Вишивка багатогранне явище Української культури

  Стеленні рахункові шви. Підґрунтям назви є технологія вишивання. Шви об’єднані цією назвою, вишиваються шляхом настилу стібків через визначену кількість ниток між двома паралельними нитками основи або піткання. Такі шви можна умовно поділити на дві групи : а) стеленні рахункові шви з не суцільним покриттям тла тканини. Цими швами найбільше вишивають орнаменти з декорування одягових, інтер’єрних виробів; б) стелені рахункові шви з суцільним покриттям тла тканини. Їх використовують для настилу основи під орнаменти для вишивання стеленими швами з не суцільним покриттям тла тканини, але найбільше ними декорують вироби інтер’єрного, релігійного, обрядового, сакрального призначення.

  Низинка проста. Шов виконується за робочим рисунком орнаменту з виворітної сторони. Це зумовлює назву шва — низинка, низь. Настил стібків здійснюється справа наліво або знизу вверх протягуванням робочої нитки між двома паралельними нитками піткання через відповідну кількість ниток основи. Орнаменти низинкою виконують в монохромній гамі. Однак в багатьох областях України такі орнаменти з лицьової сторони заповнюють технікою лиштва проста, різними кольорами, відповідно творчого задуму і традиції. Лиштва проста — це прадавній шов художнього вишивання. Вона поширена в усіх областях України. Нею виконують основні орнаменти, призначені для декорування найрізноманітніших виробів. У вишивках її поєднують із низинкою, виколюванням, довбанкою, курячим бродом, вирізуванням, розводом, солов’їними вічками і т.д.

    Нерахункові стелені шви. Суть техніки в тому, що вишивання стібків виконується не за рахунок ниток або рівномірним відрізком тканини, а вільним настилом. Яскравий приклад — гладь з пересягами (полтавська). Шов виконується за робочим рисунком орнаменту. Рисунок орнаменту переносимо на тканину. Ця техніка художнього вишивання дозволяє виконувати стібки довжиною від 1 до 3 см і покривати ними великі площини. Довгі стібки пересягнути зверху і знизу коротким стібком зліва на право. Технологія ведення шва, техніка настилу зумовлюють творення своєрідної фактури вишитої поверхні з лицьової сторони. Друга назва шва — полтавська, походить від того, що найбільш поширений на Полтавщині.

    Гладь з настилом — характеризується густо вишитими стібками з лицьової сторони в місцях допоміжного - потаємного настилу робочої нитки, що утворюють сферичну поверхню окремих частин орнаменту та ілюзорно творять ефект його природного сприйняття.

  Отже  можна завважити, що. На основі стародавніх звичаїв у народі створена своя система назв. Це «баранячі ноги», «кучері», «гребінчики», «кривульки» , «сосонка», «перерва» тощо. В основі яких лежить надзвичайна різноманітність технік і вмінь, які передавалися від покоління в покоління.

  1.4. Основні мотиви  українського народного  орнаменту.

  Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають  своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію. В давнину основні орнаментальні типи відображали елементи символіки різних стародавніх культів.  Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак хоча орнаментальні форми дійшли до нас, вони дещо трансформувалися, їх символіка збереглася завдяки традиції.

    За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні). Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше.

  Сьогодні  на основі їх в народній вишивці  широко використовуються такі мотиви, як баранячі «роги», «кучері», «кудряві», «гребінчики» тощо. В орнаменті подільських вишивок трапляється мотив «кривульки» або «безконечника», який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр.

  Зигзагоподібний меандр зустрічається у вишивках західних районів Поділля. Орнаментальні мотиви «сосонка», «хвощ» та «перерви», що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Перехід від геометричного до рослинного орнаменту являє собою «рожі». Іноді він нагадує зображення сонця та сонячних променів.

  В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку  красу природи. В українській вишивці часто використовують такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок» тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Візерунок «яблучне коло», поділений на чотири сектори, – символом кохання. У сучасній вишивці трапляється символ «дерево життя», який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.

  У вишивках зооморфних (з зображеннями тварин) зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летючі мухи. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення візерунку. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто химерних сплетеннях заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.

  2. Регіональні особливості  вишивки

  2.1. Кольори в українській  народній вишивці.

  Кожному народові, кожній місцевості властиві не тільки орнаментальні традиції, а й особливі кольорові поєднання. Колорит узору, тобто багатство та характер кольорових відтінків, об’єднаних в основний тон, може бути візитною карткою всього регіону або окремого села.

  Гармонійне  поєднання кольорів та їх відтінків, відіграє дуже важливу роль у всіх видах народної творчості. Не досить визначити необхідну форму і візерунок майбутнього виробу, важливо знайти таке поєднання кольорів, при якому кожен колір буде створювати враження основного. Щоб усі кольори були пов’язані між собою та із тлом виробу, необхідно засвоїти основні закони кольорознавства.

    Існує дві групи кольорів:

  а) хроматичні;

  в) ахроматичні, або безбарвні.

