Український живопис XIX- початку XXст

Київський університет  туризму, економіки і права

 

 

 

 

Реферат на тему: український живопис XIX- початку XXст.

 

 

 

з предмету

історія української  культури

Студентки групи 31Тз(т)МТ

Топтигіної  Дар’ї Сергіївни

 

 

                                                                          Викладач:Кравченко С.А

                                                                        

                                                                                                                                             (оцінка,підпис)

 

Київ-2012-

План:

Вступ 

1. Видатні представники українського живопису ХІХ ст.

2. Живопис Західної України ХІХ століття

 3. Живопис XX cт.

Висновки

      Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

ХІХ – початок  ХХ сторіччя – час, за світовими  вимірами не вельми великий, проте в  історії українського мистецтва, він  позначений таким розмаїттям високих  художніх досягнень та видатних імен, що по праву може вважатися його золотою добою.

Багатовікові  художні традиції народу формували  національну самобутність українського живопису тієї епохи, оволодіння надбаннями інших культур сучасності – визначали  його адекватність загально мистецьким процесам.

Хоча у  XIX столітті головним центром освіти в Російській імперії і далі була Академія мистецтв у Петербурзі, багатьох художників приваблює Україна — «нова Італія», як її тоді називали.

Мета: розкрити тему українського живопису XIX- початку XXст.

Завдання даного реферату розкрити тему українського живопису XIX- початку XXст. На основі таких підтем:

видатні представники українського живопису ХІХ ст.;

    - живопис Західної України ХІХ ст.;

• живопис XX cт.

Об’єкт дослідження: український живопис XIX- початку XXст.

      Предмет дослідження:  український живопис.

1. Видатні представники українського  живопису ХІХ ст.

Свій внесок у національно-культурне  відродження України зробили  представники архітектури, образотворчого мистецтва та музики. Так, зокрема, художник Карл Брюллов (1799—1852) виховав багато українських майстрів, серед яких були Іван Сошенко, Аполлон Мокрицький, Тарас Шевченко та ін. Завдяки К. Брюллову з кріпацтва було викуплено  Т. Шевченка.

Першим серед художників, хто відкрив українську природу  й українського селянина, був німець за походженням Василь Штернберґ (1818-1845). Навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, він зацікавився мальовничістю  українського побуту, щорічно їздив  до України, де писав етюди. У 1838 р. В. Штернберґ познайомився і подружився з Т. Шевченком, а 1840 р. до Шевченкового "Кобзаря" він зробив гравюру "Кобзар з поводирем".

Проте найяскравішою постаттю українського образотворчого мистецтва 1840-1860 pp. був Тарас Шевченко. Вступивши 1838 р. до Петербурзької Академії мистецтв, він закінчив її 1845 р. із срібною  медаллю, одержавши звання "вільного художника". Своїм фахом Т. Шевченко вважав саме малярство. Відомо понад 1000 його творів образотворчого мистецтва. Талант Т. Шевченка як художника виявився в портретному, жанровому, пейзажному та релігійному малярстві. Він пробував себе в скульптурі, різьбі й гравюрі. Особливе визнання мали його офорти. За них 2 вересня 1860 р. рішенням ради Академії його було обрано академіком з гравірування на міді.

Т. Шевченко малював картини, пейзажі й портрети, звертаючись  до історії українського народу, його побуту. У Петербурзькій Академії мистецтв він створив картини  у романтичному стилі "Хлопчик, що ділиться хлібом із собакою" (1840), "Циганки" (1841) та ін. Т. Шевченко водночас є основоположником реалізму в українському малярстві. Реалізмом відзначається його найбільший за розміром твір олійного живопису "Катерина" (1842), який через драму української  дівчини-кріпачки розкриває трагедію самої України. Сценка з життя  українського селянина змальована в  картині" Селянська родина" (1843).

Подорожуючи Україною і зібравши багатий матеріал, Т. Шевченко задумав  створити серію офортів під назвою "Живописна Україна". Здійснити  це йому не вдалося. Проте уявлення про зміст і характер нереалізованого  задуму дають офорти "Судна Рада", "Дари в Чигирині", "Старости", "У Києві" та "Видубицький  монастир", що відзначаються блискучою  технікою, життєвою та історичною правдою. Автор першої книги про Шевченка-художника  О. Новицький так говорив про  картину "Судна Рада": "Тут  саме життя, як воно є, без усякої прикраси, чого російські малярі ще довго й  пізніше не могли дати".

З часом творчість Шевченка-художника  здобула визнання не лише в Росії, а й у світі. Вона стала доповненням  його поетичної творчості, з якою утворювала органічну цілісність, і  свідчила про його прагнення засобами мистецтва виховувати в суспільстві любов до України, її народу.

