Співвідношення митної справи і митної політики

Функціонально митна політика зводиться до забезпечення прав громадян України на пересування, забезпечення економічних інтересів України, в тому числі й фіскальної політики, забезпечення міжнародного економічного, політичного, культурного та соціального  співробітництва, захоплювання місця  в міжнародному розподілі ринків.

Митна політика України зводиться  до необхідності забезпечення її єдності  на всій території, координації зусиль усіх митних органів на виконання  її приоритетних напрямків, удосконалення  нормативно-правової бази, взаємодії  та тісної співпраці з митними  органами інших країн. Митна політика включає в себе елементи гуманітарної, економічної (зовнішньоекономічної), торгової, фінансової, науково-технічної, інвестиційної, природоохоронної та інших видів  політики.

У ринковій економіці держава  здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності з метою забезпечення безпеки країни й захисту загальнонаціональних інтересів. Діяльність державних органів  по регулюванню ЗЕД здійснюється практично у всіх країнах світу, але її масштаби, форми й методи, конкретні цілі й завдання визначаються кожною країною, виходячи з її масштабів, положення в сучасному світі, зовнішньої та внутрішньої політики держави.

Державне регулювання  ЗЕД здійснюється різними методами, що в залежності від кваліфікаційних  ознак (критеріїв) підрозділяються  на адміністративні й економічні, тарифні й нетарифні.

Економічні методи регулювання  ЗЕД базуються на використанні економічних  інструментів торгової політики - мита, податків (ПДВ, акцизів і т. ін.) і  митних зборів. Використовуючи ці інструменти, держава впливає на економічні інтереси суб'єктів ЗЕД і на їхню поведінку. Ці методи в більшій мірі відповідають природі ринкових відносин і тому відіграють головну роль у регулюванні  ЗЕД у сучасних умовах.

Адміністративні методи включають  державні правила, нормативи, заборони, за допомогою яких держава здійснює безпосередній вплив на суб'єктів  ЗЕД регламентує різні сторони  їхньої діяльності в інтересах суспільства. Адміністративні методи в більшості  випадків суперечать природі ринкових відносин, і тому сфера їх застосування поступово звужується. Але найбільш суттєвий захід адміністративного  впливу - контроль, у тому числі й  митний, зберігає свою актуальність та значення й тепер[3].

Програмно-технічні що полягають у широкому використанні технічних засобів, зокрема електронних, та спеціального програмного забезпечення яке сприяє здійсненню митної справи, особливо митного оформлення та митного  контролю, ведення митної статистики. Останнім його проявом є запровадження  системи «Електронна митниця».

Тарифні методи поряд з податками та зборами є основою економічного регулювання ЗЕД. Виняткова роль митних тарифів у регулюванні ЗЕД визначила доцільність їхнього особливого розгляду, поза зв’язком з іншими методами економічного регулювання. Тарифне регулювання спрямоване переважно на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, у тому числі недобросовісної. У системі тарифного регулювання вирішальну роль відіграють ввізні мита.

Експортні мита вважаються суперечними природі  ринкових відносин, міжнародні і регіональні  союзи й угоди не рекомендують їх використовувати в міжнародній  торгівлі. Тому вони застосовуються досить рідко.

У більшості випадків імпортні товари мають вітчизняні аналоги  і складають конкуренцію останнім. Ввізні мита на такі товари повинні  визначатися з урахуванням співвідношення між світовими і національними  витратами і цінами. Ці співвідношення по групах і видах продукції можуть, як правило, коливатися в дуже широкому діапазоні, що визначає необхідність диференціації  ставок ввізного мита по групах і видах  продукції. В зв’язку з цим  вони часто змінюються.

При обмеженому асортименті завезеної продукції  і масовості завезення ставки мита можуть встановлюватися індивідуально  для конкретних суб’єктів чи виробів  з орієнтацією на їх індивідуальні  вихідні головні параметри.

Мито є найважливішим  економічним регулятором ЗЕД, за допомогою якого реалізується технічна політика держави в області зовнішньоекономічного  обміну, і тому ставки ввізного мита не можуть бути інертними до технічного рівня і фізичного стану імпортованих машин і устаткування, а тим  більше створювати переваги для імпорту  морально застарілих і фізично зношених машин і устаткування.