  До  хроматичних належать усі барви  сонячного спектра. – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.

  Основними кольорами спектра є червоний, жовтий і синій. До ахроматичних кольорів належить: білий (світло); чорний (темрява); сірий. Хроматичні кольори поділяються на теплі та холодні.

  До  теплих відносяться яскраві кольори, які передають відчуття тепла  і сонця – червоний, оранжевий, жовтий, а також зелені, коричневі, бордові кольори з відтінками перших трьох (жовто-зелені, оранжево-коричневі, бордово-червоні);

    До холодних: синій, зелений, фіолетовий та блакитний ... .

  Існує поняття «контрастів барв». Це сполучення двох кольорів, з яких один світлий, а другий темний. Завжди красиві контрастні сполучення білого з червоним, червоного із сірим, коричневого з рожевим тощо. Гарно доповнюють один одного такі кольори: червоний – із чорним, жовтим, сірим, коричневим, бежевим, оранжевим, синім; синій – із сірим, блакитним, коричневим, жовтим, червоним; жовтий – із коричневим, чорним, бежевим, червоним, оранжевим, сірим, блакитним, синім, фіолетовим; зелений – лимонним, сірим, жовтим, чорним, золотистим, салатним, коричневий; фіолетовий – з буковим, бежевим, сірим, жовтим, золотистим, чорним;  коричневий – з бежевим, жовтим, чорним, блакитним, синім, оранжевим, сірим тощо.  У народній творчості відомі монохромні та однобарвні оздоблення виробів, та поліхромні – багатобарвні.

  Хроматичні  кольори мають три якості: а) світлість; б) кольоровий тон; в) насиченість.

  Світлість – це більша чи менша близькість до білого кольору, наприклад: блакитний, синій, салатовий і зелений, тощо. 

  Кольоровий  тон – відношення кольору до відтінків (від темного до світлого). Наприклад, є два червоних кольори з однаковою світлістю тону, але один із них має жовтий відтінок, другий має фіолетовий – це два різні тони одного кольору.

  Насиченість – це ступінь яскравості кольору, що може змінюватись залежно від вмісту у ньому ахроматичного кольору. Наприклад, червоний колір буде насичений, а червоний із добавкою білого – мало насиченим рожевуватим.

  Гармонійне  поєднання усіх кольорів вишивки  є обов’язковим. Найпростішим є поєднання розбілених і затемнених тонів одного кольору (відтінків), наприклад фіолетовий, буковий, білий.

  Яке поєднання зробити краще, вирішує  сама вишивальниця, враховуючи призначення вишитого виробу. Тут слід брати до уваги колір фону та окремих частин рисунка. Не варто вишивати дрібні деталі нитками допоміжних тонів, оскільки така вишивка на віддалі буде здаватися сірою. 

  Щоб вишивка була привабливою, потрібно брати тканину і нитки для вишивки середньої яскравості, деталі та частини рисунка не повинні бути дрібними. Вишиваючи одяг, потрібно враховувати його призначення, сезон і вік. Для таких виробів колір потрібно добирати спокійніший, ніж для декоративних.

  2.2. Особливості кольорової  гами вишивок та  їх технік за  регіонами.

  Розглянемо  характерні особливості технік вишивання  в різних регіонах України. Техніка вишивання Полтавської, Харківської, Ворошиловградської областей має багато спільного з установленими формами вишивки центральних областей, їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому візерунки справляють враження рельєфних.

  Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, виколювання та ін. Узори виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими, зрідка червоними та сірими. Вишивка Полісся проста й чітка за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

    У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе – 
хрестик, гадь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.

    Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, у вишивці здебільшого використовують шви двох чи більше типів. Наприклад, в одній композиції поєднують шви прозорі, із щільним настилом, або іншим видом гладі. Жіночі та чоловічі сорочки змережують прутиком так, як і на Поділлі, прозорою мережкою, червоними та чорними нитками.

  На  Київщині сорочки оздоблюють гладдю, занизуванням, оздоблюють гладдю, набуруванням та хрестиком. На них переважають рослинно-геометричні орнаменти зі стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними та чорними нитками.

  Для подільських сорочок характерна різноманітність швів. В орнаментах переважає один колір – чорний із більшим чи меншим вкрапленням синього, червоного, жовтого, зеленого. Найбільш поширені є одноколірні вишивки на сорочках, значно рідше дво - та триколірні.

    На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує широкий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава поздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.

  Велике  багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настилання, верхоплут, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовують й допоміжні – шпатівка, стебнівка, контурні шви якими оброблюють та з’єднують окремі елементи композиції. У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків, окремі з них поширені по всій області, інші – пов’язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам просторості й легкості. Вишиті сорочки характеризуються різноманітністю кольорів.

  На  Буковині (Чернівецька область) крім геометричних та рослинних мотивів використовуються зооморфні, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, шпатівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.