Діяльність банків на валютному ринку

 

Діяльність  банків на валютному  ринку

План

1. Сутність валютного  ринку та методи регулювання  курсу валют. 

2. Міжнародний  кредит, класифікація його форм.

3. Валютний контроль. 

1.Сутність валютного ринку та методи регулювання курсу валют.

   За економічним змістом:  валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта. За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну і іноземну валюту.

     Об’єктом  купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності.

     Суб’єктами - будь-які економічні агенти та посередники (банки, валютні біржі).

     Ціною на валютному ринку є валютний курс - ціна грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

       Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції. Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово.

   Валютний  ринок можна класифікувати і  за іншими критеріями:

• за характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій;
• за територіальним розміщенням: європейський, північно-американський, азіатський;
• за видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;
• за формою валюти: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

 

  Чинники, що визначають кон’юктуру валютного ринку можна розділити на такі три групи: 

  1) Курсоутворюючі чинники:

• стан платіжного балансу країни, 
• обсяги ВНП, які виробляються в країніні,
• внутрішня і зовнішня пропозиція грошей,
• процентні ставки в країнахх, валюти яких порівнюються,
• співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми.

  Ці чинники - базові, оскільки визначають такий стан співвідношення попиту та пропозиції на валютному  ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внутрішньо зумовленої та передбачуваної зміни.

  2) Регулюючи чинники:

• заходи прямого державного регулювання (фінансово-бюджетна політика, квотування та ліцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти тощо),
• структурні чинники - впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників. Вводяться державою свідомо для досягнення певних цілей в її економічній політиці і можуть давати значний ефект в умовах, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.

  3) Чинники кризового характеру:

• дефіцит державного бюджету,
• безконтрольна емісія та інфляція, - штучне і надмірне регулювання цін, - висока монополізація виробництва.

  Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги економіки, послаблюють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів держави. У всій цій сукупності вирішальною (базовою) є перша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключове місце займає платіжний баланс, його стан та динаміка..

     Валютний  ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль.  Основними його функціями є:

• забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;
• створення суб’єктами валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;
• забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;
• формування та урівноваження попиту та пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;
• страхування валютних ризиків;
• диверсифікація валютних резервів.

     Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій.

     Під валютними операціями розуміють  будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за кількома критеріями:

      1) За терміном здійснення платежу з купівлі продажу валюти:

• касові або операції з негайною поставкою;
• строкові.

     2) За механізмом здійснення операції:

• операції СПОТ;
• форвардні операції;
• ф’ючерсні операції;
• опціоннні операції.

     3) За цільовим призначенням:

• операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;
• операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);
• операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

     4) За формою здійснення:

• безготівкові;
• готівкові.

      5) За масштабами операцій:

• оптові (здійснюються між банками);
• роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами). 

     Касові  операції полягають у купівлі продажу валюти на умовах  її поставки не пізніше 2-го робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим на момент її  підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти у той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше - на другий робочий день. Ця остання угода називається "спот", а касові операції на цій умові - "операції спот".

Операції «СПОТ» дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах. 

  Строкові валютні операції полягають у купівлі продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні.Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами.  До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони.

     Форвардні операції - це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форвардних контрактах строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписання ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

     Ф’ючерсні операції - це теж різновид cтрокових операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту).

       Опціонні операції - це різновид строкових операцій, за якими між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (а не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.

       

     Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової  одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Установлення курсу називається котируванням валют.  Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їх кількісне порівняння відбувається у зовнішньо-економічних операціях. Валютний курс порівнює національні вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовнішньо-економічних операцій. Вартісною основою валютного курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги,  інвестиції.  Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливанням ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на динаміку валютного курсу впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної  грошової одиниці у валютній ієрархії. Це такі чинники:

1. зростання національного доходу;
2. темпи інфляції - чим ↑ темпи інфляції в країні, тим ↓ курс її валюти;
3. стан платіжного балансу - активний платіжний б-с сприяє ↑ національної валюти, пасивний - навпаки;
4. різниця процентних ставок у країнах - ↑ % ставки стимулює приплив іноземних капіталів, ↓ - навпаки;
5. діяльність валютних ринків та спекулятивні вал. операції;
6. ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках;
7. ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках;
8. валютна політика;
9. ступінь розвитку фондового ринку.

 
   Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед  на :

1. процес курсоутворення,
2. виконання платіжної функції валютою на внутрішніх ринках країни,
3. діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку,
4. здійснення міжнародних платежів на поточними операціями платіжного балансу,
5. здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни,
6. ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон,
7. кредитні відносини резидентів з нерезидентами,
8. формування та використання золотовалютних резервів

 

     Міжнародні  органи валютного регулювання:

• Міжнародний валютний фонд;
• Міжнародний банк реконструкції та розвитку;
• Міжнародні фінансово-кредитні організації.

 

     Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями.

     На  державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

 
 

     Головними методами регулювання валютного  курсу  є валютна інтервенція  та дисконтна політика.

     Валютна інтервенція - це пряме втручання  центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться  до купівлі та продажу центральним  банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.

     Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.