Сутність художньої культури та її основні компоненти

Реферат 

Тема: «Сутність  художньої культури та її основні  компоненти» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План: 

1. Вступ.
2. Художня культура як складова культури духовної.
3. Особистість і культурний процес.
4. Функції мистецтва.
5. Систематизація видів мистецтва.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ 

     Художня культура кожної епохи – це творча діяльність не тільки сучасних поколінь, а й успадковані способи і  форми художньої діяльності, вироблені  попередніми поколіннями, засвоєні сучасними поколіннями художні  цінності, способи і засоби сприйняття творів мистецтва (включаючи збереження, поширення, репродукцію, пропаганду, а також художню освіту і методи дослідження мистецтва). Репрезентація художньої освіти як складової художньої культури є актуальною в теорії та практиці культури.

     Відтак, художня культура – не тільки художнє  виробництво (творчість), а й збереження, поширення, споживання й освоєння створеного. Її центральною ланкою є мистецтво, що представляє собою, з одного боку, продукт творчості – конкретний здобуток, а з іншого – сукупність накопичених суспільством цінностей. Це предметно-речовий фонд художньої культури. Наприклад, предмети декоративно-прикладного мистецтва; картини живопису, створені художником; музика, втілена в нотних знаках і видана в збірниках; літературні твори у вигляді книги тощо. Але продукт творчості може бути й у формі акту діяльності – безпосередньо виконання, що становить переважну частину народної художньої культури. Створення предметів мистецтва, їх виконання є процесом художньої творчості, що входить у систему художньої культури.

     Формою  мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності  до різних видів мистецтва. Образи виникають  у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуттів. Вони є копіями, відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам'яті і можуть бути відтворені уявою. На основі образів пам'яті художник створює нову реальність - художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів.

     Мистецтво як одна з найважливіших складових  культури проявляє себе в різноманітті конкретних видів художньої творчості, кількість і складність яких неухильно  зростає відповідно до вимог часу. Вид мистецтва - це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, перш за все, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу. Так, наприклад, якщо слово виступає вихідним матеріалом для творення художнього образу в літературі, то у музиці художній образ формується через звук, у образотворчому мистецтві - об'ємно-пластичними формами. Питання про джерело багатоманітності видів мистецтва - одне з традиційних для естетичної теорії. Кант вважав, що таким джерелом виступає багатство здібностей самого суб'єкта, Гегель шукав його у внутрішній диференціації абсолютної ідеї, французькі матеріалісти - у особливостях матеріалу, яким користуються митці. На сьогоднішній день не можна вважати цю проблему повністю вирішеною. Зрозуміло одне: критеріями визначення виду мистецтва не можуть виступати лише засоби виразності або зміст. Ці критерії пов'язані з характеристикою художньої діяльності в цілому: предмет зображення, зміст, засоби виразності, форми втілення, вплив.

     Отже, маючи спільне походження та спільні  засади, види мистецтва істотно відрізняються  один від одного. Відрізняються матеріалом, з якого творяться певні художні образи, більшою чи меншою подібністю цих образів до реальної дійсності, способом передачі образу тощо. 

     Художня культура як складова культури духовної 

     В першій половині XX ст. в наукову практику було введено тричастинний політ  культури: культура матеріальна, культура соціальна, культура духовна. Як пояснюють  А. Кребер і К. Клакхон, під матеріальною культурою мається на увазі все, що належить до взаємодії людини з середовищем її існування, до задоволення фізіологічних потреб, до технологічного аспекту життя. Під соціальною культурою розуміють відносини, якими люди пов'язані один з одним, з системою соціальних статусів і суспільними інституціями. Поняттям же духовної культури означаються суб'єктивні аспекти життя людини: світогляд, ідеї, установки, цінності й зорієнтовані на них форми поведінки та творчої діяльності. Однією з найзначніших сфер духовної культури є культура художня. Як синонімічний до поняття художньої культури вживається термін "мистецтво". Власне, художню культуру (або мистецтво) можна розуміти як специфічне упредметнення естетичного світу людини. Саме поняття художності означає якраз міру естетичності твору мистецтва.

     Отже, мистецтво — це художня творчість людини, художньо-образна форма відтворення дійсності. З формального боку художню культуру утворює сукупність художніх цінностей, а також певна система їх відтворення та функціонування. До художньої культури епохи належать: сукупність художніх цінностей (творів мистецтва), наслідуваних (завжди вибірково) від попередників; комплекс художніх цінностей самої даної історичної епохи; набір сформованих і загальноприйнятих норм та "технологій" мистецтва; усілякі творчі об'єднання безпосередніх виробників художніх цінностей — художників (корпорації, братства, гуртки, спілки); художня критика тощо.