Основною правовою базою для стягнення мита є  МК України, Закон України «Про єдиний митний тариф» - найбільш динамічний закон, що перетерпіває постійні зміни та доповнення. Відповідно до цього закону митний тариф є своєрідним зводом ставок мита, що застосовуються до переміщуваних  через митний кордон України товарів  і систематизованим відповідно до ТН ЗЕД СНД. У той же час ці ставки постійно змінюються. Відповідно до чинного  законодавства при формуванні імпортного митного тарифу базові ставки ввізного мита установлюються до товарів, що ввозяться  з країн, у торгово-політичних відносинах з якими Україна застосовує режим  найбільшого сприяння.

До товарів, що ввозяться з країн, торгово-політичні  відносини з якими не передбачають режим найбільшого сприяння, або  країн походження яких не визначено, ставки ввізного мита збільшуються в  два рази, за винятком випадків надання  тарифних пільг, преференцій [9].

 

Співвідношення митної справи і митної політики.

 

Митна справа в Україні  розвивається у певній гармонізації та уніфікації із загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами  та стандартами. Наша держава самостійно визначає митну політику, створює  власну митну систему, здійснює митне  регулювання на своїй території. Митне регулювання здійснюється відповідно до вимог Митного Кодексу  України, законів України та міжнародних  договорів України. Наша держава  може вступати в митні союзи з  іншими державами, брати участь у  діяльності міжнародних договорів  України.

Вирішення проблеми співвідношення митної політики з митною справою є суперечливим. Частиною 1 ст. 3. Митного кодексу України встановлюється, що митну справу складають митна політика держав, а також порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України.

Практично згаданий нормативно-правовий акт створено на основі Митного кодексу  Російської Федерації. Згодом цей підхід було сприйнято і він став поширеним  у науковій літературі. Виходячи з  нього, можна виділити триступеневу систему, на чолі якої стоїть митна  справа, що включає в себе всі  функції держави та органів державної  влади щодо регулювання питань, пов'язаних із переміщенням товарів та транспортних засобів через державний кордон. На другий рівень поставлена митна  політика, на третій — засоби впровадження митної політики.

Але ж такі поняття як порядок та умови здійснення певних дій (переміщення товарів через  митний кордон, сплати мита і т. ін.) є не що інше як сукупність правових норм, що визначають певну правомірну поведінку фізичної або юридичної особи. Якщо порівняти поняття політики та поняття права, то право виступає в якості похідної від політики. Право — це результат погод-ження суспільних інтересів політичних суб'єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого — умова розв'язання суспільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили. То ж поєднання на одному рівні понять митної політики та правового регулю-вання суспільних відносин у митній сфері не є коректним. Дійсно, згідно з сучасними поглядами на теорію держави та права державна політика є тим критерієм, що визначає зміст діяльності держави в тій чи іншій сфері. Вона формалізується в конкретних правових нормах і реалізується в процесі діяльності органів державної влади. Державна політика носить комплексний характер, що допомагає враховувати та поєднувати інтереси багатьох її суб'єктів: держави — суб'єкта цієї конкретної політики та інших держав, суспільства, окремих індивідів. Важливим фактором є те, що лише політика може оперувати таким поняттям як інтерес, оскільки задоволення певного суспільного інте-ресу і є сутністю політики.

В основі виконання державою будь-якої із її функцій знаходиться  політичне рішення, прийняття якого  покладено на спеці-ально уповноважені органи держави. Після цього політичне  рішення формально закріплюється  у певних правових нормах і реалізується за допомогою існуючих у державі  засобів впливу. Саме цьому ми можемо стверджувати, що митна політика є  більш широким поняттям ніж митна  справа.

Що ж в дійсності  являє собою митна політика? По-перше, необхідно зазначити, що термін "митна  політика" дуже близький до таких  термінів, як "державна політика по регулюванню зовнішньоекономічних відносин" або "зовнішньоторговельна політика держави", оскільки після  зникнення в результаті проголошення незалежності України, демократичних  та економічних ринкових реформ соціалістичного  строю з його державною плановою економікою, зникла і державна монополія  зовнішньої торгівлі. В результаті держава та її органи не вправі керувати зовнішньоторговельними відносинами, а можуть лише здійснювати їх регулювання, і лише за допомогою визначених нормативно-правовими актами методів.

