Банківська система України

    Так, за останній рік ( 2005 рік) обсяг кредитів фізичним особам збільшився     на 55,9 % ( тобто до 33 156 млн.грн), тоді як суб’єктам господарювання лише     на 33,1 % ( рисунок 2.1). Характерними особливостями кредитів фізичним особам є те, що їх здебільшого надаються у національній валюті , ніж в іноземній та серед них відносно більше короткострокових ніж довгострокових.

 

Рисунок 2.1. Динаміка кредитного портфеля, кредитів, наданих суб’єктам господарювання та фізичним особам

 

 Серед основних чинників, які заважають нормальному розвитку кредитам фізичних осіб – є:

• дуже низькі доходи переважної більшості населення України;
• так і не відновлена повною мірою довіра населення до комерційних банків;
• відсутність належної системи гарантування  банківських вкладів;
• відсутність кредитних історій потенційних клієнтів;
• проблеми ліквідності застав;
• висока ставка по кредитам населенню.

    70 %  кредитів  комерційних банків надається  суб’єктам господарювання – це кредити підприємствам промисловості, торгівлі та громадського харчування. Серед галузей промисловості найбільше банківські кредити використовують чорна металургія ( 18 – 23 % промислових кредитів), машинобудування і металообробка ( 19 - 22 %), харчова промисловість ( 16 – 18 %). Сільське господарство споживає лише 3 – 5 %.

    Недосконалою  залишається і структура кредитів, наданих суб’єктам господарської діяльності. У результаті кошти йдуть переважно не на інвестиційні потреби суб’єктів господарювання, а на поточне споживання. Також вирізняються проблеми з великою часток збиткових підприємств, що викликає вже недовіру зі сторони банківських установ, а звідси  відсутність кредитних історій і надійних гарантій.

     Характерними  особливостями кредитів суб’єктам господарювання є їх довгостроковий характер. Але потрібно зазначити невідповідність між прийнятою в економіці класифікацією періодів (термінів) за тривалістю та банківською класифікацією кредитів за термінами їх надання. В економіці короткостроковим вважається період з тривалістю до 1 року, середньостроковим – від 1 до 5 років, довгостроковим – понад 5 років. За банківською класифікацією, короткостроковими є кредити з терміном погашення до 1 року, а довгостроковими – понад 1 рік. Тому, в статистичних даних обчислюється лише два терміни – банківські.

      Протягом  останніх п’ять років ( 2001 – 2005 роки) зросла кількість наданих кредитів, як короткострокових так і довгострокових . Ці позитивні зміни зумовлені створенням нових підприємств, розвитком іпотечного кредитування, розвитком лізингових операцій, а також тим, що банківські установи більші чіткіше розмежовують поняття малого і велико бізнесу.

     На нашу  думку, негативним явищем сьогодні  є надання короткострокових кредитів  фізичним особам без наявності  кредитної історії. І хоча банки  таким чином намагаються залучити  більше кредитів, це ще більше збільшує ризики від невиплати по кредитах.

      Слід зазначити, що на  ефективний розвиток кредитних операцій впливають інвестиції, вклади фізичних і юридичних осіб ( основним елементом цього є відновлення довіри до банківської системи, через посилення ефективності банківського нагляду), кредити від міжнародних фінансових організацій і окремих держав. [12, 34-40]

  2.1. Депозитні операції банків

 

      Кошти населення відіграють на сучасному етапі найважливішу роль у формуванні ресурсної бази банків. Тому доволі актуальним буде проведення дослідження депозитного ринку та поведінки українських вкладників. Але перш ніж починати аналіз слід дати економічне визначення депозиту.

       Депозит ( вклад) – це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб оба цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитами. Депозитним може бути будь – який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80 %. [2,c.70]

    Особливість  українського  ринку фінансових ресурсів полягає у його вразливості до зовнішніх економічних чи політичних змін через брак упевненості вкладників у надійності власних заощаджень. Сума вкладів фізичних і юридичних у банках недостатня для задоволення потреб кредитного   та інвестиційного фінансування економіки, що розвивається. Значна кількість рахунків українських громадян відкрита в іноземних банках, але ці ресурси       аж ніяк не працюють на вітчизняну економіку. Тому створення та ефективна діяльність такої структури, як Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є однією з базових умов зростання величини вкладів у банківську систему України, а через неї і в економіку загалом.

