Трипільська культура

22

ПЛАН

Вступ

1. Основоположні ідеї релігії трипільців

2. Богиня-Мати

3. Бого-Бик

4. Змій-Дракон

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Історія — одна з найважливіших суспільних наук. Вона допомагає усвідомити себе нащадком усіх найвидатніших досягнень людського духу, надбань людського розуму, всього, створеного руками минулих поколінь, допомагає збуджувати кращі почуття, віру в силу прогресу людського розуму. Чи повинні ми, українці, знати, а тим більше любити своє минуле? Розуміння мети існування значною мірою ґрунтується на знанні минулого. Наше минуле корінням сягає глибини тисячоліть. Знання про нього має допомагати усвідомити себе однією з найдавніших на Землі людностей, що дала світові яскраву культуру — трипільську.

Людський досвід знає багато форм фіксації етнічної пам’яті: релігійні міфи, народні сказання, легенди, літописні хроніки, народні пісні тощо. Оскільки таких безпосередніх словесних джерел трипільської релігії не збереглося, ми робимо спробу відтворити систему релігійних вірувань трипільців на матеріалі опосередкованому, тобто на археологічних дослідженнях поселень, оригінальних культових зразках скульптури, культових споруд, поховань, побутових ужиткових речей, а також паралелях з відомими міфологічними системами інших індоєвропейських народів. Вивчаючи символічну «мову» глиняних пам’яток, ми зможемо прочитати ці послання пращурів. 

Нам, на жаль, не відомі історичні події Трипільської доби. Але міфологія, на відміну від історії, є універсальною формою моделювання світу. Саме трипільці започаткували для нащадків не тільки місця поселень, але й природні космогонічні моделі та світоглядні основи. Ці моделі матеріалізовані в розписах керамічних виробів та побудові селищ наших трипільських Предків. 

1. Основоположні ідеї релігії трипільців

Серед типових моделей можемо виділити: коловорот, подвійні (дзеркальні) композиції, що визначають дуалізм (єдність протилежностей), триярусні композиції (космогонічні символи триєдності), чотиристоронність. 

Коловорот.   Одним з найголовніших культів чи вірувань був  культ кола (Колодо, Колидо, Колово). Малюнки свідчать насамперед, про їхнє розуміння безконечного, без кінця-краю.Світобачення трипільців наскрізь пронизане прагненням до творчості, ладуванням навколишнього простору з допомогою універсальної символіки круговороту Всесвіту (концентричні кола в орнаментиці тарілок, кругове планування поселень). Поняття про безкінечний плин часу передає нам трипільський безкінечник (меандр). Уявлення про сакральний центр цього круговороту бачимо в плануванні поселення з обов'язковим майданом посередині, навколо якого обертається все життя його мешканців. 

Дуалізм. Впорядковуюча дія міфу здійснюється шляхом позначення явищ реальної дійсності за принципом «позитивний — негативний», в основі якого лежить пізнання світу через зіставлення «космос — хаос». На посуді двочленні композиції відображають одвічну боротьбу і єдність протилежних начал (два змії-дракони, закручені головами назустріч одни одному); бінарні опозиції (день — ніч, літо — зима, північ — південь), вписані в цілісний виріб, що символізує єдність цих протилежних начал. 

Триєдність. Трипільці в своїй міфопоетичній уяві Космос бачили єдиним і неподільним, і виображували його у своїх розписах тривимірним, трискладовим, триярусним: Найвище Небо, де перебувають вічний Всетворящий і Всеможний Господар Світу і Світові Води, хвилястою лінією розміщувано біля вінців посуду. На другому ярусі розташовують Небесні Сили (астральний ряд – сонце, місяць, зорі, дощові потоки, які зумовлюють життєдайний колообіг природи). На третьому ярусі – нижча частина посуду – вимальовано світ Потойбічний. Не окреслений символами, а позначений двома паралельними лініями. Таке світорозуміння властиве і всій народній творчості українців. У гончарстві більшість посуду – миски, горщики, глечики, кухлі – і конфігурацією, тобто структурно, цілковито подібні трипільським, і розписується посуд також у трьох вимірах. 

Тут значима кожна деталь, яка передає динаміку одвічного коловороту, що пізніше розвинеться і отримає назву Права, Ява і Нава. З неба (Прави) падає дощ, проростають (в Яві) злаки і плоди, а їхнє насіння, схоронене в землі (Нава), знову проросте навесні новими сходами. Обожнення природного циклу: життя, смерть, воскресіння — основа релігії трипільців. 

