними ознаками "класичної"
банкноти є:
1) випуск її емісійним банком
замість комерційних векселів;
2) обов'язковий обмін на золото
за першою вимогою власників;
3) подвійне забезпечення: золоте (золотим
запасом банку) і товарне (комерційними
векселями, що перебували у
портфелі банку).
Завдяки цим ознакам банкнота
істотно відрізнялася від комерційного
векселя. Якщо останній має
приватну гарантію, що забезпечується
капіталом одного чи групи
підприємств, то банкнота - суспільну
гарантію, яка базується на капіталах
усіх підприємців, що зберігаються
в банках. Банкноти на відміну
від векселів є безстроковими
зобов'язаннями, не пов'язаними з
конкретними торговельними операціями.
Вони можуть випускатися в
будь-яких купюрах і перебувати
в обігу будь-який термін, що
дає можливість розраховуватися
ними по всіх можливих платежах.
Ці переваги надали банкноті
особливої якості - загальної оборотності,
якої не мав вексель.
Подвійне забезпечення "класичної"
банкноти гарантувало їй надійність,
сталу вартість, нормальний обіг
та високу еластичність обігу-
Через забезпечення комерційними векселями
досягалося саморегулювання обігу банкнот.
Видаючи позики під заставу чи дисконт
векселів, банк збільшував кількість банкнот
в обігу, а при оплаті векселів банкноти
поверталися до банку, що забезпечувалося
строковістю і безспірністю комерційного
векселя.