     Фонд гарантування  вкладів фізичних осіб створено  лише в 1999 року, тому говорити  про якийсь макровплив на рівні фінансового ринку не доводиться.    Але оскільки в Україні мали місце банкрутства великих банків, гарантії з відшкодування депозитів яких надавав фонд, то можна зробити певний аналіз показників заощаджень за період 2003 -2005 роки. Щоб дослідження було повнішим , необхідно відтворити загальну картину поведінки українського вкладника, починаючи від часів здобуття України незалежності.

    Про важливість  залучення банками коштів для  здійснення кредитування та інвестування  свідчать дані таблиці 2.1.1 з яких видно, що зобов’язання банку становлять 70 – 80 % пасивів, а власний капітал – лише 20 – 30 %.

                                                                                                        Таблиця 2.1.1

               Питома вага зобов’язань у пасивах банків

 

Показники	Станом на 01.01 2005		Станом на 01.01.2006		Темп приросту,%
	Сума грн.тис.	%	Сума  грн.тис	%
Пасиви	134 348	100	213 878	100	159
Зобов'язання	115 972	86	188 427	88	162

 

 

    У структурі  зобов’язань загальна сума залучених банками коштів  підприємств, організацій та фізичних осіб у національній та іноземних валютах протягом 1991 – 2005 років стабільно зростала, сягнувши на початок 2006   року 180 344 млн.грн. порівняно на початок 2005 року 112 345 млн.грн.

Відомо, що високі темпи інфляції за інших незмінних умов провокують підприємства і населення зберігати кошти у вільно конвертованій валюті.     Саме це ( а також лібералізація зовнішньої торгівлі та зростання експорту ) спонукало економічних суб’єктів до кінця 1994 року швидкими темпами нарощувати залишки на валютних рахунках.

    Починаючи  з 1995 року валютний курс гривні  коливається значно повільніше, темпи інфляції знизилися, що  спричинило  відповідне зменшення  (наприкінці 1997 року – до 26 %) питомої  ваги  валютних вкладів у загальній сумі залучених коштів.

    Проте влітку 1998 року світова валютно –  фінансова криза зачепила й  Україну, спровокувавши недовіру до національної валюти, що відобразилось       у зростанні протягом 1998 – 1999 років питомої ваги валютних залишків              до 44 %.

    Як відомо, залучені депозити поділяються  залежно від термінів строкових  угод і згідно із класифікацією  Національного банку України  становлять п’ять груп:

1. до 31 дня ( місяць );
2. від 32 до 92 днів ( квартал );
3. від 93 до 183 днів ( півріччя );
4. від 184 до 365 днів ( рік);
5. понад 365 днів.

    Перші чотири  групи – це короткострокові  депозити, а п’ята – довгострокові. Простежується певна закономірність: при високих темпах інфляції підприємства і населення здебільшого уникають строкових депозитів.

    Громадяни  у такому  разі зберігають кошти  поза банківською системою у  вигляді вільно конвертованої  валюти, а підприємства – на  розрахункових  рахунках, швидкість  обертання грошей на яких в  умовах інфляції дуже висока.

    Частка короткострокових депозитів у національній валюті впродовж 1995 – 1997 років збільшувалась ( у результаті зниження темпів інфляції та завдяки розвитку ОВДП ) із 22 до 37 % ; у наступні роки відбувався підйом: на 01.01. 2006 рік частка короткострокових депозитів у національній валюті  становила 43,9 %, у порівняні з попередніми роками.

    Стосовно ж  довгострокових депозитів, то  їх питома вага у національній  валюті протягом останніх років  зростала стабільно і на 01.12.2005 року сягнула    51,1 % ( 47,6 млн.грн), що є ознакою подолання економічної кризи та зростання довіри до українських банків.

    Фінансова  криза 1998 року спричинила відплив  ресурсів із депозитних рахунків: значна частина фізичних осіб  „про всяк випадок” вилучила  свої   кошти з банків, а підприємства – перевели на розрахункові рахунки, прискоривши оборотність.

