Українські меценати кінця XIX - початку XXст

     Мумм  відповів, що уряд УНР замахнувся на найсвятіше – приватну власність  латифундистів – великих власників-поміщиків. На його погляд, господарство тримається на великому і середньому землевласникові. На що Грушевський відказав: правильно помічено – на середньому. Український уряд і хоче зробити кожного селянина представником середнього заможного класу, на якому тримається світ. Голубович нагадав послові, що під час укладання Берестейського миру було обумовлено відповідними документами невтручання німецько-австрійського війська до внутрішніх справ України. Так, врешті, ні до чого і не домовилися, кожна сторона лишилася на своїх позиціях.

     Тим часом у Херсоні, де стояли австрійські війська, дванадцятьох українських громадян засуджено до смертної кари – за саботаж. Ось тут, очевидно, і втрутився своїм становищем і авторитетом Василь Вишиваний, який у квітні 1918 року зі своїм полком усусів перебував у Херсоні. В “Альбомі Українських Січових Стрільців” сказано про це скупо: сприяв звільненню арештованих окупаційною владою українців. Гукнулося Вишиваним у Херсоні, а відгукнулося в столиці – австрійський посол в Україні пан Флейшман власною персоною з’явився на засідання виконавчої Малої ради УЦР і оголосив Грушевському й присутнім, що присуд до смертної кари дванадцятьох чоловіків у Херсоні скасовано.

     Василь  Вишиваний був начальником гарнізону  міста Запоріжжя.

     Незабаром полк Вишиваного перевили до Єлисаветграда, а згодом, коли вишиванці відмовилися придушувати селянські повстання, їх перевили до Буковини.

     Командував  полком Вишиваний до 3 листопада 1918 року – саме тоді припинила існування  Австро-Угорська імперія, і Габсбурги  втратили свої королівські титули.

     Василь  працював у секретаріаті Міністерства військових справ, був дорадником Симона Петлюри.

     Повернувшись  до Відня, Вишиваний зайнявся журналістикою  і літературною працею, видав українською  мовою часопис “Соборна Україна”. Саме у Відні 1921 року Василь Вишивний видає свою єдину поетичну збірку “Минають дні...”.

     Василь  Вишиваний досконало знав німецьку, українську, англійську, французьку, італійську мови. Крім знайомства з літературними  джерелами в оригіналі, це давало йому можливість спілкуватися з багатьма відомими діячами по всьому світу, а мав він відкриту щиру вдачу.

     Під час Другої світової війни став членом антифашистської організації. Перебував  під арештом. Його звинувачували  у багатьох речах.

     Щодо  контактів з “іноземними розвідками”, то Габсбург-Вишиваний пояснив це тим, що хотів добровільно допомогти Великій Британії  і Франції у боротьбі проти фашистської Німеччини. Але тоді такі пояснення радянськими органами до уваги не бралися. Хоча Василь Вишиваний і не визнав себе винним у пред’явлених звинуваченнях, проте 25 травня 1948 року, після восьмирічного перебування в київській в’язниці, його було засуджено до двадцяти п’яти років виправно-трудових таборів. Москва вирішила, що цього замало, і призначила Василю Вишиваному двадцятьп’ятку не таборів, а найсуворішого Володимирського централу.

     18 серпня 1948 року Василь, виснажений  в’язничними допитами, помер у  тюремній лікарні.

     Про Василя Вишиваного ще довго ходили легенди серед сучасників. І недарма. Він сам себе увінчав крилатими  словами, коли ще за часів Першої світової війни на донос колеги, який звинувачував його в про українських настроях, відповів: “Почуваю себе українцем, й інтереси України для мене на першому місці”. 
 
 
 
 
 

      Список  використаної літератури 
 
 

1. Модзалевский  В. “Малороссийский родословник”.
2. Лазаревський Г. “Київська старовина”
3. Журавльова Т. “Нащадки мецената”
4. Єварницький Д. “Історія запорізьких козаків”
5. Житецький І. “Південно-західний відділ Географічного Товариства у Києві”
6. Чикаленко Є. “Щоденник”
7. Слабченко М. “Матеріали до соціально-економічної історії України”
8. Хорунжий Ю. “Українські меценати”