Художньо-концептуальна
функція, (мистецтво як аналіз
стану світу). Гегель вважав, що
мистецтво підпорядковано філософії
і релігії як нижча форма
осягнення абсолютної ідеї, як
менш досконала форма пізнання
істини. Він писав: «...релігія,
як всезагальна свідомість істини
складає істотну передумову мистецтва...»
Проте, твір мистецтва не є
ілюстрацією до філософських
або політичних ідей. Художник
відбиває у свідомості власні
спостереження й роздуми над
життям, створюючи цілісну художню
концепцію.
Італійський філософ
Б. Кроче визначає мистецтво
як інтуїцію й заперечує його
спроможність до концептуального
знання, яке може бути сформоване
лише у логічних поняттях. Кроче
вважає мистецтво «більш простою
та елементарною формою пізнання».
Проте мистецтво прагне до
концептуальності, воно намагається
також «мислити глобально», приймати
участь у вирішенні загальносвітових
проблем, до усвідомлення стану
світу.
Загадки буття вирішували
Софокл і Еврипід. Данте в
«Божественній комедії» створив
модель всесвіту. Вольтер розвивав
жанр філософській повісті. Гете
дав у «Фаусті» глибоку концепцію
людини й людства. А наскільки
філософічно відображує суть
своєї епохи музика Бетховена,
Вагнера, Шостаковича, скульптури Мікелан-джело,
живопис Рембранда і Рафаеля, кінематотраф
Ейзенштейна, Тарновського і Фелині. Прикладом
художньо — концептуальної функції мистецтва
може бути архітектура християнського
храму, яка ввібрала в себе особливості
середньовічного світосприймання. Ступінчастість,
пір амідальність об'єкту храму втілювала
вертикальну орієнтацію гармонійно упорядкованого
простору, образом якого в Середньовіччі
була «ліствиця святого Іакова. Домінантою
архітектурного образу були купол як символ
небесної сфери або башта як знак духовного
поривання до «горнього світу».
Храм синтезував в
єдиному цілому літургії вплив
живопису, музики, театрального дійства.
Так музика з її канонічним
підкоренням богослужбовому тексту
позбавляла людину від відчуття
буденної реальності: звуки линули
«з неба» завдяки вертикальній
організації мелодики, двошаровість
якої в поєднанні хоральної
й контрапунктної мелодій відображала
присутність часу земного життя
й часу вічності (Перотін Великій).
В духовному житті
сучасного суспільства сильна
й антиінтелектуальна хвиля, що відображена
у філософії інтуїтивізму А. Бергсона,
в психології — від 3. Фрейда, в мистецтві
— від сюрреалізму, з його «епідемією
сновидінь» і відключенням розуму». Проте
в культурно-духовній ситуації сучасності
переважають тенденції до філософічності.
Мистецтво не зникає під натиском думки,
як це уявлялось Гегелю, воно інтелектуалізується[6,
c. 45-48].
Випереджувально-провісницька
функція («кассандрівське начало»,
або мистецтво як передбачення). Касснндра
пророкувала загибель Трої у дні розквіту
й могутності міста. У мистецтві завжди
жило «кассандрівське начало» — здатність
провіщати майбутнє. Інтелект людини спроможний
зробити стрибок через розрив інформації,
розкривати дійсність сучасних і, навіть,
майбутніх явищ із — за відсутності або
недостатній повноті вихідних даних. З
часів Юма утвердилась думка, що мислення
людини індуктивне, спроможне до логічних
висновків на основі узагальнення повторюючихся
фактів. Проте сучасна нейрофізіологія
й психологія вказують на стрибкоподібний
характер мислення, яке здатне робити
висновки не тільки індуктивним шляхом,
але й на основі неодноразового спостереження
чи екстраполяції — вірогіднісного продовження
(перенесення) тенденцій сучасного у майбутнє.
У реальному процесі всі шляхи прогнозування
переплітаються і взаємодоповнюють один
одного. При цьому вчений може робити умовиводи
про майбутнє, а художник його образно
уявити.
У літературі живе
дух Кассандри. Вона часто пророчила
майбутнє. Задовго до першої підводної
лодки «Наутілус» пройшов 80 тис. льє під
водою в романі Жюля Верна. Політ у космос
чи дія лазерного проміння, раніше, аніж
реалізуватися в житті, здійснювались
на сторінках «Аеліти» і «Гіперболоїда
інженера Гаріна». У 1920-х роках І. Еренбург
у романі «Хуліо Хуроніто» створює героя,
який за допомогою радія віднаходить засіб,
що чудово облег-шує і прискорює справу
зникнення людства: за одну годину можна
вбити 50 тисяч людей. Подібний засіб —
атомна бомба, — винайдений людиною у
1945 році. Фантастична література прогнозує
технічне майбутнє людства, намагається
проникнути у його майбутню соціальну
структуру і передбачити долю особистості.