    Ще одна  тенденція українського ринку  депозитів полягає у коливанні  з незначною амплітудою ( 37 – 49 % ) короткострокових депозитів у  іноземній валюті за період  з 1998 по 2002 рік (за станом на січень 2004 року – 31 %), у зменшенні із 62 % у 1995 році до 43,9 за станом на 01.12. 2005 року питомої ваги валютних коштів до запитання, а також у збільшенні частки довгострокових валютних депозитів до 51,1 % ( збільшився до 47,6 млн.грн), що свідчить про зростання довіри до банків.[12, c.34]

        Цікаво, що, як не дивно, валютно  – фінансова криза мала й  свої позитиви: знецінення національної  валюти спричинило зростання  цін на імпортні товари, а це  стимулювало збільшення попиту  на товари вітчизняного виробництва і певною мірою сприяло розвитку економіки. Саме зниження попиту на             імпортні товари можна пояснити відносне скорочення залишків на розрахункових валютних рахунках.

     Упродовж  досліджуваного періоду в структурі  залучених коштів (зобов’язань) зростала питома вага вкладів населення ( Табл. 2.1.2): на початок 2001 – 6649 млн.грн., 2002 – 11165 млн.грн., 2003 – 19092 млн.грн., 2004 –   32113 млн. грн.., 2005 – 41 207 млн.грн., 2006 – 72 542 млн.грн.

    Це відбулось  на фоні зменшення частки залишків коштів акціонерних товариств, державних та приватних підприємств, а також інших          організацій.

Таблиця 2.1.2

Динаміка зобов’язань, коштів суб’єктів господарювання та вкладів фізичних осіб

 

 

Аналіз депозитів у розрізі валют свідчать, що на 01.12.2005 року серед депозитних вкладень суб’єктів господарювання та фізичних осіб в іноземній валюті частка депозитів у доларах США становила 83,6 %, в Євро – 15,2 %,          у російських рублях – 1,0 %, в інших валютах – 0,2 %. Проте за видами валют переважали депозити в національній валюті. На 01.12.2005 року їх                  частка в загальному обсязі депозитів становила 65,4 % проти 63,6 % на початок року. На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок, що довіра  населення до банківської системи України постійно зростає. Про це свідчать факти: триває процес збільшення суми, кількості та середнього розміру    вкладів, а темпи приросту великих вкладів ( понад 5000 гривень ) випереджають темпи приросту середніх показників.[13, c.43-46]

 

                                                       Розділ 3

Шляхи підвищення ефективності банківської діяльності на   ринку фінансових послуг

 

 

3.1 Проблеми і перспективи розвитку іпотечного кредитування в Україні.

 

  Стан економіки будь-якої  країни визначається розвитком  виробничого комплексу, який в  свою чергу залежить від джерел  забезпечення надійного і довгострокового  фінансування. Інвестування розвитку  української економіки, безумовно,  потребує певної державної фінансової підтримки. Одним з найперспективніших шляхів до цього є відповідна організація іпотечного кредитування житлового будівництва ( крім цього об’єктами іпотеки можуть бути: житлові будинки, квартири, виробничі будівлі та споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника).

  Іпотека – надійний засіб  забезпечення повернення позичкових  коштів, стимулювання обороту і  перерозподілу нерухомого майна.  До того ж, її застосування  дає змогу формувати багаторівневий  капітал у вигляді заставних  та похідних іпотечних цінних паперів. Якщо порівняти вартість рухомого й нерухомого  майна, можна  зрозуміти,  що масштаби іпотечного кредитування в Україні можуть бути незрівнянно більшими, ніж вони є нині.

  У процесі інвестування державним  або приватним сектором коштів у житлове будівництво вирішується відразу декілька проблем: по-перше, інвестується реальний  сектор  економіки; по-друге,  роботу отримують тисячі будівельників; по-третє, вкладена в будівництво одна гривня залучає в обіг десять гривень з інших галузей, передусім – галузі виробництва будівельних матеріалів та деревообробної галузі.