Банківська система України

    Акціонерні  банки відкритого і закритого  типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних банків – це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25% загальної кількості) є Промінвестбанк [20, с. 450].

    Пайові  банки формують свій капітал за рахунок  внесків грошових коштів (паїв) у  статутний фонд. За кожним з учасників  зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.

    Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні  та найбільші. На банківському ринку  України більшість банків – середні (активи понад 10 млн грн.). У сімку найбільших банків (активи понад 1 млрд грн.) входять: Промінвестбанк, АКБ "Україна", Укрсоцбанк, Приватбанк, банк "Аваль", Ощадбанк [19, с. 254]. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу. Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять АКБ "Україна" (понад 500 одиниць), "Аваль" (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць) [9, с. 245]. Більшість вітчизняних банків є мало – і безфілійними. Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією. 

    3.2 Походження комерційних банків, основи організації та специфіка діяльності окремих видів комерційних банків 

    Потужним  поштовхом для активізації й  удосконалення банківського бізнесу  став розвиток капіталістичного виробництва. Батьківщиною класичного капіталізму, як відомо, є Англія, тому саме там  найперше почали складатися основи і принципи банківської справи в її сучасному розумінні. Першим великим акціонерним банком, який широко розгорнув комерційне кредитування, був Англійський банк, за ним ряд інших.

    Якісно  новим етапом у розвитку банківських  операцій став перехід від діяльності, що базується передусім на емісії банкнот, наданні позичок з власних коштів, до кредитування за рахунок залучених коштів у формі клієнтських вкладів. Пріоритетними стають посередництво у платежах і кредитуванні. Швидко розвиваються пасивні операції – збирання, залучення вільних коштів у населення, підприємців, торговців, що зумовлює розширення активних операцій, і передусім "торгівлі грошима" (вигідного їх розміщення) з метою одержання прибутку. Власний капітал банків втрачає первісну функцію джерела активних операцій і слугує передусім фондом, який гарантує вклади клієнтів і платоспроможність банківської установи.

    Разом із розвитком функцій зростають  і самі банки як особливі капіталістичні підприємства. У XVII ст. з'являються банки  у формі акціонерних товариств, а наприкінці XIX ст. у розвинутих капіталістичних країнах акціонерні банки займають провідні позиції. Під впливом концентрації виробництва у промисловості різко посилилась концентрація банків. Вона відбувалась шляхом інтенсивного зростання великих банків, об'єднання банків, а також поглинання одних банків іншими. На початок XX ст. у більшості капіталістичних країн провідні позиції в кредитній системі зайняли кілька гігантських банків, які налічували сотні філій (відділень) і мали тісні зв'язки з промисловими монополіями. І зараз у країнах з розвинутою ринковою економікою концентрація банків дуже висока.

    У сучасних умовах банки західних країн  виконують важливу роль у фінансуванні держави, розміщенні облігацій державних  позик. У деяких країнах (Франції, Італії та ін.) держава володіє спеціалізованими комерційними банками. Існують різні форми державного регулювання банківської системи, іноді держава бере на себе гарантування банківських депозитів і позичок. У 70–80 роки XX ст. набула швидкого розвитку міжнародна діяльність великих банків. Поряд з міжнаціональними корпораціями в промисловості та інших галузях з'явилися національні банківські монополії, які діють переважно за межами країни базування. Такі банки мають назву транснаціональних (ТНБ). Діяльність ТНБ має різні форми, що визначаються національними традиціями, законодавством тощо. Виникають також багатонаціональні угруповання, до яких входять великі банки різних країн, тобто утворюються консорціуми. З концентрацією банків пов'язана тенденція до їх універсалізації – розширення великими банками кола операцій. Універсалізація поєднується з процесом спеціалізації банків. Обидві ці тенденції постійно взаємодіють. Серед спеціалізованих банків виділяються інвестиційні, ощадні, зовнішньоторговельні, сільськогосподарські, іпотечні тощо.

    Банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони забезпечують передачу грошового  капіталу зі сфер накопичення у сфери  використання. Завдяки банкам діє  механізм розподілу і перерозподілу  капіталу за сферами і галузями виробництва. Банки забезпечують економію суспільних витрат обігу і раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів, сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва і капіталу. Через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва. Роль банків суттєво змінюється в умовах дальшого розвитку ринкової економіки. Вони стають надзвичайно важливими суспільними інституціями, від діяльності яких значною мірою залежить економічне благополуччя держави, країни в цілому і кожної людини зокрема. Функції банків все більше виходять за межі простого фінансово-кредитного посередництва. Вони стають важливим механізмом проведення державної грошово-кредитної політики, а через неї – впливу на всі основні економічні процеси в суспільстві. Поряд з традиційними банківськими операціями (кредитуванням, розрахунками) розвиваються нетрадиційні. Це насамперед банківські послуги, серед яких чільне місце посідають трастові, гарантійні, консультативні та ін.

    Комерційні  банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", інших законодавчих актів України. Банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних депутатів та інших виконавчих органів влади, політичних та профспілкових організацій, спілок, партій, громадських фондів. У створенні банку не можуть брати участі військовослужбовці та посадові особи органів суду, прокуратури, держбезпеки, внутрішніх справ, держарбітражу, а також посадові особи органів державної влади та управління.

