Банківська система України

 

    Одне з головних  завдань управління банком ( принаймні  за кордоном) полягає у збільшенні  ринкової ціни акцій, що залежить  від двох основних чинників  – розміру чистого прибутку та ризикованості банківських   операцій. [3, c. 240]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. 3.  Електронні гроші: сутність та порівняльний аналіз якісних властивостей.

 

  У сучасній економічній літературі  немає однозначного, загальновизнаного  трактування сутності електронних грошей, що ускладнює розуміння перспективи їх розвитку, визначення власного місця у монетарних системах та практику використання в сучасних умовах. У вітчизняній літературі взагалі мало уваги приділяється теоретичним аспектам цієї проблеми, хоч у практичному відношенні Україна досягла помітних успіхів у електронізації грошового обігу.

    Не вдаючись у деталі теоретичних дискусій із цієї проблеми, зазначимо лиш те, що існує кілька підходів до визначення до визначення сутності електронних грошей.

  Електронні гроші  не є законним платіжним засобом,  на кшталт банкнот центральних  банків. Це гроші не держави, а окремих кредитних інститутів, тобто швидше за все це приватні гроші. У цьому відношенні вони подібні до депозитних грошей, які теж є приватними грошима окремих банків. За ліквідність приватних грошей ( депозитних та електронних ) відповідальність несе не держава, а комерційні структури. Оскільки окремі комерційні структури значно більше залежать від стихійних ринкових процесів, ніж держава в цілому, то й довіра до приватних грошей значно нижча, ніж до державних ( банкнот центральних банків ). Витіснення з обороту державних банківських білетів приватними електронними грішми неминуче ослабить грошову систему країни, знизить її регульованість та регулятивну роль в економічному розвитку. Грошова система втратить централізований характер, економічний оборот обслуговуватимуть грошові сурогати, емітовані  численними комерційними структурами, стримати “емісійні апетити” яких буде практично неможливо. Інфляційна загроза постійно висітиме над економікою, і держава не в змозі буде їй запобігти, - звичайно, без відновлення традиційної централізовано регульованої грошової системи, заснованої на готівкових та депозитних грошах.

      Як відомо, депозитні гроші, котрі існують на рахунках у банках, приводяться в рух не безпосередньо, а за допомогою спеціальних розрахунково – платіжних інструментів. До появи електронних грошей найширшого застосування в ролі такого інструменту у світовій практиці набув чек. Проте гіпервисокі темпи розвитку платіжного обороту надзвичайно загострили проблему переміщення та обробки чеків. У світі сформувалася ціла індустрія й цій сфері, причому досить затратна, складна і не вельми мобільна. “ Чекова проблема” стала серйозним гальмом подальшого розвитку безготівкового обороту. Запровадження комп’ютерних технологій і телекомунікаційних систем зв’язку у сфері розрахунково – платіжних операцій дало змогу створити новий платіжний інструмент, принципово відмінний від чека. Він базується на пластикових картках і може приводити в рух депозитні гроші значно ефективніше, ніж чеки. Відтак “чекова проблема” істотно послабилася: в міру розвитку обороту електронних грошей помітно скорочуються обсяги чекового обороту і масиви оброблюваних і переміщуваних чеків.

  У літературі широко  дискутується питання про те, аналогом якого виду традиційних  грошей є електронні гроші – депозитних, готівкових чи обох одночасно? Питання це досить непросте і правильна відповідь на нього може мати істотний вплив на подальший розвиток грошової системи країни.

  Якщо електронні  гроші визнавати як самостійну  і самодостатню форму грошей, котра існує паралельно з традиційними формами, то слід виходити з того, що інтенсивний розвиток обороту електронних грошей неминуче гальмуватиме розвиток готівкового і депозитного оборотів. Тобто електронні гроші одночасно повинні замінити обидві форми традиційних грошей – депозитних та готівкових, слугуючи їх аналогом. Проте ця теза не підтверджується ні теоретично, ні практично.

  Електронні гроші  не є законним платіжним засобом,  на кшталт банкнот центральних  банків. Це гроші не держави, а окремих кредитних інститутів, тобто швидше за все це приватні гроші. У цьому відношенні вони подібні до депозитних грошей, які теж є приватними грошима окремих банків. За ліквідність приватних грошей ( депозитних та електронних ) відповідальність несе не держава, а комерційні структури. Оскільки окремі комерційні структури значно більше залежать від стихійних ринкових процесів, ніж держава в цілому, то й довіра до приватних грошей значно нижча, ніж до державних ( банкнот центральних банків ). Витіснення з обороту державних банківських білетів приватними електронними грішми неминуче ослабить грошову систему країни, знизить її регульованість та регулятивну роль в економічному розвитку. Грошова система втратить централізований характер, економічний оборот обслуговуватимуть грошові сурогати, емітовані численними комерційними структурами, стримати “емісійні апетити” яких буде практично неможливо. Інфляційна загроза постійно висітиме над економікою, і держава не в змозі буде їй запобігти, - звичайно, без відновлення традиційної централізовано регульованої грошової системи, заснованої на готівкових та депозитних грошах.