Існує фантастика попередження.
Яка пробуджує в людях насторогу
й активність у відношенні
до тієї чи іншої тенденції
суспільного розвитку. Досить часто
художні передбачення наповнені
спустошуючою душу безнадійністю.
Для роману Ф. Кафки «Процес»
характерне різке зміщення логіки,
перехід від описаних виразних
подій до ірреального. Кафку
займає проблема відчужених від
особистості, ворожих їй та
керуючих її сил. На думку
письменника світ приречений, тому
що він антигуманний, а особистість
не спроможна протистояти метафізичному
злу буття. Безнадійність, відчай,
відчуття руйнації особистості
та абсурдності світу — такий
загальний зміст передбачень
Кафки, який подібно Дельфійському
оракулу пророчив наскрізь туманні,
багатозначно — невизначені видіння
й сновидіння.
В супереч песимізму
Ф. Кафки, Т. Манн передбачає
майбутнє, спираючись на систему
просвітлених думкою образів.
В своєму романі «Доктор Фаустус»
він не тільки аналізує стан сучасного
світу та його культури, але і прогнозує
майбутнє. Т. Манн стверджує, що особистість
і народ залишаються, які б не важки випробування
випали на їх долю; свобода і щастя людства
безповоротні, як доля, і це може бути основою
відродження гуманістичних напрямків
у культурі і мистецтві[9, c. 94-96].
Виховна функція (мистецтво
як катарсис; формування цілісної
особистості). Мистецтво формує комплекс
відчуттів й думок людей. Якщо
виховне значення інших форм
суспільної свідомості носить
частковий характер (мораль формує
моральні норми, політика —
політичні погляди, філософія
— світогляд, наука готує з
людини спеціаліста), то мистецтво
впливає комплексно на розум
й серце, і немає такого куточку
людського духу, якого б воно
б не торкнулось своїм впливом.
Мистецтво формує цілісну особистість
Мистецтво виступає засобом морального,
духовного, соціального вдосконалення
людини.
Карсично-компенсаторна
функція. Піфагорійці говорили, що мистецтво
очищує людину. Аристотель розробив і
ввів в естетику категорію катарсису —
очищення під впливом «подібних ефектів».
Карсично-компенсаторна функція мистецтва
має три основних аспекти: 1) гедоністично-ігровий,
розважальний; 2) компенсаторний; 3) катарсичний.
Мистецтво своєю гармонією впливає на
внутрішню гармонію особистості, сприяючи
збереженню і відновленню психічної рівноваги.
При цьому характер психічного ефекту,
що виникає у результаті сприйняття творів,
залежить й від семіотично-знакової структури
твору, і від життєвого досвіду, культурного
рівня й духовного стану особистості.
Катарсично-компенсатори функції є найважливішими
аспектами виховного впливу мистецтва
на особистість.
Досвід відношення
до світу, відображений мистецтвом
примножує й розширює реальний
життєвий досвід особистості.
Це примноження реального досвіду
має свої якісні особливості.
Мистецтво розширює історично
обмежені рамки досвіду особистості
та передає їй історично багатоманітний
досвід всього людства; передає
художньо організований, узагальнений
і усвідомлений художником досвід,
що дає можливість окремо взятій
людині виробити власні установки
й ціннісні орієнтації у відношенні
до типологічних життєвих обставин.
Перефразовуючи О.С
Пушкіна, можна сказати, що
мистецтво «сокращает нам опыт быстротекущей
жизни»: воно допомагає пережити багато
чужих життів як своє і збагатитися досвідом
інших людей, запозичити його як приклад
до свого життя.
Сугестивна функція, (мистецтво
як сугестія, вплив на спів
підсвідомість). Мистецтво — це
навіювання відповідного устрою
думок і почуттів, майже гіпнотичного
впливу на людську психіку.
Твір мистецтва досить часто
ніби заворожує людину. Сугестія
(навіювання, вплив) була характерна
вже первісному мистецтву. Австралійські
племена у ніч перед битвою
викликали у собі прилив мужності
піснями й танцями. Давньогрецька
легенда розповідає: спартанці, знесилені
довгою і тривалою війною, звернулися
за допомогою до афінян. Ті
у насміх послали замість воїнів
кульгавого й похилого музиканта
Тиртея. Проте, виявилося, що це і була
сама дієва допомога: Тартей своїми піснями
підняв бойовий дух спартанців, і вони
перемогли ворогів.
Розмірковуючи про
особливості художньої культури
Індії, індійський дослідник К.К.