 

 

Митна політика — це складова внутрішньої та зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави  та її компетентних органів у сфері  регулювання зовнішньоеко-номічних відносин та організації митної системи  і має на меті захист національних інтересів, національної безпеки і  економічного суверенітету держави.

Митна політика - це система  принципів та напрямів діяльності держави  у сфері забезпечення своїх економічних  інтересів та безпеки за допомогою  митно-тарифних та нетарифних заходів  регулювання зовнішньої торгівлі.

Діючий Митний кодекс України (ст. 3) визначає, що "митну справу складають порядок переміщення  через митний кордон України товарів  і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням  податків і зборів, процедури митного  контролю та оформлення, боротьба з  контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну  справу. "

Під митною політикою слід розуміти систему заходів, спрямованих  на забезпечення економічної сторони  державних кордонів та виконання  зовнішньоекономічної програми держави  у міжнародному спілкуванні засобами митного регулювання, тобто державного впливу на сферу митних відносин.

Торкаючись співвідношення понять митної політики та митної справи, слід звернути увагу на те, що Основи митних законодавств держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у  ст.1 встановлюють, що митну справу складають  митна політика держави, а також  порядок та умови переміщення  через митний кордон товарів та транспортних засобів, стягнення митних платежів, митного оформлення, митний контроль та інші засоби здійснення митної політики. Виходить, що митна політика держави  є складовою частиною митної справи. Навряд чи це правильно.

Митна політика більш широке поняття, ніж митна справа. Митна  справа - це тільки порядок та умови  переміщення через митний кордон України товарів, валюти та транспортних засобів митного оформлення, стягнення  митних зборів та платежів, митний контроль, а також інші засоби втілення митної політики у життя.

Здобуття Україною незалежності обумовило створення законодавства  щодо регулювання відносин, які виникають  у зв'язку з проведенням митної політики та реалізації митної справи, що відповідали б міжнародним  митним стандартам та правилам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок 

 

Успішний розвиток будь-якої держави значною мірою залежить від уміння організувати захист її економічних інтересів. Одним із важливих способів захисту інтересів  держави є правильно організована і чітко налагоджена митна  справа, в межах якої встановлюється порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з  установленням мит та митних зборів, процедури митного контролю, використовуються інші засоби проведення в життя митної політики. Це пов'язано як із необхідністю запобігти безконтрольному вивозу із держави товарів, скарбів, культурних цінностей, що може спричинити значну шкоду її економічним та іншим  інтересам, так і з вирішенням завдань боротьби із злочинністю  та правопорушеннями, що потребує вжиття заходів із недопущення безконтрольного  ввозу зброї, наркотичних засобів  тощо. Отже, митна справа - це діяльність щодо здійснення митної політики, здійснювана, насамперед, державними органами.

Митна політика являє собою  певний комплекс заходів, спрямованих  на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту  національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері.

Засоби державного впливу на зовнішньоекономічні відносини  застосовуються щодо правових відносин, що виникають при переміщенні товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон України. Такий спосіб реалізації митної політики засновано на критерії територіальної юрисдикції, до складу якої входять права держави обкладати податками будь–яку особу чи підприємство, що знаходяться на його території та вимагати від них виконання вимог правових норм цієї держави (правомірної поведінки).

Митна політика визначає роль митних органів конкретної держави  в міжнародному співробітництві  щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Серед таких проблем треба  відзначити підтримання міжнародної  безпеки, а саме контроль та боротьбу з незаконним переміщенням зброї, радіоактивних  та токсичних речовин та так званих "критичних технологій", підтримання  міжнародних економічних санкцій, підтримання екологічної безпеки  та боротьбу з міжнародною злочинністю, в першу чергу з контрабандою наркотичних засобів У формуванні митної політики виражаються інтереси держави та суспільства в цілому (національні інтереси) та інтереси окремих фізичних та юридичних осіб (наприклад, при проведенні антидемпінгових  справ по заявах суб'єктів господарської діяльності).