Банківське кредитування як основа діяльності банкe

б) серед позичок об'єктного призначення  розрізняють кредити:

• іпотечний;
• споживчий;
• під цінні папери;
• пов’язані з вексельним обігом

11. За сферами спрямування:

• поточні кредити — кредити, спрямовані у сферу обігу;
• інвестиційні кредити — кредити, спрямовані у сферу виробництва (інвестиційну діяльність).

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої  сутності, а в сукупності вони дають  чітке уявлення про складну структуру  кредиту і процес його руху в межах  товарної і грошової форм [2,c.107-108].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Поняття кредитної політики банку.

 

З метою забезпечення ефективної кредитної діяльності банки розробляють  власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми  її реалізації.

Кредитна політика банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів поверненості, строковості, цільового використання, забезпеченості та платності.

Кредитна політика розробляється на макро- та мікрорівні економіки.

На макрорівні банківську кредитну політику розробляє Національний банк України, встановлюючи нормативи  її проведення, рівень облікової ставки, що становить основу формування ціни на кредитні ресурси тощо.

На мікрорівні кредитна політика спрямована на забезпечення зв’язку кредитної політики банку із загальною стратегією його розвитку.

Кредитна політика є основою  організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної  ринкової стратегії діяльності банку. Вона повинна чітко визначити  цілі кредитування, правила їх реалізації, а також відповідне документальне  та методичне оформлення.

Кредитна політика як основа процесу  управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних  відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму — з другого. Вона створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку і прийняття раціональних рішень, знижує ймовірність помилок, передбачає створення відповідної організаційної структури й розподілу обов’язків між персоналом банку.

Кредитна політика банку в сфері  кредитування фізичних осіб визначає завдання і пріоритети діяльності банку щодо споживчого кредитування, засоби, методи їх реалізації, а також принципи та порядок організації власне кредитного процесу.

Правильна організація процесу  банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями — основа фінансової та ринкової стабільності банків з урахуванням визначального місця, що посідають кредитні операції у портфелі банківських активів [4,c.32-33].

В Україні кредитна політика банків загалом і кредитна політика у  сфері кредитування фізичних осіб, зокрема, залежить від двох груп чинників:

• зовнішніх;
• внутрішніх.

Єдиної кредитної політики для  всіх банків немає. Кожен банк визначає власну кредитну політику, беручи до уваги  всю сукупність ризиків (внутрішніх і зовнішніх), які впливають на ефективність його діяльності, враховуючи також ставлення керівництва банку до ризику.

До найважливіших зовнішніх  чинників належать:

• загальний стан економіки країни, темпи інфляції;
• грошово-кредитна політика Національного банку України;
• рівень доходів населення, здатність споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг;
• регіональна та галузева специфіка функціонування банку;
• рівень цін на банківські продукти та послуги;
• соціальна напруженість;
• політизованість суспільства;
• попит на кредити банку його клієнтів.

До найважливіших внутрішніх чинників, які визначають кредитну політику банку  щодо кредитування фізичних осіб, належать:

• кредитний потенціал банку;
• ступінь ризику та придатності окремих видів споживчих позик;
• стабільність депозитів;
• спектр виконуваних операцій і послуг;
• забезпеченість позик;
• професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку;
• клієнтура банку;
• цінова політика банку.

Основними елементами внутрішньої  структури кредитної політики банку  є:

• стратегія щодо основних напрямів кредитного процесу;
• тактика банку щодо організації кредитування;
• контроль і моніторинг щодо здійснення обраної (узгодженої) стратегії і тактики.

Відповідальність за розробку кредитної  політики у сфері кредитування фізичних осіб та механізм її реалізації покладається на Кредитний комітет, який очолює, як правило, керівник банку.

Способи та методи реалізації кредитної  політики формуються у відповідних  внутрішньобанківських документах, основними серед яких є стандарти  кредитування.

У кредитній політиці важливим є визначення обсягу ефективних (допустимих) ресурсів, що можуть бути спрямовані на кредитні вкладення.

При розробленні кредитної політики необхідно враховувати вплив  різних ризиків: кредитного, ризику депозитних операцій, процентного, валютного, ризику незбалансованої ліквідності тощо.

Отже, кредитна політика є основою  стратегії мінімізації ризику в  діяльності банку. Основу кредитної  політики становить стратегія банку, зорієнтована на зростання його капіталу чи збільшення доходів [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Основи та принципи банківського кредитування

Система банківського кредитування представляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих  методів кредитування економічних суб’єктів. Вона охоплює принципи, об’єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а в декількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта в отриманні кредиту та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. В свою чергу, комерційні банки при проведенні кредитної політики, виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів із врахуванням загальнодержавних інтересів.

 Сучасна система  кредитування побудована на договірній  основі, коли всі питання, що  виникають з приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між  банком і позичальником. Згідно  з договором кожна з сторін  приймає на себе певні зобов’язання за виконання умов договору. В умовах ринкових відносин змінився характер кредитних договорів, коли активну роль стали виконувати обидва їхні суб’єкти на паритетних засадах в межах правового поля діяльності кредитора і позичальника.

Сучасна система кредитування  побудована й на комерційній основі. Комерційні банки здійснюють  кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів, тобто в межах наявних кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отриманні від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси у банків інших систем за умови більшої вигоди, але з дозволу вищого органу управління банком.

Важлива умова кредитування ¾ це пріоритетність надання кредитів, яка повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів (заходів) кредитування, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

У процесі кредитування рекомендується надавати перевагу позичальникам, які забезпечують вчасне та повне  виконання договірних зобов’язань  і зберігають свої кошти на депозитах  та інших рахунках в інвестиційному банку.

Діюча система кредитування залежить не тільки від ресурсів, а й від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових та резервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий об’єм залучених коштів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі  кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків.

Сучасна система кредитування представляє собою модель, при  якій функціонують нові методи та форми  кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин; відбувся перехід від пооб’єктного кредитування до кредитування суб’єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити приймають участь в процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники і банки, користуючись своїм правом, приймають найбільш прийнятну для них форму: як кредити, що постійно знаходяться в обороті позичальника, так і разові, що покривають тимчасовий розрив в платіжному обороті.

Система кредитування базується  на традиційних загальних принципах, які гарантують повернення банківської позики. В світовій практиці з точки зору забезпеченості повернення позики найбільш надійним вважається заставне право (в тому числі іпотека, гарантії, система страхування), що дає можливість банку закріпити свою незалежність і тим самим мінімізувати кредитний ризик [2,c.109-110].

Принципи банківського кредитування — це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Ці вихідні положення  обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об’єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб’єктів чіткого дотримання принципів кредитування.

Необхідно розрізняти принципи і правила  кредитування. Правила випливають з  принципів і відображають лише окремі положення і моменти того чи іншого принципу, механізми використання принципів у конкретній практичній діяльності банку.

У науковому плані єдино правильним є системний підхід до дослідження  принципів кредитування. В системному підході реалізується і конкретизується наукове розуміння принципів кредитування як взаємозв'язаної цілісної сукупності певних положень.

Можна виділити три основні рівні  системи принципів банківського кредитування:

• загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);
• особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);
• часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв’язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне.

У запропонованій вище системі принципів  банківського кредитування на першому  місці стоїть загальноекономічний  принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень тощо.

Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичальників  — господарських суб’єктів. Кредитний механізм не може не ґрунтуватися на здоровому практицизмі, спрямованості на збільшення доходів. Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.