Західноєвропейське та українське бароко

Асоціація вищих навчальних закладів України недержавної форми  власності

«Тернопільський комерційний  інститут»

СП «Економічний коледж»

 

 

Кафедра гуманітарних дисциплін

 

 

 

 

 

ІНДЗ

На тему:

«Західноєвропейське та українське бароко»

 

 

 

 

Виконала:

Студентка групи  ОДк-21

Рудик С.А.

 

 

 

Перевірила:

Руденко М.І.

 

 

Тернопіль-2011- 

План:

 

Вступ

1. Бароко як доба, художній  напрям і стиль.

2. Бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво Західної Європи таУкраїни.

2.1 Основні риси та особливості  західноєвропейського бароко.

2.2 Бароко в українському  мистецтві.

2.3 Стильові відмінності  між західноєвропейським і українським  бароко.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Вступ

 

Епоха бароко - одна з найбільш цікавих епох в історії світової культури. Цікава вона своїм драматизмом, інтенсивністю, динамікою, контрастністю  і, в той же час, гармонією, цілісністю, єдністю. Для нашого часу - смутного, невизначеного, динамічного, що шукає  стабільності і впорядкованості, - епоха  бароко надзвичайно близька по духу.

Мистецтво бароко розвивалося  передовсім у католицьких країнах  Європи: в Італії, Іспанії, Португалії і їх колоніях, у Фландрії, частково у Франції, проникло до Польщі, балтійських  країн, а в ХVІІІ ст. до України  і Росії, дало помітні здобутки в  Австрії та Німеччині.

Звичайно ж, розповісти про  всю культуру бароко все одно, що «обійняти неосяжне». Цей час  збагатив світову скарбницю мистецтва. Представники доби бароко розкрили різні  грані стилю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Бароко як доба, художній напрям і стиль

 

Термін  «бароко» пов'язують з італійським  словом bагоссо — «дивний, химерний», а також із португальським виразом perrolabarroca — «перлина неправильної форми»Хоча етимологія поняття, остаточно не з'ясована, мабуть, в цьому тлумаченні є частка істини: бароко — це справжня перлина  у мистецтві, і вона не стає гіршою від того, що досить дивна, химерна, має «неправильну форму», а навпаки, завдяки своїй «дивності» стає ще кращою, привабливішою, чарівнішою, вражаючи несподіваними гранями та дивовижними  витворами фантазії митців .

Бароко –  напрям у мистецтві та літературі XVII – XVIII ст., якому належить важливе  місце у поступі європейської культури. Бароко прийшло на зміну  Відродженню, але не було його запереченням.

Словом  «бароко» позначають стиль у мистецтві XVII ст., художній напрям цієї доби і  саму епоху .

Світ у культурі бароко постає в усій своїй складності, багатогранності виявів, безмежності і мінливості. Під впливом наукових відкриттів, які розширили горизонти пізнання і довели безкінечність буття, представники бароко намагалися осягнути природні стихії, навколишнє середовище, оточення людини — усе, що складає великий і досить непростий для розуміння Всесвіт. При цьому вони усвідомлювали обмеженість раціоналістичних засобів пізнання і тому значну роль відводили інтуїції, безпосередньому відчуттю, «прозрінню серця» .

У культурі бароко утвердилося уявлення про  світ як про поєднання суперечливих начал, як про арену протилежних  сил — світла й темряви, добра  і зла, життя і смерті, Бога і  диявола. Світ зображується митцями  бароко у моменти найбільшої напруги, і людина, як невід'ємна частина світового  буття, бере участь у розв'язанні його конфліктів, бере на себе весь тягар трагізму світу.

Як  зазначає Б. Парахонський, «бароко —  перший стиль, позбавлений відчуття гармонійного часу і замкнутого Всесвіту; натомість він пов'язаний з осягненням порожнечі буття».

