Види духовної культури

Отже, слід особливо підкреслити: поняття моральної сві­домості та етичні категорії нетотожні. Поняття моральної сві­домості формуються в процесі безпосереднього відбиття, опа­нування і оцінки соціальних відносин, поведінки людей у суспільній та індивідуальній свідомості. Категорії — це ре­зультат наукового дослідження, філософського узагальнення, констатації, вони належать етиці як науці про мораль.

Простими та історично першими чинниками морального знання були норми. У всіх випадках норма виступає способом вираження належного і несе у собі повеління, вимоги, які треба виконати для досягнення певної мети. Це можуть бути настанови, правила, приписи, заборони («не вбий», «не вкра­ди», «поважай батька і матір» тощо). Моральна норма — найпростіша форма суперечливої єдності сущого (реального) і належного (ідеального) у моралі, визначає поведінку у типо­вих ситуаціях, складність життєвих ситуацій, доводить, що норми як одиничний припис можуть суперечити одна одній, тоді з'являється необхідність морального принципу. Це уза­гальнене вираження моральних вимог до людини, що спрямо­вують її діяльність у певній сфері життя, визначають головну лінію її поведінки, життєвої орієнтації. Це несучі конструкції моральної свідомості, узагальнені світоглядні орієнтації, що спрямовують лінію поведінки, визначають характер стосунків людей, сенс їх життя (гуманізм, патріотизм і космополітизм, колективізм і індивідуалізм, егоїзм і альтруїзм тощо). Прин­ципи об'єднують і пронизують моральні норми.

Мораль регулює поведінку людини, оцінює її вчинки, дії соціальних суб'єктів, тому важливе місце у структурі теоре­тичного рівня моральної свідомості посідає моральна оцінка. Вона є уявленням про моральні цінності вчинків, дій, їх від­повідність належному. У моральній оцінці використовуються уявлення про добро і зло, справедливе і несправедливе, чесне і безчесне. Вона виражається у схваленні чи засудженні відпо­відної поведінки, вчинків особистості, дій соціальних інститу­цій, суб'єктів.

Поступово у процесі розвитку моральності у моральній свідомості виробляються уявлення про моральні якості осо­бистості, її чесноти, що роблять її здатною жити відповідно до вимог моралі. У моральних якостях особистості конкрети­зуються ціннісні уявлення моральної свідомості про добре і зле, праведне і грішне у характеристиці людини. їх зміст від­биває вимоги до людини як суб'єкту моральних відносин.

Також поступово складається поняття морального Ідеалу як гіпотетичного образу морально досконалих суспільства і людини, як кінцева мета, до якої спрямовано моральний роз­виток. Моральний ідеал особистості постає у моральній свідо­мості як критичне відкидання недосконалої дійсності і духов­не перетворення її для власного розвитку і вдосконалення. Уявлення про суспільний моральний ідеал відбивали і відбивають недосконалість реального життя і надію на краще май­бутнє, досконале життя (літературно-художні пошуки май­бутнього, соціально-філософські утопії).

Важливим елементом і поняттям моральної свідомості є ціннісна орієнтація як здатність моральної свідомості по­стійно за різних обставин спрямовувати думки й дії людини на досягнення певної моральної мети і результату. Моральні цінності орієнтують і формують свого роду тривалий план по­ведінки й діяльності людини. Одна з найпоширеніших дефіні­цій цінності, яка довгий час була загальноприйнятою, визна­чала цінність як суб'єктивну значущість певних явищ реальності, тобто їхню значущість з точки зору людини, су­спільства та їх потреб. Існують два типи цінностей: цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, які обслуговують самоствердження особистості, і цінності, що надають сенсу існуванню самої людини, які тво­рять і відроджують людину в певній, принципово новій якос­ті. Цінності другого типу в сучасній літературі інколи називають вищими, або культурними, абосенсожиттєвими, або й просто самоцінностями, оскільки щодо людського суб'єк­та вони є чимось самостійним, самодостатнім і, отже, таким, що принципово вимагає морального ставлення до себе.