Венеціанська школа живопису в італійському Відродженні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

 

 

 

 

 

Венеціанська  школа живопису в італійському Відродженні

(реферат  з дисципліни «Художня культура  світу»)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

студента 2 курсу

групи ФАСхб-1-10-4.0д

Косова  Владислава Геннадійовича

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ

2012

ПЛАН:

Вступ.

Венеціанська школа живопису епохи  Відродження.

1. Передумови епохи Відродження.

2. Джорджоне.

3. Тіциан.

4. Пальма Веккіо.

5. Тінторетто.

6. Паоло Веронезе.

Висновки.

 

Вступ

 

Італія, відома як світова "жива галерея  мистецтв", є хранителькою величезної кількості культурних цінностей. Будь то зламана колона, або церква у стилі бароко, що виходить до тріснутого античного підніжжя форуму, - ви всюди оточені історією. У Італії на вулиці можна побачити етруські могили, грецькі храми або обжиті кішками римські розвалини. Мавританська архітектура зовсім поруч з прикрашеними статуями фонтанами у стилі бароко; Італія дасть вам можливість помилуватися римськими скульптурами, візантійськими мозаїками, чарівними Мадоннами Джотто і Тіциана, гігантськими склепами у стилі бароко і іншими шедеврами.

Італія  славиться найбагатшими у світі  культурними традиціями. Досягнення італійців у мистецтві, архітектурі, літературі, музиці та науці дуже вплинули на розвиток культури в багатьох інших  країнах.

Задовго до виникнення цивілізації Стародавнього  Риму сформувалися культури етрусків у Тоскані і греків на півдні Італії. Після падіння Римської імперії  на території Італії культура занепала, і тільки в ХІ ст. з'явилися перші  ознаки її відродження. В епоху Відродження  італійці відігравали провідну роль у європейській науці і мистецтві. Тоді діяли такі видатні художники  і скульптори, як Леонардо да Вінчі, Рафаель і Мікеланджело, письменники Данте, Петрарка і Боккаччо.

Джерела художньої величі Італії походять з  ХІV ст., від здобутків живопису флорентійської школи, найбільшим представником якої був Джотто ді Бондоне. Джотто порвав з манерою візантійського живопису, що домінувала в італійському середньовічному мистецтві, і додав природне тепло та емоційність фігурам, зображеним на його великих фресках у Флоренції, Ассізі та Равенні. Натуралістичні принципи Джотто і його послідовників продовжив Мазаччо, який створив величні реалістичні фрески з майстерною передачею світлотіней. Інші видатні представники флорентійської школи епохи раннього Відродження - живописець Фра Анжеліко і скульптор та ювелір Лоренцо Гіберті.

На початку  ХV ст. Флоренція перетворилася на великий центр італійського мистецтва. Паоло Уччелло досягнув високого рівня майстерності в передачі лінійної перспективи. Донателло, учень Гіберті, створив вперше з часів Древнього Риму оголену скульптуру і кінну статую. Філіппо Брунеллєскі переніс стиль Відродження в архітектуру, Фра Філіппо Ліппі і його син Філіппіно писали витончені картини на релігійні теми. Графічну майстерність флорентійської школи живопису розвивали такі художники ХV ст., як Доменіко Гірландайо і Сандро Боттічеллі.

Наприкінці  ХV - на початку ХVІ ст. в італійському мистецтві виділялися три видатних майстри. Це Мікеланджело Буонаротті, найбільший з діячів епохи Відродження, прославився як скульптор (П'єта, Давид, Мойсей); живописець, який розписав стелю Сікстинської капели, і архітектор, який проектував купол собору св. Петра в Римі. Картини Леонардо да Вінчі "Таємна вечеря" і "Мона Ліза" належать до числа шедеврів світового живопису. Рафаель Санті у своїх полотнах ("Сікстинська Мадонна", "Святий Георгій і дракон" та ін.) втілив життєстверджуючі ідеали епохи Відродження.

Розквіт мистецтва у Венеції настав пізніше, ніж у Флоренції, і тривав набагато довше. Венеціанські художники порівняно  з флорентійськими менше пов'язані  з визначеним напрямком, але на їхніх  полотнах відчувається кипіння життя, емоційна насиченість і розмаїття  фарб, що забезпечили їм вічну славу. Зеніт венеціанського Ренесансу - творчість Тіциана (1477-1576), який залишив величезну спадщину. Тіциан, найбільший з венеціанських художників, істотно збагатив живопис, застосувавши вільне письмо відкритим мазком і найтонший барвистий хроматизм. Це був новий крок у портретному мистецтві. Тіціан створює образи складні, суперечливі, особливо в пізніх роботах. Багато художників вчилися у Тіціана майстерності зображення світла, розлитого по всій картині. Його ідеал життєрадісний, життєстверджуючий. Головна особливість живопису Тіціана - багатство колориту (“Венера”, “Любов земна” і “Любов небесна”, “Магдалина, яка кається”). Одна з останніх картин Тіціана - “Св. Себастьян” за трагізмом співзвучна останнім роботам Мікеланджело.

У ХVІ  ст. разом з Тіцианом у венеціанському живописі домінували Джорджоне, Пальма Веккіо, Тінторетто і Паоло Веронезе.

Відродження — це справді нова епоха. І усвідомлення того, що народилася нова епоха, у своїх  визначних рисах протилежна епосі  попередній, — одна з типових  особливостей культури XV і XVI ст. Уже  в XIII – на початку XIV ст. змінився погляд на реальність, виникли нові ідеї, які й привели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду і які були неможливі в умовах античного або середньовічного суспільства. Вони — результат того, що в міру зростання міст і появи бюргерства утворюються засади мирського світорозуміння, якому тісно в рамках теологічного аскетизму. Е. Гарен, незаперечно, має рацію, коли говорить про "полемічну свідомість", про "чітке поривання до бунту", про "програму розриву зі старим світом з метою встановити інші форми освіти і спілкування". Нові інтелектуальні інтереси, віра в свої сили несумісні з контролем над діяльністю людини та її способом мислення з боку церкви. Церковна регламентація життя, яка в середні віки здавалася природною, почала гнітити. "Божественне знання" потроху витіснилось інтелектуальними інтересами, які поки що випадали з офіційної університетської програми.

Художники і мислителі цієї епохи, як відомо, були титанами за силою думки, пристрасті і характеру, багатосторонністю  і вченістю. Слід зазначити, що "універсальні" особистості виникали і через недостатню зрілість нового суспільства, в якому не було ще спеціалізації і стандартизації праці. Очевидно, універсальність і багатосторонність таких майстрів, як Донателло, Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер, пояснюється не тільки їх надзвичайною обдарованістю, а й умовами їхньої праці і виховання. Вона була певною мірою "вимушеною". Оскільки поділ праці ще не торкнувся мистецтва, художники займалися всім: будівництвом церков, палаців, міських фортець, військових машин, поєднуючи найрізноманітніші види творчої праці — вони були живописцями, архітекторами, інженерами, декораторами.

 

Венеціанська школа живопису епохи Відродження

 

1. Передумови епохи Відродження

 

Епоха Відродження - період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в  кінці XIII ст., зайняв в більшості  європейських країн XIV-XVI ст., а в Іспанії  та Англії тривав до початку XVII ст. Термін “Відродження” першим почав вживати  Джорджо Вазарі - італійський художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги “Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і зодчих”. Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій. Серед вчених тривають дискусії про основні риси, сфери поширення, періодизацію культури Відродження. Серед інших обговорюється, зокрема, і питання про те, чи є Відродження суто європейським явищем (можна зустріти міркування про китайське, японське Відродження тощо).

За своїм  характером епоха Відродження (або  Ренесанс) є перехідною. З нею  пов'язаний важливий перелом в культурному  розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу. Відомий вчений Б.Р.Віппер так визначив суть Відродження: “Епоха Відродження, одна з найбільш цікавих і повноцінних епох в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини . Ренесанс був не стійкою і спокійною, а бурхливою і суперечливою епохою. Ренесанс - це період становлення буржуазного суспільства, період, коли спадають окови середньовічного укладу, але обмежуючі умови капіталістичного суспільства ще не встигли оформитися”.

Чому  саме Італія стала батьківщиною цієї культури? Які ж передумови її виникнення?

В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання  феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії характерний  ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою роль вигідне  географічне положення, що зробило  її головною торговою посередницею між  Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових факторій, в  тому числі і в Криму: Кафа - Феодосія, Солдайя - Судак, Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія - батьківщина банківської справи (слово “банк” походить від італійського “банко” - лава, - малася на увазі лава міняйл). Разом з тим починається корінний поворот у промисловості - з'являються мануфактури виробництво. Наприклад, у Флоренції на початку XIV ст. сукнодільчі мануфактури виробляли продукцію, вартість якої в 3 рази перевищувала весь міський бюджет, на деяких підприємствах працювало до 100 чоловік.

Складалася  нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічний соціальний розподіл. Важливу роль відіграло  звільнення селян від кріпосної  залежності в XIII ст. Селяни, отримуючи  особисту свободу, втрачали земельний  наділ. Швидко йшло розкладання цехового ладу. Ремісники, які розорилися, і  селяни поповнювали нову верству - найманих робітників, що зазнавали жорстокої  експлуатації (робочий день тривав 12-14 годин, за невідпрацьований аванс  господар мав право покарати на ув'язнення).

Багата  верхівка включала різноманітні елементи суспільства. Характерна особливість  ранньої буржуазії - складна економічна база (торгові, банківські операції, мануфактура, земельна власність). Стара знать  втратила свій політичний вплив. В багатьох італійських містах встановилося республіканське  правління. У той же час і економічне, і політичне життя того часу характеризувалося  великою нестабільністю: можна було швидко розбагатіти, але так само швидко і позбавитися всього (загибель торгових кораблів, неплатежі боржників, політичні перевороти і т.ін.). Це породжувало особливу психологію, коли гроші не накопичувалися, а витрачалися безоглядно.

