Творчість Олександра Довженка

У творчості О.Довженка був і автобіографічний твір, який називається «Зачарована Десна». У ньому письменник пригадує веселі і сумні, сонячні і похмурі сторінки свого дитинства, перші кроки пізнання життя, перший дзвін коси, медовий запах трав, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...», про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Описуючі своє дитинство, Довженко з любов’ю згадує свою родину і просто хороших людей, що, як і його батько, рятували селян від смерті, від повені, від лиха. Письменник прекрасно знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX і початку XX століть. Якого великого значення надавав він цьому творові, підтверджує такий факт: в архіві письменника зберігається чотири варіанти рукопису українською мовою. Власноруч він здійснив переклад твору російською мовою. За повістю «Зачарована Десна» 1964 року режисер Ю. Солнцева поставила однойменний фільм. Досить плідним періодом у творчості письменника була Велика Вітчизняна війна. Тільки протягом 1942—1943 років ним було створено 18 статей, 10 оповідань, п'єса і кіноповість.

 «Зачарована Десна» - лебедина пісня письменника.  Це сповідь, сповнена любові  до рідного краю.

Цей твір цікавий не лише як власне художній, але й як розповідь про народження митця. Це лірична оповідь мудрого філософа, полум’яного патріота, геніального художника слова. Тонко відчував він красу людської душі і красу природи, вважав, що без гарячої любові до неї людина не може бути людиною – творцем. Тому вже на схилі життя захоплено і з синівською вдячністю звертається Довженко до ріки свого дитинства – Десни. Колись вона назавжди зачарувала малого Сашка і лишилася для нього зачарованою на все життя. Образ ріки постає перед читачем з перших рядків повісті. Довженко словом малює чудові картини рідної природи: царство трав і озер, сінокіс і щедре літо, сама Десна – «свята чиста річка дитячих незабутніх років». Серед цієї розкішної природи живуть працьовиті люди, мудрі й талановиті, в житті яких «багато плачу, темряви і жалю».

Найтепліші рядки у  цьому творі присвячені матері письменника, невсипущій трудівниці Одарці Єрмолаївні. Традиційний фольклорний образ отримує у Довженка нові риси: жінка – матір символізує для нього родину і рідну землю.

Красиві люди створюють  красиве життя у праці, у любові. Ця впевненість стає джерелом для  Довженка - автора кіноповісті «Зачарована  Десна», у якій з глибоким філософським осмисленням і тонким щирим гумором  відтворений український національний характер.

Вражаючими документами О.Довженка є його «Щоденники», які він писав протягом 1941-1956 років. Лише сторінки «Щоденника» — цього пекучого клубка філософських роздумів, жорстоких розчарувань, болю, відчаю, протистояння і великої любові — повною мірою зберегли живу, не притрушену пилом часу та історичної брехні душу митця і людини.

У своєму «Щоденнику»  О.Довженко записав: «Пречиста вода великої Ріки мого народу!.. Річко, річко, душа мого народу, який безцінний дар ти прилесла мені».

«Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне те, що прекрасне... У всьому людському я хочу шукати красу, себто істину», — писав у своєму записнику Довженко. Але писати про прекрасне, правдиве, істинне йому не дали: скували натхнення міцними ланцюгами, загнали творчу волю в ідеологічні пастки, з яких довелося виборсуватися так тяжко, що сил на повне розкріпачення не вистачало.

Людина та її доля завжди хвилювали О. Довженка. Особливо письменник любив свій рідний край, «свою маленьку Батьківщину», де народився і виріс.

Також у «Щоденнику» він писав про те, що з часом він все частіше пригадував рідну хату, благословенний край свого дитинства, річку Десну, сінокіс, діда, батька, матір.

«Щоденник» розкриває нам Довженка, як несподіваного і суперечливого, Довженка-людину, який тяжко страждав у цьому світі. Але водночас «Щоденник» — це документ, у якому розкрито суть доби тоталітаризму. Це крик душі митця, роздуми про майбутнє й глибока любов до України.

У останні роки свого  життя О. Довженка  записав у  щоденнику: "Я вмру в Москві, так  і не побачивши України! Перед  смертю попрошу Сталіна, аби, перед  тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і  закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі".

За своє творче життя  О. Довженко поставив 14 ігрових і  документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві  п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою, шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум'яних літ» (1944, 1961), «Поема про море» (1956, 1958), «Зачарована Десна» (1956, 1957). На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958 року 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка...

Обірвалося життя відомого українського письменника 25 листопада 1956 року на дачі під Москвою. Поховано його було на Ново-Дівичому цвинтарі.

У 2006 році громадські кола України нарешті підняли питання перед владою про перенесення праху О.П.Довженка та його дружини в Україну, про можливість повернення архівів режисера (зокрема щоденники мистця за волею його дружини закриті в архівах ще до 2009 року) та увічнення його пам’яті у державах, де він проживав. Питання наразі не вирішено.

