Банківське кредитування як основа діяльності банкe

Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають  на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних  відносин призводить і до зміни кредитних  відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.

Центральне місце в системі  принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.

Принцип поверненості означає, що кредит має бути повернений позичальником  банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування. Він випливає із суті кредитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втрачається економічний зміст кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає  наявність у банку права для  захисту своїх інтересів, недопущення  збитків від неповернення боргу  через неплатоспроможність позичальника. Мета реалізації цього принципу —  зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов’язань. Кредит надається під певне реальне забезпечення — заставу, гарантію, поручительство, страхове свідоцтво та ін. Банківський кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається як виняток окремим позичальникам, які мають давні ділові зв’язки з банком та високу платоспроможність.

Принцип строковості означає, що кредит надається на певний термін, обумовлений в кредитному договорі. Кредит обов’язково має бути повернений у певний заздалегідь обумовлений час. У разі порушення принципу строковості банк пред’являє до позичальника фінансові вимоги. Строк кредиту — це період користування позичкою. Він розраховується з моменту одержання позики (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичальника) до її кінцевого погашення. Умова надання позики на певний термін може бути сформульована в кредитному договорі у вигляді:

• встановлення терміну повного повернення позики;
• встановлення графіку повернення позики;
• встановлення тривалості періоду користування позикою.

Термін кредиту залежить від багатьох факторів:

• цільового призначення кредиту;
• співвідношення попиту і пропозиції на кредити;
• суми кредиту;
• національного законодавства;
• традиційної практики кредитування;
• кредитної політики банку;
• характеру виробничої діяльності позичальника, та швидкості обігу оборотного капіталу. Кредити на технічне переозброєння і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію надаються в межах нормативних строків будівництва, опанування і окупності об’єкту.

Фактична тривалість періоду користування позикою встановлюється від дати її видання включно до дати повного повернення.

Принцип платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові з відповідною оплатою за його користування. Кредит як комерційна операція обов’язково має приносити кредиторові певний доход у формі відсотків. Відсоток — плата позичальника у кредитних відносинах. Банк вимагає від позичальника не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за її використання.

Принцип цільової спрямованості кредиту  передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним  договором. Позичальник не може витрачати кредит на інші цілі. Цільовий характер кредитування означає спрямованість позички на певний господарський об’єкт. Закономірність переходу до кредитування господарського суб’єкта, про що йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банк обов’язково повинен розрізняти об’єкти кредитування, насамперед ті з них, які пов’язані або з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.

Щодо правил кредитування, то їх чітке  формулювання має вирішальне значення в кредитному менеджменті. В процесі  управління кредитними операціями важливо володіти ефективними алгоритмами (сукупністю правил) розв’язання тих чи інших типових проблем.

У конкретних умовах роботи комерційного банку, з врахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності його клієнтів (позичальників), набір і зміст правил банківського кредитування змінюються. Ці правила в основному і головному визначають стандартні вимоги та орієнтири для кредитних працівників банку. Йдеться про чітке структурування, систематизацію, програмування, алгоритмізацію, стандартизацію способів і прийомів проведення кредитних операцій.

Отже, у принципах кредитування відображаються стійкі й перевірені практикою банківські орієнтири, закономірні  зв’язки та закономірності організації  кредитного процесу. Принципи кредитування стимулюють економічну зацікавленість суб’єктів кредитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності.

Принципи банківського кредиту  не є раз і назавжди незмінними. Розвиток економіки, зміна характеру  економічних відносин спричиняють  як появу нових принципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності традиційних принципів кредитування [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Форми забезпечення повернення банківських кредитів

 

В Україні, згідно з чинним законодавством, банки можуть використовувати різні форми забезпечення кредитів.

Застава — це спосіб забезпечення зобов’язання. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це згодою з кредитором. Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза кредитним договором.

Предметом застави може бути будь-яке  майно, яке відповідно до законодавства  України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

• високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;
• здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом строку користування кредитом);
• стабільну ціну;
• низькі витрати щодо зберігання і реалізації;
• легкий доступ для контролю.

Кредитор має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов’язання не буде виконано, й отримати задоволення з вартості заставного майна раніше інших кредиторів боржника.

Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички.

Гарантія — це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія. Строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10—15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої забезпечене гарантією.

Гарантійний лист складається в  двох примірниках. Один примірник гарантійного листа з відміткою банку, що обслуговує гаранта, про прийняття гарантії подається до банку позичальника, після чого здійснюється кредитування під гарантію.

Якщо позичальник не повертає у  встановлений строк борг, забезпечений гарантією, несплачена позичка стягується у безспірному порядку з рахунку  гаранта.

Перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення.

Цесія здійснюється на підставі укладеної  між банком і позичальником угоди, в якій вказується сума вимог і рахунків, що перевідступляться, та інші умови.

Іпотека — це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі та будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог боржника в межах вартості зареєстрованої застави.

У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються  за рахунок виручки від реалізованого  майна.

Страхування як форма забезпечення зобов’язань позичальника перед банком здійснюється у формі страхування відповідальності. У такому випадку клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування ним кредитної операції. Банк повинен переконатися в платоспроможності страховика.

Банк може самостійно застрахувати позичку, що надається, шляхом укладання зі страховою компанією угоди про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому разі сума страхових внесків додається до плати за користування позичкою.

Формою забезпечення виконання  зобов’язань є також стягнення  пені та штрафів. Пенею є визначена законом або угодою сума, яку боржник повинен сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань, зокрема, у випадку прострочення виконання.

Стягнення пені передбачається в кредитній  угоді та застосовується при несвоєчасній сплаті процентів за користування кредитом і несвоєчасному поверненні позички. Пеня визначається в процентному відношенні до суми зобов’язання, яке прострочене, і нараховується у встановленому розмірі за кожний день прострочення платежу.

Однією з форм страхування кредитного ризику є створення банком резервів для покриття можливих втрат від кредитних операцій.

Резерв під кредитні операції — спеціальний резерв банку в національній та іноземній валютах. Загальна заборгованість за кредитними операціями банку становить валовий кредитний ризик для кредитора. Для розрахунку резервів визначають чистий кредитний ризик шляхом зменшення валового кредитного ризику на вартість прийнятого забезпечення.

Банки зобов’язуються створювати резерви  за кредитними операціями на всю суму нарахованого доходу за ними, що прострочені на строк понад 30 днів і які потрібно відносити до нестандартної заборгованості.

Для створення резерву під кредитні операції використовуються такі норми  резервування в розрізі окремих  категорій кредиту:

• стандартні кредити — 2 %;
• під контролем — 5 %;
• субстандартні — 20 %;
• сумнівні — 50 %;
• безнадійні — 100 %.

Банки зобов’язані здійснювати  розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість упродовж місяця, в якому здійснено кредитну операцію. Розрахунок резервів за можливими втратами за кредитними операціями банків здійснюється відповідно до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробника  продати свій товар, а покупця — купити його, коли він ще не отримав гроші за свій товар. Проте з розвитком суспільного відтворення з’явилося чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність кредиту: поява вільних коштів в одних суб’єктів господарювання і виникнення потреби в них у інших; коливання потреб у коштах і джерелах їх формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб та держави; надання в тимчасове користування коштів під майбутні, віддалені в часі, доходи.

Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в  тих економічних відносинах, які  виникають у зв’язку з рухом  вартості на засадах зворотності  та платності. Ці відносини характеризуються низкою специфічних рис, які конституюють явище кредиту і відрізняють його від інших економічних явищ.

Кредит є вартісною категорією і з цього погляду має багато спільного з іншими економічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом тощо. Разом з тим це самостійна категорія, яка має свої функції і особливе призначення в економічному житті суспільства.

Кредит — явище руху, який здійснюється у різних напрямах і на різних рівнях. Рух кредиту здійснюється за певними закономірностями, які зумовлюються особливою сутністю кредиту. Ці закономірності є визначальними чинниками в організації управління кредитними відносинами. На їх підставі формуються принципи (правила) кредитування. Основними принципами кредитування є: цільове спрямування позички; строковість позички; поверненість кредитору позиченої вартості; забезпеченість позички і платність користування позиченими коштами.