     Мистецтво як вищий вияв художності дає змогу  сформувати особистість, сприймати  світ цілісно, зберігати і трансформувати здобутки культур і життєвий досвід людства. Багатофункціональність мистецтва забезпечує на всіх етапах розвитку людства розмаїтість форм діяльності: наука — мистецтво пізнання; педагогіка — мистецтво виховання; засоби масової інформації — мистецтво передавання інформації; праця — головне у сутності людини, мистецтво робочого процесу. Розмаїття мистецьких напрямків збагачує кожну з форм та вносить артистичний елемент, що позитивно впливає на якість кінцевого продукту. Кожен з видів мистецтва використовує власні виразові засоби, і саме у цьому полягає найважливіша особливість і причина видового поділу мистецтв. Художні виразові засоби окремих мистецтв зумовлені насамперед предметом відтворення та природою матеріалу, з яким працює митець. Якщо, наприклад, матеріалом образотворчих мистецтв є фарби або тверді матеріали, то музика не має такої предметної наочності, її матеріалом є звук. Існування різних мистецтв визначене тим, що жодному з них тільки власними засобами не вдається створити повну художню картину світу. Кожне мистецтво має свої переваги перед іншими мистецтвами в зображенні лише певних аспектів буття. Так, протягом віків і навіть тисячоліть (аж до появи візуальних медіа-мистецтв) жодне мистецтво не могло сперечатися в переданні кольорового розмаїття природи з живописом. Але живопис поступається музиці та хореографії у здатності безпосереднього відтворення людських почуттів, емоцій. Незважаючи на потужні вербально-сенсові засоби, література не може дати візуальну (зриму) картину подій, як це здатні зробити класичні образотворчі

мистецтва або  сучасний кінематограф.

Особистість і культурний процес 

     Проблема  впливової сили мистецтва на людину не є чимось принципово новим для науки: про неї висловились відомі мислителі минулого, вона неодноразово ставилась самим життям, її значущість підкріплювалась науковими фактами. Однак процеси швидких соціальних змін, що відбуваються нині у світі і в нашій країні, зумовлюють нас по-новому оцінювати питання про соціальну ефективність мистецтва.

     Усталеною є думка щодо художньої культури як системи з надзвичайно складною структурою. Сьогодні художня культура — це культура виробництва мистецтва, його розповсюдження, пропаганди, сприймання, розуміння, насолоди мистецтвом, нарешті, культура естетичного виховання. Виникло і певне розуміння завдань художньої культури у суспільстві: духовний розвиток особистості, формування і задоволення її духовних потреб, збагачення її діяльності. Саме у сприянні процесу, що наближає суспільство до цієї мети, вбачає сьогодні наука суть соціальної ефективності художньої культури. При цьому розрізняються ефект впливу мистецтва на особу, що виявляється в змінах її свідомості і поведінки, з одного боку, і ефект, зумовлюваний цими змінами й поширюваний на всі інші напрямки життя суспільства.

     У 50-х роках ще не відомий світові  як визначний педагог наш співвітчизник  В.О. Сухомлинський, відповідаючи тим, хто суспільний прогрес вбачав лише в освоєнні космосу, успіхах електроніки  і кібернетики, в "Листах до сина" пророче сказав: "Якщо не поліпшиться виховання, ми наплачемося з математикою, електронікою і космосом... Найголовніший засіб самовиховання душі — краса. Краса в широкому розумінні — і мистецтво, і музика, і сердечні відносини з людьми". Це застереження не було почуте вчасно. Тому проблеми духовного розвитку людини сьогодні, по суті, стали обов´язковою умовою виживання суспільства. Усі наші сучасні біди мають, як правило, одну причину — дефіцит культури і моральності, нестачу доброти і милосердя, краси людських стосунків.

     Розвиток  людини — надзвичайно складний процес, в якому беруть участь багато факторів. Серед них помітну роль відіграє і художня культура — специфічна сфера діяльності з різнорідними і неоднозначними зв´язками з  багатьма сферами суспільного життя. Розвиваючись під безпосереднім впливом ідеологічних і соціально-економічних процесів, художня культура, в свою чергу, має на них суттєвий вплив, і передусім тоді, коли вона виступає ефективним засобом формування людини.

     Соціальна значущість мистецтва визначається рівнем впливу художніх образів на внутрішній світ людини, на всі напрямки її соціальної діяльності. Найталановитіший дослідник цієї проблеми — Л.С. Виготський відзначав, що мистецтво втягує в коло соціального життя найінтимніші і найособистіші складники нашої істоти. Для цього мистецтво володіє значним арсеналом специфічних засобів, відсутніх в інших формах людської свідомості. Ідеологічні аспекти в художньому творі, будучи органічно вплетеними в тканину живих, зримих художніх образів, впливають на свідомість людини непомітно, як і на розум, почуття, волю.

     Особливості впливу мистецтва на людину:

1. За його допомогою людина здатна сприймати оточуючий її світ у цілісності;

2. Воно може  проникати в найпотаємніші куточки  людської душі, хвилювати і роботи  людину величною; 
3. Безпосередньо контактує з емоційною сферою особистості, найбільш рухливою і пластичною сферою людської психіки; 
4. За допомогою мистецтва ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву, викликає особливі переживання, які називають естетичними, або художніми.