У другій половині XIX ст. в  українському образотворчому мистецтві  поширились принципи реалізму та народності, їх утвердженню та посиленню демократичних  тенденцій у живописі сприяло  виникнення 1870 р. у Петербурзі Товариства пересувних художніх виставок, до складу якого, крім блискучих живописців Росії (В. Перова, В. Васнецова, І. Шишкіна та ін.), входили і талановиті українські художники (М. Пимоненко, О. Мурашко, К. Костанді та ін.).

Український живопис цієї доби представлений різними жанрами. Пореформена демократизація суспільства  сприяла активному розвитку побутового жанру, представниками якого були Л. Жемчужніков, І. Соколов, К. Трутовський, М. Кузнецов, К. Костанді та ін. Вони не тільки збагатили цей жанр новою  тематикою та сюжетами, а, передаючи  глибину наростаючих соціальних контрастів, надали йому більшого соціального  звучання. Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко, пензлю якого  належать «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Свати», «Проводи рекрутів», «Жертва фанатизму» та ін. В ці роки художник створює  ряд картин з життя українського села. Це - "В чистий четвер", "Жниця", "Збирання сіна на Україні", "Біля річки", "Свати". Художник з етнографічною  точністю відобразив українські народні  звичаї, пов'язані зі сватанням. Наприклад, на полотні "Свати" перед глядачем постає традиційне дійство: за столом сидять поважні чоловіки, перев'язані  рушниками. Мабуть, події розгортаються  на добре, бо в руках матері і молодшого  свата повні чарки. Тут же і  нехитрий селянський харч. А дівчина, як і годиться, сидить на ослоні біля печі і колупає припічок.

У 1891 році Пимоненко створює  картину "Весілля у Київській  губернії", яка яскраво свідчила про його творчу зрілість. Вона експонувалась  на академічній виставці і мала великий  успіх. З блискучою майстерністю написана художником колоритна юрба односельців, що йде вулицею. Килимом  стелиться їм під ноги опале осіннє листя. Адже осінь - весільна пора. На передньому плані - молоді у святковому вбранні. Привертає увагу тендітна постать  нареченої. Ніжний овал обличчя, витончені  риси. Поряд наречений. Звичайний  сільський парубок, кремезний, з  дещо грубуватими рисами обличчя. Глядач мимоволі помічає легкий наліт смутку на обличчі нареченої: яким-то буде її заміжнє життя?..

Ряд полотен присвятив  художник мальовничим і гомінким українським ярмаркам: "Ярмарок", "У гончарному ряду", "На ярмарку" та інші. Особливим успіхом у глядачів користувалася картина "Ярмарок". Власне, ярмарок у даній композиції являє собою лише тло, на якому  відбувається сповнена гумору сцена: літній чоловік на доброму підпитку повертається з ярмарку. Ноги погано його слухаються, і гарна молодиця, напевно, невістка, веде його під руку з доброзичливою  усмішкою.

А позаду жінка підганяє його з лайкою і штурханами. Це полотно  за своїм настроєм близьке до творів Гоголя.

Значна роль у творчому становленні М. К. Пимоненка належить І. Ю. Рєпіну.

За його порадою Пимоненко  став експонентом пересувних виставок, а у 1899 році його було прийнято у  члени Товариства передвижників.

З роками зростає майстерність митця, колорит його творів стає багатшим, пейзаж набуває одухотвореності. Варто  згадати такі картини, як "Останній промінь", "Брід". А його картина "Перед грозою" може бути віднесена  до кращих творів українського живопису початку ХХ століття. Упевненим, вправним пензлем написані в картині і  пейзаж, і пастушка, і дорожня  курява, що здіймається за отарою овець.

У ряді творів останнього періоду  художник торкається вічної для людства  теми кохання. Тонким ліризмом пронизані  полотна "Побачення", "Ідилія", "Суперниці. Біля колодязя".

На замовлення прогресивного  діяча М. І. Драгоманова М. К. Пимоненко  виконав дві картини - "В похід" та "Повернення з походу". Сюжетом  для першої, напевно, послужила українська пісня "Засвіт встали козаченьки", авторство якої приписується легендарній  Марусі Чурай. На картині зображена  сцена прощання рідних і односельчан  з козаками, які зібралися в  похід.

