Співвідношення митної справи і митної політики

   Законодавство України  про митну справу відносно  молоде й розвивається з урахуванням  національних традицій та правової  системи і міжнародного законодавства  в галузі митної справи. Останнє  зумовлено не тільки потребою  активного товарообігу між країнами  та залучення іноземних інвестицій, але й політикою відкритих  дверей. Воно відображає міжнародно-правові  стандарти і підходи в забезпечені  прав людини та організацій  і здійсненні митної справи. Без  цього співробітництво України  у митній справі з іншими  країнами було в суттєво ускладнене. Крім цього, при здійсненні  митної справи переслідуються  і національні інтереси щодо  забезпечення економічної та  іншої безпеки держави, недопущення  проникнення на її територію  небажаних осіб, перевезення шкідливих  та небезпечних товарів і предметів.  Стосовно товарів, які є в  достатній кількості в Україні,  встановлюються підвищене мито  і навпаки, щодо товарів, у  яких на споживчих ринках є  дефіцит, можуть встановлюватися  пільги. 

   Митне законодавство  України відображає традиційні  для України та її населення  зв'язки. Наприклад, між Україною  та Росією встановлено безвізовий  режим пересування громадян, особливий  прикордонний режим перетинання  митного кордону та обміну  товарами між прикордонними територіями.  Аналогічні дружні стосунки склалися  й з іншими сусідами. Але окремі  сусіди (Словакія), навпаки, вводять  візовий режим перетину кордону.  Щоправда, в лютому 2001 р. для населення  прикордонних областей, водіїв рейсового  транспорту візовий режим в'їзду  в цю країну скасовано. 

   Через санітарний  та інші види контролю забезпечується  екологічна рівновага і попереджується  ввезення в Україну таких рослин  та мікроорганізмів, які потенційно  становлять загрозу її екосистемам. 

   Цікаво, що на українсько-російському  економічному форумі питання  співробітництва у митній справі  і особливо регіональне, набули  особливої ваги. Вирішено, що  прикордонних  областей України та Росії  запровадять спрощені митні режими  стосовно економічного співробітництва[8]. 

 

Здійснення митної справи.

 

Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні  органи України.

Митні органи, реалізуючи митну  політику України, виконують такі основні  завдання:

1) виконання та контроль  за додержанням законодавства  України з питань митної справи;

2) захист економічних  інтересів України; 

3) забезпечення виконання  зобов'язань, передбачених міжнародними  договорами України з питань  митної справи, укладених в установленому  законом порядку; 

4) сприяння захисту інтелектуальної  власності учасників зовнішньоекономічних  зв'язків, інших юридичних та  фізичних осіб;

5) застосування відповідно  до закону заходів тарифного  та нетарифного регулювання при  переміщенні товарів через митний  кордон України; 

6) здійснення митного  контролю та митного оформлення  товарів і транспортних засобів,  що переміщуються через митний  кордон України, вдосконалення  форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням  правил переміщення валютних  цінностей через митний кордон  України; 

8) здійснення спільно  з іншими уповноваженими органами  державної влади заходів щодо  захисту інтересів споживачів  товарів і додержання учасниками  зовнішньоекономічних зв'язків державних  інтересів на зовнішньому ринку; 

9) створення сприятливих  умов для прискорення товарообігу  та пасажиропотоку через митний  кордон України; 

10) боротьба з контрабандою  та порушеннями митних правил;

11) розвиток міжнародного  співробітництва у галузі митної  справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української  класифікації товарів зовнішньоекономічної  діяльності;

14) здійснення верифікації  (встановлення достовірності) сертифікатів  походження товарів з України. 

Органи державної влади, Президент України в межах  своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України[6].

 

Митна політика України.

 

Митна політика України виступає різновидом державної політики, а  її головним функціональним завданням  є забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки  України в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших  сферах. Митна політика базується  на базових національних інтересах  та відповідних аспектах державної  політики національної безпеки і  здійснюється шляхом реалізації відповідних  доктрин, стратегій, концепцій і  програм у різних сферах державної  діяльності, як внутрішніх, так і  зовнішніх, відповідно до чинного законодавства  та міжнародно-правових актів та звичаїв. В основному, засоби реалізації митної політики є задіяними при переміщенні фізичними та юридичними особами товарів через митний кордон України.

Митна політика підпадає під  вплив тих самих соціальних та політичних законів, що і державна політика взагалі [4].

Митна політика - це система  принципів та напрямів діяльності держави  у сфері забезпечення своїх економічних  інтересів та безпеки за допомогою  митно-тарифних та нетарифних заходів  регулювання зовнішньої торгівлі[1].

Правові засади митної політики ґрунтуються на вимогах Конституції  України. Так, ст. 2 Основного Закону проголошує, що суверенітет України  поширюється на всю її територію, яка, в межах існуючого кордону, є цілісною і недоторканною. Відповідно до ч. 1. ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної  та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, всього Українського народу. Ст. 13 Конституції України  визначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національнихінтересів і безпеки  шляхом підтримання мирного і  взаємовигідного співробітництва  з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і  нормами міжнародного права. Відповідно до вимог ст. 9 Основного Закону України  чинні міжнародні договори, згода  на обов'язковість яких надана Верховною  Радою України, є частиною національного  законодавства України. Зазначені  вище та інші конституційні положення  визначають зміст та спрямованість  митної політики України, ефективна  реалізація якої є невід'ємною умовою сталого економічного, політичного  та соціального розвитку Української  держави. До основних нормативних актів, що розкривають мету, цілі та завдання митної політики, можна віднести Митний кодекс України, Закони України "Про  зовнішньоекономічну діяльність", "Про Митний тариф України", інші закони та підзаконні нормативні акти, міжнародні договори України  тощо.