Функції мистецтва 

     Усі твори мистецтва незалежно від  виду і жанру виконують певні  чітко визначені функції:  
1. Суспільно-перетворююча функція (мистецтво як діяльність). Виявляється у тому, що художній твір здійснює ідейно - естетичний вплив на людей, включає їх у цілісно спрямовану діяльність і тим самим бере участь у переоформленні суспільства. Крім того, сам процес творчості - це перетворення за допомогою уяви вражень, фактів з реального життя. Зрештою, будь-який матеріал, з яким працює художник, теж підлягає переробці, в результаті якої з'являється нова якість. Деякі наукові школи заперечують або применшують можливість участі мистецтва у перетворенні існуючого світу. Вони зводять значущість мистецтва до виконання компенсаторної функції - мистецтво у сфері Духу допомагає відновити втрачену гармонію. Така дія притаманна мистецтву, але ідеї талановитого митця рано чи пізно "будять" свідомість аудиторії, примушують її по-новому сприйняти звичне явище. 
2. Пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта). Не дивлячись на те, що найвидатніші філософи світу Платан та Регель вважали мистецтво нижчою формою пізнання істини, яка не може вступати у суперництво ні з філософією, ні з релігією, все ж таки треба визнати, що пізнавальні можливості мистецтва величезні. Мистецтво здатне дослідити ті сторони життя, які недоступні науці. У формулі води Н2О схоплено закон існування явища. Та картина талановитого художника-мариніста здатна передати могутність стихії. Мистецтво освоює багатство предметно-чуттєвого світу, відкриває нове у вже відомих речах, в звичайному -незвичайне. 
3. Художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу). Мистецтво прагне глобального мислення, розв'язання загальносвітових проблем, осмислення стану світу. Художника цікавить і доля його героїв, і людства в цілому, він мислить у масштабах Всесвіту та історії, з ними узгоджує свою творчість. Історія мистецтва може надати величезну кількість таких прикладів. Хоча не завжди ця функція очевидна. У сучасній науці сильна і антиінтелектуальна течія, що йде від інтуїтивізму Анрі Бергсона, в психології - від Зігмунда Фрейда, в мистецтві - це течія сюрреалізму, яка визнає "автоматичне письмо", "епідемію сну", "відключення розуму". Але і в такому випадку ми отримуємо своєрідну картину світу, що будується на спалахах інтуїції. 
4. Функція передбачення ("кассандрівське начало"). І у даному випадку мова йде про використання інтуїції. Якщо вчений робить висновок індуктивним шляхом, то художник здатний образно уявити собі майбутнє. Художник, опираючись на інтуїцію, може достовірно передбачити майбутнє шляхом екстраполяції - вірогідного продовження лінії розвитку вже існуючого. І тут ми маємо на увазі не лише фантастику, хоча це і є найбільш зручний приклад. 
5. Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і спілкування). Аналіз саме цієї функції мистецтва лежить в основі сучасних естетичних теорій, що розробляються семіотикою, компаративістикою та ін. Мистецтво розглядається як своєрідний канал зв'язку, як знакова система, що несе інформацію. При цьому інформаційні можливості художньої мови виявляються значно ширшими, мова мистецтва більш зрозуміла, метафорична, емоційно сильніша, ніж розмовна. 
6. Виховна (формування цілісної особистості). Виховне значення філософії полягає у впливі на формування світогляду, політики - на політичні погляди, а от мистецтво впливає комплексно і на розум, і на душу людини, формує цілісну особистість. Та вплив мистецтва не дидактичний, не моралізаторський. Мистецтво впливає на особистість через естетичний ідеал, який виявляється як в позитивних, так і в негативних образах. Мистецтво дозволяє людині пережити інші життя як свої, збагатитися чужим досвідом. Цей досвід виступає як художньо організований, узагальнений, осмислений художником. Крім цього, особливості сучасного життя роблять чи не найважливішою ще одну здатність мистецтва - контакт із твором мистецтва дає можливість розрядити внутрішню напругу, хвилювання, що породжується реальним життям, хоча б частково компенсувати монотонність буденності. 
7. Функція навіювання (сугестивна). Мистецтво здатне навіювати спосіб мислення, почуття, майже гіпнотичне впливає на людську психіку. Особливо ця його здатність виявляється у складні періоди історії. Без сумніву, художник повинен усвідомлювати значення цієї функції і відповідально ставитися до своєї діяльності. 
8. Естетична (формування ціннісних орієнтацій). Під впливом мистецтва формуються естетичні смаки, пробуджується творче начало особистості, її бажання творити за законами краси, забезпечується соціалізація особистості, формується її соціально-творча активність, відбувається вплив як на мистецтво, так і на всі форми суспільної свідомості. Естетична функція мистецтва сприяє: