Український театр Леся Курбаса

«Молодий театр» відходив до історії як театр постійних  пошуків. У ньому Курбас випробував низку мистецьких шляхів від психологічної драми до експресіонізму.

Створення мистецького об’єднання «Березіль».

У 1922 році Курбас створює мистецьке об’єднання «Березіль», як своєрідний творчий, виховний, дослідно-експериментальний і культурно-громадський центр культурного руху. Він рішуче відмовляється від естетики Молодого театру і, не без впливу ідей «Театрального Жовтня» Мейєрхольда, що їх активно пропагувала ліва критика, оголошує боротьбу психологізму та естетству. Режисер переживає короткий, але бурхливий період захоплення німецьким експресіонізмом, знайшовши для себе у ньому ще 1918 року чимало близьких рис. Почувши про початки студійної роботи в галузі нового революційного театрального мистецтва, потяглися до Києва колишні члени «Молодого театру» та «Кийдрамте», дехто перейшов з театру ім. Шевченка, долучилися колишні червоноармійці з 45-ої Волинської дивізії. За короткий час колектив розрісся до 250 осіб. Політичний театр Курбаса у таких виставах, як «Газ» Г.Кайзера, «Джіммі Хіггінс» Е. Сінклера, «Макбет» Шекспіра, «Напередодні» за драмою О. Поповського виявився театром гострої суспільної думки, яка рішуче підпорядкувала собі літературний матеріал.

Вершиною політичного  театру був «Джіммі Хіггінс». Курбас показав, як можна ставити на сцені  романи: він виключив проміжний етап створення п’єси (інсценізування), на репетиціях одразу народжувався текст  реплік і мізансцени для конкретного  актора. У цій виставі, ще до роботи на Одеській кіностудії, Курбас діяв як тогочасний кінорежисер:він ніби брав від автора тільки сценарій, а її реальне наповнення залежало від  того, як він бачив ситуацію і  з яким актором працював. Режисер  виступав автором і сценарію, і  вистави. Як колись у «Гайдамаках», він натхненно комбінував усі  виражальні засоби театру (слово, пластика, звук, музика); він додав до того ще й кінофільм, спеціально знятий для  вистави. Два художніх струмені формують світ цієї вистави: інтенсивні громадські пошуки та гротескове знижене, бездуховне самоствердження негативних героїв. Головні прийоми Курбаса — контрастний монтаж епізодів, символічно плакатна і фарсова чіткість мізансцен, часом механічне дублювання реплік, жестів, їх певна лялькова одноманітність. За чотири роки « Березіль» дав взірець українського експресіоністичного театру.

В 1924 році талант Курбаса відхилився у сферу іншого мистецтва — кінематографії. Одеська  студія Всеукраїнського фото кіноуправління запропонувала йому поставити два фільми: «Вендету» та «Пригоди Макдоналда». Суто побутові чвари першого фільму поміж двома священнослужителями Курбас вирішив у плані гротеску. Другий фільм — «Пригоди Макдоналда» — політичний памфлет, спрямований проти лейбористського уряду. Курбас поставив фільм як пародію на закордонний кіно-детектив. Фільм був повний переслідувань та карколомних трюків. Курбас широко використовував такі засоби кіно-експресії, як динамічний рух. Спробував застосувати й перетворення. Король Ґеорґ V сидів з песиком на троні, який тримали на плечах міністри та великі підприємці. Несподівано вони починали сваритися, штовхали один одного, трон хитався, нахилявся, і король з песиком летіли шкереберть.

Останнім фільмом  Курбаса були «Арсенальці» (закінчені  вже 1925 року) — про оборону київського заводу. Тут він не вдавався до перетворень-образів, хоч давав дуже виразні масові сцени. З особливим зосередженням  він працював за монтажним столом, вибудовуючи кадр за кадром. Домагався  чіткої зміни ритмів та контрастного зіставлення планів. Застосував з'єднання в однім кадром двох дій, що було новиною в радянській кінематографії. Правдоподібно, Курбас утратив зацікавлення до кіномистецтва. Він пізніше знімав кіно-епізоди до вистав, але фільмів більше не ставив.

Смертний  вирок

5 жовтня 1933 року за вказівкою влади Лесь Курбас був заарештований і ув’язнений за звинуваченням в контрреволюційно-терористичній організації і за намір убити 2-го секретаря ЦК КП(б)У П.Постишева. після тривалих допитів 10 березня Курбас підписав протокол про те, що він є «контрреволюціонером», але його колеги по театру до його контрреволюційної діяльності не причетні. 9 квітня 1934 року в Харкові відбувся суд, який посилаючись на отриманні зізнання Курбаса, засудив його до 5 років ув’язнення. покарання відбував у театрі для вільнонайманих працівників, і в ньому він поставив кілька п’єс. 1936 року його перевели на Соловки, де він створив театр. 1937 року особлива трійка Управління НКВС РРФСР засудила одним списком 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення до смерті. У списку зазначалось й прізвище Курбаса.

У свідоцтві про  смерть, яке було видане його дружині  вже через кілька років після  його смерті, було указано, що Курбас помер 15 листопада 1942 року від крововиливу в мозок.

«Як саме загинув  Лесь Курбас залишається назавжди загадкою. Але потрібно одразу зазначити, що подана офіційно версія дати його смерті є  суцільно фальшивою. Існує офіційна радянська тенденція, яку «гласність»  ще не спроможна перебороти – визначити  дату смерті численних українських  діячів, заарештованих і засуджених з початком русифікації на Україні. Щоб замаскувати сліди злочину  терору Єжовщини і цілої радянської системи, коли найбільше потерпіла інтелігенція, дати смерті знищених заносяться на воєнні часи» [3;786]

Посмертна реабілітація

Лесь Курбас був  реабілітований 31 січня 1967 року за відсутністю  складу злочину.

До 100-річного  ювілею від дня народження, його ім’я було внесено до календаря  пам’ятних дат ЮНЕСКО; з нагоди ювілею відбулись наукові конференції  в Києві, Москві, у Гарварді(США), Кракові, Відні й в інших містах, а також міжнародні театральні фестивалі  «Березіль» і «Березілля». У грудні 1993 року, уже  в суверенній Україні,у  Харкові на могилах дружини і  матері Леся Курбаса відкрито «Пантеон сім’ї Курбаса-Чистякової», 1994 року створений Державний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, засновано премію його імені. Курбасу встановлено меморіальні дошки в Самборі та Відні, йому присвячено низку телефільмів і радіопередач.

    Лесь Курбас – найбільша постать в українському театрі, бо саме він вивів українське театральне мистецтво на широку світову арену. Але він і найтрагічніша постать українського театру ,бо його знищили ті, хто виконували абсолютно не мистецьку роль партійних русифікаторів України. Вони були байдужі до розвитку українського мистецтва, їх цікавив лише театр пропаганди їхніх партійних доктрин. І основоположника нового революційного театру на Україні в зеніті його творчої діяльності відправлено на ешафот. [3;15]

Список  використаної літератури:

1. Волицька Ірина Василівна. Театральна юність Леся Курбаса. (Проблеми формування творчої особистості). – Львів, 1995. – 152 с.
2. Лесь Курбас – спогади сучасників. За редакцією народного артиста СРСР В.С. Василька. – «Мистецтво» Київ - 1969
3. Лесь Курбас: У театральній діяльності, в оцінках сучасників, - документи. Українське Видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка Балтимор— Торонто 1989.
4. Наталя Кузякіна – Олександр Довженко та Лесь Курбас.