Банківське кредитування як основа діяльності банкe

З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке  розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Водночас значно зросла роль банків як спеціалізованих інституцій з організації кредитних відносин. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин.

У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства  кредит все більше привертав до себе увагу науковців. Спочатку економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв’язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту [1,c.18].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Форми та функції кредиту

Розрізняють дві основні форми  кредиту:

• товарна, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відтермінуванням платежу;
• грошова, що найбільш характерна у банківській практиці — зобов’язання банку гарантувати платіж клієнтові у випадку, коли той не зможе оплатити свої рахунки.

Товарна і грошова форми кредиту  є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми  кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов’язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

У товарній формі кредит надається  у разі продажу товарів з відстрочкою  платежу (комерційний кредит), при  оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту. Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же — процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу.

Як правило, у грошовій формі  надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди  та ін. Широко використовує грошову  форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту [3,c.10-11].

Кредит як економічна категорія  не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях  руху, формах і видах, а й активно  взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (некредитними) процесами  в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.

Поняття функції стосується кредиту  взагалі, а не якоїсь окремої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консолідації як цілісного явища і виокремленню його з інших економічних явищ у самостійну категорію.

Будучи проявом впливу кредиту  на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту “роботу”, яку він виконує в суспільстві, тобто його роль. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об’єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту і економічного середовища, в якому він функціонує. Нав’язати чи позбавити кредит певної функції вольовим способом неможливо. Тому викликає подив значний різнобій серед дослідників щодо визначення кількості функцій кредиту: одні називають дві функції, другі — три, а треті — шість, вісім, а то й більше функцій кредиту [6].

Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостерігається щодо перерозподільної функції. Її загальне визнання, очевидно, ґрунтується на самій сутності кредиту як форми зворотного руху вартості та на чітко вираженій “роботі”, яку виконує кредит в економічній системі — переміщення ресурсів між її окремими суб’єктами, секторами тощо на засадах повернення.

Перерозподільна функція полягає  в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:

• кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;
• вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже — одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новішої техніки прогресивного коригування всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.

Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.

Швидкість та інтенсивність перерозподілу  вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів.

Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму  її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для  швидкого подолання економічної  кризи і забезпечення економічного зростання в Україні.

Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди. Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим — фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту.

Щодо цього прибічники контрольної  функції кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб’єктів кредиту — як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції — назвати її контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної функції інших інструментів.

Контрольно-стимулююча функція кредиту  не обмежується відповідними заходами кредитора відносно позичальника. Контрольно-стимулюючий  вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб’єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні банки) позбавлений можливості контролювати свого боржника — державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб’єкти — як позичальники, так і кредитори.

Заслуговує на увагу ще одна функція  кредиту, сформульована А.С. Гальчинським, — функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Цей напрям зв’язку кредиту з  економічним оточенням має родові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний  переважно лише кредиту; виражає  сутнісні ознаки кредиту — зворотність і платність. Отже, є достатньо підстав для визнання і цієї функції кредиту.

Свої функції кредит може успішно  виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту  і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно [3,c.12-13].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Класифікація банківських кредитів.

 

Загалом види кредиту можна класифікувати  за різними критеріями. Залежно від  суб’єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківський кредит, державний  кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб’єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті — держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб’єктами є господарюючі структури, у міжнародному кредиті — резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб’єктів є фізична особа.

За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена  до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного).

Серед різноманітних видів кредиту  головне місце посідає банківський  кредит.

Банківські кредити — це кредити, коли однією із сторін кредитної угоди є банк.

Банківські кредити класифікують за різними ознаками.

1. За строком користування:

• короткострокові (до 1 року);

• середньострокові (до 3 років);
• довгострокові (понад 3 роки).

2. За забезпеченням:

• забезпечені (ломбардні): заставою майна, гарантіями тощо;

• незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:

• стандартні — кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне та повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними;
• нестандартні (з підвищеним ризиком — під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні).

4. За методом надання:

• одноразові;
• перманентні;
• гарантовані.

5. За способом повернення:

• водночас;
• поступово (у розстрочку) (рівномірними частинами впродовж користування     позикою);
• відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;
• на вимогу кредитора.

6. За станом кредитної дисципліни:

• строкові;
• безстрокові (на вимогу);
• прострочені;
• відстрочені (пролонговані).

7. За характером визначення процентів:

• з фіксованою процентною ставкою;
• з плаваючою процентною ставкою.

8. За способом сплати процентів:

• з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);
• з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

9. За кількістю банків-кредиторів:

• звичайні банківські;
• синдиковані (консорціумні);
• паралельні.

10. За критеріями суб'єктного й об'єктного призначення:

а) до кредитів суб'єктного призначення  належать позички:

• торговельно-промисловим підприємцям;
• сільськогосподарським підприємцям;
• міжбанківські;
• небанківським фінансово-кредитним установам;
• органам влади;