Українська мова за професійним спрямуванням

3)Прогнозування  (інтенція). Намір вимовити фразу  ніби піддається

Ься перевірці, зважується, до кого буде звернена мова, з якими інтонаціями,

звучністю, швидкістю  вона пролунає.

4)Внутрішній  план, що визначає зміст і структуру  повідомлення.

5)Мовне структурування - це три операції підготовки  засобів мови на

внутрішньому  рівні: вибір слів, визначення порядку  слів і

словосполучень, засобів зв'язку лексичних одиниць.

У другій фазі виділяють:

1)Прийом звукового  сигналу.

2)Аналіз акустичного  потоку з погляду фонетики  тієї чи іншої мови.

На цьому етапі  перципіент починає розуміти слова.

3)Розпізнання  значення кожного фонетичного  слова - одиниці, що має один

словесний наголос (наприклад, ліс, шумить, на  столі, з  лісу, зробив

би).

4)Розшифровка  граматичних зв'язків між словами.

5)Включення фрази  в контекст, зв'язування з попередніми репліками.

6)Розуміння іншого, додаткового, переносного значення. На цьому рівні

сприймаються  тропи (метафора, метонімія, іронія й  ін.), алюзія (натяк).

7)Оцінка мовної  майстерності промовця.

Повний цикл  акту мовлення завершується новою дією - свідченням

результативності  висловлення.

Третій етап - зворотний зв'язок - розуміється  широко: це питання;

репліки; листи  на телестудію після цікавої передачі; голосування на

виборах депутатів  після довгої передвиборчої агітації за того чи іншого

кандидата; відповіді  учнів на  уроці чи іспиті; натовп покупців біля

дверей магазина після вчорашньої телереклами...

Така єдина  модель перекодування задуму в мовлення і декодування

інформації, реакції  на неї. 

Культура мовленнєвої  діяльності - це культура володіння словом, обмін

повідомленнями  з найвищою ефективністю; це система  знань, умінь і

навичок для  осмислення ситуацій, породження і  сприйняття висловлення.

Показниками культури мовленнєвої  діяльності є правильна  чітка вимова

(чи написання), комунікативна доцільність мови (її точність, виразність

і т.д.), структурно - логічна побудова текстів, використання

невербальних  засобів, об'єктивне розуміння з  боку слухача, читача). 

4.Види мовленнєвої   діяльності 

Розрізняють чотири види мовленнєвої  діяльності: два з них утворюють

текст - говоріння, письмо, а інші - слухання (аудіювання ) і читання -

здійснюють сприйняття. Такі складові системи нашого «мовного існування»,

при цьому їхній  розподіл у потоці життя нерівномірний: найменше ми

пишемо (якщо це не пов'язано з професійною діяльністю), більше всього

слухаємо чи говоримо (це  залежить від особистих  властивостей людини).

За даними американських  психологів (див. Р. Ніколз «Ви слухаєте» (Нью -

Йорк, 1957), час, що ми, у середньому, присвячуємо  різним аспектам

комунікації, поділяється  на частині: 

Процеси говоріння  і слухання надзвичайно складні. Розглянемо їх

докладніше. 

Мовець переслідує різноманітні комунікативні завдання:  погодитися чи

відмовитися, порадити, попередити, зажадати, попросити, дозволити,

засумніватися, подякувати і т.д. У залежності від  цього виникають

висловлення 3 типів: повідомлення, спонукання, питання. 

Свідомість мовця  зосереджена на змісті, логіко-композиційному

Му структуруванні тексту, пам'ять видає найбільш придатні лексичні

варіанти, інтуїція (кількаразове повторення досвіду в подібних умовах)

допомагає граматично правильно побудувати речення  й  озвучити його

відповідно до норм  вимови, мовне чуття дозволяє визначити стиль,

психологічне  орієнтування змушує враховувати реакцію  слухачів. Труднощі

говоріння полягають  у тому, що всі перераховані вище операції потрібно

виконувати одночасно. 

При відсутності  мовного автоматизму спостерігається  розчленований

механізм генерації  висловлення. Мова звучить переривчасто: виникають 

більш тривалі (порівняно з іншими) зупинки, повторюються окремі слова,

склади, «розтягується» звук типу [е], вимовляються фраза «  Як би це

сказати ?», «Ну  от» і подібні. Паузи,  зриви  початих конструкцій, а

також обмовки  часто відбивають стан людини, його хвилювання,

незібраність  при ускладненні мовленнєвої  ситуації. У ході публічного

виступу, у бесідах  з колегами на службі ці зовнішні прояви пригнічують

мовця . Але переривчастість  усного мовлення - властивість неоднозначна.

Якщо подібних випадків небагато, то це не заважає сприймати інформацію,

а часом активізує  увагу аудиторії, про що свідчать, зокрема, «підказки»

тих висловів , що «шукає» оратор. 

Аудіювання  становить  собою процес розуміння, осмислення мовлення. Це

комунікативне уміння не менш важливе, ніж говоріння; є умовою

ефективності  ділового спілкування. 

Історик Плутарх  радив: «Навчися слухати, і ти можеш  витягти користь

навіть з тих, хто говорить погано». Гарне слухання полегшує засвоєння

інформації, сприяє встановленню контактів між людьми. В умінні слухати

виявляється вихованість, повага до іншого людині, тобто культура. 

Результати обстеження безлічі людей указують, що достатніми навичками

аудіювання  володіють лише 10% з них. Прослухавши  десятихвилинне

повідомлення, «середній» слухач розуміє і запам'ятовує тільки половину

зі сказаного. 

Стиль слухання залежить від характеру, інтересів  особистості, статі ,

віку, фізіологічного стану, службового становища. Підлеглі більш уважні

і зосереджені  в розмові з «керівництвом», не завжди зважуються перервати

опонента. Чоловіки, на відміну від жінок, схильні слухати самих себе,

швидко давати готові відповіді, перебивати, зосереджуватися  на змісті

бесіди. Жінці  більше цікавий сам процес спілкування, вони переривають

партнера в 2 рази рідше. На ефективність слухової перцепції впливає

утома, що погіршує концентрацію уваги. Повноцінне аудіювання  може

займати 20 хвилин при контактній і 5 - 7 хвилин при дистантній

комунікації. 

Дослідник М. Берклі - Ален виявила «ролі» слухачів: 1) «симулянт» -

робить вигляд, що  слухає; 2) «залежний слухач» - легко потрапляє  під

вплив думок  і бажань інших; 3) «перебивала» - той, хто невиправдано

втручається в  мовлення співрозмовника; 4) «занурений у себе»; 5)

«інтелектуал» - сприймає  інформацію більше розумом, що заважає

емоційним і  невербальним аспектами поведінки  мовця. 

У залежності від  особливостей сприйняття тексту виділяють 3 види

аудіювання :

я : 

1.Глобальне,  при якому досить визначити,  про що йшлося  у висловленні,

яка його основна  думка. 

2.Детальне припускає усвідомлення головних значеннєвих блоків тексту в

залежності від  установки, що ставить перед собою  слухач. 

3.Критичне вимагає  критичного осмислення сприйнятого  на слух. 

Розрізняють також 2 способи слухання: 

1.Нерефлексивне  (пасивне) полягає  в умінні  не втручатися в чуже

мовлення своїми зауваженнями, у здатності уважно мовчати. Цей спосіб

вимагає значної  фізичної і психологічної напруги, певної  дисципліни.

Нерефлексивне слухання звичайно використовується у  таких ситуаціях, коли

один зі співрозмовників глибоко схвильований, бажає висловити своє

ставлення до тієї чи іншої події.  

2.Рефлексивне  (активне) полягає в активному  зворотному зв'язку, наданні

допомоги у  вираженні думок. Цей спосіб особливо доречний, якщо партнер

по спілкуванню  чекає підтримки, схвалення, якщо необхідно  глибоко і

точно усвідомити інформацію. 

Основними прийомами  рефлексивного слухання є: 

1)З'ясування, тобто  звертання до співрозмовника  за уточненнями, щоб

одержати додаткові  факти, судження. (Наприклад, „Я Вас  не зрозумів”, „Чи

не повторите ще раз?”, «Що Ви маєте на увазі?»). 

2)Перефразовування - «передача» чужого, тільки шо  вимовленого

висловлення в  іншій формі («Як я Вас зрозумів...», «На Вашу думку...»,

«Іншими словами  Ви вважаєте...»). 

3)Резюмування  - підведення підсумків почутого («Якщо узагальнити сказане

Вами, то ...», «Вашими  основними ідеями, як я зрозумів, є...». 

4)Підтвердження  контакту - запрошення висловлюватися  вільно і

невимушено. При  цьому мовлення супроводжується  репліками типу «Це

цікаво», «Так», «Розумію Вас», «Приємно це чути». 

Запорукою успіхів  у міжособистісних відносинах є  дотримання правил

ефективного слухання: 

1.Прагніть зрозуміти,  глибоко усвідомити позицію опонента, зробити

аналіз, висновки. Навчіться знаходити  найцінніші дані  в отриманій

інформації. 

2.Намагайтеся  за фразами співрозмовника «уловити»  його щирі мотиви,

емоційний стан, внутрішній світ. 

3.Підтримуйте  стійку увагу до промови, не  допускайте побічних думок.

Останні виникають  через те , що швидкість мислення в 4 рази перевищує

швидкість говоріння, і у слухача залишається «вільний час». 

4.Відключайтеся  від зовнішніх «перешкод», що  відволікають Вас, не

намагайтеся слухати  й одночасно робити ще 2 - 3 справи. 

5.Не робіть  вигляд, що зрозуміли, якщо насправді  це не так. Можливо,

коммунікатор  не зробив  необхідних пауз між фразами. Оптимальним для

слухачів є  темп їхнього власного говоріння. Змінити  складну ситуацію

допоможуть прийоми  рефлексивного аудіювання. 

6.Логічно плануйте  процес слухання. «Уявне випередження»  мовлення 

співрозмовника  чи оратора є одним із засобів настроювання на одну хвилю

з ним і гарним методом запам'ятовування промови.