Венеціанська школа живопису в італійському Відродженні

Те саме відчуття ірреальності наповнює картину "Викрадення тіла св. Марка" (1562, Венеція, галерея Академії). Блискавка пронизує небо над головами людей, які несуть тіло через площу, на яку обрушуються дощові потоки. І знову ми проникаємо в глибину простору там, де форми здаються випадково вирваними із темряви грою світла. Композиція "Св. Марк, який рятує сарацина" (Венеція, галерея Академії) побудована з використанням плям тіней з фосфоруючими краями, за допомогою яких передається відчуття хаосу морського шторму.

В 1564 р. проходив конкурс на прикрашання будівлі  Скуола ді Сан Рокко, на якому художники повинні були показати попередньо зроблені начерки. Тінторетто виграв конкурс, показавши на ньому закінчену живописну композицію. На полотні "Розп’яття" із циклу для Скуола ді Сан Рокко (1565) центральне місце займає образ Христа, який торжествує над неохоплюваним світом. Зображення розп’ятого Христа показується ізольованим і знаходиться в центрі великого овалу, який утворений фігурами катів та людей у скорботі.

Тінторетто був не тільки автором інтерпретацій християнської історії, але і декоратором. В картині "Походження Молочного Шляху" (Лондон, Національна галерея), яка була створена після 1570 р., він використав космогонічну легенду як привід для зображення контрасту ніжної м’якої плоті і важкого одягу. Розміщення персонажів по колу – улюблений прийом майстра – використано ним і в картині "Вакх і Аріадна" (1578, Венеція, Палац дожів), один із чотирьох композицій, які повинні були символізувати мудрість венеціанської влади.

В 1565–1588 р. Тінторетто створив цикл панно на біблейські теми для Скуола ді Сан Рокко. Картина "Мідний змій" – складна композиція, в якій зображені сильні мускулисті тіла, написані в стилістиці Мікеланджело. В Поклонінні волхвів підкреслений "людський", гуманістичний аспект того, що відбувається: пастухи передають їду бездомній сім’ї. В композиції "Благовіщення" чудесна подія відбувається в момент драматичної напруги, в майже натурально переданій обстановці. В картині "Втеча в Єгипет" дія проходить на фоні пишної рослинності; Іосиф нагинає голову віслюка, щоб Божа Мати могла зійти і відпочити.

В 1570 р. Тінторетто почав наймонументальніший із своїх творів – "Рай" (Венеція, Палац дожів). Робота над цією величезною композицією, де зображено біля п’ятисот персонажів, зайняла у Тінторетто і його учнів десять років. Попередній ескіз картини знаходиться в Луврі; більшість дослідників вважають, що він краще за закінчений твір, дуже правильний та сухий.

Картина "Тайна вечеря" (Венеція, церква Сан Джорджо Маджоре) була створена між 1592 і 1594 р. На перший погляд здається, що відчуття дива затьмарюється видом бенкету; жанрові деталі передані дуже детально. Кімнату наповнює наднатуральне світло, голови Христа та апостолів оточують сяючі ореоли. Це полотно можна назвати підсумковим твором в творчості Тінторетто.

 

6. Паоло Веронезе

 

ВЕРОНЕЗЕ, ПАОЛО (Veronese, Paolo) (1528–1588) – венеціанський художник пізнього Відрождення. Дійсне ім’я – Паоло Кальярі (Cagliari) чи Каліарі (Caliari). Майстер великих вівтарних картин, монументальних розписів, багато фігурних композицій, Веронезе зображає на своїх полотнах Венецію, сучасників. Один із блискучих колористів венеціанської школи.

Веронезе  вніс в мистецтво Венеції декоративний розмах, в композиції – складні ракурси. Він писав роботи на міфологічні, алегоричні теми, портрети, пейзажі, його релігійні картини носили світський характер.

Веронезе  народився в Вероні, був сином скульптора Габріеле Кальярі і племінником художника Антоніо Баділе. Вони дали йому першу художню освіту. З кінця 1540-х Веронезе почав працювати самостійно. Блискучий талант декоратора, талант колориста проявився в розписах на міфологічну тематику на віллі Соранцо біля Кастельфранко (поч. 1550-х). По цих роботах можна зрозуміти, що Веронезе знав твори Рафаеля (1483–1520), Мікеланджело (1475–1564), Парміджаніно (1503–1540), Корреджо (1489–1534). Вже в цих роботах проявилася святковість, життєрадісність, така характерна для творчості Веронезе.

В 1553 Веронезе приїхав в Венецію, куди його запросили для участі в роботах по прикрашанню Палацу дожів. Він виготовив плафони і декоративні панно в техніці масляного живопису на полотні. Ці закази принесли йому популярність.

Венеція того часу вже була багатим містом, культурним центром Італії. Головним засобом вираження у венеціанських художників був колір. Як у природженого декоратора, живопис у Веронезе будувалась на колориті. До нього для прикрашання інтер’єрів стіни палаців використовувались станкові картини, причому часто живопис та архітектура не були декоративним доповненням одне одного. Веронезе став першим венеціанським художником 16 ст., який почав створювати декоративні ансамблі, розписуючи стіни церков, палаців, вілл, вписуючи свій живопис в архітектуру в техніці фрески.

Особливістю мистецтва Веронезе було використання ним в розписах (особливо в плафонах) несподіваних ракурсів, сміливих просторових скорочень, розрахованих на те, що глядач дивиться на фігуру, зображену на стелі, знизу вверх. Веронезе будував колорит, чергуючи насичені кольорові плями та ніжні відтінки, віддаючи перевагу холодній сріблястій гамі.

Значним заказом для Веронезе був розпис в церкві Сан Себастьяно (1555–1556) на біблійські сюжети історії Єсфірі. В 1557 Веронезе перемагає в конкурсі на проект оформлення бібліотеки Сан Марко. Цей заказ був зроблений до 1560.

В Венеції  Веронезе знайомиться з творчістю Тіциана (біля 1477–1576), у якого він перейняв широку, вільну манеру письма, яка стала характерною для його творів.

1560-й  – період розквіту творчості  Веронезе. Його твори стають все  більш світський характер: він показує сучасну йому Венецію, архітектуру міста, сцени з життя; його персонажі сповнені почуттям власної гідності, розкішно вдягнені у сучасні костюми. Картини Веронезе наповнені життєрадісністю, веселощами.

Часто художник звертається до зображення бенкетів, свят з великою кількістю яскраво одягнених людей. Але завжди, не дивлячись на велику кількість людей, його картини легко сприймаються завдяки стрункості композиції (Поклоніння волхвів, біля 1548, Ермітаж). В знаменитій картині «Шлюб в Кані», яка була написана для трапезної монастиря Сан Джорджо Маджоре (1562–1563, Париж, Лувр), Веронезе зобразив біля 130 фігур, помістивши найбільш знаменитих живописців (Тіциана, Тінторетто і навіть самого себе) серед гуляючих європейських правителів і музикантів. В багатьох творах Веронезе переносив події священної історії в обстановку сучасної Венеції: «Бенкет у Симона Фарісея» (1570. Мілан, галерея Брера), «Бенкет в домі Левія» (1673. Венеція, Галерея Академії), цикл картин Куччіна (1571, Дрезден, Картинна галерея).

В 1580-х  в творчості Веронезе з’явились  нові риси. Декоративна ефектність, нарядна святковість змінились  стриманістю, простотою. Зникає велика кількість фігур, настрій стає більш сумним: «Розп’яття» (1580-і. Париж, Лувр), «Викрадення Європи» (1580, Венеція, Палац дожів), «Оплакування Христа» (1576–1582, Ермітаж).

Але до цього  часу відноситься сама пишна декоративна  композиція майстра – «Тріумф Венеції», плафон зали Великої Ради Палацу дожів (1580–1585). Міфічні і алегоричні персонажі стають поруч з нарядними венеціанцями. Тут показані риси парадності, складні ілюзійні прийоми, декоративна пишність.

Помер Веронезе в 1588 і був похований в церкві Сан Себастьяно.

Творчість Веронезе закінчує мистецтво епохи пізнього Відродження.

 

Висновки

 

Серед шкіл італійського живопису саме венеціанська сильніше за все притягує до себе більшість любителів мистецтва.

Венеціанські  живописці, починаючи з найбільш ранніх, володіли незвичайно тонким смаком в передачі кольору. Їх колорит ніколи не здається надуманим, як у багатьох флорентійських художників, і не грішить зайвою строкатістю, як у веронських майстрів.

Коли  наше око звикає до поверхні картин, що потемніла від часу, до шарів  бруду, що покривають їх, до спроб невдалої реставрації, то кращі венеціанські полотна виявляють нам таку гармонію задуму і втілення, яка буває властива лише високим творінням справжніх поетів.

Майстерність  венеціанських живописців в області  колірних рішень - перше, що привертає  увагу більшості дослідників. Їх колорит доставляє насолоду не тільки оку, але дивовижним чином діє на настрій, подібно до музичної мелодії, що будить в нас різні думки і спогади.

З моменту  свого виникнення церква зуміла врахувати  дію кольору, так само як і музики, на відчуття тих, що моляться.

З найстародавніших часів вона використовувала мозаїку  і живопис для затвердження релігійних догматів і переказу своїх легенд не тільки тому, що вони робили вплив  на людей, що не уміли читати і писати, але також і тому, що мистецтво  вселяло відомі поняття, що приймаються  на віру, і спонукало до набожності і покаяння.

Це завдання, яке ставила перед собою церква, чудово виконували разом з якнайтоншими мозаїками перших часів християнства ранні твори Джованні Белліні - найбільшого венеціанського майстра XV століття. Художники його часу досягли того ступеня технічної досконалості, який дозволяв їм безперешкодно виразити в картинах сильні і глибокі людські відчуття.

Не можна  без хвилювання і захоплення дивитися на ранні речі Джованні Белліні із зображенням мадонн або мертвого Христа, підтримуваного Богоматір’ю і ангелами. Адже майстер був не самотній. Його сучасники Джентіле Белліні, брати Віваріні, Крівеллі і Чима та Конельяно починали свій творчий шлях разом з ним, і їх картини справляють майже таке ж враження.

Проте церква, що виховувала людей в розумінні живопису як засобу виразу якнайглибших відчуттів, не могла розраховувати на те, що і надалі використовуватиме її лише в цих цілях - тобто як джерело релігійних переживань.

Люди  почали відчувати потребу в живописі, подібно до того як ми в наші дні відчуваємо потребу в газетах; і це було природно, оскільки до винаходу книгодрукування тільки живопис міг, крім розмовної мови, виражати і пропагувати поняття і ідеї.

Епоха Відродження  і Реформації в історії світової культури має революційну, поворотну  роль. Не можна назвати таку сферу  культури, в якій би не виникли явища, процеси, що визначили весь подальший  розвиток, аж до сучасного їх стану:

- на зміну  церковному світогляду, який панував  неподільно, приходить новий погляд  на світ, в центрі якого стоїть  людина, гуманізм;

- в науці  замість умоглядності, далеких від  дійсності логічних побудов виникає  дослідне природознавство і, як  результат цього, здійснюється  величезний крок уперед у пізнанні  навколишнього світу і самої  людини, виникає спеціалізація у  науці; 

- об'єктом  вивчення стає і саме людське  суспільство, починаються пошуки  шляхів його справедливого устрою;

- утворюються сучасні національні європейські літератури і професіональний театр;

- унікальним  є історичний феномен ренесансного  мистецтва, яке дало людству  найвеличніші твори. 

 

Використана література

 

1. Горфункель А.Х. «Філософія епохи Відродження».

2. Гріненко Г.В. «Хрестоматія історії світової культури»

3. Архітектурні пам’ятки минулого. – М., 1986.

4. Енциклопедія архітектури. – М., 1991.

5. Українська та зарубіжна культура. – К., 2001.