Панді стверджував, що твір
мистецтва буде лише тоді справжнім,
коли у ньому буде домінувати
вплив на підсвідомість, навіювання.
Європейська храмова архітектура
навіювала глядачеві священний
трепіт перед божими силами. Навію
вальна гіпнотична сила мистецтва
виразно виявляється у маршах,
покликаних вселяти бадьорість
у крокуючі колонії бійців.
Сугестивна функція
мистецтва набуває особливо важливої
ролі в напружені, важкі години
випробування долі і життя
народу. Так було в період Великої
Вітчизняної Війни. Один із
перших зарубіжних виконавців
Сьомої симфонії Д.Д. Шостаковича
— С. Кусевицький відмічав: «З часів Бетховена
ще не було композитора, якій міг би з такою
силою впливу розмовляти з масами». В поезії
цього часу у дієвості слова, його знакових
смислах відроджуються такі древні форми,
як заклинання, прокляття, заповіт тощо.
Впливова сила мистецтва,
подібна до виховної, але не
співпадає з нею. Сугестивна
функція в напружені періоди
історії відіграє велику, навіть
ведучу роль у загальній системі
функції мистецтва[8, c. 161-163].
Естетична функція, (мистецтво
як формування творчого духу
і ціннісних орієнтацій). Естетична
функція нічим не замінила
специфічна властивість мистецтва:
1) формувати естетичні смаки,
здібності і потреби людини; 2)
формувати ціннісні орієнтації
людини у світі; 3) пробуджувати
творчий, творче начало особистості,
бажання і вміння творити за
законами краси.
Мистецтво пробуджує
в людині художника. Мова йде
про діяльність людини, співвіднесеної
з внутрішньою мірою кожного
предмету, тобто про освоєння
світу за законами краси. Виставляючи,
навіть, лише утилітарні речі (стіл,
люстру, посуд), людина піклується
не лише про корисність, а й
красу будь-якої речі. Недаремно
існує думка, що першими художниками
на землі були гончарі. У
мистецтва відсутня монополія
на красу. За її законами
створюється все, що виготовляє
людина. А для цього їй необхідно
відчуття прекрасного, яке формується
під впливом різних видів мистецтва.
Естетична функція
мистецтва забезпечує соціалізацію
особистості, формує її соціально-творчу
активність. Ця сутнісна функція
пронизує і дублює вплив усіх
форм суспільної свідомості на
всі інші функції самого мистецтва[3,
c. 56-57].
Висновки
Функції мистецтва:
1. Суспільно-перетворююча
функція (мистецтво як діяльність).
Виявляється у тому, що художній
твір здійснює ідейно - естетичний
вплив на людей, включає їх
у цілісно спрямовану діяльність
і тим самим бере участь
у переоформленні суспільства.
2. Пізнавально-евристична (мистецтво
як знання та просвіта).
3. Художньо-концептуальна
(мистецтво як аналіз стану
світу).
4. Функція передбачення ("кассандрівське
начало").у даному випадку мова йде про
використання інтуїції.
5. Інформаційна та комунікативна
(мистецтво як повідомлення і
спілкування)
6. Функція навіювання (сугестивна).
Мистецтво здатне навіювати спосіб
мислення, почуття, майже гіпнотичне
впливає на людську психіку.
7. Виховна ("формування
цілісної особистості).
8. Естетична ("формування
ціннісних орієнтацій). Під впливом
мистецтва формуються естетичні
смаки, пробуджується творче начало
особистості, її бажання творити
за законами краси.
9. Гедоністична ("функція
насолоди). Ця функція пов'язана
з тим, що існує ігровий аспект
художньої діяльності. Гра як
вияв свободи приносить естетичну
насолоду, радість, духовне натхнення.
Розглядаючи соціальну
функцію мистецтва взагалі і
теорію «соціального замовлення»
зокрема, ми зупинилися на необхідності
її принаймні двоаспектної інтерпретації.
З одного боку, соціальна функція мистецтва,
як уже зазначалося, безпосередньо пов'язана
з суспільно-політичними процесами у державі,
з іншого – вона потребує більш загальнотеоретичного
осмислення і врахування специфіки природи
мистецтва.
Слід пам'ятати, що
у різні часи свого існування
мистецтво виконувало соціальну
функцію, реалізуючи через систему
художніх образів поставлене
перед ним «соціальне замовлення».
Так, Леонардо да Вінчі фактично
жодної картини не написав за власним
бажанням, як і не створив жодної скульптури
Мікеланджело. Своєрідною відповіддю
на замовлення Людовіка XIV була драматургія
Мольєра. На «замовлення» працювала значна
частина митців доби Просвітництва.
Отже, аналіз соціальної
функції мистецтва дає змогу
звернутися до загальнотеоретичної
проблеми, яку схематично можна
подати так: