Вишивка багатогранне явище Української культури

  I Вступ

  Народна творчість – це історична основа на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Вана включає в себе різні види художньої діяльності народу – поетичну творчість, театральну, музичну, танцювальну, декоративне та образотворче мистецтво. Народна творчість існує як сукупність численних видів і жанрів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності, праця відіграла величезну роль у походженні мистецтва. Вона дала людині руку здатну виготовити знаряддя створювати потрібні предмети і надавати відповідної форми. В процесі трудової діяльності людина розвиває естетичні почуття – її вухо, очі, вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків. Для того, щоб народилося мистецтво людина повинна лише навчитися вправно працювати інструментами, а з їхньою допомогою відображати бачене на камені, глині. Шлях розвитку мистецтва – це постійний процес відокремлення його видів. Виникнувши внаслідок трудової діяльності нерозривно пов’язане з життям народу, із класовим розшаруванням виникло мистецтво певних видів. Художня професійна діяльність почала зосереджуватись в руках привілейованої меншості, інтереси яких розподіляли на різних етапах історії розвитку мистецтва, як соціального явища зумовленого існуючими класами: рабовласницьким, феодальним, капіталістичним. В умовах соціального і національного гноблення, расові дискримінації народного мистецтва не переривались, воно жило зазнаючи розквіт, сміливо втілюючи ідеї, оберігаючи спадщину народної культури. Поступово в класовому суспільстві мистецтво розмежувалось на два види: народне і професійне. Народні художні промисли – форма народного декоративного мистецтва, яка являє собою виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні творчої ручної праці. Професійно декоративне мистецтво – результат творчості людей із спеціальною художньою освітою. Одним із найпоширеніших видів народного мистецтва на Україні є вишивка. З нею пов’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє. Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

  “І  в дорогу далеку ти мене  на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала...”  Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що супутницею до нашого життя є вишивка. Хрестик чи гладь, мережання чи вирізування на лляних , конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають працю рукам і думці. Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають в глибину віків. 
Мабуть ніколи не зможемо ми довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканин і ниток, наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. З кожним століттям вишивка розвивається і удосконалюється.

  Елементи  символіки сучасних орнаментів української  народної вишивки, перегукуються з орнаментами, якими прикрашали давні мешканці нашої області – трипільські племена.

  Творче  спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний оригінальний стиль. Невідомі умільці клопіткою працею виробили різноманітні детальні техніки вишивання, які завдяки стійкості традиції дійшли через століття до наших часів. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту, їх барвистість, техніки вишивання. Художня вишивка – являє собою найбільш поширений вид народного мистецтва, в якому втілені кращі традиції народу, вона приносить і буде приносити радість тисячам шанувальників. 

  II Основна частина

  1. Вишивка як один  із видів народного  мистецтва.

  1.1. Історія виникнення  вишивки. 

  Мабуть, ніхто й ніколи не зможе довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією з причин є те, що тканина недовговічна і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогади і припущення дослідників. Дані археологічних розкопок, літописців і нотатки мандрівників минулого свідчать, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна сягає в глибину віків. Його розвиток триває з незапам’ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вірною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного. Відомо багато археологічних доказів давності і розповсюдження народних звичаїв оздоблювати одяг вишивкою. Так на околиці села Мартинівка, що на Черкащині, знайдено скарб VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено пам’ятки з металу, срібні бляшки з фігурами чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях. Так донедавна одягалися українські селяни.

  Символи сучасних орнаментів української вишивки, різні елементи їх перегукуються з орнаментами, що прикрашали вироби трипільських племен.

    За свідченнями давньогрецького історика Геродота, скіфи – мешканці Причорномор’я та причорноморських степів – також прикрашали вишивкою свій одяг. Пам’ятки вишивок Х-ХІІІ ст., засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок антропоморфними, зооморфними, рослинними і геометричними мотивами.

  Мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалось у часи Київської Русі. Наприкінці ХІ ст. дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха, заснувала в Києві (в Андріївському монастирі) школу, де дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. З літописів можна довідатись, що вишивала також і княжна Анна – дружина Київського князя Рюрика Ростиславовича. Клапті тканин гаптованих золотом, були знайдені також під час розкопок Десятинної церкви в Києві. Зображення на фресках, мініатюрах, рукописних книг також є свідченням глибокої історії мистецтва вишивання. Ряд залишків гаптованих тканин виявлено під час розкопок, що здійснювались археологами в Старому Галичі, Царгороді і інших містах та регіонах України. Це свідчить про широку географію гаптування на території України.

  Зустріч Візантії з Україною – це не була зустріч бідного з багатим, це була зустріч, якщо не рівних, то близьких потугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі.

  В ХVІ-ХVІІ ст. могутня хвиля відродження української культури стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у той же час і української вишивки. Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг, а вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. З ХVІІІ ст. мистецтво вишивання активно розвивається.

  Українські  народні вишивки з давніх часів, славляться красою. В українській народній вишивці зустрічаються понад сотню видів швів.

  Вишивкою  прикрашають найрізноманітніші  вироби: скатертини, рушники, доріжки, серветки, занавіски, покривала, блузи, жіночі й дитячі сукні, чоловічі сорочки.

  Вишивка, як інші види справжнього мистецтва, забезпечує підростаючому поколінню, національне почуття переосмислення світової культури, усвідомлення справжніх національних цінностей. Отже, українська національна вишивка – це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому візерунки і зображення, гармонія, кольорового спектру відтворюють національний менталітет українського народу.

  1.2. Характеристика матеріалів, що використовується  при вишивці.

  Вишивці завжди надавали в народі особливого значення. Для цього виду декоративного мистецтва не потрібно складних пристосувань та умов. Це лише голка, нитка, наперсток, ножиці, тканина, канва, п’яльця та вміння перейняті від старших: доньці – від матері, внучці від бабусі. Вишивають юні, середнього, старшого і навіть похилого віку люди, довгими зимовими вечорами. Жінки – за тихою, щирою розмовою, дівчата під час вечорниць, під пісню і веселий жарт. Голки використовують тонкі, довгі оскільки вони проколюють легко тканину й залишають після себе маленькі дірочки. Для вишивання вовняними нитками використовують голку середньої товщини.

  Матеріал  яким вишивають ”: нитки ручного прядіння (конопляні, вовняні...) нитки фабричного виготовлення (гарус, шнури, шовк...). Нитки бувають різних кольорів і різної товщини. Частіше використовують муліне, вовняні, шовкові ірис. Для вишивання беруть нитку півметрової довжини, бо довга нитка часто заплутається і це затримує роботу.

  Наперсток полегшує роботу, захищає палець від  проколення. Його підбирають відповідно до величини середнього пальця правої руки. Вишивальницям-початківцям краще користуватись наперстком з дном. Ножиці беруть маленькі з гострими кінцями.

  П’яльці бувають круглі, квадратні, маленькі й великі; виготовляють їх з дерева, металу, пластмаси. Частіше користуються маленькими круглими п’яльцями. Так п’яльці складаються з двох обручів, з яких один щільно входить у другий. Зовнішній обруч іноді буває із спеціальним гвинтом, за допомогою якого обруч можна розширювати або звужувати. Згідно з призначенням вишивання, матеріали поділяють на 2 типи: 1 – “ Основа на якій вишивають ” різні види тканин: вовняні, лляні, конопляні, канва... найбільше використовують канву – це тканина з великими рідкими поздовжніми й поперечними нитками, що утворюють правильні квадратики. Канву широко використовують для вишивання хрестом, косою чи прямою гладдю.

  1.3. Техніка виконання  та види швів

  Коли  мова заходить про те, як виконана вишивка ми, як правило згадуємо дві техніки: хрестик та гладь. Насправді ж, в деяких джерелах зустрічається інформація, що існує більше ніж 100 видів швів. Перш за все оздоблення класифікують таким чином:

  — шви для обробки країв деталей  виробів;

  — початкові шви;  

  — оздоблювальні шви;

  — рахункові шви (непрозорі та прозорі);

  — стеленні рахункові шви;

  — нерахункові стеленні шви;

  — рушникові шви;

  — вишивання пацьорками (бісером);

  — аплікація;

  — гаптування.

  Один  з початкових швів — кривулька одностороння. Її застосовують як з'єднувальний шов в декоруванні рубців. Нею виконують орнаменти покрайниць, поєднують із різноманітними швами художнього вишивання при виконанні основних орнаментів. Широко використовується при оздобленні натільного, верхнього, поясного та плечового одягу.

  Оздоблювальні шви. Досить цікавий шов — соснівка. Використовується як з'єднувальний шов, для декорування рубців, вишивання покрайниць та роздільної лінії у стрічкових орнаментах, а також як самостійний орнаментальний шов художнього вишивання при оздобленні натільного, поясного та верхнього одягу.

  Досить  складним є петельковий шов. Використовують для оздоблення країв деталей виробу, конструктивних швів, поєднують з різними швами художнього вишивання в орнаментах. Збільшуючи довжину настелених стібків основи шва, петельковим швом можна виконувати зв’язуючи конструктивні елементи між деталями виробу.  

  Рахункові шви. Рахункові шви мають різні техніко-технологічні ознаки, однак умовно їх можна розділити на непрозорі та прозорі. Непрозорі — шви настилом стібків яких можна здійснювати суцільне покриття тла тканини. При їх виконанні не утворюються прогалини на тлі тканини. Прозорі — єднання настилу стібків з повітряним простором на тлі тканини. Рахункові шви широко використовуються для оздоблення вишиванок.

    Приклади непрозорих швів. Курячий (кучерявий) брід. Шов поєднують в орнаментах із лиштвою простою, качалочкою, швом „кочелистий”, „солов’їними вічками”, довбанкою тощо. Ним найбільше вишивають лінії розводу в основних орнаментах, виконаних білим по білому або ніжними відтінками інших кольорів.

  Хрестик косий (звичайний). Нарешті про найвідоміший. Технікою художнього вишивання хрестик косий (або звичайний) виконують найрізноманітніші орнаменти з декорування виробів. При вишиванні хрестика косого з лицьової сторони настилаються два рівні діагональні (косі) стібки зліва направо і справа наліво. Звідси й назва хрестик косий. Його ще називають звичайним, бо ним вишивають повсюдно, в усіх регіонах України, в країнах слов’янських народів, тощо.

    Окрім простого існують ще декілька видів швів хрестиком. Один з них — хрестик розсипний. Ним вишивають дитячі вишиванки, виконують основні орнаменти при декоруванні плечового, поясного жіночого одягу. Його використовують як з’єднувальний, оздоблювальний шов, ним виконують покрайниці у стрічкових орнаментах.

  Приклади  прозорих рахункових швів. Солов’їні вічка. Настелені протилежно довкола отвору стібки спричиняють різне заломлення променів світла. Квадратик ілюзорно сприймається як око соловейка. Звідси і назва шва. Квадрат є основним композиційним елементом у творенні мотивів та орнаменту в цілому. Клітка або штапівка є досить популярним швом. Ним виконують основні орнаменти в поєднанні з лиштвою простою, качалковою, гладдю простою оздоблювальною тощо. Колористичні рішення таких орнаментів найрізноманітніші — від монохромних до поліхромних, але переважно в ніжних відтінках.