Банківські кредитні картки

Курсова робота

Банківські кредитні картки

З М І С Т

 

Вступ

 

Розділ 1. Банківські платіжні картки як інструмент залучення готівкових коштів.

 

1. Історичні передумови виникнення кредитних карток.
2. Банківські платіжні картки: основні види і технологічні особливості роботи з ними.
3. Значення залишків коштів на карткових рахунках для ресурсного забезпечення комерційних банків.

 

Розділ 2. Принципи застосування банківських  платіжних карток.

 

2.1. Порядок емісії та еквайрінгу  платіжних карток.

2.2. Касове обслуговування співробітників підприємства за рахунок платіжних карток (зарплатний проект).

2.3. Аналіз доходності зарплатних  проектів.

 

Розділ 3. Перспективи розвитку індустрії  БПК в Україні.

 

3.1. Розширення сфери застосування  пластикових карток в системі  масових електронних платежів.

3.2. Перспективи розвитку нових  видів платіжних карток.

 

Висновки

 

Список використаної літератури

 

 

Вступ

 

Створення в Україні  ринкового середовища та відповідно різке 
збільшення чисельності суб'єктів господарської діяльності, особливо у сфері 
торгівлі та платних послуг, загострення інфляційних процесів 1992 -1995 
років і знецінення заощаджень зумовили збільшення готівкових розрахунків 
суб'єктів господарювання між собою та з населенням, а від так - зростання 
потреб у готівці. І нині економіку України, як і в інших постсоціалістичних 
країнах, характеризує висока питома вага готівки в загальній грошовій масі, 
яка становить 65%.

З урахуванням цього, функціонування в нових умовах національної грошової системи вимагає вдосконалення  організації готівкового обігу з приведенням його у відповідність до потреб ринкової економіки. Це потребує, з одного боку, повної лібералізації операцій з готівкою, а з другого - суттєвого їх скорочення на користь безготівкових форм розрахунків.

У наш час, час досягнень сучасної електроніки, у розвинутих країнах усе частіше ведуть мову й упроваджують безготівкові розрахунки, тобто електронні гроші, представниками яких є пластикові картки.

Банківська пластикова картка (БПК) - пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого отримувачу БПК надається змога здійснити операції сплати за товари, послуги та отримувати готівкові кошти .

Які ж вони - сучасні  електронні гроші? Найпростіші з  них - пластикова картка, що відповідає специфікаціям Міжнародної організації по стандартах. Такі магнітні картки широко використовуються як кредитні картки ( Visa, Eurocard, MasterCard), а також дебетові банківські картки (Visa Electron, Maestro) в банкоматах. Більш складніший "електронний" гаманець - це картка пам'яті, у якій замість магнітної смуги вмонтовано мікросхему, що містить пам'ять і засіб для захисту.

Нині в Україні більше половини провідних українських  банків 
обслуговує міжнародні платіжні картки. Загальна кількість всіх видів карток 
міжнародних платіжних систем, випущених всіма банками-емітентами 
України, перебуває в межах понад 900 000. Провідні комерційні банки України, - зокрема Приватбанк, Промінвестбанк, Перший український міжнародний банк, "Аваль", ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" - побудували власні повно функціональні процесингові центри, за допомогою яких емітують та обслуговують картки. Інші банки, члени міжнародних систем, поступово запроваджують рішення, що реалізують окремі функції процесингу карток.

Інтерес комерційних  банків полягає в розширенні безготівкових 
розрахунків, а, значить, у залученні "кишенькових" коштів населення у сфері діяльності банків і поповненні кредитних ресурсів, появі нових клієнтів, зменшенні витрат, пов'язаних із готівковими розрахунками.

 

1. Банківські платіжні картки в системі безготівкових 
   розрахунків, як інструмент залучення готівкових коштів.

 

1.1. Історичні  передумови виникнення кредитних  карток.

Банківська пластикова картка —  це персоніфікований платіжний 
інструмент безготівкових розрахунків і засіб отримання готівки та кредиту. 
Платіжні картки мають розмір, визначений міжнародним стандартом:

85х54х0,75 мм. На лицьовому боці  картки наноситься голограма  системи карток (Visa, Europay, тощо), її номер, може бути ідентифікатор 
відділення банку, дані про власника картки, термін чинності та інші 
реквізити.

Перша теоретична згадка про використання карт як платіжного засобу 
з'явилася в Англії і відноситься до кінця минулого століття. Ідею кредитних 
карт висунув у своїй книзі Джеймс Беллами «Дивлячись назад» (J. Bellaмi. Looking backwards, 1880р.).