    Ці  обмеження спрямовані на усунення можливості адміністративного впливу на банківську діяльність з боку окремих категорій  посадових осіб, а також недопущення  відволікання їх від виконання державних службових обов'язків.

    Статутний фонд новостворюваного комерційного банку  формується тільки за рахунок власних  коштів засновників у грошовій формі, що виключає можливість використовувати  розподільний механізм для залучення бюджетних і кредитних ресурсів у банківську власність. Розмір статутного фонду визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні вимоги НБУ. Ці вимоги спрямовані на те, щоб забезпечити певний рівень надійності банку і його спроможності відповідати за своїми зобов'язаннями. Згідно з діючим положенням, прийнятим 31 січня 1998 p., мінімальний рівень статутного фонду комерційного банку, створеного з участю національного капіталу, повинен відповідати сумі, еквівалентній 1 млн євро .

    Якщо  банк створюється у формі СП (спільне підприємство) і частка іноземного капіталу у статутному фонді становить 50% і більше, то вимоги до його мінімального розміру підвищуються у 5 разів, а стосовно банку із 100–процентним іноземним капіталом ці вимоги збільшуються у 10 разів [10, с. 200]. Вищі вимоги до мінімального розміру статутного капіталу новостворених банків з участю іноземного капіталу пов'язані з необхідністю створення більш високих банківських гарантій для клієнтів-нерезидентів, які є переважною клієнтурою таких банків. Частка кожного засновника (учасника) у статутному фонді банку не може перевищувати 35%.

    Для реєстрації орган управління комерційного банку подає до регіонального  управління (РУ) НБУ пакет необхідних документів. Але до цього необхідно  зібрати певну суму грошей і акумулювати її на тимчасовому рахунку в НБУ. Ця сума випливає з установчого договору, але не може бути меншою від мінімальних вимог НБУ. РУ НБУ розглядає пакет реєстраційних документів про створення комерційного банку і з відповідним висновком передає його в центральний апарат НБУ, де вони розглядаються відповідними структурними підрозділами. Остаточне рішення про можливість створення комерційного банку з національним капіталом приймає комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків, а банку з участю іноземного капіталу – Правління НБУ.

    Організація комерційного банку, крім реєстрації, передбачає ліцензування банківської  діяльності. Воно полягає в наданні  офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій. Цей дозвіл видає НБУ. Ліцензування здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків, умови діяльності яких відповідають установленим НБУ обов'язковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів. При ліцензуванні враховується обсяг капіталу банку, його фінансовий стан, дотримання економічних нормативів регулювання банківської діяльності, професійна придатність керівників, висновки незалежного аудиту, термін діяльності банку на фінансовому ринку. НБУ видає банкам ліцензії на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та ін.

    Організаційна структура та управління комерційним  банком визначається функціональними  підрозділами і службами та керівними  органами. Вищим органом управління банку є загальні збори акціонерів (учасників), які вирішують стратегічні завдання в його діяльності. Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового – дирекція. Роботою правління керує голова, а дирекції – генеральний директор, які обираються чи призначаються згідно зі статутом банку. Контроль за діяльністю правління (дирекції) банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами акціонерів (учасників). За рішенням зборів акціонерів (учасників) створюється спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ревізійної комісії. Таким органом є спостережна рада, яка захищає інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку.

    Організаційна структура комерційного банку включає  функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він виконує. Департаменти, управління, відділи формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у різних комерційних банків можуть бути неоднаковими. Великі банки мають певну мережу філій і відділень і територіальні органи управління ними (дирекції). В Україні до таких банків, які в центральному апараті мають відповідні функціональні департаменти, широку мережу відділень і територіальні дирекції, належать Промінвестбанк, АКБ "Україна", Ощадбанк, Укрсоцбанк та деякі інші.

    Комерційні банки бувають універсальними і спеціалізованими. Найбільш поширеними спеціалізованими банками є ощадні, інвестиційні й іпотечні.

    Ощадні  банки у країнах з розвинутою ринковою економікою – це, як правило, невеликі кредитні установи, які функціонують у регіональному просторі (у межах міста, землі, штату тощо). Діяльність ощадних банків, як правило, контролюється державою, яка в особі місцевої влади є, гарантом за їх операціями. Головним клієнтом цих банків є населення. Вклади населення залучаються на поточні, інвестиційні та інші рахунки. Розміщення коштів здійснюється у формі надання споживчих, іпотечних, бланкових (незабезпечених) кредитів, купівлі акцій та облігацій. Ощадні банки широко кредитують населення за допомогою кредитних карток. 

    3.3 Національний банк України в період фінансово-економічної кризи 

    НБУ визначив особливий порядок рефінансування банків в кризовий період

    Національний  банк України (НБУ) затвердив тимчасовий порядок підтримки ліквідності  банків через систему рефінансування і покупку державних облігацій  в період фінансово-економічної кризи і направив його на розгляд Кабінету міністрів України. Відповідний порядок закріплений ухвалою НБУ 2 від 6 січня.

    Згідно  документу, порядок затверджений відповідно до ст. 84 і 86 Закону “Про Державний бюджет України на 2009 р.”.

    “Порядок  затверджений НБУ 6 січня, після цього  він відразу ж був направлений  на розгляд уряду. Тому представники Кабінету міністрів не мають підстав  зараз заявляти про невиконання  Нацбанком 84 і 86 статей держбюджету, - прокоментував  документ представник Нацбанку 14 січня.