Символ інь і ян

 

 

 

          

 

 

 

         

     КИТАЙ

                                   

 

 

 

                                                                              Виконала

                                                                        учениця 10 класу

                                                                           ССЗШ № 57

                                                                        ім. Короля Данила

                                                                              Звір Віра

 

 

                                             

 

                                        Львів - 2007

                                          ПЛАН

1. Символ інь і ян.
2. Будівництво великого муру.
3. Теракотове військо.
4. Китайська кухня.
5. Відпочинок та розваги.
6. Письмо.
7. Мистецтво й архітектура.
8. Мода й одяг.
9. Китай – центр Східної Азії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Найдавніші згадки про Китай  відносяться до часів правителя  Фу Сі. Вважається, що боги надихнули  його на написання священної  книги древнього Китаю “Іцзін”, з якої пішла теорія про те, що фізичний Всесвіт виник і розвивається завдяки чергуванню інь і ян.

   СИМВОЛ ІНЬ І ЯН

  Вічна взаємодія між протилежними  силами природи зображена тут  у вигляді круга, поділеного  на дві частини, однакові й  суперечні, що взаємонакла-даються і взаємопроникають, символу єдності Всесвіту в одвічному повторенні його циклів.  Згідно з китайською філосо-фією, кожна подія, від найграндіознішої до найменш значущої, відбувається не випадково.

   БУДІВНИЦТВО ВЕЛИКОГО МУРУ

  Китай, який імператор Шіхуанді об’єднав у 221 р. до н.е., був добре захищений на своїх трьох кордонах: на західному горами, на південному джунглями, а на сході його територія виходила до океану. Натомість на північ простяглися степи нинішньої Монголії, де жили кочові племена гунну, яких китайці вважали варварами. Ці кочовики постійно шукали нові пасовища для своїх табунів, і тому їх приваблювали родючі території півдня. Століттями китайці воювали з гунну й чинили упертий опір їхнім періодичним вторгненням.

Тому Шіхуанді вирішив побудувати надійну смугу мурів, щоб захистити Китай від чужоземців. Цей грандіозний проект, окрім усього іншого, мав дати роботу тисячам людей, які залишилися без діла після закінчення війни та скасування рабства; але система примусової праці, запроваджена імператором, спричинила гостре невдоволення і призвела до повстань, які вибухнули після його смерті.

В епоху Держав, що воювали  між собою, уже було збудовано  кілька оборонних мурів у царствах Чу, Янь, Чжао та Цінь для захисту  від варварів, а також проти взаємних набігів. Отож, за царювання Шіхуанді мури, які вже стояли, були полагоджені. Зміцнені та з’єднані, щоб створити неподоланну перешкоду проти вторгнень гунну. Десятки тисяч солдатів, селян та ув’язнених були залучені до цього грандіозного будівництва, піддані нелюдським умовам праці та приреченні терпіти голод і холод.

Ціна, яку довелося сплатити людським життям за побудову Великого муру, була чималою внаслідок суворих кліматичних  умов, нестерпно тяжких умов праці  та нехтування всіма правилами безпеки. Не випадково робітники, мобілізовані на це будівництво, назвали мур “найдовшим кладовищем світу”.

Мур будували із землі, яку втрамбовували  молотами в дерев’яній опалубці, а  потім розрівнювали. У міру того як робота посувалася, стіни та вершину муру обкладали обтесаними блоками випаленої глини або каменю. Бамбукові драбини, дерев’яні місточки та коловороти, прикріплені до риштувань, забезпечували транспортування матеріалів та рух величезної кількості робітників.

   ТЕРАКОТОВЕ ВІЙСЬКО

У 221 р. до н.е. Чжен проголосив себе Цінь Шіхуанді, що означає Перший августійший імператор. Об’єднання підкорених ним держав було початком нової епохи в історії Китаю – епохи Цінь. Для імператора, котрий запровадив у всій імперії жорстку централізовану владу. Побудувати величезний палац і гробницю, по вінця наповнену скарбами. Про цю гробницю археологи знали з історичних документів, однак знайшли її лише 1974 року. Вишикуване в бойовому порядку, теракотове військо мало обороняти смертний спокій імператора. Жодна теракотова фігурка не повторюється. Більшість воїнів стоять на повний зріст. Деякі – навколішки, з оголеним мечем, причому їхня зброя навіть через 22 століття така гостра, що може розрізати волосину.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   КИТАЙСЬКА КУХНЯ

Величезні простори Китаю зумовлювали роз’єднальність провінцій. Тому в кухні кожної з них переважали визначені продукти і страви, а відмінності в способах приготування їжі існують і досі. Наприклад, на півдні Китаю кантонську їжу готували дуже швидко, тоді як північніше, у долині річки Янцзи, лише на готування солодко–кислого соусу витрачалося чимало часу. На відміну від кухні інших регіонів, наприклад тибетської, монгольської і маньчжурської, де використовувалося багато молочних продуктів морського промислу. А гострий присмак кухні провінції Сичуань з’явився тільки в XVI столітті н.е., коли із Центральної Америки був привезений соус чилі.

Весь чай  Китаю

Чай, або ча, пили і  заможні, і бідні китайці на усій території країни, а його розмаїття  дозволяло завжди обрати сорт до смаку. Для приготування червоного чаю листя обжарювали. Крім того, в будинку чаю – улюбленому місці зустрічей китайців – можна було скуштувати інші сорти цього напою, від яких походять усі сучасні чаї. В одному з діалектів Південного Китаю слово “ча” вимовлялось як “таи”, звідки і походить англійське “tea” (чай).

Палички для їжі

У Давньому Китаї металу було замало, тому кухарі здебільшого різали їжу, перш ніж подавати її до столу. Невеликі  шматочки можна було легко їсти дерев’яними паличками, які китайською мовою називаються куацзи (квапливі), тому що вони ніби кваплять покласти їжу до рота.

Незвичайний смак

У Китаї вирощують різні екзотичні  для нас фрукти й овочі, наприклад  ніфеліум, плоди якого зображено  праворуч, водні каштани, гіркі дині й китайська капуста (бак чжой – “білий овоч”). Усі ці плоди надають китайській їжі особливого смаку та аромату.

 

 

   ВІДПОЧИНОК ТА РОЗВАГИ

Згідно з імператорським рішенням, розваги поділялися на гарні і  погані. До гарних розваг, що зміцнюють  націю, належали: оспівування імператора, відвідування театрів і військовий вишкіл, а з пияцтвом, азартними іграми та розпусною поведінкою слід було активно боротися. А крім того, поза законом оголошувалися п’єси, які висміювали правлячу династію.

Китайські шахи

Шахи були створені в Індії, але вже до 570 року н.е. ця гра з’явилась в Китаї. Однак китайські шахи значно відрізняються від загальноприйнятої версії. Гра так само проходить на дошці з 64 клітин, але фігури пересуваються по лініях між ними, а король узагалі не може залишити свій “палац” розміром у чотири  клітини. Усі 32 фігури мають однаковий розмір та форму, але на кожній намальовано свій знак; також крім коней, колісниць, міністрів і солдатів, на дошці для китайських шахів присутні слони, гвардійці та гармати.

Китайська опера

Виступи з музикою  та піснями, що мали велику популярність з VII століття н.е., пізніше перетворилися на китайську оперу, в якій грали лише чоловіки. Персонажі поділялися на чотири категорії: Шен (імператори, генерали), Чин (злочинці, бунтівники, бандити), Дан (жінки) та Чоу (комічні персонажі).

Повітряні змії

У ІІ столітті до н.е. в Давньому Китаї  повітряні змії застосовувались  як військові сигнали, а іноді  їх використовували навіть у медицині. Лікарі рекомендували польоти на повітряних зміях молодим людям: їм потрібно було запрокинути голову назад і відкрити рота, щоб охолодити енергію тіла. Спочатку змії за формою нагадували шулік, але пізніше в небесах з’явилися дракони, вибухові змії з вертушками та феєрверками і навіть великі змії, що могли витримати людину. Зображений на малюнку сучасний повітряний змій виглядає, як незвичайний космічний дракон, котрий кусає власний хвіст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   ПИСЬМО

Китайська мова є найстародавнішою з досі вживаних писемних мов світу. Хоча написання літер змінювалося  протягом століть, і нині китайське письмо користується знаками, що були винайдені близько 3500 років тому.

Еволюція писемної мови

Китайське письмо базується на великій кількості  літер або знаків, кожний із яких описує певний предмет або поняття. Первісно ці літери були просто зображенням предмета, на який вони хотіли вказати: чимало з них дійшли до наших днів у впізнаванній формі. Оскільки  китайські літери передають повне значення слова й не мають відношення до його вимови, кожен китаєць, незалежно від діалекту, яким він розмовляє, може читати й розуміти те, що написано.

Найдавніші  з відомих нам свідчень про  китайське письмо дійшли до нас від  епохи правління династії Шан. Це написи, зроблені на кістках тварин та черепахових панцирах, названі  “оракульним письмом”, оскільки йдеться про запитання, з якими жерці зверталися до духів під час церемоній ворожіння.

