сновні види та функції мистецтва
Мистецтво посідає
унікальне місце у духовному
житті суспільства завдяки своїй
поліфункціональності. Майже кожна з функцій
мистецтва являється "дублером" тої
чи іншої форми практичної діяльності
людини: існує наука, призначення якої
- вивчення і пізнання оточуючого світу,
але і мистецтво - пізнання, є педагогіка,
але і мистецтво - засіб виховання, існують
мова та сучасні засоби комунікації, а
мистецтво - особлива мова і засіб інформації.
Різноманітні види
діяльності людини не підміняють
мистецтво, або мистецтво не
заміщає ні одну з форм діяльності
людини, а навпаки, воно специфічно
відтворює, моделює кожну з
них. В цьому і полягає основна
особливість мистецької діяльності
в її всезагальній формі.
Функції мистецтва:
1. суспільно-перетворююча;
2. пізнавально-евристична;
3. художньо-концептуальна;
4. передбачення;
5. інформаційна та комунікативна;
6. виховна;
7. навіювання;
8. естетична;
9. гедоністична.
1. Суспільно-перетворююча
функція (мистецтво як діяльність).
Виявляється у тому, що художній
твір здійснює ідейно - естетичний
вплив на людей, включає їх
у цілісно спрямовану діяльність
і тим самим бере участь
у переоформленні суспільства.
Крім того, сам процес творчості
- це перетворення за допомогою
уяви вражень, фактів з реального
життя. Зрештою, будь-який матеріал,
з яким працює художник, теж
підлягає переробці, в результаті
якої з'являється нова якість.
Деякі наукові школи заперечують
або применшують можливість участі
мистецтва у перетворенні існуючого
світу. Вони зводять значущість
мистецтва до виконання компенсаторної
функції - мистецтво у сфері
Духу допомагає відновити втрачену
гармонію. Така дія притаманна
мистецтву, але ідеї талановитого
митця рано чи пізно "будять"
свідомість аудиторії, примушують
її по-новому сприйняти звичне
явище.
2. Пізнавально-евристична (мистецтво
як знання та просвіта). Не дивлячись
на те, що найвидатніші філософи
світу Платан та Регель вважали
мистецтво нижчою формою пізнання
істини, яка не може вступати
у суперництво ні з філософією,
ні з релігією, все ж таки
треба визнати, що пізнавальні
можливості мистецтва величезні.
Мистецтво здатне дослідити ті
сторони життя, які недоступні
науці. У формулі води Н2О
схоплено закон існування явища.
Та картина талановитого художника-мариніста
здатна передати могутність стихії.
Мистецтво освоює багатство предметно-чуттєвого
світу, відкриває нове у вже
відомих речах, в звичайному -незвичайне.
3. Художньо-концептуальна
(мистецтво як аналіз стану
світу). Мистецтво прагне глобального
мислення, розв'язання загальносвітових
проблем, осмислення стану світу.
Художника цікавить і доля
його героїв, і людства в цілому,
він мислить у масштабах Всесвіту
та історії, з ними узгоджує
свою творчість. Історія мистецтва
може надати величезну кількість
таких прикладів. Хоча не завжди
ця функція очевидна. У сучасній
науці сильна і антиінтелектуальна
течія, що йде від інтуїтивізму Анрі Бергсона,
в психології - від Зігмунда Фрейда, в мистецтві
- це течія сюрреалізму, яка визнає "автоматичне
письмо", "епідемію сну", "відключення
розуму". Але і в такому випадку ми отримуємо
своєрідну картину світу, що будується
на спалахах інтуїції.
4. Функція передбачення ("кассандрівське
начало"). І у даному випадку мова йде
про використання інтуїції. Якщо вчений
робить висновок індуктивним шляхом, то
художник здатний образно уявити собі
майбутнє. Художник, опираючись на інтуїцію,
може достовірно передбачити майбутнє
шляхом екстраполяції - вірогідного продовження
лінії розвитку вже існуючого. І тут ми
маємо на увазі не лише фантастику, хоча
це і є найбільш зручний приклад.
5. Інформаційна та комунікативна
(мистецтво як повідомлення і
спілкування). Аналіз саме цієї
функції мистецтва лежить в
основі сучасних естетичних теорій,
що розробляються ^семіотикою, ^компаративістикою
та ін. Мистецтво розглядається
як своєрідний канал зв'язку, як
знакова система, що несе інформацію.
При цьому інформаційні можливості
художньої мови виявляються значно
ширшими, мова мистецтва більш
зрозуміла, метафорична, емоційно
сильніша, ніж розмовна.
6. Виховна ("формування
цілісної особистості). Виховне значення
філософії полягає у впливі
на формування світогляду, політики
- на політичні погляди, а от
мистецтво впливає комплексно
і на розум, і на душу людини, формує
цілісну особистість. Та вплив мистецтва
не дидактичний, не моралізаторський.
Мистецтво впливає на особистість через
естетичний ідеал, який виявляється як
в позитивних, так і в негативних образах.
Мистецтво дозволяє людині пережити інші
життя як свої, збагатитися чужим досвідом.
Цей досвід виступає як художньо організований,
узагальнений, осмислений художником.
Крім цього, особливості сучасного життя
роблять чи не найважливішою ще одну здатність
мистецтва - контакт із твором мистецтва
дає можливість розрядити внутрішню напругу,
хвилювання, що породжується реальним
життям, хоча б частково компенсувати
монотонність буденності.
7. Функція навіювання (сугестивна).
Мистецтво здатне навіювати спосіб
мислення, почуття, майже гіпнотичне
впливає на людську психіку.
Особливо ця його здатність
виявляється у складні періоди
історії. Без сумніву, художник
повинен усвідомлювати значення
цієї функції і відповідально
ставитися до своєї діяльності.
8. Естетична ("формування
ціннісних орієнтацій). Під впливом
мистецтва формуються естетичні
смаки, пробуджується творче начало
особистості, її бажання творити
за законами краси. Це зовсім
не означає, що кожна особистість
повинна демонструвати своє бажання
брати участь у художній самодіяльності.
Але все, що робить людина, повинно
узгоджуватися з уявленнями про
красу і міру, а уявлення про
суть мистецтва, критерії оцінки
творів мистецтва повинні бути
сформованими.
9. Гедоністична ("функція
насолоди). Ця функція пов'язана
з тим, що існує ігровий аспект
художньої діяльності. Гра як
вияв свободи приносить естетичну
насолоду, радість, духовне натхнення.
Такими є найважливіші
функції мистецтва, хоча їх
перелік не обмежується названими.
Не зважаючи на відсутність
прямої прагматичної доцільності,
існування людей без мистецтва
неможливе. Мистецтво формує особистість
всебічно, формує моральні принципи,
естетичні смаки, розширює кругозір,
знання, уяву, фантазію. Всезагальна
потреба в мистецтві випливає,
за словами великого німецького
філософа Г.Гегеля, з розумного
прагнення людини духовно освоїти
внутрішній і зовнішній світи,
уявивши їх як предмет, в
якому вона впізнає власне "Я"[5,
c. 54-59].
2. Особливості соціальної
функції мистецтва
Оскільки культура
впливає на суб'єкта через навколишнє
середовище, людину з метою її
культурного розвитку треба «оточувати»
світом духовних цінностей, переживання
і розуміння яких сприятиме
культурному становленню, формуватиме
власну точку зору на зміст
культури. Таку ситуацію створює
мистецтво, що надає особливої
соціальної ролі художній культурі
— сукупності процесів і явищ
духовної практичної діяльності
людини, яка створює й опановує
твори мистецтва і також матеріальні
предмети, які є естетично цінними.
Всі ці завдання культури відбиваються
у мистецтві як одному із
духовних феноменів культури, у
його функціях.
Рекреативна функція.
Найбільш простий й найменш
вимогливий підхід до мистецтва
б воно служить для відпочинку
й розваги. У ньому шукають
засіб психічної розрядки, закуток,
де людина може усамітнюватися
від напруг і турбот буденного
трудового життя. Щоб виконувати
цю функцію, мистецтво має бути
легко доступним, не вимагаючим
особливих зусиль для сприйняття і декодування
його знакових смислів. Воно має бути «приємним»,
захоплювати і у якійсь мірі забавляти
людину. Прикладом такого розуміння завдань
була творчість видатного французького
художника А. Ма-ріса. Своїм мистецтвом
він бажав «надати» людині спокій і картину
художника він порівнював з покійливим
креслом. Не забуваючи про те, що картина
повинна «нести» думку, він постійно повторював,
що розглядаючи картину, людина повинна
отримати у ній те відчуття гармонії, якої
в житті їй не дістає. Багато людей нічого
іншого від мистецтва не чекають. їх спілкування
з мистецтвом обмежено тим, щоб посидіти
ввечері біля телевізора, послухати легку
інструментальну музику або естрадну
пісню, потанцювати на дискотеці тощо.
Більше того, якщо для сприйняття і розуміння
художнього твору потрібно поміркувати,
хто це викликає у них незадоволення.
На рекреативну функцію
орієнтується масова культура. До
неї відносяться, наприклад, багато
телесеріалів («мильні опери»), кінобойовики,
детективна література, багато чисельні
вокально-інструментальні ансамблі.
Світоглядна функція.
Художнім творам властива висока
«чутливість» до всього, що відбувається
навколо, до тих історичних
зрушень, які тільки-но народжуються.
Вони завжди узагальнюють й
інтересують найсуттєвіші й найвизначніші
проблеми людського життя, викликають
до них суспільний інтерес,
а також обумовлює можливість
їх особистішого усвідомлення. Глибина
мистецьких творів полягає в здатності
акумулювати людський досвід, піднімаючи
його до такого рівня, на якому він одночасно
проявляється і як універсальна загальність
і як неповторна індивідуальність, завдяки
тому стає доступним для засвоєння. Сприймаючи
твори, людина пізнає духовні цінності
суспільства, вони ж у свою чергу стають
надбанням її власного досвіду. Тим самим
мистецтво залучає суб'єкта сприйняття
до світу художньої реальності, формує
його світогляд[4, c. 31-33].
У формуванні світогляд,
який ґрунтується на розумінні
самоцінності людської особистості,
почуття власної гідності, національної
самосвідомості, повазі до інших
народів значну роль відіграють
емоційні форми ставлення людини
до навколишнього світу. Світогляд
— це не лише система «чистих»,
абстрактно-логічних знань. Це
система поглядів на життя,
природу і суспільство, яка
є емоційно-забарвленою і, виражає
життєву позицію соціального
суб'єкта, концентрує в собі й
органічно поєднує разом думки,
почуття, прагнення, внутрішню
готовність діяти.
Це підтверджує і
структура світогляду, що складається
з елементів світорозуміння, світовідчуття,
світоставлення, світосприймання.
Неважко помітити що
ці останні три складові наведеної
структури відтворюють емоційно-почуттєвий
прошарок світогляду, який закріплює
у свідомості людини знання, перетворюючи
їх в особистіші переживання, стереотипи
поведінки та відображає загальнокультурний
зміст світоглядної свідомості, яка надана
окремим індивідом.
У мистецьких творах
відбито різні типи світоспоглядання,
психологічні й моральні особливості
людини тієї чи іншої епохи,
того чи іншого народу, «серцевину»
його способу життя та мислення.
Відображаючи буття з певних
позицій, мистецтво виробляє ідеальні
прообрази пізнавальної і предметно-практичної
діяльності особистості.
Пізнавально-евристична
функція, (мистецтво як знання
й просвіта). Платон вважав необхідним
вигнати із ідеальної держави
усіх істинних художників (навіть
Гомера, щоправда увінчавши його
заздалегідь лавровим вінком). Для
Платона мистецтво нижча форма
осягнення ідеї. Матеріальні речі
— тіні ідей. Мистецтво — тінь
матеріальних речей, тому воно
тінь тіні. Так уже, щойно народжуючись,
філософське мислення ідеалізму
висловило свою недовіру до
пізнавальних можливостей мистецтва.
Для Гегеля мистецтво також
було нижчою формою пізнання
істини, вступаючи місце філософії
та релігії.
Проте, насправді, пізнавальні
можливості й мистецтва досить
великі, його не можна замінити
іншими сферами людського духовного
життя. Ф. Енгельс відмічав
що із романів Бальзака можна
дізнатися про життя французького
суспільства більш, ніж із праць
усіх істориків, економістів,
статистів тієї епохи разом
взятих[10, c. 67-69].
Мистецтво спроможне
до відображення та освоєння
тих сторін життя, які недоступні
науці. У наукових формулах
поступово втрачається та емоційно-піднесена
забарвленість краси сприймання
дійсності, яка завжди вражала
людину своєю неповторною безпосередністю:
шепіт листочків на дереві, пісня
коника, дзюрчання весняного струмочка,
переливи срібних дзвіночків
жайворонка у бездонному небі,
шелест сніжинок й завивання
завірюхи за вікном, ласкавий
плескіт хвиль і урочиста тиша
літньої ночі, неповторність барв
і запахів квітів, шепіт трав
та духмяний запах свіжого
сіна тощо. Сотні цих властивостей,
всі їх конкретно-чуттєві ознаки
й багатство залишаються за
межами наукового узагальнення.
Мистецтво відображає багатство
предметно-чуттєвого світу, розкриває
його естетичну багатогранність,
розкриває нове в уже знайомих
речах, в будинному — незвичне (наприклад,
Л.М. Толстой відкрив «діалектику душі»).
Зображення явища у мистецтві є у якійсь
мірі його відкриттям. Кожен справжній
твір мистецтва — це нова реальність,
бо «arts» — мистецтво з латинської мови,
— це те, що доповнюється до правди. Великі
художники, як усі великі дослідники, беруть
у свої руки світ й повертають нам його
зміненим, спочатку незрозумілим і незвичним,
але завжди безмежно розкритим. Мистецтво
загострює наші відчуття, воно стає ніби
призмою цивілізації між оком людини і
природою.
Мистецтво — засіб
просвітництва (передача досвіду,
фактів) і освіти (передача навичок
мислення, узагальнення системи
поглядів). Воно виступає «книгою
життя», яку читають навіть ті,
хто не любить інших підручників.
Пізнавальна інформація, що міститься
у мистецтві, дуже велика. Воно
істотне поповнює наші знання
про світ. Відомий англійський
теоретик мистецтва Дж. Ре скін
вважав, що: Великі нації записують
свою автобіографію у трьох
книгах — у книзі слів, у
книзі справ і у книзі мистецтва.
Але, вказував він, лише остання
заслуговує повної довіри. У цьому
судженні, характерному не тільки
націям, але і епохам, характерно
те, що мистецтво найбільш наочно
і правдиво, найбільш безпосередньо
відображує ідеали, сумніви, взлети, поривання
і загальне світовідчуття є засобом пізнання
світу й самопізнання особистості.