Знаменні постаті козацької історії

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет "Юридична академія України

 імені Ярослава Мудрого"

 

Кафедра культурології

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Знаменні постаті козацької історії»

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студентка 1 курсу, групи ***

господарсько-правового  факультету

***************

 

 

 

Харків 2011

 

 

Зміст

Вступ
1. Козацтво як соціально-політичне  явище на Україні
Історичні передумови та причини виникнення козацтва
Запорозька Січ як центр організації й об’єднання козацтва
Заняття, побут, звичаї, військове мистецтво та культура козаків
Князь Дмитро Іванович Вишневецький
Біографія
Історична місія Дмитра Вишневецького
Дмитро Вишневецький як прототип козака Байди
Гетьман Петро Сагайдачний
3.1. Біографія
3.2. Гетьман Сагайдачний – великий воїн, політик, меценат
3.3. Постать Петра Сагайдачного в народній пам’яті
4. Гетьман Богдан Хмельницький
4.1. Біографія
4.2. Богдан Хмельницький  – політик  й державотворець
4.3. Постать Богдана  Хмельницького в мистецтві
Гетьман Петро Дорошенко
5.1. Біографія
5.2. Драма Петра Дорошенка в літературній творчості
Висновки
Література

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Козацтво й Україна  – ці поняття, що завжди поєднувалися між собою. І це не випадково. Адже через історію козацтва відбивається ціла епоха в минулому України, загальні тенденції та закономірності розвитку її народу.

Українське козацтво значною мірою опосередковане людською особистістю, якої притаманні власні риси, внутрішній світ, індивідуальний досвіт. Але козаки – це, перш за все, волелюбний народ, який обороняв рідний край від зовнішніх ворогів, чинив активний опір соціальному та національно-релігійному гнобленню, творив нові форми державності на українських землях. Саме ці риси  притаманні найкращим синам вітчизни, – князю Дмитру Вишневецькому, великим гетьманам України: Петру Сагайдачному, Богдану Хмельницькому, Петру Дорошенку – життя й діяльність яких впливали на хід української історії. Тому мета цієї роботи полягає у вивченні історичної роли цих діячів, їх впливу на формування національної культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Козацтво як соціально-політичне явище на Україні

 

1. Історичні передумови та причини виникнення козацтва.

Українське козацтво – це дуже складне історично-соціальне  явище. Видатний історик Михайло Грушевський писав про це так: „Козацтво – явище дуже цікаве, але досить складне. Внаслідок своєї оригінальності, а також завдяки гучної ролі в історії східної Європи, воно звертало на себе увагу здавна, ним займалися немало (істориків), але при цьому дуже багато залишилося неясного, і в літературі по цьому питанню існують часом судження дуже сумнівні та помилкові” [2, c. 214].

Формування козацтва як стану – процес складний і довготривалий. Перші згадки козацтва як вільного населення у південних степах датуються наприкінці XV століття. Але,  за твердженнями дослідників цього явища, лише на межі XVI – XVII століть українське козацтво переросло в окрему станову групу зі своїми особливими інтересами, економічним й суспільним становищем [4, c. 7]. Саме в цей час козацтво – це суспільний стан з особливим способом життя, самобутнє військове формування. Козацтво було неповторною моделлю суспільного розвитку з своєрідним соціально-політичним устроєм, побутом, традиціями, етичними і правовими нормами, культурою, фольклором.

Причини, які призвели до виникнення цього явища мали комплексний  характер. До них належали:

а) економічні (нестача  власної землі, народна колонізація  вільних земель Придніпров’я та Дикого поля – степів за Дніпровськими  порогами);

 б) соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти);

 в) політичні (цілеспрямована  політика польської прикордонної  адміністрації поставити козацтво  на службу з охорони південних  рубежів від татарської небезпеки);

 г) стратегічні  (постійна небезпека з боку  Кримського ханства);

 д) національно-релігійні  (політична колонізація українського  населення та наступ католицької  церкви на права православної).

 

2. Запорозька Січ як центр організації й об’єднання козацтва.

Потужним імпульсом об’єднання  українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури стала Запорозька Січ – суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. – першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу під час колонізації Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, та в боротьбі запорожців проти турецько-татарської агресії.

За свідченням літописця  українського козацтва Д. Яворницького [7, с. 59], існували 8 січей: Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам'янська, Олешківська, Нова (Підпільненська). В Січі діяло специфічне самоуправління з притаманними йому демократичними рисами. На Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями, так і державними. Виконавча влада належала кошовому отаманові (гетьману).

Запорізька Січ відіграла  велику роль у формуванні політично-державницької свідомості українців. У цьому полягає ще одна історична місія Запорізької Січі. Таким чином, в організації козацького самоврядування, яке сформувалося в Запорізькій Січі, ми знаходимо зародок майбутньої української державності, яка згодом відгукнеться і у ХХ столітті.

 

1.3. Заняття,  побут, звичаї, військове мистецтво  козаків.

Тюркське за походженням  слово «козак» означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця  у суспільстві. Такий спосіб життя  козаків наклав відбиток на їх побут, звичаї, культуру.

Життя козаків у мирний час підлягало розкладу, який передбачав й побутові справи, й  військові  вправи.  Під час військових походів  у великій пошані в козаків  перебувало побратимство. Кожен козак  віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності.

До козацького братства міг приєднатися християнин чоловічої  статі, незалежно від свого соціального стану. Міг він і при бажанні покинути його. Але щоб козака прийняли на Січ, він повинен був: знати українську мову, мати православну віру, вміти володіти зброєю, бути неодруженим, дотримуватись традицій товариства та клятви вірності йому. До козацької символіки XVI-XVII століття належали клейноди й атрибути української державності: прапор, бунчук, булава, печатка, духові труби, мідні котли, гармати. Вони відображали військовий й адміністративний уклад козацтва. Козацькі символи, клейноди, стали визначним явищем в історії державності й культури українського народу за часів середньовіччя.

 

2. Князь Дмитро Іванович Вишневецький

2.1. Біографія.

Дмитро Вишневецький князь, український магнат, перший з достовірно відомих козацьких гетьманів (приблизно 1552-1563). Походив зі старовинного волинського роду Гедиміновичів. Народився (приблизно)  1516 року в місті Вишнівці. Власник земельних маєтків у Кременецькому повіті. В 1550-1553 - староста Черкаського і Канівського повітів, організатор відсічі татарським нападам. У 1560 році – на службі в московського царя Івана Грозного. У 1563 році здійснив військовий похід до Молдавії. Через зраду одного з молдавських  претендентів на владу козацьке військо зазнало поразки, а сам гетьман потрапив у полон до турок, був відправлений до Стамбула і там страчений. За твердження дослідників біографії князя [1, с. 49], Дмитра Вишневецького скинули з кріпосної вежі на вмуровані в стіну гаки над морською затокою. Вишневецький провисів на фортечній стіні три дні і був застрелений турками з лука за те, що проклинав їх віру.

 

2.1. Історична  місія Дмитра Вишневецького

Дмитро Вишневецький відомий як перший організатор козацьких  військ, який завдяки харизматичним якостям мав вплив на козаків. Ось як описують Дмитра Вишневецького сучасні дослідники Олександр Реєнт та Ігор Коляда: „…князь Вишневецький виявив  себе  непересічною  натурою,  головними рисами якої були лицарство  i молодецтво.  Може,  саме  тому,  зіткнувшись  із козацькою вольницею,  він як ніде, відчув  себе y своєму  середовищі. Водночас особиста хоробрість князя, його  авантюристична натура  припали до душі козакам, вони  ладні були йти з ним і проти татар і проти кого іншого, якщо б він їх покликав.” [6, c. 8].

Козацький літописець XVIII ст. Григорій Грабянка називав його навіть козацьким гетьманом [3, c. 883 – 884], але, як наголошують сучасні дослідники, у джерелах XVI століття такий титул Вишневецького не зустрічається [6]. Не підтверджується джерелами також твердження про те, що нібито Вишневецький заснував Запорозьку Січ, хоча багато дослідників ототожнюють започаткування Запорозької Січі з іменем Дмитра Вишневецького. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі. Але, на думку М. Грушевського, зв'язок Дмитрової фортеці з Січчю був лише ідейним. Діяльність Вишневецького лише вказала напрям, у якому пішов подальший розвиток українського козацтва: просування козацтва на Низ Дніпра, утворення козаками організації не лише військової, але й політичної з міжнародними зв'язками, заснування козацької фортеці — справжньої Січі у Запоріжжі.

 

2.3. Дмитро Вишневецький як прототип козака Байди

Життю Дмитра Вишневецького, його походам присвячено чимало народних дум, історичних досліджень, художніх творів. Народ зберіг у своїй пам'яті величний образ князя і оспівав його трагічну загибель у вже існуючій пісні про козака Байду. За словами пісні, Байда був таким славним, що сам султан пропонував йому одружитися з його дочкою лише за умови, що він прийме віру Магомета; але Байда був настільки відданий православ'ю, що з презирством відкинув цю пропозицію і став плювати на все, що було любим і простому магометанинові і самому султанові, а врешті ухитрився навіть убити стрілою, поданою його слугою, самого султана з дружиною й дочкою. Турки, розлютившись на Вишневецького, вийняли у нього, ще живого, серце.  Пісня «Байда-козак» дійшла до нашого часу у багатьох варіантах, яка поширена на всій українській землі: від Галичини до Задніпров’я. До цієї події звертався й український письменник, поет П. Куліш у драмі у віршах «Байда, князь Вишневецький». Ця смерть, прикрашена казковими подробицями, на думку деяких дослідників, послугувала сюжетом відомої пісні про Байду, однак невідомо, чи була це обробка самих тільки чуток, чи справді сам Дмитро став прототипом козака Байди.

 

3. Гетьман Петро  Сагайдачний

3.1. Біографія

 Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний народився 1570 року в селі Кульчицях поблизу Самбора в Галичині, у сім’ї дрібного українського шляхтича. Після навчання, наприкінці XVI — на початку XVII століття Сагайдачний опинився на Січі, де невдовзі став помітною особою серед старшин та козацтва. Спершу був обозним, завідував артилерією Січі, згодом його обирають кошовим отаманом. Він стає учасником і організатором багатьох успішних походів козацького війська проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. За активної участі Сагайдачного, який 1620 року разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства, було відновлено скасовану після Брестської унії Київську митрополію. Під час Хотинської битви Сагайдачного було поранено отруєною стрілою. 1622 року Сагайдачний помер. Похований у Богоявленській церкві київського Братського монастиря.