Сутність поняття «культура». Витоки культури

a) Ідея творення космосу з хаосу як основа міфологічної історії

Походження культури безпосередньо пов’язане з походженням  людини, яке, за твердженнями сучасних вчених, відбулося близько двох мільйонів років тому. Первісна доба історії людської культури була найдовшою і тривала до ІУ-І тис. до н.е. – періоду появи перших цивілізацій (Єгипту, Месопотамії, Палестини, Ірану, Індії, Китаю). Але оскільки і до нині у віддалених куточках планети (джунглі Амазонки, пустелі Австралії, Північна тундра)  мешкають племена, яких не торкнулась цивілізація, то немає підстав вважати первісну культуру лише явищем минулого. Адже сучасна людина за своїми фізичними і психічними особливостями мало чим відрізняється від архаїчної людини. Рівень цивілізованості, технічного і наукового озброєння людства ніяк не позначається на біологічних рисах, властивостях головного мозку. (Елементи первісних релігійних вірувань; повернення у первісні стани у кризових ситуаціях – вчинки, настрої, погляди; архетипи; світ дитинства тощо).

Усю історію первісної доби археологи поділили на три віки: кам’яний, бронзовий і залізний. Чому вони були так названі? (Зміна первісних технологій виробництва і відповідних їм матеріалів, з яких виготовлялися відомі з археологічних розкопок основні знаряддя праці ).

Найдовший з трьох  віків – кам’яний, який у свою чергу поділяється на три доби: стародавній, або палеоліт (приблизно 1,5 млн. – 14 тис. років тому), середній, або мезоліт (ХІІ-УІІІ тис. до н.е.),  новий – неоліт (УІІІ-ІУ тис. до н.е.). Іноді – енеоліт (мідний – У-ІІІ тис. до н. е.). Приблизні хронологічні межі бронзового віку ІІІ поч. І тис. до н.е. З І тис. до н.е. почався залізний вік, який триває і донині.

Для первісності був  притаманним первісний синкретим, що означає цілісність всього культурного  комплексу доби. А ще первісна історія була міфологічною, оскільки   свої складні взаємодії з оточуючим світом архаїчна людина передавала в міфах. За А.Радугіним міф був способом людського буття і світовідчуття, заснованого на смисловій спорідненості людини з оточуючим світом.  Отже, і свідомість первісної людини була міфологічною. На ранніх етапах людської історії, враховуючи низький рівень абстрактного мислення, міфи містили інформацію про оточуючий світ у персоніфікованому, образному вигляді, наділяли предмети і явища оточуючого світу людськими рисами і образами ( антропоморфізм )  і якщо для повноти картини не вистачало даних чи знань, міфи пропонували фантастичну версію дійсності.

Не маючи достатньо  знань, щоб пояснити явища оточуючого світу первісна людина уявляла його ворожим, загрозливим для свого існування.

Міфологічна історія – це історія творення космосу з хаосу. На ранніх етапах людина нічого не виробляла, а користувалася природним. Життя уявлялося ворожим, невпорядкованим, дисгармонійним процесом. Хаос уявлявся як пітьма, безкінечність, неструктурованість, відсутність форми. Хаос символізувався образами бурхливих водних потоків, бурі, це безодня, паща, провалля, порожнина, жерло, які водночас несуть і загибель і народження речей цього світу (казка «Коник-горбоконик», провалля і вогняні жерла у «Володарі перснів»). Ранні хаотичні малюнки пальцями («макарони»), що зображували кочові маршрути первісних мисливців, втілювали неструктурованість, хаотичність свідомості. Печера ж нагадувала материнську утробу, захищала не тільки фізіологічно, а й психологічно.

З розвитком суспільства, становленням родових відносин, початком землеробства і осілості у мезоліті та неоліті хаос почав поступатися  місцем космосу. Космосу, на противагу хаосу – це розчленованість, впорядкованість, структурованість передана образами землі і неба, світла, гори, пагорба, стовпа, каменя.  Процес творення космосу відображався у членуванні первісної світомоделі за вертикаллю та горизонталлю: наприклад, за подвійним, або бінарним принципом (верх-низ, ліве-праве, чоловік-жінка, своє-чуже, сакральне-профанне, небесне-земне). Поділ світу за потрійним принципом (верх-середина-низ; небесне – земне - підземне або хтонічне), на думку М.Поповича, пов’язаний вже зі свідомістю, оскільки в «середину» людина ставила себе. Поділ на чотири частини відображає горизонтальний поділ світу.  Універсальними образами впорядкованого за вертикаллю світу, духовною, сакральною системою координат є  дерево, гора, стовп. У різних культурах символ світового дерева слугує моделлю космоустрою, переходу від хаосу до впорядкованого світу. Крона дерева торкається світу вищих сил (птахи, небесні світила); стовбур належить земному світові людей і тварин; коріння дерева означає підземний (хтонічний) світ, у якому перебувають мешканці цього світу (змії, жаби, риби   та ін.). Світове дерево сприймалося як символ родючості, жінки, Богині-Матері. В українців образ світового дерева зафіксований в орнаментальних вазонах, сосонках, гілочках на вишитих і тканих рушниках, килимах, витинанках, писанках, скринях. Прикладом впорядкування світу за вертикаллю і горизонталлю  є так званий Збруцький ідол як модель міфологічного простору слов’ян. (Знайти опис).