Розкіш  нових багатіїв обумовлювала попит  на архітекторів, художників, поетів. Правителі  потребували секретарів, майстерних дипломатів, юристів. Діловим людям  був необхідний штат службовців. У  містах росла потреба у лікарях, вчителях, нотаріусах. Таким чином з'являється інтелігенція, яка зіграла провідну роль у формуванні культури Відродження. Вона, з одного боку, безумовно, обслуговувала пануючий клас, виражала його інтереси. Але в той же час поповнювалася вихідцями з різних станів суспільства, була пов'язана з традиціями народної культури.

 

2. Джорджоне

 

Джорджоне (Giorgione) (біля 1477-1510), венеціанський художник епохи Ренесансу. Народився в Кастельфранко у Венето. Точна дата народження Джорджоне невідома: перший біограф Джорджоне, Джорджо Вазарі, дає різні дати в двох виданнях своїх Життєписів (1550, 1568).

Справжнє  ім’я художника - Джорджо та Кастельфранко, але зазвичай його називали Джорджоне (великим Джорджо). Після смерті Вазарі розповсюдилася легенда, що Джорджоне був пов’язаний з сім’єю Барбареллі; тому пізніше за нього часто називали цим ім’ям (Джорджо Барбареллі та Кастельфранко). Джорджоне приїхав до Венеції ще в юності і вчився в майстерні Джованні Белліні, був близьким в колі венеціанських гуманістів, прославився також як співак і музикант. .

Збереглися  дуже мало документів того часу, що містять  зведення про творчу діяльність художника. Існують записи про два офіційні замовлення, отримані їм в 1507, але створені по цих замовленнях фрески до нас  не дійшли.

Мистецтво Джорджоне збагатило венеціанський живопис новим розумінням проблем композиції, кольору і живописної фактури, а також розширило круг її сюжетів; воно стало зразком для його найзнаменитішого учня - Тіциана. Сучасники Джорджоне писали про нього як про один з найбільших італійських художників.

Немає жодної підписаної картини Джорджоне; деякі з його нескінчених творів відомі тільки по копіях і гравюрах. Тому атрибуція картин художника представляє достатньо складну проблему, що викликала спори серед істориків мистецтва вже в 16 в. Серед робіт, приписуваних Джорджоне більшістю дослідників: вівтарний образ собору в Кастельфранко (біля 1504); Три філософи ( після 1505, Відень, художньо-історичний музей), Юдіфь (біля 1502, Ермітаж), Спляча Венера (біля 1510, Дрезден, Картинна галерея); Поклоніння пастухів (біля 1504, Вашингтон, Національна галерея мистецтв); Сільський концерт (біля 1508, Лувр). Знаменита Гроза (біля 1506) з венеціанської Академії, яку зазвичай рахують належному грону Джорджоне, є однією з перших картин у венеціанському живописі, де головним предметом зображення стали пейзаж і атмосферні ефекти.

Разом з композиціями на релігійні теми (“Поклоніння пастухів”, Національна галерея мистецтва, Вашингтон), Джорджоне створював картини на світські, міфологічні сюжети, які, власне, в його творчості отримали переважне значення. В творах Джорджоне поетичні уявлення художника про багатства, які зачаїлися в світі і людині життєвих сил розкриваються не в дії, а в стані всезагальному мовчазному натхненні. Відчуття прихованого дихання життя, органічність відтворення натури з’єднуються в них з шляхетною ідеалізацією, витонченістю емоційної атмосфери, складним, розрахованим на непрямі асоціації сюжетним задумом. Зберігаючи властиві мистецтву Раннього Відродження ясність об’ємів і мелодійність виразних контурів, Джорджоне за допомогою прозорої світотіні добився зорового злиття людських фігур з пейзажем.

Додаючи теплоту і свіжість звучанню головних кольорових плям, він поєднує їх з багатьма яскравими нюансами, взаємозв’язаних з градаціями освітлення та прагненню до тонального єдинства. Загальна направленість творчості Джорджоне визначила інтимно-ліричне забарвлення виконаних ним портретів (“Портрет юнака”, Картинна галерея, Берлін-Далем; “Лаура”, Музей історіі мистецтва, Відень). Творча концепція Джорджоне своєрідно переломила натурфілософські концепції часу, показала перетворюючу дію на мистетцво венеціанської школи (в том числі на роботи Себастьяно дель Пьомбо, Я.Пальми Старшого та ін.), отримала розвиток у його учня Тіциана.

 

3. Тіциан

 

Веласкес про Тіциана: «У Венеції – вся досконалість краси! Я віддаю перше місце її живопису, прапороносцем якого є Тіциан».