Видатні пам’ятки архітектури Київської Русі

Непоправні  втрати понесла Лавра під час  Великої Вітчизняної війни. У листопаді 1941 року був висаджений в повітря Свято-Успенський собор, причому дотепер ідуть суперечки, хто і навіщо це було зроблено. У той же час, в 1941 році на території Нижньої Лаври відновив свою діяльність монастир. В 1961 році монастир знову скасували. Тільки в 1988 році, із приводу святкування 1000-річчя хрещення Русі, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР територія Далеких печер з усіма наземними будовами й печерами була передана громаді, а в 1990 р. до монастиря повернулися й Близькі печери. В 1990 році Києво-Печерська Лавра внесена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В 2000 році відновлений і освячений Успенський Собор.

У різний час із Лаврою були зв'язані легендарні діячі, такі як: літописець Нестор, живописець Аліпий, Агапит - учень Антонія, цілитель, просвітитель Петро Могила, на честь якого названа академія в Києві, а також інші видатні особистості.

У печерах Лаври знайшли  притулок мощі богатиря Чобітько, який прийняв чернецтво в Києво-Печерської Лавру, обравши ім'я Ілля, якого вважають прототипом героя переказів Іллі Муромця. В 1643 році преподобний Ілія з Мурому був прилічений до сонму святих і канонізований. На території Лаври похований і Петро Аркадійович Столипін, вбитий в Києві в 1911 році.  

Легенди та міфи:

Існує легенда, що коли археологи намагалися відшукати та викопати мощі засновника Києво-Печерської Лаври преподобного Антонія, то їм перешкодили полум'я та снопи іскор, що з'явилися невідомо звідки.  

 

Історична довідка:

1051 р. - заснування ченцем  Антонієм Києво-Печерської Лаври

1089 р. - освячення храму  Успіня Богородиці

1240 р. - руйнування й розгарбування  ордами Батия

до 14 століття - відсутність будь-яких достовірних відомостей

століття - відбудовування й  розширення Києво-Печерської Лаври

1718 р. - пожежа, що знищила величезна кількість будівель і непоправних цінностей

19 ст. - до складу Лаври  входять 6 монастирів

1926 р. - оголошення Києво-Печерської  Лаври "Загальноукраїнським  музейним містечком"

1988 р. - Лавра знову відкрита  для віруючих як  діючий монастир

1990 р. - внесення Києво-Печерської Лаври в списки Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

2000 р. - відновлення та  освячення Успенського  Собору, зруйнованого  під час війни

 

 

Володимирський  собор

Володимирський  собор у Києві - це одне з багатьох насправді знакових місць столиці України, які, взяті разом, складають історичний портрет міста. Архітектура Володимирського собору, побудованого на честь хрестителя Русі - князя Володимира, є традиційною для російської архітектурної школи. Зовнішнє та внутрішнє оздоблення собору виконано в старовізантійском стилі, який притаманний церквам, що будувалися за часів Ярослава Мудрого та Володимира Святого. З іншого боку, в архітектурі храму присутні риси Миколаївського стилю, який спостерігається у багатьох будівлях того часу. Шестистовпний Володимирський собор у Києві увінчано сімома золотими куполами. Довжина храму становить 55 метрів, ширина - 30, у висоту собор разом із хрестом сягає 49 метрів.

Історики впевнені, що ідея створення Володимирського  собору в Києві належить митрополиту  Філарету Амфітеатрову. Що стосується офіційного підтвердження будівництва храму, то його було отримано від Миколи I в 1852 році. Звернення Філарета до народу зі словами про те, що в граді Києві до цих пір ще немає "храму Божого в ім'я святого Рівноапостольного князя Володимира", знайшло відгук у серцях багатьох віруючих. Було оголошено збір коштів для спорудження собору. Сам митрополит пожертвував 7 тисяч рублів. Ідею підтримала достатньо велика кількість людей і, до 1859 року було зібрано близько 100 тис. рублів. Києво-Печерська Лавра також зробила внесок у цю добру справу, надавши для будівництва мільйон штук цегли.

Авторство первинного проекту Володимирського собору в Києві приписують архітектору  І.В. Штрому. Однак, його ідея була настільки не підйомною щодо фінансів, тому проект було значно видозмінено в бік зменшення коштів. Подальшою розробкою зайнявся єпархіальний архітектор П.І. Спарро. Замість запланованих 13 куполів він вирішив залишити всього 7, вніс до проекту інші зміни. Надалі роботу над плануванням Володимирського собору взяв на себе архітектор О.В. Беретті, який, у свою чергу, теж вніс деякі корективи, збільшивши розміри храми в півтора рази. Саме за проектом О.В. Беретті й було зведено собор, а перший камінь в його фундамент заклав митрополит Арсеній, що відбулося 15 червня 1862 року. Цю дату було обрано не випадково, саме 15 червня на Русі святкувався день пам'яті князя Володимира.

Протягом двох років, з 1862 по 1864, кипіла робота над  будівництвом Володимирського собору в Києві. Але, навіть незважаючи на те, що стіни було виведено вже майже до куполів, будівництво довелося призупинити. На арках та стінах храму з'явилися тріщини, причому досить глибокі і небезпечні для будівлі. Щоб виправити ці недоліки були потрібні величезні фінансові вливання, а достатніх коштів на той момент не було. Тому, десять наступних років недобудований храм чекав вирішення своєї долі. Тільки в 1875 році за наказом государя Олександра Миколайовича будівництво собору було відновлено. Доробку проекту доручено Рудольфу Бернгарду, а всі наступні роботи виконував архітектор В. Ніколаєв, під керівництвом якого все-таки вдалося завершити будівництво храму. Епопея з появою в Києві Володимирського собору закінчилася тільки в 1882 році. Початковий проект внутрішнього оздоблення храму належить В. Ніколаєву, але пізніше, в 1885 році керівництво оформленням декору собору передали А.В. Прахову. Він не тільки спрямовував роботу митців, а й виступив автором деяких деталей інтер'єру, зокрема масивних бронзових дверей, на яких зображено образи княгині Ольги та князя Володимира.

Мармур - головний матеріал, з якого виконано центральний  іконостас Володимирського собору в Києві. Для оздоблення іконостасу та підлоги різнокольоровий мармур спеціально доставляли з Італії, Франції, Бельгії та Іспанії. Мозаїчні роботи виконували майстри з Венеції, а срібне приладдя для обрядів поставляла на той момент дуже відома ювелірна фірма Хлєбнікова.

Не секрет, що основна цінність Володимирського  собору - це його унікальні розписи, завдяки яким храм отримав статус пам'ятки культури. У роботі над оформленням собору взяли участь провідні російські художники В.М. Васнєцов, М.А. Врубель, М.В. Нестєров, П.А. Сведомський і В.А. Котарбінський, які працювали під керівництвом А.В. Прахова. Стіни храму прикрашено величезними композиціями на біблійні теми, які, взяті воєдино, представляють відвідувачам історію руської церкви. Тут можна побачити фігури російських святих, мучеників, святителів, князів та святих дружин. Дивним є й той факт, що автори настінних розписів трактують мучеництво і подвижництво, як обов'язок кожної людини перед Богом. На стінах храму зображено не тільки образи святих, але й історичні сюжети, як то Хрещення князя Володимира, Хрещення киян, а також портрети історичних осіб: Олександра Невського, Андрія Боголюбського, княгині Ольги.

Першим, хто  запропонував свої ескізи для оформлення Володимирського собору в Києві  став М.А. Врубель. На жаль, його бачення  внутрішнього декору храму не було прийнято, але художнику все-таки вдалося залишити свій слід, він працював над окремими орнаментами, а також розписав правий неф собору.

Головна роль у  декорі храму належить В. М. Васнєцову. Перш ніж приступити до роботи, художник підписав контракт, який зобов'язав його і його помічників сумлінно виконати поставлене завдання протягом двох років з дня підписання цього договору. Однак, на весь обсяг робіт пішло близько 11 років. Васнєцов твердо вірив в успішний результат роботи, адже все робилося на благо людей і Господа Бога. Художник і так не мав відмінного здоров'я, ще й до того ж собор не опалювався, працювати доводилося в холоді, тому він часто хворів. Крім того, Васнєцов кілька разів зривався з лісів, але ні хвороби, ні травми не зупинили його. Пензлю В.М. Васнєцова належать 15 композицій та 30 окремих фігур. За весь період роботи він розписав понад 2 тисячі квадратних метрів.

Найвідомішим  творінням В.М. Васнєцова стало  зображення Богоматері з немовлям у  центральній частині вівтаря. Коли відвідувач заходить у Володимирський собор у Києві, в очі відразу  ж впадає образ Божої Матері, освітлений теплими променями. Мистецтвознавці недарма назвали цей образ Васнєцовською Божою Матір'ю, адже художник по-своєму трактував звичний для багатьох сюжет, наділивши Марію людськими рисами. Однак разом з тим, він зумів передати велику божественність і святість. За словами самого В.М. Васнєцова, його головним завданням було гармонійно поєднати в образі Цариці Небесної божественне начало та людські чесноти. Існує така легенда, що коли одного разу вранці Васнєцов разом із Праховим увійшли до храму, то на стіні було чітко видно обриси образу Божої Матері з немовлям. Художник стрімголов кинувся обводити фарбами цей образ. Таким чином, з-під пензля В.М. Васнєцова вийшли такі композиції: "Таїнство Євхаристії", Собор Святителів Руської й Вселенської Церков, Святі пророки, Бог-Слово, Бог-Батько та Бог-Син , Христос-Спаситель, Страшний Суд,Блаженство Раю,Гріхопадіння. Після завершення всіх робіт В.М. Васнєцов сказав свою знамениту фразу: "Я поставив свічку Богу".

Крім Васнєцова  в розписі стін собору брав участь і Н.В. Нестєров, який виконав образи святих Кирила та Мефодія, князів Бориса і Гліба, великої княгині Ольги, великомучениці Варвари, святих Костянтина й Олени, працював над такими композиціями, як Різдво Христове, Богоявлення, Воскресіння Христове, займався написанням ікон чотирьох іконостасів верхніх і нижніх бокових вівтарів собору. Над створенням настінних розписів також працювали художники іконописної майстерні А.І. Мурашка та випускники Київської художньої школи С. Костенко і М. Пимоненко. Композиції Таємна вечеря, Христос перед Пілатом, Розп'яття, образи давньоруських князів Андрія Боголюбського та Ігоря Святославовича належать пензлю художників П.А. Сведомського і В.А. Котарбінського. Всі, художники, які працювали над оформленням собору, після закінчення робіт були нагороджені золотими медалями, зробленими за ескізами А.В. Прахова.

Урочиста церемонія  освячення Володимирського собору в Києві відбулася 20 серпня 1896 року. Керував обрядом Високопреосвідчений митрополит Іоаннікій, своєю присутністю свято вшанували імператор Микола з дружиною Олександрою Федорівною.

У 30-і роки 20 століття до Володимирського собору було перенесено мощі Святої Варвари, привезені до Києва ще князем Святополком, які досі зберігалися в Михайлівському Золотоверхому монастирі. У радянські часи, зокрема з 1929 по 1941 роки, у Володимирському соборі в Києві працював Музей антирелігійної пропаганди. Після Другої Світової війни собор було закрито. Тільки в 60-ті роки 20 століття тут відновили богослужіння. Володимирський собор у Києві було названо "першим натхненним здобутком російського релігійного мистецтва". На сьогоднішній день Володимирський собор належить Київському патріархату.  

 

 

 Історична довідка:

1852 р. - Микола I офіційно підтвердив будівництво  Володимирського собору в Києві

15 червня 1862 р. - закладено перший камінь у  фундамент Володимирського собору 

1864 р. - будівництво  храму зупинено з технічних  причин 

1875 р. - за  наказом государя Олександра  Миколайовича будівництво Володимирського  собору було відновлено

1882 р. - зведення  Володимирського собору завершено 

1885 р. - керівництво робіт над внутрішнім оздобленням собору передано А.В. Прахову

20 серпня 1896 р. - відбулася урочиста церемонія  освячення Володимирського собору  в Києві 

30-ті рр. 20 в. - до Володимирського собору перенесено мощі Святої Варвари

1929-1941 рр. - у  Володимирському соборі в Києві  працював Музей антирелігійної  пропаганди 

60-ті рр. 20 в. - в храмі відновлені богослужіння   

 

 

 

 

 

 

 

 

Михайлівський собор

Перша задокументована згадка про Михайлівський Золотоверхий собор зустрічається в літопису, де розповідається, як князь Святополк Ізяславич, онук Ярослава Мудрого, 11 липня 1106 року поряд з монастирем св. Дмитра та церквою св. Петра започаткував будівництво нового кам'яного храму на честь святого Архістратига Михайла. Припускається, що монастир Дмитра був збудований батьком Святополка, Ізяславом (у християнстві Дмитром). До 1093 року це була невелика дерев'яна Михайлівська церква при монастирі, відкриття якого приписують митрополитові Київському Михайлу. Дата заснування монастиря - приблизно 988 рік. Лише після того, як на київському престолі опинився Святополк II Ізяславич, замість дерев'яної церкви збудували кам'яну.

Золотоверхим  Михайлівський собор назвали тому, що в той час це була єдина церква в Києві із золоченим куполом. Всередині Золотоверхий Михайлівський собор був оздоблений мармуром, мозаїкою, тут перебували дорогоцінні ікони. В 1103 році в Київ з Константинополя (Царгороду) були передані мощі святої великомучениці Варвари, які потім були передані в Михайлівський монастир і стали його головною святинею. Перед знищенням Михайлівського монастиря в роки радянської влади, мощі були передані Владимирському собору, де спочивають і понині. Коли 16 квітня 1114 року Князь Святополк помер, його поховали у зведеному їм храмі.

Михайлівський собор постраждав під час навали татаро-монгольських завойовників в 1240 році, він був розграбований і  частково зруйнований ордами хана Батия.

Минали сторіччя, територія Михайлівського монастиря розширювалася. Найбільші зміни відбулися протягом 17-18 століть. Великий внесок у розвиток та поліпшення Михайлівського монастиря в Києві в різний час внесли українські гетьмани. Богдан Хмельницький в 1718 році своїми коштами обновив позолоту на центральному куполі храму, гетьман Скоропадський облаштував новий іконостас, а Іван Мазепа пожертвував монастирю панікадило та срібну скриньку для мощів святої Варвари.

Після об'єднання України з Московією Золотоверхий Михайлівський монастир втратив значну частину володінь, які залишилися на території Річі Посполитої. Замість того в розпорядження монастиря поступили великі ділянки земель, розташованих на Лівобережній Україні. Володіння Михайлівського монастиря розширювалися не тільки за рахунок милостивих дарувань гетьманів і козацьких старшин, але й шляхом купівлі за власні монастирські кошти.