Однак представники бароко вміли бачити не тільки драматичні сторони, а й красу життя. Більше того, вони намагалися якомога виразніше й яскравіше прикрасити його, щоб подолати трагізм засобами краси, знайти через естетичне вихід із кола тяжких протиріч. Барокове мистецтво не тільки відбивало складність буття, а й нагадувало про його неповторність.

Напрочуд  тісно поєднані в бароко почуття  жаху й відчаю і водночас, велика жага життя та його втіх. Святкові форми  бароко мали на меті створити для людини прообраз «раю на Землі», аби через  красу вона могла наблизитися  до Бога. Невипадково барокові церкви відзначаються особливою пишністю й багатством оздоблення. Елементи урочистості в естетиці бароко зумовлені також завданнями становлення абсолютистських монархій. Коли функцію абсолютного начала став перебирати на себе монарх,весь предметний світ, який його оточував, прикрашався таким чином, щоб викликати побожне ставлення до земного володаря. Звідси та розкішна помпезність стилю яка вражала простих смертних. В архітектурі XVII ст. палац перестав бути фортецею, як у Середні віки, він перетворився на обитель багатства і земних насолод .

Специфіка барокової культури полягає в  тім, що вона стала своєрідним художнім синтезом різних начал: Середньовіччя (готики) і Відродження, античних і християнських традицій. Цю думку вперше висловив український літературознавець Д. Чижевський, який у своїй «Історії української літератури» (1956) писав: «Справді, культура бароко; не відмовляючись від досягнень епохи Ренесансу, повертається багато в чому до середньовічного змісту та форми; замість прозорої гармонійності Ренесансу зустрічаємо в бароко таку саму скомпліковану різноманітність, як у готиці; замість простоти Ренесансу зустрічаємо в бароко ускладненість готики; замість антропоцентризму, ставлення людини в центр усього в Ренесансі зустрічаємо в бароко виразний поворот до теоцентризму, до приділення центрального місця знову Богові, як у Середньовіччі; замість світського характеру культури Ренесансу бачимо в часи бароко релігійне забарвлення всієї культури — знову, як у Середньовіччі; замість-визволення людини від пух соціальних та релігійних норм бачимо в бароко знову помітне посилення ролі церкви й держави». Барокове мистецтво багато в чомувикористовує здобутки Відродження, і хоча йдеться не про пряме наслідування. Діячі культури бароко по-новому опановували античну спадщину, намагаючись поєднати її з християнством. Вони не відкинули ренесансний культ «сильної людини», але прагнули «поставити її ліз, службу Богові». Якщо в епоху Середньовіччя митці спиралися на віру, а в епоху Відродження — на розум, то в епоху бароко вони спробували примирити розум і віру, поєднати їх у намаганні осмислити складність світу й людини .

Людині XVII ст. відкрилася сила власного розуму, її внутрішніх можливостей. Вона намагалася проникнути в глибини світу і  своєї душі, та чим більше пізнавала, тим більше зустрічала загадок і  протиріч. їй розкрився неосяжний  Всесвіт, але подеколи він жахав  її своєю безмежністю. Людина прагнула до повноти й гармонії буття, однак  приховані пристрасті та бажання  спричиняли напружену душевну боротьбу, яка не завжди закінчувалася перемогою  світла і добра. Вона повстала проти  Бога, водночас постійно відчуваючи свою залежність від вищих сил .

 

 

2. Бароко у західноєвропейському  та українському мистецтві

 

2.1 Основні риси  та особливості барокового мистецтва

 

В естетиці бароко посилюється інтересне тільки до досконалих проявів буття, а й до дисгармонійного, фантастичного, гротескного, навіть потворного. Усе багатство світу, його естетична невичерпність розкриваються через постійне підкреслення таїни світобудова. Звідси — атмосфера містики, чогось надзвичайного, що знаходиться поза межами свідомості. За допомогою ілюзій, снів, марень митці бароко відтворювали загадковість світу. Вони завжди відчували, що в житті діють сили, вищі за людське розуміння. Ці сили сприймалисядосить серйозно, тому у творах часто поряд із реальними персонажами діють міфічні істоти, а дійсне і фантастичне, реальне та ірреальне настільки тісно переплітаються, що нерідко неможливо відділити одне від одного. Усе це — єдиний світ, такий, якимбачили його люди бароко: реальний і загадковий водночас. Створюючи нову естетику, митці прагнули вийти за межі видимого світу, за грань можливого .