Вшанування пам’яті  Олександра Довженко в Україні є  на вкрай низькому рівні. Те, що було зроблене, в основному було зроблене за часів СРСР та радянської влади: з 1957 року Київська кіностудія носить ім’я Довженка, у 1972-му було затверджено Золоту медаль ім. Довженка "За найкращий військово-патріотичний фільм", у 1960 році створено музей Довженка у батьківській хаті. Ще за два роки скульптор Анатолій Фуженко змушений був подарувати садибі пам’ятник (художня рада боялася Довженка навіть у бронзі, тому офіційно скульптуру не затвердила), отже існує лише один пам’ятник, та й то не офіційний.

Перші значні кроки по збереженню і вшануванню пам’яті  видатного українця були зроблені із здобуттям незалежності України, проте і досі цього вкрай мало, а його співітчизники не мають вільної можливості побачити фільми Довженка.

10 вересня — день  народження Олександра Довженка  — святкується в Україні як  День кіно. В цей же день  з 1994 року за указом Президента  України вручається державна премія в галузі кінематографа імені О.Довженка. У 1996 році було створено "Національний центр Олександра Довженка", робота якого зосереджена на двох основних напрямках: збирання та збереження фільмів, поширення кінострічок (в першу чергу українських), їхня популяризація серед населення. У 2006 році центр завершив роботу над виданням фільмів Довженка у форматі DVD, але унікальне видання розповсюджене лише в консульствах та посольствах як подарунок. В той же час, за кордоном, фільми Довженка на DVD вже давно в вільному продажу.

З 5 липня 2004 року Національний банк України ввів у обіг ювілейну монету у 2 гривні, присвячену 110-річчю  від дня народження Довженка. І нарешті у листопаді 2006 року указом Президента України започатковано програму дій щодо вшанування пам’яті Олександра Довженка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні, після його смерті, знову й знову оглядаючи  весь його творчий шлях, прямий і  чесний, ми по достоїнству оцінюємо мужність митця, мужність письменника, який став справжнім співцем доби, що народила його, виплекала і дала в руки могутні засоби для виявлення свого обдарування, свого таланту.

Я вважаю, що О.Довженко –  це дійсно найвидатніший митець і  культурний діяч світу, класик українського мистецтва і літератури, носій  ідеалів добра і краси.

Творчість Олександра Довженка — явище масштабне, багатогранне, має світове значення. Тільки та людина, яка глибоко любить свій народ і живе його болями, може так талановито відобразити історичну долю нації. Закоханий у рідний край, у працелюбний і красивий душею український народ, Довженко вважав обов’язком показати світові, що життя прекрасне!

Що б не робив Довженко : знімав кіно, писав п’єси чи сценарії, створював геніальні кіноповісті чи розмірковував над тисячами питань у своєму «Щоденнику» – завжди він залишеться митцем глибоко народним, закоріненим у рідну земля, закоханим у її людей і природу.

Я захоплююся цією прекрасною людиною. Мені дуже подобається його  вислів про те, що «потрібно уміти  і у буденних калюжах бачити зірки». Залишилося тільки дивуватися, якою ж  людиною потрібно бути, щоб зробити  за одне життя стільки прекрасного.

Красивий внутрішньо і ззовні, безмежно обдарований письменник і кінорежисер, Олександр Довженко навіки залишиться жити у своїх творах, в пам'яті людей, як воїн (у прямому і переносному значенні слова) і співак свого краю. І коли я думаю про нього, тепліше стає на душі. Радісно знати, що є такі люди. І ще приємно відчувати, що я належу до того ж самому народу, як і він. Олександр Довженко - кінорежисер. Олександр Довженко - самобутній новатор в кіномистецтві і в літературі - є видатним явищем в історії української літератури. Олександр Довженко - справжній творець, який показував прекрасні національні риси.

 

 

Нікому не вдалося  поставити на коліна цю велику людину, не пішов він проти совісті  і свого народу, оскільки він непохитний, а тому - безсмертний. Творчість Олександра Петровича Довженка належить його сучасникам, належатиме і нащадкам. Воно близьке усім, хто любить Україну, переймається за її майбутнє, вірить у безсмертя свого народу.

Олександра Довженка замовчували за життя і після смерті. Але за глибиною думки і духовним зв’язком автора зі своїм народом його творчій спадщині немає аналогів у всій світовій літературі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

 

1. О. Довженко. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповість, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. — 1994.

 

2. Дончик В. Олександр Довженко // Історія української літератури XX ст.: У 2 кн. Кн, 1/ За ред. В.Г. Дончика. — К-, 1994.

 

3. Довженко і світ: Творчість О.П.Довженка в контексті світ. культури: Статті. Есе. Рецензії. Спогади. Доповіді. Відгуки. Листи. Телеграми /Упоряд. С.П.Плачинда; Передм. О.Гончара.- К.: Рад. письм., 1984

 

4. Лавріненко Ю. Олександр Довженко // Українське слово. Т. 2. — К., 1994.