Еволюція банківської справи в українських землях

На  цьому етапі сформувалися групи  провідних банків, які вже завоювали  певне місце на ринку, визначився напрям менеджменту, розподілено клієнтів та ринок пасивів. Характеризується активною діяльністю НБУ з інфляційними процесами, створенням сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці – гривні. У банківській системі спостерігаються позитивні тенденції, вона набуває ринкового типу, в державі реєструються іноземні банки та їхні представництва (всього було зареєстровано 14), відбувається зміна акціонерів шляхом продажу і перепродажу банків та їхніх філій (близько 70), а також здійснюється реєстрація нових банків [8].

V етап (2000 – перше півріччя 2008). Цей етап пов'язаний з подальшим розвитком банківської системи України і монетарних інструментів із регулювання грошово-кредитного ринку, зорієнтованих на підтримку сталого економічного зростання та цінової стабільності. Цей період реалізації грошово-кредитної політики характеризується наявністю нормативно забезпечених механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитного ринку.

VI етап або сучасний (друге півріччя 2008 р. – дотепер) позначився поширенням світової фінансово-економічної кризи, яка засвідчила недостатній рівень ефективності регулювання фінансового сектора в багатьох країнах. Негативні тенденції глобальної фінансової кризи, загострення політико-правової ситуації в країні, а також негативні явища в національній економіці сформували середовище перманентної нестабільності, що призвело до руйнівного впливу на фінансові установи та ринки України та викликало їх підірваність та порушило ліквідність, погіршило платоспроможність.

У 2010 році у чотирьох банках України запроваджено тимчасову адміністрацію, стосовно 18 банків прийнято рішення про їх ліквідацію. З метою підтримки  стабільності банківської системи  Уряд України провів рекапіталізацію  трьох банків на загальну суму 9,5 млрд грн.

На 1 січня 2010 року недіючі кредити в  банках становили 105,5 млрд грн. У небанківському секторі в цей період зупинено дію 55 ліцензій на проведення діяльності із залучення вкладів членів кредитних  спілок та 17 ліцензій на проведення діяльності з надання фінансових кредитів, припинено ліцензії на страхову діяльність 14 компаніям, анульовано 16, у трьох кредитних спілках запроваджено тимчасові адміністрації. Всього кількість фінансових установ (кредитних спілок, страхових компаній, недержавних пенсійних фондів) зменшилося на 112. Втім, спостерігається несвоєчасність і неповнота виконання зобов'язань перед клієнтами страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок, зростання збитковості фінансових установ, а також значно зменшився обсяг торгів цінними паперами на фондовому ринку.

У цей  період фінансовий сектор України характеризується певними негативними тенденціям, зокрема: зниженням ділової та кредитної  активності, зменшеннями ресурсної  бази, безконтрольністю діяльності кредитно-фінансових установ, високими ризиками банків, труднощами банків із повернення запозичень та несплаченими розрахунковими документами, відсутністю  інституціональної незалежності органів  регулювання і нагляду за фінансовим сектором, що призвело до загострення  ситуації на фінансовому ринку, його нестабільності та прояву недовіри клієнтів до кредитних установ та відпливу коштів з банків. Все це позначилось  на неспроможності фінансових установ  та ринків протистояти кризовим явищам.

Органи  державної влади, Національний банк України в посткризовий період здійснюючи серйозні заходи для подолання фінансової кризи: стабілізації виробництва, зменшення  обсягів дефіциту бюджету, посилення  контролю за державним боргом, реструктуризацією  банківської системи, підвищенням  ефективності капіталізації банківських  установ за участю держави, відновленням фінансування і кредитування, прийняттям антикризового та податкового законодавства, створенням національної системи протидії легалізації злочинних доходів. Однак протистояти повною мірою  кризовим явищам владі поки не вдалося. [1]

ВИСНОВОК

Вперше про банківські установи в Україні згадується приблизно  у другій половині XVIII ст. Подальший розвиток в iсторiї банкiвської справи умовно подiляється на шiсть етапiв з рокiв незалежностi до нашого часу. Традиційне уявлення про банки як інститути, що залучають кошти у вигляді депозитів та розміщують їх шляхом кредитування, суттєво змінюється. З появою нефінансових банків чи небанківських інститутів, які займаються банківською справою, постає проблема виживання традиційних банків у нових умовах. Та водночас: значно розширюється спектр банківських послуг, а брак лояльності споживачів змушує банки переглядати свою стратегію діяльності на ринку, зосереджуючи увагу на дрібніших його сегментах та вузькоспеціалізованих послугах.

На сьогодні банківська система  України є стрижневим елементом  у створенні умов фінансової стабілізації, важливою ланкою господарського механізму, де реформування ще не закінчилося. Банківська система України потребує подальшої  правової реформи, прийняття нових  законодавчих актів у банківській  сфері. Банківська система України ефективно функцiонує завдяки втіленню Стратегії розвитку банківської системи України в 2006-2010 рр. та Програми протидії використанню банківської системи з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Ці документи створили необхідні організаційні, правові умови для підвищення ролі банківської системи України у зміцненні фінансової стабільності й економічного зростання країни.

Отже, саме банківська система  повинна відігравати важливу  роль у створенні оптимального середовища для мобілізації вільного переливання  капіталу, нагромадження коштів для  структурної перебудови економіки  країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Костютенко О.А. Банківське право: Банківська система. Національний банк. Комерційні банки. Розрахунки і кредитування. Ринок цінних паперів. Національне валютне законодавство. Банківські системи зарубіжних країн. Інститут банківської таємниці: Підручник. – 3-тє вид. – К.: Видавництво А.С.К., 2003.– 928 с.– (Економіка. Фінанси. Право) – К.:КНЕУ, 2001. - 501 с.

2. Роде Е. Банки, биржи, валюты современного капитализма. – Москва, Финансы и статистика, 1986. – 338 c.

3. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения. – М.: Наука, 1989. – С. 42-43.

4. Сорочан С.Б. Византия IV-X веков: этюды рынка. Структура механизмов обмена. – Харьков, 1998. – С. 409-413.

5. Византийская книга Эпарха/ Вступит. ст., пер., комент. М.Я. Сюзюмова. – М.: Наука, 1962.

6. Окунев И.В. Деньги и банки: Исторические очерки. – Днепропетровск: Преском, 1995. – С. 24-25.

7. Горовий С., Комаринська З.М. До проблеми становлення і розвитку банківської системи України/ Під ред. Б.С. Івасіва// Банківська система України: проблеми та перспективи розвитку: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. – Тернопіль: Екон. думка, 1998. – 85 с.

8. Колодізєв О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування. // Банківська справа. К. 2000. №2, с.28-29.

9. Аристов Н.  Промышленность  Древней Руси. – СПб.:  Типография Королькова, 1866. – 392с.

10. Коропецький І. Дещо про минуле, недавне минуле та сучасне української економіки. - К.: Либідь, 1995. – 258с.

11. Біленчук П.Д., Диннік О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В. Банківське право: українське та європейське /За ред. П.Д. Біленчука. Навч. посіб. – К.: Атіка, 1999. – 400с.

12. Кальницький М.Б. Перший київський банк – породження і жертва інфляції (Вісн. Нац. банку України. – 1996. - №2. – с.74-75.

13. Ананьич Б.В. Банкирские дома в России 1860-1914 г.г. Очерки истории частного предпринимательства. – Л.: 1991. – 293с.