За  часів правління династії Жоу  до тих літер, які вже існували, було додано чимало нових. У 213 році до н.е. перший  імператор Шіхуанді наказав  зробити офіційний список  із  3 300  знаків,  якими  могли  б  користуватися  всі. Протягом століть чимало літер були модифіковані, а інші додані до списку, укладеного за розпорядженням Шіхуанді. Сьогодні загальна кількість знаків становить близько 60 000, але більшість китайців спроможні прочитати й написати тільки 3 000- 4 000, чого, проте, вистачає для повсякденного користування писемною мовою (наприклад, для того, щоб читати газету).

Матеріали для  письма

У кінці періоду правління династії Чжоу, протягом періоду правління імператорів Цінь та на початку періоду Хань інтелектуали і чиновники писали пензлями на дерев’яних дощечках або планочках бамбука, якими користувалися передусім для оприлюднення державних документів та реєстрації податків. Наукові праці та літературні твори записувалися на шовку. Та коли в ІІ столітті н.е. був винайдений папір, він замінив усі матеріали, що використовувалися раніше.

Період правління династії Хань був ознаменований значним розвитком  літератури. Перша історія Китаю  була написана в 100 році до н.е., а в 121 році н.е. з’явився перший словник. Книжки вважалися предметами великої цінності й передавалися від покоління до покоління.

Система письма

Застосування  пензлів для письма поширюється  в Китаї в епоху правління  династії Хань (раніше літери накреслювалися загостреними паличками), і письмо перетворюється на різновид мистецтва з технікою та правилами. Подібними до тих, які існували в живописі.

Каліграфія  стає точною наукою: щоб накреслити літеру, митець мусить дотримуватися  чітко визначених правил у послідовності та нанесенні окремих штрихів. Треба було акуратно регулювати натиск пензля і здійснювати рух із абсолютною розкутістю.

Інструментами каліграфа були пензель і чорнило. Пензлі виготовлялися зі щетини та шерсті різних тварин: кози, оленя, коня, вовка, лисиці, кроля; чорнило здебільшого виготовляли з вугільної сажі, яку збирали після спалювання вугілля й перемішували з тваринним клеєм; до субстанції, одержаної в такий спосіб, додавали мускус і камфору, щоб нейтралізувати запах клею, й наливали її в спеціальну форму, щоб вона загусла. У такий спосіб виготовляли чорнильні брусочки. Щоб одержати рідке чорнило, ці брусочки розтирали на порошок у кам’яній чорнильниці, куди потім наливали кілька крапель води, внаслідок чого утворювалася густа, але достатньо плинна рідина.

   МИСТЕЦТВО Й АРХІТЕКТУРА

Багатство і розкіш Давнього Китаю  привели до створення однієї з  найбільш цінних культурних скарбниць  у світі, бо в часи розквіту Імперії (періоди царювання династій Сун  і Тан) розвивалися численні види мистецтва: скульптура із бронзи, малюнки на шовку, лакування і декоративна порцеляна. Не менш розвиненою була й китайська архітектура, у якій перевага віддавалася плавним лініям, про що свідчать обриси дахів. Китайці вірили, що такий м’який стиль створював хорошу “ци” (енергію), тому його можна простежити і в інших видах мистецтва. Так, художники часто зображували пейзажі “шан-шуй” (гори і воду) з туманами та малесенькими фігурками людей, загубленими серед краси природи.

Фен-шуй

Фен-шуй, на думку давніх китайців, є тим, що можна відчути, але не побачити, схопити, але не втримати. Спочатку ця система вірувань використовувалася для пошуку сприятливого місця для гробниць, але з ІІ століття н.е. за її допомогою визначали вплив на людину навколишніх будинків. Навіть у наш час майстри фен-шуй користуються складним компасом, щоб визначити вплив місця на долю людини, яка там мешкає.

Мистецтво бронзового віку

Племена Шан, що жили на території  Китаю близько 1000 року до н.е., створювали майстерні вироби з бронзи, які вони прикрашали малюнками міфічних монстрів і фігурками тварин. Деякі картинки ділилися на шматочки, розташовані по спіралі, у яких іноді тільки око вказувало на те місце, де була жива істота.

   МОДА Й ОДЯГ

Прості люди в Давньому Китаї  зазвичай носили одяг, зроблений із волокон рамі, але в XIV столітті н.е. з Південної Азії було завезено бавовну, тканина якої виявилася значно теплішою. Проте одяг слугує не тільки для утеплення, але й визначає соціальний статус людини, тому багатії та вельможі завжди стежили за своїм одягом і зовнішністю. Крім того, на тканині часто зображували містичних тварин, щоб вони захищали людину від лихих пригод і приносили успіх. Переважно це були дракони з трьома або чотирма пазурами на лапах (п’ять пазурів зображували на одязі імператорської родини).