Чотиричленна символіка . Властиві міфології трипільців керамічні чотирикутні домашні вівтарі, виконані у формі хреста або квадрата, зорієнтованого на всі сторони світу. Подібна символіка відповідає символіці інших реалій життя — порам року, фазам доби, періодам життя. Вибудовуються смислові ланцюги: схід — південь — захід — північ; весна — літо — осінь — зима; ранок — полудень — вечір — ніч; дитинство — юність — зрілість — старість. Подібні відповідності, символічна кодифікація мікро- та макрокосму притаманна міфопростору давніх слов´ян. Про існування астрономічних знань і досліджень, які безперечно були професійним надбанням жрецького стану, свідчить відкриття трипільської обсерваторії V тис. до н. ч. (с. Казаровичі на Дніпрі). Символікою чотирьох позначені також «чотиригруді» посудини, які мають всі ознаки ритуально-магічного характеру, очевидно пов'язаного з «годуванням» (жертвопринесенням) землі, викликанням дощу тощо. 

Інспірують дії вічного Проросту чотири (навсібіч) стихії Світла-Вогню, виображені накладанням косого хреста на прямий. 

Крім того, ведучи мову про основоположні ідеї трипільської міфології не можна не зупинитися на трипільських культах.

Культ Предків. Поховання покійних під порогом жител чи підлогою (переважно жінок і дітей) та на території поселень (дорослих родичів) свідчать про важливість «загробного» життя в уявленнях трипільців – в них не існувало нездоланних перешкод між світом живих і світом мертвих. Можна припустити, що «модельки жител», ці досить відомі і різноманітні за типом глиняні вироби, мали культовий характер — як житло Предків, охоронців родини. Наявність у них жертовника і мініатюрного культового посуду може свідчити про поминальні звичаї — годування покійних. Так формувалася ідея єдності Роду. 

Культ родючості. Аграрно-магічні дійства трипільського часу мають свої матеріалізовані докази в цілому ряді культового посуду, що використовувався в обрядах напування землі (так звані «біноклеподібні» посудини), обряди викликання дощу (макітри з грудьми), спеціальний обрядовий одяг для танцю дощу (малюнки жриць в спідницях з китицями на подолі), освячення перших плодів (різноманітні курильниці з двома, трьома і чотирма чашами вгорі). 

Культові споруди. У трипільців були громадські храми, що розміщувалися у центрі поселення. Вони мали по два вівтарі, на яких розміщувалися різні зоо- та антропоморфні фігурки Богів і Богинь, розписний культовий посуд для жертвопринесень та інших магічно-обрядових дій. Дрібні глиняні фігурки (кульки, конуси, кубики), функціональне призначення яких досі не встановлене. Висловлюються припущення, що вони були своєрідними мірилами (протогрішми), або використовувались для ворожінь чи інших священних обрядодій. Один з таких громадських храмів розкопано біля села Конівка. Окрім цього, кожна трипільська хата мала свій домашній вітар у формі рівнобічного хреста, прямокутника чи прикрашеного спіральним розписом кола. 

2. Богиня-Жінка

В мистецтві давніх землеробів спостерігається кількісне домінування жіночого образу над чоловічим. І це не дивно. Адже в той час в Європі відбулося злиття образу Матері-Прародительки (Матері-Природи), господарки, існуючого тут в ідеології верхньопалеолітичного населення, з образом Матері-Землі, пануючим в ідеології ранньоземлеробських племен неоенеоліту. Певно, ця обставина вплинула на широкий розвиток культу жіночого образу в Європі, в тому числі й на території Трипільської культури, з якою пов’язана найбільша кількість жіночих антропоморфних фігурок. Хоча, як потім буде видно, уявлень про Матір-Землю не мали ні трипільці, ані більшість інших народів неоенеоліту, крім далекосхідних культур та шумерів. Про це дуже влучно пише Аріель Голан. Далі ми доведемо, що це був образ богині Неба та Родючості, що бере початок ще від палеоліту. 

Найдавніші взірці неолітичної скульптури Центральної Європи вирізняються достатнім реалізмом. Але вже тоді існував достатньо суворий канон. А.П. Погожева пише про певні основні канони краси, прийняті трипільцями на тому чи іншому відрізку часу. Так, на ранньому етапі маємо огрядних жінок з яскраво вираженою стеатопігією. 

Поступово пропорції видовжуються, фігурки стрункішають, довшають. В середньому етапі їх пропорції співвіднесені з тілом людини, а самі вони видаються молодшими. В розвиненому Трипіллі увагу трипільців переключено з нижньої частини на голову та обличчя. Одночасно може бути погано пророблено саме тіло.

На пізньому етапі основа фігурки – підкреслена вертикаль. Надмірне тяжіння вгору, відхід від реальних пропорцій тіла. Нарешті, з’являється тип усатівських статуеток, що досягли апогею стилізації...

Але ж чи можна обмежитись лише естетичними вподобаннями? Хоча, безперечно, це мало неабияке значення. Втім, глянемо лише на оформлення статуеток. 

"Літні" жінки, повні, з відвислими грудьми, нагадують нам те, що В.Я. Пропп називає мати-володарка. На прикладі Баби-Яги наведемо цю характеристику: "...особливість Яги – її різко підкреслена жіноча фізіологічність. Ознаки статі перебільшені: вона малюється жінкою з величезними грудьми... має всі ознаки материнства. Але разом із тим вона не знає шлюбного життя. Вона завжди стара, причому стара незаміжня. Яга – мати не людей, вона мати і володарка звірів... Гіпертрофія материнських органів не відповідає жодним подружнім функціям..." . 

Звичайно, тут справа дещо в іншому. Хоча ідея достатньо близька. В даному випадку Мати це справді літня жінка, материнство якої вже позаду, але це – Годувальниця, що годує Всесвіт. Два органи акцентовані на її зображеннях. На ранньому Трипіллі виділялися стегна та лоно. Тоді в неї материнство ще було в дії. Згодом цей акцент зникає. А ось груди, з яких живиться все живе, просякають трипільське мистецтво від самого початку і до занепаду. Розглянемо це докладніше. 

Саме для трипільських жіночих статуеток характерний специфічний орнамент у вигляді татуювання, що часто зображує ромб. Зокрема, найбільш поширеним для Трипілля є варіант ромба, що навхрест ділиться ще на чотири ромби. В кожному, як правило, по крапці. Є й прості ромби, значення яких ще з палеоліту – жіноче начало у природі. З іншого боку простий ромб чи трикутник був знаком землі взагалі, "земної тверді", а шашковий ромб скоріш за все – знак землі ґрунтової, обробленої для сівби. Отже, ромб з крапками символізує передусім ідею родючості жінки, але водночас є символом засіяного поля. 

Подекуди на ранньотрипільській пластиці можна зустріти зображення сонць та променистої зірки, але найпоширеніший орнамент – це змії, що обвивають жіноче тіло. Але про них – пізніше... 

Слід ще наголосити на наявності специфічних гребінців на спинах деяких статуеток , зокрема на фігурці з Луки-Врублевецької. На думку С.Н. Бібікова, це – зображення крил. Правда, Аріель Голан зазначає, що гребінь здавна позначав потоки води, дощ зокрема. А оскільки, як буде видно далі, Велика Богиня мала безпосереднє відношення до води і дощу, то це подвійне тлумачення не мусить собі суперечити. Крила володарки Небесних вод могли  уявлятися дощовим шлейфом. Щоправда, Т.Г. Мовша характеризує крилаті фігурки в Трипіллі як крилаті богині-вісниці. А ми з середнього етапу Трипілля маємо новий образ жінки, це – струнка дівчина, майбутня мати. Адже, хоч як це парадоксально, майже всі фігурки цього типу мають ознаки вагітності. Щонайменше – на їхньому череві промальовано паросток колосу чи світового дерева, що тягнеться вгору з лона жінки. Дослідники інтерпретують це як ідею воскресаючої рослинності (Кошиловці-Обоз, Стайки-Шученки, Євминка). Але частіше всього – жіночі статуетки виліплено з глини, замішаної на зернах чи з відбитками зерен (Лука-Врублевецька, Кадієвці-Бураковка). Це – найяскравіша ілюстрація ототожнення жінки та землі. Як земля засівається (запліднюється) зерном, так і жіноча іпостась – статуетка – "запліднюється" тим самим зерном. Тут виражена ідея побажання родючості зерну, земна плодючість. Окрім того, Велика Мати мала іпостась, що відповідала за родючість металу! 

З поселення Коломийщина II походить статуетка, в лоно якої було заховано металеву пластинку. Своєрідний розпис мають фігурки, які можна охарактеризувати як жриць-заклинательок. Сталі пози та одяг дозволяють нам розглядати їх як усталених персонажів. Зокрема, до таких жриць відносять статуетки так званих "Орант" з піднятими до неба модельованими руками (Жванець) чи конічними відростками на їхньому місці (Цаул, Жванець, Крутобородинці І, Кошиловці-Обоз ін.). 

А.П. Погожева вважає за правильне пояснення X. Тодорової фігурок зі зведеними догори руками як посередників між людьми і божеством. Судячи з їхньої пози, з жесту моління, це зображення первісних жриць або жінок, що виконують якийсь ритуал з випрошуванням блага у небес. "Самому божеству такий жест не личить". Але, як вона слушно спостерігає, в трипільській пластиці, на відміну од спорідненої культури Гумельниця, такі фігурки зустрічаються лише вряди-годи. Правда, ми можемо похвалитися площинним зображенням такої жінки на кістяній бичачій голові з Більче Злоте. Відростки на її здійнятих руках можна вважати зміями, що обвилися навколо зап’ясть.

Інша група жінок, що не належить до вищеописаних, названа Б.О. Рибаковим чародійками. їхні скульптурні зображення часто-густо поєднані з керамікою. Так, маємо чудові зображення трьох Жіночих стилізованих фігур, з модельованою середньою частиною, що тримають на головах чашу (Лука-Врублевецька, Греновка).