Особистість у мистецтві бароко складна й багатогранна. Вона відзначається суперечливістю й напруженістю духовного буття, інтенсивністю емоцій, силою пристрастей. Людині в мистецтві бароко доводитеся постійно розв'язувати внутрішні конфлікти. Нерідко вона не здатна їх вирішити і лише гостро переживає боріння прихованих сил у своїй душі. Паскаль писав про людину своєї доби так: «Якби в неї був лише розум... Або ж тільки пристрасті... Але, наділена і розумом, і пристрастями, вона безперервно воює сама з собою, або мириться з розумом тільки тоді, коли воює з пристрастями, і навпаки. Томувона завжди страждає, завжди її роздирають суперечності». У внутрішньому світі барокових героїв стикається дух і плоть, нице і піднесене, нестримна жага насолод і суворий аскетизм.

Митці відкрили небачені глибини людської душі, показавши, за словами українського дослідника А. Макарова, «сум за втраченою  ілюзією гармонії й внутрішньої  досконалості» .

В епоху  бароко продовжується ренесансна тенденція  розуміння людини як індивідуальності, але вже не цілісної гармонійної, а складної і суперечливої, далекої  від схематизму. Хаотичний і дисгармонійний світ постійно втручається в її життя. Нерідко це сприймається нею як боротьба Бога і демонічних сил. Людина постійно відчуває присутність вищого начала у світі, але її шлях до нього пролягає через важкі пошуки й вагання .

Головним  сюжетом барокового мистецтва стає духовне випробування людини. Представники бароко уявляли світ безладним і хаотичним, із ньому панували деструктивні сили, які нерідко уособлював сатана. І людяні треба було протистояти цьому світу. Та чи здатна вона морально вистояти у важкій ситуації вибору, чи не піддасться спокусам диявола, чи знайде в собі сили осягнути вічні цінності?.. Людина у творах бароко постійно відчуває сумніви стосовно того, що є Бог, істина, буття, якою вона повинна бути і як діяти в цьому складному бурхливому світі. Бароковий герой наділений певною свободою, він — вільна істота, чиї вчинки обумовлені лише власними 
рішеннями. Проте герой залежить від різних обставин, долі, фатальної приреченості, яку прагне подолати .

Визначальною  рисою бароко є універсальність художнього мислення, 
космобачення. Митці зображують не просто епізоди із життя людей, а буття людства у всесвітньому, глобальному масштабі. Вони розповідають про боротьбу одвічних начал, безкінечність Космосу і місце людини в складному й розбурханому світі.

Характерною ознакою бароко є також його динамізм, що виявляється у постійному русі форм, які покликані відтворити рухливість світу і стан душевного неспокою людини. В образотворчому мистецтві та архітектурі динамізм бароко виявився у любові до складної кривої лінії, хвилястих кутів, на відміну від простої лінії та гострого кута чи півкола готики або ренесансу .

Одним із важливих виявів динамізму в літературі бароко є тема швидкоплинності життя, марності, існування, нетривкості всього сущого на землі. Вона зумовлює мотиви відчаю й песимізму, але нерідко  викликає і новий, гедонізм — прагнення  наповнити кожну мить повнотою відчуттів, насолодами, красою. Тема швидкоплинності  людського життя поєднується  з філософськими роздумами про  сенс існування. Митці надають великого значення моменту «духовного прозріння», коли людина, відчувши себе піщинкою у  Всесвіті, відкриває саму себе, збагнувши  одкровення, послане від самого Бога .