  Отже, електронні  гроші не можуть бути аналогом  готівкових – вони не спроможні  повністю замінити останні в  обороті. За своїм призначенням  у грошових системах електронні гроші слугують аналогом чеків, тобто платіжних інструментів, що приводять у рух  депозитні гроші. Як уже зазначилося вище, електронні гроші можуть цілковито витіснити з обороту чеки, запезпечивши високу ефективність функціонування платіжних систем.

  Це положення підтверджується  і сучасними тенденціями у  світовій практиці розвитку грошових  систем. Зокрема, у високорозвинутих  країнах, де електронні гроші  набули широкого застосування, єдиною  складовою платіжних механізмів, яка відреагувала стисненням на розвиток обороту електронних грошей в останні десятиліття, був чековий оборот та відповідна маса чеків, що обробляються у платіжних системах. Такі ж його складові, як обсяг депозитних грошей та обсяги готівки, не тільки не зменшуються, а, навпаки, продовжують збільшуватися паралельно зі зростанням обороту електронних грошей. І навіть якби в деяких країнах  у певні періоди маса готівки перестала б  зростати, чи зростала  повільніше, ніж депозитні гроші, це не означало б, що електронні гроші витісняють її з обороту. Таке витіснення могли б спричинити лише депозитні гроші завдяки тому, що запровадження електронних інструментів замість паперових чеків дало їм змогу проникнути у такі платіжні потоки, де раніше використовувалися лише готівка.

  Мало того, жодна  з економічно  розвинутих країн  не змінила методику визначення  грошових агрегатів із розвитком  обороту електронних грошей, не  спробувала визначити їх обсягів  в обороті та включити його  до обсягу грошових агрегатів.  Це можна пояснити  лише тим, що у світовій  монетарній практиці електронні гроші розцінюються як аналоги чеків, які теж не включають до грошових агрегатів. Сума чеків дублюється у відповідній сумі грошей на рахунках у банках і немає потреби включати її у грошові агрегати.

   Звичайно, визначенняя електронні гроші аналогом лише чеків не знімає повністю проблеми їх платіжності. Адже чек, тим більше акцептований банком, може використовуватися власником для погашення платежів, тобто використовуватися як гроші, якщо одержувач платежу чеком упевнений у його забезпеченості та надійності банку – емітента. За аналогічних умов приймаються до платежу й електронні  гроші, що забезпечує їх обіг у певних межах. Лиш у цих умовах електронні гроші можна розглядати як певний різновид грошей, проте не як самостійних,  а як квазігрошей, аналогічних чеку чи комерційному векселю. Таке функціонування електронних грошей впливає на обіг і масу традиційних грошей, але не через зменшення останнього внаслідок заміни одних грошей іншими, а через уповільнення обігу традиційних грошей, що може спричинити до зростання їх маси в обороті, передусім депозитної складової.

   Порівняно з традиційними депозитними грошима, які здійснюють обіг за рахунками у банківській сиситемі, електронні гроші мають низку безумовних переваг.

  У електронних грошей значно  вища швидкість обігу, що вже  має важливе значення для економіки  та розвитку бізнесу. Крім того, це знижує питомі поточні витрати  суб’єктів господарювання на  здійснення платежів. В електронних  грошах також значно вища  технологічна здатність обслуговувати міні – платежі, що сприяє інтенсивному проникненню безготівкових розрахунків у роздрібний оборот, у грошові відносини населення, що дає змогу громадянам скористатися перевагами швидкості і ефективності електрогршей.

  В електронних грошах значно вищий рівень анонімності, ніж у депозитних грошей. Це сприяє розширенню сфери їх використання за рахунок проникнення у ті сегменти обороту, де потрібна висока конфіденційність, якої не мають депозитні гроші.

  Водночас електронні гроші дечим поступаються традиційним депозитним грошам. Щоб створити систему електронних платежів, потрібні значні первинні інвестиції для придбання комп’ютерної техніки, засобів зв’язку, програмного забезпечення тощо. Такі витрати повинні нести всі суб’єкти платіжного обороту – банки, інші структури платіжної системи, суб’єкти господарювання, державні інститути, домогосподарства. Проте далеко не всі вони мають достатні для цього кошти. [14, c. 55-60]

 

 

                                               Висновок

 

    Дана курсова робота була присвячена досліденню такої важливої економічної теми як - визначення  основних напрямків розвитку банківської системи в Україні, аналізу фінансових послуг банків і проблемних напрямків діяльності.

      Нині у вітчизняній банківській системі, як і в інших сферах національної економіки, відбувається становлення ринкових, насамперед, конкурентних засад. Рівновага на банківському ринку, а, отже, й стабільність банківської системи безпосередньо залежать від стану конкуренції. З огляду на це на нинішньому етапі розвитку ринкових відносин в Україні першочергового значення набуває підвищення конкурентоспроможності банківського сектора.

     Саме цієї проблеми – проблеми конкурентоспроможності банківського сектора України і стосується дана робота, яка є спробою висвітлення основних проблем глобальної і регіональної конкурентноздатності українського банківського сектора та пропозицій їх вирішення у національній економічній системі.

Українська банківська система побудована відповідно до принципу дворівневості, який передбачає чітке розмежування сфер діяльності центрального (Національного банку України) і комерційних банків.

     Банківська система України сьогодні вважається одним із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Нинішні показники діяльності у банківському секторі країни значно кращі за ті, які спостерігалися у минулі роки.    Сьогодні спостерігається зростання ділової активності населення, продовжує розвиватись випуск та інфраструктура кредитних карток, впроваджуються нові продукти, різноманітні форми депозитів, Інтернет-банкінг та ін. Здійснюється широкий спектр кредитних, гарантійних, розрахункових, документарних і депозитарних операцій, посилюється міжбанківська конкуренція за види та обсяги надання приватному сектору послуг, банківських продуктів, підвищується їх якість.

    Проте, незважаючи на усі позитивні зрушення, банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентноздатності економіки. За загальними результатами діяльності він є збитковим і містить численні проблеми, викликані як кризовими явищами економіки, так і грошово-кредитною політикою Національного банку України, діями влади і внутрішньобанківськими факторами.

    Отже, очевидним є той факт, що говорити про справжню конкурентноздатність банківського сектору України на світовому ринку поки що рано. Що ж до регіональної конкурентноздатності, то можна стверджувати, що її як такої на сьогодні не існує, оскільки практично уся вагома частка української банківської системи, включаючи усі її надбання і переваги, розташована у Київській області, тоді як в інших регіонах банківський сектор не набув такого розвитку, що і зумовлює проблему відсутності як регіональної конкуренції, так і регіональної конкурентоспроможності.

 

 

 

                                Список використаної літератури

 

1. Банківська справа: навчальний посібник / За ред. Проф.. Р. І. Тиркала. – Тернопіль: Карт – бланш, 2001. – 314 с.
2. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп. / А. М. Мороз,       М. І. Савлу, М. Ф. Пудовкіна та ін.; За ред. Д-ра екон. Наук, проф..            А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.
3. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. – 2-ге видання, виправлене та доповнене. – Львів: Видавництво „Центр Європи”, 1997. – 576 с.          
4. Кириченко О., Геленко О., Ятченко А. Банківський менеджмент. – Київ: Основи, 1999. – 672 с.
5. Коцовська Р., Ричаківська В. Операції комерційних банків. – К.: Алерта, 2004. – 500 с.
6. Либонь О. С., Либонь В. С., Іванець І. В. Національний банк України: основні функції, грошово – кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 351 с.
7. Маслова С. О., Опалов О. А. Фінансовий ринок: навчальний посібник. Друге видання, виправлене. – К.: „Каравела”, 2003. – 344 с.
8. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Груджзевич, М.Вознюк. – 2-ге вид.,доп. – Львів:ЛБІ
9. Романи шин В. О., Уманців Ю. М. Центральний банк і грошово – кредитна політика: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2005. – 480 с.
10. Ходаківська В. П., Бєляєв В. В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: навчальний посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 616 с.
11. Шевченко Р. І. Банківські операції. – К.: КНЕУ, 2000. – 200 с.
12. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: навчальний посібник. – К.: Знання – Прес, 2002. – 535 с.
13. Щибиволок З. І. Аналіз банківської діяльності: навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 311 с.
14. Ющенко В. А, Міщенко В. І. Валютне регулювання: навчальний посібник. – К.: 1999. – 135с.
15. www.pfts.ua
16. www. bank.gov.ua
17. www.aub.ua
18. Бюлетень 2006/2.
19. Вісник НБУ 11/2004
20. Вісник НБУ 8/2003
21. Інформаційна статистика упоравління