С. Людкевич - визначний діяч музичної культури України

План

Вступ…………………………………………………………………………...…3

 

1.Біографія С.Людкевича………………………………………………………..…….…..4

2.Творчість композитора……………………………………………………………..…7

3. Доробок митця………………………………………………………………...……..11

4.Хорові обробки (на  прикладі пісні «Розвивайся ти, дубочку»……………..………...……17

 

Висновок…………………………………………………………………………24

Список використаної літератури………………………………………………....25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Станіслав Пилипович Людкевич увійшов в історію музичної культури як видатний композитор, музикознавець, фольклорист, педагог і музично-громадський  діяч. Митець прожив велике творче життя.

Творче життя Станіслава Людкевича розпочалося ще наприкінці ХІХ ст., коли Станіслав Пилипович, щойно приїхавши до Львова, взяв активну участь в організації  ювілейного вечора І. Франка. Це було 1898 р. Тоді він виступив як диригент і  композитор. На концерті прозвучав  хор на Франковий гімн "Вічний революціонер". Завершив свій творчий  шлях Людкевич через 80 років після  цього пам’ятного вечора.

У січні 1979 р. музична громадськість  широко відзначала 100-річчя від дня  народження корифея українського музичного  мистецтва, народного артиста СРСР, лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, професора С. П. Людкевича.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Біографія С.Людкевича

С. Людкевич народився 24.01. 1879 р. в містечку Ярославі на Західній Україні (зараз входить до складу Польщі). Батько композитора – вчитель  народної школи – дуже любив музику. Мати знала й розуміла мистецтво, з особливою повагою ставилася  до рідної культури. Гри на фортепіано навчалась у відомого українського композитора М. Вербицього. Вона ж була і першою вчителькою Станіслава з фортепіано.

Вступаючи після початкової школи  до Ярославської гімназії, Станіслав  Пилипович прагне глибше вивчати  музику. Він співає у хорі, а згодом стає його керівником, починає писати музику. Закінчуючи цей заклад, Людкевич уже мав у своєму композиторському портфелі ряд творів – це хори "Гамалія", "Поклик до слов’ян", 7 п’єс для  фортепіано. До речі, останні з успіхом  виконуються піаністами й сьогодні. Це, зокрема, "Пересторога матері", "Заколисана пісня", "Тихий вечір" (на тему Й. Брамса). Ці фортепіанні мініатюри  продовжують лінію західноєвропейської  романтичної музики Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона, Й. Брамса. Мініатюри Людкевича щирі, ліричні, вони пройняті українськими народнопісенними інтонаціями.[8,1394]

З 1898 р. по 1901 р. Людкевич навчається у Львівському університеті на філологічному  факультеті. Після його закінчення він викладає українську мову в одній  із гімназій Львова. Перед цим композитор працює в Музично-драматичному Інституті  ім. Лисенка, готує до друку "Галицько-руські народні мелодії", виступає з музикознавчими статтями та рецензіями тощо.

У 1903-1904 рр. композитор був  на військові службі у Відні; там  він мав змогу слухати оркестрову та оперну музику, а згодом, у 1907 р. він  знову їде до Відня, щоб поповнити  свої професійні знання. Протягом року Людкевич навчається у О. Цемлінського (композиція та інструментування) та Г. Греденера (поліфонія), слухає лекції з історії та теорії музики у Г. Адлера та Г. Рімана.

За цей час Станіслав  Пилипович написав докторську дисертацію, присвячену питанням програмної музики. Повернувшись додому, він знову поринає  в роботу. З 1908 р. Людкевич стає директором Музично-драматичного Інституту ім. Лисенка.

1914 р. Людкевича призивають  до австрійської армії, невдовзі  він потрапляє в полон і  до кінця війни перебуває в  Церовську (Казахстан). Повертаючись у 1918 р. додому через Київ, Станіслав Пилипович зустрічається із Стеценком і Леонтовичем. Він знайомиться з їхньою творчістю, веде розмову про дальші шляхи розвитку української музики.

На той час Людкевич був уже зрілим музикантом. Формування його світогляду та мистецький позицій  пов’язано з тими величезними  подіями початку ХХ століття, які  сколихнули все життя суспільства. Це події російської революції, діяльність революційних демократів І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, робітничі  страйки на Західній Україні, лихоліття  першої світової війни і, нарешті, Жовтнева революція. [9,371]

Творча зрілість прийшла  і завдяки його глибокому вивченню музики композиторів ХVIII-ХІХ ст., внаслідок  постійної композиторської праці, серйозних пошуків власного музичного  стилю. Протягом 1902-1918 рр. Станіслав  Пилипович пише багато музики. Це хорові, вокальні, фортепіанні та оркестрові твори. Серед них такі вершинні композиції митця, як кантата-симфонія "Кавказ", романс "Черемоше, брате мій", обробка української народної пісні "Гегілка", кантата "Вільній Україні", цикл варіацій "Елегія" для фортепіано. Саме ці твори увійшли в історію української музики й визначні класичними зразками.