Синтетизм бароко виявляється і в поєднанні несумісних начал; природи і Бога, реального та ірреального, вишуканості стилю й брутальності, абстрактної символіки та натуралістичних деталей, примхливої вигадки та достовірності образів. Бароко тяжіє й до вражаючого уяву синтезу мистецтв в єдиному цілому. Поезія зближується з живописом та музикою, живопис — із скульптурою тощо .

У XVII ст. митці бароко мали на меті викликати  не спокійне релігійне чи естетичне  почуття, а розбурхати, пробудити  людську душу, спонукати її до пошуку вічних істин, себе, Бога. Барокові твори  залишають враження неспокою, бентежать  розум і серце, хвилюють уяву. Цьому  сприяє система тропів, символів, алегорій, перебільшень, іносказань тощо. Барокова символіка відзначається багатозначністю  смислів, на відміну від символіки  класицизму, де за кожним символом стоїть один-єдиний чітко визначений смисл  або ідея .

Основою поетики бароко є контрастність. Суперечливості людської душі та світу митці передавали з допомогою різноманітних контрастів: світла і темряви, високого і ницого, сну і дійсності, добра і зла. Як слушно зазначає А. Макаров, «психологія людини бароко була сповнена контрастів. Митці й мислителі тих часів уже починали вгадувати в ній не лише відблиски добра, а й зла. Завдяки мислителям бароко в європейській культурі почав вироблятися й утверджуватися погляд на духовний світ особистості як на арену одвічної боротьби добра і зла, яка дає непередбачувані наслідки».

Представники бароко уникали міметичних засобів письма, тобто відтворення  життя у формах самого життя. Вони хотіли не стільки відтворювати дійсність, скільки перетворювати її з допомогою  уяви. Ця дійсність, за словами німецького мистецтвознавця Г. Вельфліна, тяжіє до «ясності неясного», у чому відбивається розуміння митцями неосяжного й непізнанного світу. Порівнюючи дві великі епохи — Ренесанс і Бароко,Г. Вельфлін пише: «Існує краса цілком ясної, уповні сприйнятої форми, й поряд з нею краса, що грунтується саме на неповному сприйнятті, на таємничості, яка ніколи не розкриває свого обличчя, на загадковості, яка щомиті набуває іншого вигляду» .

Велику  роль у мистецтві бароко відігравали  гостра думка, несподіваний ефект. За виразом  одного з представників барокового напряму Дж. Маріно, «мета поета  — здивувати й вразити». Задля цього митці вдавалися до поєднання «несхожого», вражаючих образів, іносказання тощо .

Особливістю барокового стилю є його пристрасність, рвучкість, артистизм форм, підкреслене  особистісне начало, декоративність, пишність, витіюватість засобів. Тут  не варто спокійної рівноваги, гармонії композиції та образів. Усе у творах бароко підкреслювало думку проте, що мистецтво істотно відрізняється  від науки. Художній дар у розумінні  митців того часу дається Богом,і  жодна теорія не здатна допомогти  його здобути .

С. Паллавічі  писав: «Не теорія, а натхнення  народжують творіння поета й музиканта». Справді, діячі культури бароко були натхненними співцями людини як частки космосу, водночас вони створили величний гімн на честь світу, що відкрився  для них у вічному русі й  багатогранності проявів .

Бароко  виявилося у різних галузях мистецтва: літературі, архітектурі, живописі, музиці, скульптурі.

Архітектура бароко відзначається широтою форм, масштабністю будівель, пануванням «хвилястих» ліній. Архітектурні ансамблі органічно вписуються в оточуюче середовище, стаючи частиною рухливого й мінливого світу. В Україні також є багато зразків бароко в архітектурі, наприклад, Покровська церква (1766), церква Св. Андрія Первозванного (1747—1753), церкви Печерської лаври, Софіївського собору в Києві та ін.