У пейзажному жанрі плідно працювали С Світославський, Г. Світлицький, І. Похитонов, Г. Ладиженський та ін. «Шукачем сонця», майстром сонячного пейзажу  називали В. Орловського, автора неповторних  своєю виразністю картин — «Сінокіс», «Жнива», «Хати в літній день». Цими творами художник заявив про себе як витонченого майстра колориту та світлотіньових ефектів. Найяскравішою зіркою пейзажного жанру в цей час був C. Васильківський, творча спадщина якого налічує майже 3,5 тис. полотен. Його пензлю належать «Козача левада», «Залишки віковічного лісу», «Ранок. Отара в степу», «Степ на Україні», «Перед грозою» та ін. Ці картини — не просто данина красі рідної природи. їх непересічне значення полягає не стільки у фантастичній віртуозності майстра-живописця, скільки в глибині закодованого в них філософського змісту. Після знайомства з творами С. Васильківського відомий письменник М. Вороний написав у своїх спогадах: «І враз мене прошибла думка: чи може бути ліпша символізація сучасного стану України? І чабан-проводир у безпорадній задумі, і вівці-народ, що лагодяться спати, і німий, повитий смерковим сумом степ — усе нагадувало гірку дійсність і, мов тужлива пісня, хапало за серце...»

Менш поширеним був  портретний живопис, хоча в цьому  жанрі працювали відомі майстри  М. Пимоненко, К. Костанді, Є. Буковецький, С. Васильківський. У західноукраїнських землях у побутовому жанрі творили  Є. Максимович, Е. Бучевський, у пейзажному — Т. Романчук, А. Монастирський, А. Кохановська, жанром портрету оволодівали К. Устиянович, Т. Копистецький, Ю. Пигуляк, у історичному  жанрі вагомим був творчий  доробок М. Івасюка.

Отже, хоча у XIX столітті головним центром освіти в Російській імперії  і далі була Академія мистецтв у  Петербурзі, багатьох художників приваблює  Україна — «нова Італія», як її тоді називали

2. Живопис Західної України ХІХ століття

Малярство в  західноукраїнських землях у першій половині XIX ст. мало скромніші досягнення, ніж у східноукраїнських землях. Тут воно було представлене такими українськими майстрами, як Остап Білявський (1740— 1803), Василь Береза (1754-1835) і Лука Долинський (1750-1824). Серед них, зокрема, виділявся Л. Долинський - уроженець Білої Церкви. Він навчався в Київській академії та Академії мистецтв у Відні, постійно працював у Львові. Як стверджують дослідники, митець "орудував непересічною технікою й великою творчою уявою". Його твори мали переважно релігійний зміст, написані у стилі класицизму з оригінальними українськими стилістичними ознаками. Низка художників українського походження служила інтересам польської або німецької культур. Серед таких були Юлій Коссак (1824-1899), Теодор Яхимович (1800-1870), Рафаїл Гадзевич (1803-1886) та ін.

 

 

 

 

 

 

 

3. Український живопис XX cт.

Глибока творча еволюція характеризує діяльність Т. Яблонської. У 40—50-х роках визнання художниці  принесли картини "Хліб", "Весна", з яскраво відтвореним сонячним ефектом, реалістично виписаними фігурами людей. Звернувшись до фольклору, Т. Яблонська прагнула глибоко осягнути сутність поетики української народної образотворчості.

Одним із основоположників фольклорного стилю в українському мистецтві 60-х років був Віктор Зарецький. В пошуках власної  творчої манери, перш ніж прийти до сецесії, він глибоко вивчав зразки народного мистецтва (Г. Собачко-Шостак, М. Примаченко, К. Білокур). Розвиток сецесійного  напряму в Україні В. Зарецький  пов'язував з творчістю О. Мурашка, Ф. Кричевського, Г. Нарбута, М. Жука.

Для живопису 80—90-х років характерне відродження "фольклорного напряму", основи якого  були закладені "шестидесятниками".

Утвердження національної самобутності у поєднанні  зі світовим мистецьким досвідом —  визначальний напрям розвитку українського живопису.

Мистецтво графіки  першої чверті XX ст. позначене творчими здобутками талановитої плеяди митців українського авангарду. Передусім  це О. Богомазов ("Київ. Хрещатик", 1914), М. Бойчук ("Пастушок", 1910), О. Архипенко ("Постать", 1914), завдяки яким українська графіка досягає рівня розвитку світового художнього процесу.

Серед художників нової доби чільне місце посідає  Олена Кульчицька (1877—1967), творчість  якої ґрунтується на традиціях демократизму й реалізму, окремі праці позначені  впливом модерну та експресіонізму.

Європейські мистецькі традиції добре знали  художники О. Сорохтей (1890—1941), М. Бутович (1895—1961), В. Єрмилов, Я. Музика (1898—1973), які  зробили плідний внесок у розвиток вітчизняної графіки.