Торгово - посередницькі операції у сфері митного регулювання

    Агентські фірми є найпоширенішим видом торговельно – посередницьких фірм. Філії цих компаній спеціалізуються на імпорті та експорті готових виробів і послуг незалежних постачальників. Виступають від імені і за рахунок принципала. Залежно від умов договору фірма або сама підписує угоди від свого імені і за його рахунок, або тільки займається посередництвом при укладанні угод. За місце розташуванням агентські фірми поділяються на агентів у країні принципала (експортний агент, агент – резидент) та агентів в іноземній державі (закордонний збутовий агент, закордонний закупівельний агент).

    Експортним  агентом називаеться торгова фірма, яка діє за дорученням одного чи невеликоїиугоди, що підписується між ними.

    Імпортний агент або агент – резидент, який знаходиться в країні принципала, є фірмою, яка здійснює імпортні операції за його рахунок.

    Закордонний збутовий агент  є фірмою, якій надано право компанією іншої країни діяти від її імені і за її рахунок на певній території в іноземній державі за встановленою номенклатурою товарів.

    Закордонний закупівельний агент виконує операції із закупівлі товарів за кордоном для своїх принципалів. До її послуг удаються ті імпортери, які не мають за кордоном власних філій і не направляють туди своїх представників.

    Представник фірми є особою чи компанією, призначеною експортером з метою пошуку агентів, вистриб’ютерів і стокістівекспортуючої компанії на певних ринках і нагляду за їх діяльністю.

     Брокерські фірми це встановлення через посередника – брокера контрактів між продавцем і покупцем (а також між страховиком і фрахтувальником). Брокер не є стороною в договорі, а використовується лише для інформування двох сторін, що беруть на себе зобов’язання за угодою. На відміну від агента, він не перебуває договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень.

    Це  великі компанії, спеціалісти цих фірм мають високу кваліфікацію, підтримують постійні зв'язки з великими банками, що дає змогу їм іноді фінансувати угоди (у заставу під товар). Вони надають кваліфіковану інформацію, випускаючи низку бюлетенів.

    Фектори (factors) - торговельні посередники, що виконують широке коло посередницьких обов'язків від імені експортера: експортують продукцію; фінансують експортні операції, сплачують аванс виробнику, видають кредити покупцю, страхують. Звичайно вони беруть участь у торгівлі текстилем, шкура-ми, лісом.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Методи  розрахунку та виплати винагороди посередникам

     Оскільки  в результаті діяльності посередника  не створюється ніякої додаткової вартості, то всі його витрати можуть покриватися тільки за рахунок винагороди, яку виплачують продавці або покупці. Така винагорода має не тільки покривати дійсні витрати, а й забезпечувати посереднику прибуток, який стимулюватиме його діяльність. До основних витрат посередника належать:

• заробітна плата управлінського персоналу з урахуванням усіх витрат на соціальні потреби, а також заробітна плата робітників сервісних служб;
• амортизаційні відрахування на будівлі, споруди, канцелярське обладнання та машини;
• витрати на утримання будівель і споруд;
• витрати на пошту, зв’язок, канцелярські товари;
• представницькі витрати та витрати на рекламу;
• митні і транспортно-експедиторські витрати;
• витрати на утримання субагентської мережі;
• податки та збори.

     У міжнародній торгівлі практикується кілька методів розрахунку і виплати винагороди посередникам:

• різниця між цінами реалізації товарів на ринку збуту та цінами експортерів;
• відсоток з експортної ціни;
• змішана форма (відсоток з експортної ціни та різниця в цінах);
• узгоджена тверда сума;
• сума, розрахована за системою «cost plus»;
• додаткові заохочувальні виплати.

     Виплата винагороди у вигляді різниці між цінами реалізації товарів на ринку збуту та цінами експортерів найчастіше застосовується при збуті товарів на умовах договорів консигнації та купівлі-продажу. Цей метод стимулює посередника розширювати обсяги збуту товарів, але не створює у нього заінтересованості у підвищенні експортних цін, що входить у протиріччя з інтересами експортера щодо підвищення ефективності експортних операцій. Іншою складністю цього методу є умова досить хорошої обізнаності експортера стосовно цін реалізації товарів на зарубіжних ринках з метою визначення необхідної різниці цін, яка б оптимально покривала витрати посередника і забезпечувала прибуток. Крім того, експортер повинен мати можливість контролювати коливання цін на ринку з метою коригування експортних цін і підтримки оптимального розміру винагороди посереднику. Для цього доцільно в умови угод з посередником включати зобов’язання щодо періодичного інформування експортера про зміни цін з відповідним документальним підтвердженням.

     Встановлення  винагороди на основі узгоджених відсотків з експортних цін стимулює посередників як до розширення обсягів збуту, так і до підвищення експортних цін, що збігається з комерційними інтересами експортера. Для операцій на умовах консигнації та купівлі-продажу такий стимул діє, якщо посередники реалізують товари на ринку за цінами, наближеними до експортних, а експортери можуть контролювати їх рівень. Для цього експортерам доцільно в угодах фіксувати верхні межі відхилення цін реалізації від рівня експортних цін. В угодах також може бути передбачено, що у разі перевищення встановлених меж автоматично підвищуються експортні ціни або зменшується сума винагороди посереднику на розмір такого перевищення. Якщо цього не зробити, то посередник автоматично отримуватиме винагороду за змішаною формою, тобто і відсоток з експортної ціни, і суму різниці цін.