На практиці піонерами  в цій області виявилися США. Перша кредитна 
карта була випущена в 1914 р. фірмою General Petroleum Corporation (нині Моbil Оіl). Картки використовувалися для оплати в процесі 
торгівлі нафтопродуктами. У цій якості вони швидко завоювали 
популярність. Власник карти одержував значні зручності в обслуговуванні й 
знижки при покупці товару. Фірма-емітент одержувала постійних клієнтів і 
стабільні доходи.

Зі збільшенням числа  користувачів стало питання про  облік і 
реєстрацію продажів по кожній емітованій карті, це викликало до життя 
процес ембосування карт (стискання номера карти, даних клієнта, терміну дії карти). Практично без змін ембосування збереглося до наших днів і широко використовується, у тому числі і на смарт-картах. Перші карти з 
ембосуванням виготовлялися з металу, але потім вони були витиснуті 
пластиковими картами, тому що останні виявилися більш практичними.

Ці карти не були ще платіжним засобом. Це були так звані  клубні 
карти, що підтверджували приналежність користувача до тієї чи іншої 
системи установ сфери обслуговування. Ці карти мали строго обмежене 
поширення, як по видах послуг, так і географічне. Використання клубних 
карт широко поширено і в даний час. Досить багато систем із клубними 
картами працює в Україні та Росії.

Перші карти, що є повноцінним  платіжним засобом, були випущені не 
банківськими гігантами: Diners Club (1950 р.), American Express і Ніlton 
Сredit (1959 р.). У відношенні виготовлення вони мало чим відрізнялися від 
попередніх, але за своїми функціями це були зовсім нові карти. Фактично ці 
роки можна вважати моментом народження нового інструмента організації 
безготівкових розрахунків.

Перша банківська карта  була випущена в 1951 р. маленьким нью - 
йоркським банком Long Island, і з тих пір почався бурхливий розвиток цього 
виду послуг. Перша універсальна карта великого банку Ваnk of America пройшла іспиту в Fresco, California, у 1956 р. З 1966 р. Ваnk of America почав продаж ліцензій на використання карткової технології іншим банкам.

У відповідь на це кілька великих банків-конкурентів Ваnk of America 
(14 нью-йоркських банків) заснували свою Міжбанківську карткову 
асоціацію - МКА (Interbank Card Association), а в 1969 р. ця асоціація купила 
права на карти Master Charge (Мастер Чадж), що випускалися картковою 
асоціацією банків західних штатів (4 каліфорнійських банки), а більшість 
банків - членів МКА перейшли на випуск Master Charge.

Спочатку випуск карт часто виявлявся нерентабельним для банків, і це 
приводило до численних фінансових втрат. Для того щоб карткова технологія стала рентабельною, банк-емітент повинен був бути визнаним широким комерційним сектором. Однак для того, щоб це стало можливим, банк повинний був мати велике число клієнтів, що прийняли нові банківські 
послуги. Для досягнення поставленої мети величезна кількість карток було 
розіслано поштою, хоча на практиці це привело до численних зловживань. 
Такий масовий запуск нового продукту відбувався в США 1960-1965 р. 
Причому, деякі банківські установи пропонували карти своїм клієнтам 
безкоштовно, однак після закінчення   року чи двох іноді без усякого 
попередження накладали на їхні рахунки річне мито.

Положення, при якому  Ваnк от Аmeriса мав домінуючі позиції на ринку 
банківських карт, швидко перестало влаштовувати ліцензовані їм банки, і в 
1970 р. Ваnк от Аmeriса передав контроль над бізнесом карт нової організації банків – National BankAmeriCard, Іnс. (NВІ), у якій він був лише одним  із членів.

Таким чином, до початку  сімдесятих років у Сполучених Штатах 
сформувалися два основних конкуренти на ринку універсальних банківських карт: НБІ і МКА.

Обидві організації  з моменту установи внесли в статут рішення не 
приймати у свої ряди банки - члени організації конкурента, і треба було 10 
років (з 1966 по 1976 р.) і кілька судових процесів, щоб подвійне членство 
було дозволено.

У 1977 р. найменування МВІ  було змінено на Visa USA, Inc. Зміна 
імені мало величезне значення, тому що ця подія відкрила дорогу широкому 
поширенню карт Visa у США і за кордоном. По наявним даним, у 1996 р. 
були в обігу 490 млн. карт VISA, вони приймалися в 13 млн. місць 
обслуговування в 247 країнах.

У 1980 р. Міжбанківська  карткова асоціація дала своїй карті  «більш 
міжнародну» назву MasterCard (Мастеркард). Власників цих карт у 1996 р. 
було 270 млн., карти приймалися в 12 млн. місць обслуговування.