З огляду на комплексність  принципів митної політики варто  зазначити, що вони визначаються з урахуванням  принципів забезпечення національної безпеки, принципів зовнішньоекономічної діяльності, принципів митного регулювання  та принципів діяльності митної служби України.

Митна політика є складовою  внутрішньої та зовнішньої політики держави, з чим погоджується більшість  науковців і практиків [2]. 

Митна справа у всіх країнах  є виключною монополією держави. Це означає виключне право держави  на розробку засад митної політики й механізму її здійснення. Головний зміст державної монополії митної справи складається в забезпеченні цілісного централізованого регулювання  зовнішньоторговельного обміну. Кінцева  мета митної політики є меркантильною  й полягає в забезпеченні залучення  додаткових коштів для формування бюджету. У той же час пробиває дорогу інше розуміння її сутності - сприяння економічному обігу та обміну між державами, забезпечення свободи пересування особистості  та міжнародних контактів.

 Монополія митної справи  вирішує по суті справи два  завдання. Перше полягає в найширшому  використанні зовнішньоекономічних  зв'язків для розвитку економіки  країни, друге - в її захисті  від несприятливого впливу зовнішньоекономічних  факторів - спекулятивних, монопольних,  кон'юнктурних і т. ін [7].

Конкретні завдання, які  вирішуються державою в процесі  проведення митної політики, обумовлюють  відповідні її, політики, функції. До основних функцій митної політики слід віднести такі:

• фіскальна;

• регулятивна;

• захисна.

Охарактеризуємо ці функції  митної політики:

• фіскальна функція — наповнення державного бюджету за рахунок стягнення мит, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон. Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як: збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах,

митне супроводження і  т. д. Ці платежі не виконують фіскальної функції, а є платою за послуги  митниці;

• регулятивна функція — передбачає вплив з боку держави та її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та адміністративного характеру з метою регулювання останніх в цілях забезпечення національних інтересів та інтересів національних товаровиробників та створення сприятливих для них

умов, забезпечення виконання  державної політики в сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов’язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мит та мит-

них зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень;

• захисна функція — спрямована на захист держави від зовнішніх загроз: захист національної безпеки держави, підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, забезпечення екологічної безпеки, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо

порядку переміщення через  митний кордон України товарів, ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями  митних правил, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо.

Велика частина подібних завдань реалізуються в процесі  виконання митними органами своїх контрольних функцій, таких як: митний, валютний, екологічний, медико-санітарний та інші види контролю, а також при виконанні завдань по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил [4].

 

Формування сучасної митної політики України.

 

Формування митної політики передбачає необхідність врахування двох важливих підходів у її формуванні: фритредерства та протекціонізму. Якщо перший є політикою вільної торгівлі, за якої митні органи виконують переважно  реєстраційні функції, не стягують експортні  та імпортні мита, не встановлюють обмеження  на зовнішньоторговий обіг, то другий, навпаки, спрямований на захист власної  промисловості та власного товаровиробника  від зарубіжних конкурентів на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження  імпорту.

Митний протекціонізм  уперше був започаткований у XVI столітті в Англії і пов'язувався із промисловою революцією. Для захисту інтересів промисловців та підприємств від конкуренції зі сторони голанських та французьких товарів було введено високі ставки мита на товари, що вироблялися в Англії. Паралельно було обмежено або заборонено ввезення товарів. Було введено такий порядок, відповідно до якого дозволялося привозити іноземні товари тільки на англійських суднах чи, по крайній мірі, на кораблях країни походження товарів. При цьому за це стягувався додатковий збір. З колоній привозилися товари виключно на англійських кораблях. Мета цих заходів полягала також у позбавленні Голландії переваг та сили в торгівлі. Така політика продовжувалася майже 400 років, що дозволило Англії стати не тільки могутньою морською державою, але й вийти по економічному розвитку на перше місце у світі.

Після того, як було досягнуто  передових позицій у промисловості! й дешевизни англійських товарів, Англія докорінно змінити свою митну  політику й перейшла до фритредерства.

У країнах, де сповідується політика протекціонізму, підсилюється спеціалізація тарифів, що призводить до їхньої громіздкості та заплутаності, частим змінам, у яких важко розібратися  не тільки експортерами та імпортерам, але й самим митним органам. Тарифна  політика при фритредерстві, як правило, є стабільною. Тарифи мають низькі, інколи символічні ставки, а митні  надходження до бюджету формуються лише на основі декількох статей.

Формування сучасної митної політики України враховує стан її економіки, геополітичне становище  та необхідність залучення іноземних  інвестиції, що неможливо зробити  без політики фритредерства. Це пояснюється  тим, що через країну проходять великі міжнародні транспортні артерії  й Україна по суті є великим  транспортним коридором. Усякі спроби ускладнити пересування товарів  по цих транспортних коридорах можуть призвести до важких наслідків в  економіці. У той же час простежується  тенденція до протекціонізму й захисту  інтересів національного товаровиробника. На митну політику України впливають  суб'єктивні фактори. На митну політику впливають і геополітичні тенденції, які заставляють ураховувати  національні інтереси в митній політиці, захищати економічні інтереси як країни у цілому, так і її окремих регіонів.