     Змішана форма винагороди у вигляді відсотків та різниці цін має досить широке застосування у практиці міжнародної торгівлі та відповідає комерційним інтересам експортера в разі його можливості оперативно контролювати фактичний рівень цін реалізації на зарубіжних ринках.

     Винагорода  у вигляді твердої, заздалегідь узгодженої суми застосовується при виконанні посередником за дорученням експортера конкретних послуг: дослідження ринку, проведення рекламних кампаній, участь у виставках/ярмарках, отримання юридичних консультацій тощо.

     Розрахунки  винагороди за системою «cost plus» ґрунтуються на компенсації реальних витрат посередника та виплаті суми прибутку, тобто витрати плюс прибуток. Для цього посередник представляє експортеру документи, що підтверджують здійснені витрати, а експортер відшкодовує посереднику витрати, збільшені на узгоджений відсоток або тверду суму, що і утворює прибуток посередника. Цей метод застосовується при пробних продажах, на перших стадіях співробітництва, при просуванні нового товару на ринок, тобто у випадках, коли неможливо точно визначити майбутні витрати посередника.

     У відносинах з посередниками набули поширення виплати додаткових заохочувальних винагород за виконання ними своїх обов’язків, а також за надання додаткових послуг. Такі винагороди визначаються, як правило, за системою «cost plus» або в твердих сумах.

     У міжнародній торгівлі застосовується два основні механізми виплати винагород:

• шляхом утримання посередником належних йому сум з переказаних експортером коштів за поставлені товари;
• зворотним переказом експортером винагороди з отриманих від посередника коштів за поставлені товари.

     Останній  варіант є доцільнішим у відносинах із зарубіжними посередниками внаслідок можливості здійснення експортером контролю та регулювання виплат залежно від виконання посередниками своїх зобов’язань. 
 
 
 
 
 
 

    Висновок

     Підприємства  в умовах ринкової економіки значну увагу приділяють проблемам оптимізації  процесу просування товарів від виробника до споживача. Їм приходиться вибирати: продавати товар самим чи скористатися послугами посередників. Як показав досвід таких розвинутих країн, як США, Великобританії, Японії, Німеччини, Швеції , більшість виробників вважає, що використання посередників приносить їм певну користь.

     У багатьох виробників не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого продажу. Але навіть якщо товаровиробник і може дозволити собі створити власні канали розподілу, в багатьох випадках він заробляє більше, якщо збільшить капіталовкладення у свій основний бізнес. Використання посередників пояснюється в основному їх неперевершеною ефективністю в забезпеченні широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків. Завдяки своїм контактам, досвіду, спеціалізації і розмаху діяльності посередники пропонують фірмі більше того, що вона сама може зробити наодинці.

    Тому, використання торгово - посередницьких операцій дає певні переваги:

    • не вимагається значних коштів для  організації і збутової мережі на території країни-імпортера, бо такі фірми мають свою власну матеріально-технічну базу;

    • звільнюється експортер від багатьох турбот, пов'язаних із реалізацією товару; краще використовується капітал  торгово-посередницьких фірм на основі коротко – та довго – строкового кредитування.

    Недоліком є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів із ринками збуту і повністю залежить від добросовісності посередника.

    Отже, особливе місце відводиться торговельно-посередницькій галузі, яка являється важливим провідником  товарної, фінансової і інвестиційної  політики. Раціонально організована торговельно-посередницька діяльність сприяє оптимізації виробничої і комерційної діяльності, розширенню її масштабів, підвищенню ефективності на основі комплексних ринкових досліджень, вивчення факторів ризику по всій їхній сукупності, достовірного прогнозування майбутнього з достатньо чіткими орієнтирами бажаного комерційного успіху.

    Тим самим, вказана галузь створює необхідну  комерційну інформацію для надання  відповідних послуг всім учасникам ринкового обороту, які потребують управління власними ринковими сегментами по всьому ланцюгу відтворювального процесу.

     Але встановлення торговельно-посередницької діяльності в Україні пов’язане  з багатьма складними проблемами правового, організаційного, фінансово-економічного характера. Їх вирішення дозволить  сформувати широку сітку посередницьких структур, що особливо важливо в  умовах лібералізації міжнародної  торгівлі і активізіції вітчизняного товарного виробництва.

     Підприємства можуть виходити на зовнішній ринок безпосередньо, самостійно здійснювати весь комплекс заходів, пов'язаних з просуванням і реалізацією товарів на зовнішній ринок. Але в цьому випадку підприємство затрачує чималі засоби, оскільки необхідно мати власну збутову і сервісну служби, потрібен час на організацію збуту, організацію реклами, окрім цього, необхідно мати висококваліфікованих працівників, що мають досвід роботи і зв'язку на зовнішньому ринку.

     Отже, у митній торгівельній практиці вироблено досить чіткий механізм організації торгово – посередницьких операцій, що здійснюються або безпосередньо фірмами-виробниками, або торговельними посередниками. Це дає можливість раціонально використовувати відповідні методи, професійно вести зовнішньоторговельну діяльність.

     Тому, торгово – посередницька діяльність є невід’ємною розвинотою ланкою у сфері митного регулюванні. 
 
 
 

    Список  використаної літератури

1. Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2007. – 488 с
2. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент: Підручник—К.: КНЕУ,2005.—268с.
3. Апопій В. Проблеми становлнення торгово – посередницької діяльності в Украіні//Проблемипідриємств.—2007.—№6.—С.29-31.