EuroCard, розширюючи своє  співробітництво з MasterCard, у міру 
появи нових технологій уклала угоди з компаніями Cirus і Maesto, що 
дозволило розширити асортимент пропонованих клієнтам видів послуг за 
рахунок карт для одержання готівки в банкоматах. Наприкінці 1992 р. 
відбулося злиття EuroCard International із платіжною системою Eurocheck. 
Нова організація  стала називатися  Europay  International  (Європей 
Інтернешнл).

Конкурентна боротьба між  платіжними системами розверталася не 
тільки в Європі. У Японії, наприклад, незважаючи на активні спроби 
завоювання цього ринку VISA і MasterCard програвали картам JСВ (Джей-Си-Би).

Японська компанія кредитних  карт .ІСВ була заснована в 1961 р. Як 
уже відзначалося, вона є лідером на ринку кредитних карт Японії й активно 
розвиває свою експансію як транснаціональну компанію. На кінець березня 
1993 р. (тобто на кінець фінансового року в Японії) кількість карт у звертанні склало 27,6 млн., кількість асоційованих підприємств торгівлі і послуг - 2,9 млн., у тому числі 660 тис. у 139 країнах світу.

JСВ орієнтується головним чином на вищий і вищий середній клас 
споживачів з високим рівнем доходу і диференційованим попитом.

З одного боку, JСВ - єдина в Японії компанія, чиї карти є 
міжнародними. З іншого боку, .ІСВ відрізняється від інших міжнародних 
платіжних систем (VISA, Europay-MasterCard, American Express - усі вони 
набагато крупніше .ІСВ) посиленим акцентом на розвиток своїх карт не 
тільки і не стільки як засіб платежу, скільки як засіб доступу до послуг в 
області туризму і розваг.

У колишньому СРСР карти  міжнародних систем з'явилися ще в 1969 р. 
Але це були карти, емітовані закордонними компаніями і банками. У 
Радянському Союзі почалася створюватися мережа підприємств, що 
приймають ці карти як платіжний засіб. Саме в 1969 р. була підписана перша угода такого роду з компанією Diners Club.

У 1974 р. на нашому ринку  з'явилася American Express, у 1975 р. - VISA 
і EuroCard, у 1976 р. - японська JСВ. З радянської сторони всі угоди підписувалися Всесоюзним акціонерним товариством (ВАО) «Інтурист», що і організовувало розрахунки по пластикових картах у валютних магазинах «Берізка» і готелях.

Першим   радянським   емітентом   міжнародних   карт   був 
Внешэкономбанк, що випустив у 1989 р. «золоті» карти EuroCard. Однак 
дотепер точно невідомо, скільки їх було випущено і кому саме вони були 
видані. Ясно тільки, що їх була дуже обмежена кількість і призначалися вони для вузького кола осіб. З комерційної точки зору, це можна вважати не більш ніж відносно вдалим експериментом.

У технологічному відношенні карти пройшли у своєму розвитку кілька 
стадій. Як вже відзначалося, перші карти виготовлялися чи з картону, металу, 
а потім стали випускати пластикові карти. Основним аргументом для 
впровадження пластикових карт була зручність для користувача.

З появою нових електронних  засобів реєстрації і збору інформації 
з'явилася можливість заносити і зчитувати інформацію на карту за 
допомогою магнітного кодування.

Початок застосування пластикових  карт із магнітною смугою датується 
1969 р. У комбінації з ембосуванням такі карти широко використовуються 
дотепер. Варто пам'ятати, що інформація на перших двох доріжках 
призначена тільки для зчитування, вона записується при видачі карти 
користувачу й у процесі використання не змінюється.

Наступним етапом у розвитку пластикових карт історія зобов'язана 
французькому журналісту Роланові Морено, що у 1974 р. запропонував 
використовувати карти з електронною мікросхемою. Він запатентував цю 
ідею і заснував компанію Innovarton для виробництва таких карт.

Чотирма роками раніше аналогічну ідею запатентував у Японії 
Кунитака Аримура, однак міжнародного патенту він не одержав.

Пластикові карти з вбудованими в них мікросхемами називають ще 
«інтелектуальними», чіп (спір)- чи смарт-картами. Поява пластикових 
карт з убудованої в них мікросхемою оцінюється західними фахівцями як 
революційна. На сьогоднішній день смарт-картки - найбільший що динамічно розвивається тип пластикових карт.

Існують три шляхи, по яких може піти банк, вибираючи стратегію 
використання технологій безготівкових електронних розрахунків:

1.Створення й експлуатація  незалежної власної мережі обслуговування;

2. Участь у міжнародних  системах;