Орнаментальні структури  прядок, одягу, печі, символіка дому, ритмізований характер фольклорних танців і музики, семантичний зміст словесної творчості до нашого часу зберігають образи космізованого світу.

За образним порівнянням  культуролога В.Розіна, світ архаїчної  людини нагадував іграшки, що вкладаються  одна в одну: людина, потім її одяг, далі – житло, нарешті територія племені, на останок – світ-космос.

На прадавніх українських  землях люди селилися з найдавніших часів. Вітчизняними археологами знайдено сліди перебування пралюдини ще ашельської епохи (1млн. – 150 тис. років тому). Такі знахідки трапляються на Дністрі, під Житомиром, на Закарпатті, на Харківщині, у Донбасі та Криму.

b) Первісні релігійні вірування (поховальні культи, анімізм, тотемізм, фетишизм, магія, землеробські культи тощо)

Первісні ілюзорні уявлення слід віднести до релігійної свідомості, оскільки в них міститься найважливіший елемент релігії – віра у надприродні сили та спеціальні ритуали, спрямовані на нейтралізацію негативного впливу цих сил на людину. Релігійні погляди почали виникати тоді, коли набула розвитку здатність  до абстрактного мислення, мовного спілкування, вони тісно пов’язані з розвитком первісного мистецтва. Ранніми формами релігії були:

Анімізм – віра в існування душі (аніма) як надприродної субстанції, якою наділялися всі живі істоти, рослини і неживі предмети.

Тотемізм – віра в надприродний зв’язок людини або групи людей з якою-небудь твариною або рослиною (тотемом), що розглядається як «прабатько» всієї спільноти.

Фетишизм – віра в надприродні властивості предметів, які можуть впливати на перебіг подій у житті людини.

Магія – віра в надприродні можливості людини впливати на оточуючий світ і перебіг подій у ньому. Відповідно до призначення магія поділяється на військову, мисливську, охоронну, любовну, лікувальну, виробничу, шкідливу тощо. До магії належить чаклунство, шаманізм.

Релігійні вірування  реалізувалися в обрядовій формі. Серед релігійних ритуалів важливе  місце посідав поховальний ритуал, породжений невмінням людини зрозуміти  суть людської смерті. У археологічних  джерелах найдавніший поховальний обряд фіксується у поховальних пам’ятках неандертальців, що датуються 50-60 тис. років тому, на завершальній фазі антропогенезу.

c) Первісне мистецтво (архітектура, скульптура, первісний живопис)

Первісне мистецтво  виникає з реальних потреб життя  людини і є способом осмислення дійсності. Найкраще в археологічних матеріалах висвітлено процес формування образотворчого мистецтва, оскільки воно пов’язане зі створенням матеріальних предметів. Що ж до вивчення міфів, пісенної, музичної, танцювальної творчості, то воно відбувається логічним шляхом  на підставі розуміння синкретичного характеру первісного мистецтва.

Архітектура. Як модель структурованого космосу сприймаються архітектурні форми первісної доби, які отримали назву мегалітична архітектура. Основні типи споруд – менгіри ( камінь, що стоїть вертикально), дольмени ( складаються з двох поставлених вертикально каменів і накритих горизонтально плитою ), кромлехи ( концентрично розміщені по колу менгіри і дольмени; найбільш відомим є Стоунхендж в Англії, кромлех доби енеоліту – ІУ тис. до н е., знайдений поблизу Запоріжжя і т.д.).

Первісний живопис. Першими художніми образами, створеними людиною, були зображення звірів – тих живих істот, з якими у напруженому протиборстві людина стикалася під час полювання. Зображення майстерно передавали зовнішній вигляд тварин, відтворювали динаміку їх рухів. Точність малюнків свідчить не стільки про майстерність прадавніх майстрів, скільки про недостатність розвитку абстрактної думки. Первісна людина мислила прагматично і конкретно, зосереджуючи увагу на найважливіших життєвих потребах – на їжі. Серед зображень на стінах печер палеолітична людина залишила малюнки коней, диких биків, носорога, бізона, лева, ведмедя, мамонта. Найвідомішими місцями, де знайдено такі малюнки, є печера Ласко в південно-західній Франції, Альтамирська печера на півночі Іспанії, Капова печера на нижньому Уралі. Цікаво, що серед майстерно зроблених малюнків тварин археологам ні разу не зустрічалися відповідні зображення людей. І тільки в пізніший час були знайдені досить схематичні зображення людини., що свідчить про те, що первісній людині не була притаманна самосвідомість. Видатною пам’яткою духовної й матеріальної культури прадавнього населення України є Кам’яна могила, яку знайшли археологи у степу поблизу с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. У її гротах виявлено більше тисячі малюнків різного часу, на яких зображено 15 видів тварин, різноманітні сцени полювання. Фігури виконано як у реалістичній, так і в схематичній манері. Цікаво, що деякі з малюнків до цього часу зберігають залишки червоної фарби.

Первісна скульптура.  Одним з перших свідчень про увагу первісної людини до самої себе, до питань свого походження  можна вважати знайдені археологами численні жіночі статуетки, названі «палеолітичними (велендорфськими) венерами». Це невеликі жіночі скульптурки з каменю, кісток або глини, у яких зазвичай не було промальоване обличчя, натомість були яскраво підкреслені ознаки жіночності і материнства. Такі фігурки були пов’язані з культом Матері й близьким до нього культом родючості. Недарма у прадавніх слов’ян богів і богинь, покровителів племені називали Род, Рожаниці.

d) Позаперсональність первісної людини

Суттєвою рисою первісної  людини є тотожність індивіда і роду, розчинення людини в колективі. У міфічному просторі існував образу абсолютного центру, який розглядався як центр світу, світова вісь, «пуп землі» і символізувався ідолоподібними стовпами, обелісками. Поклоняючись їм, людина відчувала свій кревний зв’язок із сім’єю,  родом, богами, відчувала себе частиною колективного цілого і це надавало їй відчуття безпеки, захищеності. Первісна людина визначала себе не як «я», а як «ти», яке отримувало силу в цілому «ми», що протиставлялося чужому, ворожому «вони». Чужі є представниками пітьми, хаосу, небуття. Знищити їх означало повернути порядок, перетворити хаос на космос. Позаперсональність людини накладала табу на її зображення, тому уникали конкретних рис обличчя, індивідуального виразу очей, характерної міміки. Одним з перших позначень дієвої присутності людини в світі були відбитки, або зображення руки. Міфологічне світовідчуття первісної людини, що тяжіло до образів порядку і сталості, утверджувало перемогу космосу над хаосом.

 

Словник

 основних  термінів та понять  до теми лекції №1

Культура –  сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людиною в ході культурно-історичного розвитку, а також процеси створення, передачі (трансляції) наступним поколінням, збереження та примноження культурних цінностей.

 

Ментальність – світосприйняття, яке формується на глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Генезис – ( від грецьк. genesis) – походження, виникнення. Процес утворення і становлення явища, яке розвивається. Термін є складовою понять біо-, антропо-, культуро-, етно-, соціоґенез. 

Культуроґенез – процес зародження матеріальної і духовної культури людства.

Синергетика – міждисциплінарний науковий напрямок, який формує уявлення про альтернативність і нелінійність шляхів розвитку систем, здатних до самоорганізації.

Знак – матеріальній предмет (явище, подія), який виступає як представник деякого іншого предмета, властивості або відношення і який використовується для придбання, збереження, переробки і передачі повідомлень (інформації, знань).

Іманентний  – (лат. immanentis -- властивий, притаманний) – внутрішньо притаманний якомусь явищу.

Парадигма – (грецьк. paradiqma – приклад, зразок) – система наукових досягнень (теорій, методів), за зразком яких організовується дослідницька, практична діяльність вчених у конкретній галузі знань в даний момент.

 

 Синкретим – первісна нерозчленованість, в архаїчній культурі – синкретизм діяльності і мислення

 

Міф – способом людського буття і світовідчуття, заснованого на смисловій спорідненості людини з оточуючим світом.

 

 

Опорні  поняття: культура, ментальність, генезис, культурогенез, синкретизм, міф, хаос, космос, антропоморфізм, зооморфізм, сакральне, профанне, Світове дерево, анімізм, тотемізм, фетишизм, магія, табу, ініціації, ритуал, обряд, канон.