З 1919-1939 рр. Людкевич написав  багато музики різних жанрів. Та провідними у його творчості залишається  вокально-симфонічний жанр. Назвемо 2 кантати – "Заповіт" (сл. Шевченка) і "Наймит" (на вірші І. Франка). Саме в цих творах композитор втілив ідею боротьби з поневолювачами, створив  яскраві драматичні образи. Продовжує  працювати у хорових та романсових жанрах, обробляє українські народні  пісні. Варто назвати такі романси, як: "За байраком байрак", "Одна пісня голосненька", хори "Наша дума, наша пісня", обробки народних пісень "Про Бондарівну", "Бодай  ся когут знудив", "Ой співаночки" та ін.

На другий творчий період припадає захоплення Людкевича інструментальною музикою. Перші спроби відносяться  ще до початку століття. Тоді композитор написав "Каприччіо" і "Симфонічний танець". Значних успіхів композитор досягає вже у 20-30-і роки. Головним чином це одночастинні композиції "Меланхолійний вальс", "Каменярі", "Галицька рапсодія", "Веснянки", "Мойсей" та ін.

Заслуговує на увагу камерно-інструментальна  музика Людкевича. Це його ф-нні твори "Варкарола", "Пісні без слів"; скрипкові "Чабарашка", "Тихий спомин", "Сарабанда", ф-нне тріо фа дієз мінор. Композитор прагне до високого професіоналізму і водночас до широкої доступності і зрозумілості своїх творів. В них відчувається вплив Лисенка, Чайковського, Рахманінова, Шуберта, Шумана, Брамса і Вагнера.

З 1939 р. С. Людкевич – професор нововідкритої Львівської консерваторії  ім. Лисенка, старший науковий працівник  філіалу Інституту фольклору  Академії Наук УРСР. Багато сил віддає композиторській справі: пише хоровий  твір "За мир", завершує кантату "Наймит", переробляє раніше створену кантату "Вільній  Україні". Перервана фашистською  окупацією творчість Людкевича  відновилась у 1945 р. Продовжується  і його педагогічна діяльність. Станіслав  Пилипович активно працює в симфонічному жанрі, створює оперу "Довбуш".

Наприкінці 40-х років з’явились 2 симфонічні поеми – "Дніпро" і "Пісня юнаків", в яких втілено  героїку воєнних років.

У першій половині 50-х років  Людкевич завершив "Прикарпатську  симфонію", ф-нний концерт та оперу "Довбуш". Згодом композитор пише ряд програмних симфонічних творів: "Наше море", "Не забудь юних днів", "Пассакалію", сюїту "Голоси Карпат", увертюра "Ой не ходи, Грицю". Багато сил віддає вихованню молодих музикантів, науковій праці. Ним розпочато підручник з народної творчості та хрестоматію з історії гармонії.

Помер С. П. Людкевич на 101 році життя у вересні 1979 р. [10,304]

 

 

 

2.Творчість композитора

Творчість найстарішого українського композитора Станіслава Пилиповича Людкевича відкрила нову сторінку в історії музики на західних землях України. він писав у всіх жанрах за винятком балету. В нього опери, ораторії, кантати, симфонії, симфонічні поеми й увертюри, скрипковий і фортепіанний концерти, тріо, квартет і квінтет, п'єси для фортепіано і скрипки, романси й обробки народних пісень.

Поезія Великого Кобзаря  завжди була близькою С. Людкевичу. Муза Тараса Шевченка надихала його на полум'яне служіння благородним ідеалам сучасності, давала йому сили і мужність у боротьбі за прогресивне мистецтво. Невипадково саме в композиціях до поезій Шевченка Людкевич найповніше розкрив своє громадянське й художнє кредо, досяг вершини своїх творчих прагнень.

Наймонументальнішим серед  творів Людкевича є кантата-симфонія «Кавказ».

Партитуру «Кавказу» було видано лише в радянський час. В 1964 році, з нагоди святкування 150-річчя від  дня народження Т. Г. Шевченка, Людкевича  було удостоєно Державної премії Української ім. Т. Г. Шевченка за «Кавказ» і «Заповіт». Справді, ці два твори с вершинами таланту композитора, вони належать до кращих зразків української музики. [11,848]

Кантата «Заповіт» за однойменним  віршем Шевченка, написана для хору з оркестром, з'явилася у 1934 році, до 120-річчя з дня народження великого поета. Нову її редакцію композитор здійснив вже в 1950-і роки, тоді ж вона прозвучала па повну силу.

Поряд з поезією Шевченка велике місце у творчості композитора  займають соціальне спрямовані вірші  Івана Франка. Третім за значенням вокально-симфонічним твором Людкевича є його кантата «Наймит», закінчена у 1941 році.

Драматичний і піднесено-героїчний  характер властивий і іншим вокально-симфонічним  творам Людкевича. Ще у 1909—1914 роках  паралельно з «Кавказом» композитор працював над кантатою «Останній  бій» (на власний текст), що закликала  до рішучої боротьби за свободу народу. Даючи кантаті підзаголовок «Драматична картина», автор підкреслю тим самим героїчне, активне начало музики.

Подібна єдність характеру  властива й кантаті «Вільній Україні», що виникла одночасно з попередньою, але виконується з 1939 року, користуючись незмінним успіхом. [11,375]

Крім написання великих  творів з використанням хору, Людкевич продовжив традицію західноукраїнських композиторів — своїх попередників — щодо праці в галузі хорової музики. Серед хорових композицій Людкевича важко знайти твір, який би не був пройнятий пафосом революційної боротьби. Визвольні ідеї лежать в основі хору «Вічний революціонер» на текст Івана Франка, «Хору підземних ковалів», незакінченої опери «Бар Кохба» — творів, написаних в 1900-і роки; вони ж визначають пафос симфонічних поем «Каменярі», «Дніпро», «Мойсей», «Наше море», «Довбуш», опери під тією ж назвою. Не менш яскраво виявились у творчості Людкевича мотиви соціального протесту (кантата «Наймит» за поемою І. Франка, опера «Довбуш» на власне лібрето та ін.)

В симфонічних опусах «Пісня юнаків», «Веснянки», «Прикарпатська симфонія», сюїті «Голоси Карпат», в багатьох хорових, сольних вокальних та інструментальних творах втілюються образи радості, щастя, жанрові й пейзажні картини.

Залишаючись вірним стилеві  пізнього романтизму, композитор ніколи не замикався в рамках суб'єктивізму. Романтизм Людкевича — особливого характеру. В ньому поєднуються  глибока емоційність з філософським осмисленням життя. Меланхолійність і поетична сентиментальність виступають у Людкевича лише як окремі риси творчості (у симфонічній поемі «Меланхолійний вальс» за О. Кобилянською. фортепіанній «Баркаролі»). Навіть інтимна лірика композитора рідко обмежується суб'єктивними мотивами, найчастіше в ній відбиваються громадянські й навіть героїчні теми.

Найбільш характерними для  творчої індивідуальності композитора  в зіставлення двох начал: напруженого драматизму й задушевного ліризму. Це відчутно і у творах Людкевича героїчного плану, де ліричні образи творять до основного настрою. [12,740]

Лірика тих творів, де композитор безпосередньо переосмислює народні образи, відзначається підкресленою своєрідністю. Для таких опусів характерне світле відчуття життя. Підхід Людкевича до народної пісні суто індивідуальний і залежить від задуму, творчого завдання, особливостей обраного жанру.

Людкевич — перший композитор-професіонал  на Західній Україні, значення якого  вийшло за місцеві і національні  рамки. Формуючи свій стиль, він використай досягнення світової музичної культури і органічно поєднав і їх з українськими народними рисами.

У стильових рисах музики Людкевича відбився вплив найвизначніших композиторів-романтиків. Це стосується принципів розгортання музичного матеріалу. Хвилеподібний тип розвитку асоціюється з симфонізмом Чайковського; певні гармонічні засоби, наприклад, секвенційні ланки, засновані на нерозв'язаних альтерованих акордах, і деякі типи тем (особливо фанфарного характеру у мідних) примушують згадати опери Вагнера; лаконізм і нестійкість побудови багатьох мотивів близькі Лісту. Для музики Людкевича характерні оркестрові прийоми представників пізнього романтизму — Чайковського, Ліста, Вагнера, а також Р. Штрауса: це насиченість партитури в цілому, переважно в рамках традиційного потрійного складу; виділення солюючих «мелодичних» інструментів з м'яким тембром у низькому регістрі (бас-кларнета, контрафагота); чіткий образний розподіл тембрів (наприклад, героїчні теми у мідних) і особливо темброва конденсація в кульмінаціях. З тенденціями пізнього романтизму збігаються й особливості творчості Людкевича, пов'язані з грандіозним виконавським апаратом, переважно мішаним (вокально-інструментальним), що відповідало масштабності та циклічності структури, впровадженням хорових фіналів у симфонічні твори.

Усі набуті стильові засоби поєднуються в яскравий індивідуальний комплекс, на якому грунтується самобутній стиль композитора. Важливу роль у цьому синтезі відіграє своєрідно перевтілювана народно-національна основа. Характерно, що Людкевич ніби «романтизує» фолькорні інтонації.

Композитор відбирає й підкреслює народнопісенні елементи, що найбільше піддаються цілеспрямованому драматичному розвитку. Це лаконічні звороти з активною інтервальною і ритмічною основою.

Трактування Людкевичем поліфонічного фактору заслуговує на особливу увагу. Новий спосіб його використання полягає не стільки у зміні самого внутрішнього формального принципу, як і в іншій функції поліфонії в контексті твору. Поліфонія виконує у композитора насамперед виразову роль. Це не структур-но-формальний, а структурно-змістовий прийом. Перш за все, фуги, фугато та інші імітаційні форми знаходяться у Людкевича в тісному зв'язку з усім тематичним матеріалом твору. Ця єдність спирається не стільки на спільність інтонаційної побудови, скільки на внутрішньо-ідейну основу.